АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Нозокомінальна інфекція

Нозокомінальна інфекція (внутрішньолікарняна, шпитальна інфекція). По­няття "нозокомінальна інфекція" вперше запропоновано Європейським регіо­нальним бюро ВООЗ у 1979 р. Це інфекційні захворювання, які виникають у пацієнтів унаслідок їх інфікування в лікувальних закладах, або будь-яке інфекційне захворювання працівника лікарні, яке розвинулось унаслідок його роботи в даному лікувальному закладі. Найбільш частими збудниками внутрішньолікарняної інфекції є резистентні до антибіотиків штами золотистого стафілокока, палички синьо-зеленого гною, протея, кишкової палички, клебсиєли, грибків, а також їх асоціацій. Основними факторами передачі внутрішньолікарняної інфекції є повітря, руки, численні предмети зовнішнього середовища (інструментарій, апаратура, перев'язувальний матеріал, білизна та ін.). Для профілактики і боротьби з внутрішньолікарняною інфекцією проводять комплекс санітарно-гігієнічних заходів, спрямованих на виявлення та ізоля­цію джерела інфекції і ліквідацію шляхів її проникнення.

1.2.2. АНТИСЕПТИКА (лат. and - проти, sepsis - гниття)

До середини XIX століття більше 80% оперованих хворих помирали від різних ускладнень, причиною яких було нагноєння ран. Одним із перших, хто висловив думку, що зараження ран відбувається через руки медичних праців­ників, його помічників, інструменти, білизну, був мадярський лікар І. Земелвейс, який у 1847 р. вперше застосував для обробки рук медичного персоналу хлорне вапно з метою профілактики післяпологового сепсису. Великий російський хірург М.І. Пирогов пов'язував нагноєння ран з існуванням своєрідних лікарняних міазм (забруднень) і для лікування ран застосовував спирт, йод, ляпіс. І лише в 1867 р. англійський хірург Джозеф Лістер, виходячи з вчення Луї Пастера про розкладання органічних речовин за рахунок "зародків" з повітря, прий­шов до висновку, що причиною гнійних ускладнень і смерті хворих після опе­рації є мікроби. Він у журналі "Lancet" опублікував статтю "Антисептичний принцип в хірургічній практиці". Як засіб для знищення мікробів у рані Д. Лістер запропонував і широко використовував карболову кислоту. Із його ім'ям пов'я­зана розробка нового антисептичного методу хірургічної роботи.

Джозеф Лістер і його сучасники під антисептикою розуміли знищення збуд­ників гнійних процесів у рані і на всіх предметах, що контактують із раною, за допомогою хімічних речовин. У подальшому з введенням у медичну практику дезінфекції, стерилізації і хіміотерапії уява про антисептику змінилась. І на сьогодні під антисептикою слід розуміти комплекс лікувально-профілактич­них заходів, спрямованих на ліквідацію мікробів у рані, патологічному вогнищі і в організмі в цілому.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 689 | Нарушение авторских прав