АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Пурини та піримідини як індуктори інтерферону

І, нарешті, до індукторів ІФН-a¤b слід віднести деякі похідні азотистих основ нуклеїнових кислоТ. Так, встановлено, що попередники нуклеїнових кислот можуть підсилювати спонтанну продукцію ІФН та індукувати незначну його кількість. Даний ефект залежить від часу контакту з клітиною й від концентрації попередника [[136]]. Разом із тим показано, що деяким похідним піримідину притаманна достатньо велика інтерфероногенна активність в організмі тварин [34].

2-Аміно-5-бромо-6-метил-4-(ІН)-піримідинол (36) індукували високі титри ІФН у мишей [40]. При введенні АВМР виявлена висока захисна ефективність препарату відносно вірусів герпесу та лісів Семлікі. Інша сполука цього типу – 2-aміно-5-бромо-6-феніл-4-(3Н)-піримідинол (37), проявляла противірусну дію в дозах, в 10 – 20 разів менших, ніж 36 [[137]]. 2-Аміно-5-йод-6-феніл-4(ІН)-піримідинон (38) проявляє значно меншу інтерфероніндукуючу активність за відповідне бромпохідне 37.

Обидви препарати, АВРР та АJРР, виявляли противірусну дію на мишах, які були заражені вірусами лісів Семлікі і енцефаломіокардиту, причому у останнього препарату ефект був більш вираженим [34].

Аналіз структурно-функціональної залежності похідних піримідину виявив структурні компоненти молекули, які досить сильно впливають на інтерфероніндукуючу (ІФН-a¤b) активність сполук [34, [138]]. Так індукція ІФН знижувалась при заміні атомів N в положеннях 1 і 3 молекули піримідину. Більшу активність проявляють сполуки, що містять первину аміногрупу в положенні 2 та гідроксигрупу в положенні 4 [[139]]. По-різному впливає на інтерфероніндукуючу активність та токсичність заміщення в положеннях 5 та 6. Так, 2-аміно-5-бромо-6-феніл-4-піримідинон після заміщення метилу в положенні 6 на фенільну групу був в 10 разів більш активним в організмі щурів [33]. При вивченні здатності до індукції ІФН та противірусної активності 2-аміно-5-бромо-6-феніл-4(3Н)-піримідинону, а також серії 2-аміно-5-заміщених 6-арілпіримідинонів виявилося, що найбільш потужними індукторами ІФН-a¤b з них є моно- та дифторфенільні аналоги. Вони виказували й найбільшу противірусну дію на моделях вірусу лісів Семлікі та вірусу простого герпесу 1 типу. На відміну від вказаних сполук, монометоксіфенільні аналоги мали значну противірусну, але відносно слабку інтерфероногенну активність [138].

Нещодавно встановлено, що похідні пуринів теж мають здатність індукувати ІФН у культурах клітин. Так, з ряду 6-заміщених 9-бензил-8-гідроксипуринів (39) активними в плані інтерфероногенезу виявилися сполуки з первиною аміногрупою в положенні 1 [[140] –, [141], [142], [143]]

Деякі аналоги нуклеозидів загалом стимулюють імунну систему. Так 8-заміщені (8-бром або 8-меркапто) гуанозини активують В-клітини [[144]], клітини ПК та макрофаги, а також індукують ІФН [[145]]. Новий імуностимулюючий агент цього сімейства, 7-тіа-8-оксигуанозин, хоча й позбавлений противірусної активності in vitro, але індукує ІФН і стимулює активність клітин ПК [[146]]. В умовах іn vivo ця сполука виявляла противірусну активність відносно широкого спектру вірусів.

На окреме згадування заслуговує арбідол, що є похідним індолу. Цей високоефективний індуктор інтерферону вже понад 7 років застосовується у клінічній практиці для лікування та профілактики вірусних захворювань [[147]].

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 683 | Нарушение авторских прав