АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Застосування препаратів індукторів ІФН в клінічній практиці

Багаторічні пошуки придатних для клінічного використання індукторів ІФН дозволили отримати декілька перспективних синтетичних високомолекулярних сполук до яких відносять полінуклеотиди – ампліген, полудан, полігуацил, а також препарат poly(I)- poly(C). Ці високомолекулярні сполуки проявляли активнiсть при рiзних інфекційних захворюваннях. Полудан вже давно застосовують при герпетичних кератокон'юктивiтах. Полігуацил ефективний при грипі, гепатиті В, енцефалiтах, сказі [[208]]. Серед високомолекулярних природних длРНК слід відзначити ларифан (длРНК бактеріофагу f2) та ридостин (длРНК дріжжів Sacaromyces cerevicia) [[209]]. Вони виявились особливо ефективними проти рiзних форм герпесу, а також при хламiдiозах. Обидва iндуктори використовуються при грипi як профiлактичний засiб i можуть бути корисними при енцефалiтi та сказi [6].

Препарати полiрибонуклеїнових iндукторів викликають продукцію раннього ІФН (максимум продукцiї 1 – 2 доби, час дiї 3 – 4 доби). Внаслідок цього ларифан та ридостин слід застосовувати повторно через 5 діб після першої аплікації, оскільки рефрактерна фаза продукцiї IФН у вiдповiдь на їх введення починається через 48 годин та триває 2 доби [6].

Серед досліджених низькомолекулярних індукторів ІФН – як противірусних агентів – у клінічну практику вже впроваджено декілька перспективних препаратів. Серед них слід відмітити аміксин (тилорон) [[210]], циклоферон (10-карбоксиметил-9-акриданон, КМА) [6], а також аврідін (N,N-диоктадецил-N’,N’-біс(2-гідроксиетил)-пропандиамін, СР-20,961) [[211]]. При цьому амiксин та циклоферон виявилися дієвими як при гострих вiрусних iнфекцiях (грип, гепатит А, вiруснi енцефалiти), так i при хронiчних захворюваннях (герпетичнi ураження слизових, червоний вовчак, розсiяний склероз) [190].

Крім всіх згаданих вище речовин, які спеціально розроблялися як індуктори ІФН, значну увагу привертають також відомі антибіотики, у яких нещодавно була встановлена інтерфероногенна активність – циклогексимід, стрептомідон, стрептовітацин А, канаміцин, тенуазова кислота. До індукторів ІФН недавно було віднесено також і ряд офіцинальних препаратів, які раніше знайшли широке застосування при лікуванні інших хвороб, а саме: метилксантини – теофілін, теобромін, еуфiлін, дипіридамол, кофеїн; похідні ізохіноліну – папаверин (но-шпа), імідазолу – дибазол, бензофурану – кордарон, хромену – інтеркордін [6]. Інтерфероніндукуюча та противірусна активність цих препаратів дає змогу разширити діапазон їх практичного використання за новим призначенням.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 494 | Нарушение авторских прав