АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Зміни в органах та системах при гарячці

Розвитокгарячки супроводжується не тільки порушеннями терморегуляції, але і змінами у функціонуванні більшості органів і систем організму, обміну речовин. Виникає своєрідний лихоманковий симптомокомплекс що складається як з дії пірогенів (етіотропних і патогенетичних), так і з специфічних ознак конкретного захворювання, крім цього, додаткового «забарвлення» гарячці надають реактивність хворого і застосоване медикаментозне лікування.

Обмін речовин зазнає помітних змін, що корелюють з важкістю і тривалістю гарячки, а також залежать від віку хворого і вихідного стану обміну речовин. Зокрема, білковий обмін характеризується посиленим розпадом білків і, відповідно, негативним азотистим балансом, тому протеолітична активність сироватки крові зростає, а у сечі визначаються підвищена кількість сечової кислоти, аміаку, креатиніну. В значній мірі, це обумовлено не так самою гарячкою, як інтоксикацією і запальними змінами тканин що спостерігаються при інфекційних захворюваннях. Мають також певне значення і пониження апетиту, пригнічення виділення травних ферментів, що спричинює голодування хворого.

Вуглеводневий обмін зазнає загалом типових для більшості захворювань змін, що виявляються пониженням вмісту глікогену у печінці і м’язах та гіперглікемією. Це повязано з активацією симпатичного відділу нервової системи і посиленою секрецією адреналіну. В цілому, спостерігається накопичення продуктів гліколізу – лактату і пірувату.

Жировий обмін характеризується посиленим розпадом жирів, особливо на більш пізніх етапах гарячки, коли вже відбулось виснаження вуглеводневих запасів, і при високій гарячці. Нестача глікогену у печінці викликає неповне окислення жирів, тому в крові спостерігається кетонемія, в сечі - ацетонурія. Цих негативних явищ можна уникнути, якщо хворому давати достатню кількість вуглеводів.

Основний обмін у хворих з гарячкою закономірно зростає (при підвищенні температури на 1⁰ С - на 10 -12%). Це проявляється підвищенням дихального коефіціенту до одиниці внаслідок посиленого використання глюкози, згодом він знижується, що відповідає переважному окисленню жирів.

Водно-сольовий обмін змінюється в залежності від стадії гарячки. В першу стадію, внаслідок перерозподілу крові, зростає кровонаповнення нирок, що викликає підвищення фільтраційного тиску і збільшення діурезу. У другій стадії відбуваються протилежні зміни фільтраційного тиску і спостерігається зменшення діурезу. Певне значення відіграє також підвищений синтез альдостерону, що зумовлює затримку в організмі натрію, відтак – хлору і води. Третя стадія гарячки може призвести до зневоднення організму через посилене потовиділення, клітини втрачають хлорид натрію, а відповідно і воду. Отже, діурез у цій стадії підвищений, а після закінчення гарячки може виникнути так звана «хлорна криза».

Кислотно-лужний баланс змінюється відповідно до стадії гарячки, рівня підвищення температури і повязаний зі змінами зовнішнього дихання, основного обміну, тощо. Так, при помірній гарячці гіпервентиляція легень може призвести до гіпокапнії і викликати розвиток газового алкалозу. Висока гарячка вимагає мобілізації додаткових енергетичних резервів, що супроводжується посиленим і неповним окисленням жирів, а відповідно кетонемією, це, в свою чергу, сприяє розвитку негазового ацидозу.

Серцево-судинна система реагує на зміни температури тіла швидко і виразно. У першій стадії гарячки звужуються периферійні та розширюються кровеносні судини внутрішніх органів, це викликає підвищення артеріального тиску. Зростання тонусу симпатичного відділу нервової системи і дія «підігрітої» крові на водія ритму першого порядку серця викликає тахікардію, що знайшло відображення у правилі Лібермейстера – підвищення температури тіла на один градус супроводжується збільшенням частоти серцевих скорочень на 8 – 10 ударів. Це супроводжується зростанням ударного та хвилинного об’єму серця.

Відхилення у частоті пульсу відносно температури тіла використовують як додаткову діагностичну ознаку. Відомо, що цілий ряд інфекційних захворювань, зокрема висипний тиф, супроводжуються відносною тахікардією (пульс «переганяє» температуру), а при черевному тифі, грипі, кримській геморагічній лихоманці, Ку-лихоманці, вірусних гепатитах в період вираженої жовтяниці спостерігається відносна брадикардія. Ще слід зазначити, що при черевному тифі і кримській геморагічній лихоманці брадикардія є постійною, а при грипі - ні, тут частота пульсу змінюється в залежності від положення тіла.

У третій стадії гарячки, особливо при критичному зниженні температури тіла, внаслідок розширення великої кількості периферичних кровеносних судин спостерігається артеріальна гіпотензія, що за певних умов може закінчитись колапсом.

