АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Гетероциклічні аналоги тилорону

Прочитайте:
  1. I. Аналоги гормонов гипоталамуса
  2. АНАЛОГИ ИНСУЛИНА
  3. Б. Гражданское право и его аналогии (кроме уголовного права).
  4. Оба вируса (ВПГ 1-го типа и ВПГ 2-го типа) вызывают аналогичные поражения, локализация которых специфична и связана с типом возбудителя.
  5. Патоморфология др. органов аналогична изменениям при ГБ-гипертрофия миокарда ЛЖ, артериолосклероз в ГМ и др. органах.
  6. Ранние аналоги групповой арт-терапии
  7. СИНТЕТИЧЕСКИЕ АНАЛОГИ РИЛИЗИНГ–ГОРМОНОВ
  8. Холерные вибрионы также секретируют экзотоксины, аналогичные токсинам токсигенных эшерихий, шигелл и сальмонелл.

Виходячи із загальних міркувань, були синтезовані численні низки біс-основних аналогів тилорону – карбазоли (11, X = NH) [[73], [74]], дибензофурани (11, X = O) [[75]], дибензо­тіо­фе­ни (11, X = S) [[76]]; фенантрени (12, X = CH) [[77], [78]], фенантридини (12, X = N, 13, X = NH) [[79]], дибензопірани (13, X = O) [[80]], ксантени (14, X1 = O) [[81] –, [82], [83]] та аценафтени (15) [[84]].

Серед них найбільшу інтерфероніндукуючу активність проявили діетиламінопропілфлуорантен (16, R = –(CH2)3N(C2H5)2), диметиламіноацетил­дибензо­тіофен (11, X = S, R = –CO–CH2–N(CH3)2) та диметиламіноацетилдібензофуран (11, X = O, R = –CO–CH2–N(CH3)2) [[85]].

Похідні антрахінону (14, X1 = C=O, R = Y–(CH2)2N(R1)2; Y = O, NH) виявилися теж здатними до противірусної та інтерфероногенної дії [[86], [87]]. Так серія похідних антрахінону із заміщенням аміногруп в положеннях 1,5 індукували ІФН в організмі мишей [32]. Найбільш активним з цих похідних виявився 1,5-біс-[2-(ді­етил­аміно)­етиламiно]антрахінон. Дванадцять з похідних антрахінону досліджено [[88]] на здатність підвищувати противірусну активність poly r(A-U) на моделі фібробластів людини, інфікованих вірусом везикулярного стоматиту при співвідношенні речовина/рибонуклеотид, що дорівнювало 1/4. П’ять з цих речовин, а саме, мітоксантрон, адріаміцин, аметантрон, кармінова кислота та даунаміцин підвищували противірусну активність poly r(A-U) в 9 – 13 разів.

     
     
X = O; S; C=O; NCH3; C–OH; R = – Y–Z–NR1R1
де Y = –O–; –CH2–; –CO–; –COO–; –S–; –CS–; –CSO–; Z = –(CH2)n–; R1 – алкіл, або NR1R1 – N-вміщуючий гетероцикл

 

Вивчалась також інтерфероногенна та противірусна дія деяких барвників ксантенової групи (14, X1 = O) [[89]]. Для цих сполук відмічені ті ж самі закономірності, що й для антрахінонів.

У той час як біс-основні поліциклічні сполуки виявились активним індукторами інтерферону, для аналогічно заміщених бензолів, нафталенів та аліфатичних кетонів не вдалося виявити будь-якої інтерфероніндукуючої активності [[90]].

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 489 | Нарушение авторских прав

При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.002 сек.)