Дихальна система. Найбільш виразними є зміни альвеолярної вентиляції. У стадії підвищення температури частота і глибина дихання зменшуються, що частково сприяє обмеженню тепловіддачі. У другій стадії спостерігається часте і поверхневе дихання, що є наслідком зростання температури мозкових центрів. Існує певна закономірність між підвищенням температури тіла та зміною частоти дихання: підвищення температури тіла на один градус викликає збільшення частоти дихання на 3 дих/хв. У третій стадії, особливо при критичному зниженні температури тіла, дихання поглиблюється.

Система крові. Зміни клітинного складу крові досліджені в основному в експериментах на тваринах при застосуванні екзогенних бактеріальних або ендогенних пірогенів. При цьому спостерігались фазні зміни вмісту лейкоцитів в крові – через 1 – 2 години після введення пірогенів розвивалась лейкопенія, а через 12 – 24 години, тобто на висоті лихоманкової реакції, формувався нейтрофільний лейкоцитоз. Спостерігається також зростання фібринолітичної активності крові, що застосовується в клініці для лікування спайок та тромбоемболій.

Травна система. Зміни у цій системі обумовлені не стільки власне підвищенням температури тіла, скільки патогенним впливом бактерійних токсинів та загальною інтоксикацією організму і, як наслідок, голодуванням та виснаженням організму. Підтвердженням цього може бути той факт, що при застосуванні жарознижуючих препаратів падіння температури тіла не викликає усунення розладів травлення.

В цілому, для травної системи при гарячках властивий стан пригнічення секреторної та моторної функцій. Отже, спостерігаються втрата апетиту, гіпосалівація, сухість язика та тріщини слизової оболонки ротової порожнини.

В першу стадію гарячки шлункова секреція зменшується у першій фазі і різко збільшується у другій фазі шлункової секреції. Подібні зміни спостерігаються і у стадії стояння температури. Також сповільнюється евакуаторна діяльність шлунку. Відповідно понижується виділення підшлункового соку, жовчеутворювальна та жовчевидільна функція печінки. Водночас, тонус кишківника змінюється в різні стадії гарячки закономірно до активізації симпатичного чи парасимпатичного відділів нервової системи. Відзначають, також, різке пониження моторики тонкого кишківника при незміненій руховій активності товстого. Тому хворі страждають від закрепів (спастичних чи атонічних), метеоризму, але при кишкових інфекціях (сальмонельоз, дизентерія, черевний тиф) розвиваються проноси.

Голодування при тривалих і високих гарячках може поглибити обмінні порушення і стати додатковим патогенетичним фактором.

Ендокринна система. Лихоманка, як типовий патологічний процес, супроводжується значними і багатовекторними змінами регуляторних систем, зокрема ендокринної. Вже те, що гарячка перебудовує центр терморегуляції, який міститься у центральній ендокринній залозі – гіпоталамусі, дозволяє уявити собі масштабність змін ендокринної діяльності.

Доведено, що гарячка супроводжується активацією симпатоадреналової системи і підвищеною секрецією адреналіну мозковим шаром наднирників, а при високих дозах пірогенів - і норадреналіну. Оскільки гарячка безсумнівно є стресорним фактором, закономірно організм реагує включенням адаптаційних реакцій через гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникову систему. Тому, збільшується секреція АКТГ, спостерігається гіперплазія кори наднирників і, як наслідок, в крові зростає вміст глюкокортикоїдів, виникає лімфопенія. При гарячці активується і діяльність щитовидної залози, що відіграє певну роль у зростанні теплопродукції і підвищенні основного обміну.

Нервова система. Давно помічено, що як інфекційні так і неінфекційні гарячки супроводжуються подібними змінами і скаргами хворих на головний біль, нудоту, деколи – блювоту. У хворих знижується працездатність, спостерігається апатія, сонливість, при високих і гіперпіретичних гарячках – розлади у вигляді марень, галюцинацій, втрати свідомості і судом. Особливо це властиво для дітей.

Проведені дослідження показали, що найбільш помітні зміни розвиваються вже у першу стадію, ще до підняття температури. У людей і піддослідних тварин пригнічуються умовні рефлекси, змінюється біоелектрична активність головного мозку - амплітуда потенціалів збільшується, а частота зменшується. В другій стадії гарячки зміни залежать від тривалості і важкості гарячки – від підвищення збудливості при субфебрильних і нетривалих лихоманках до пригнічення мозкової діяльності при високих і тривалих гарячках. Патогенез цих явищ пов’язаний як з пірогенними ефектами, так і з метаболічними впливами на збудливі структури мозку. При інфекційних гарячках додається ще проникнення токсичних метаболітів через гематоенцефалічний бар’єр, резистентність якого знижується.

У вегетативній нервовій системі зміни в основному зумовлені включенням ефекторних ланок терморегуляції, тому при підвищенні температури спостерігається переважно збудження симпатичного відділу, при її зниженні – парасимпатичного відділу нервової системи.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 2114 | Нарушение авторских прав