ЗАКРИТІ УШКОДЖЕННЯ М’ЯКИХ ТКАНИН

Таким чином, якщо при політравмі з внутрішньою кровотечею кваліфікована допомога буде надана в межах 90 хвилин, ймовірність виживання потерпілого є високою. Однак, віддаленість лікувальних закладів, відсутність зв’язку, невміння надати грамотну допомогу на місці пригоди, складність діагностики значно знижує відсоток виживання потерпілих.

Розрізняють такі види травм:

I. Залежно від умов, що спричинили травму:

- травми невиробничого характеру: транспортні (залізничні, автомобільні, трамвайні, тощо); вуличні (при пішоходному русі); побутові; спортивні.

- травми виробничого характеру (промислові, сільськогосподарські).

- травми навмисні (військові, пов’язані з самогубством).

II. За характером пошкоджувального чинника: механічні, термічні, хімічні, операційні, променеві та інші.

III. За характером пошкодження:

- закриті (без пошкодження шкіри та слизових оболонок): забій (contusio), розтягування (distorsio), розрив (ruptura), вивихи (luxatio), переломи кісток (fractura);

- відкриті (з пошкодженням шкіри та слизових оболонок): рани (vulnus);

- проникаючі в порожнини (з пошкодженням очеревини, плеври, синовіальної оболонки, тощо);

- непроникаючі в порожнини (без пошкодження бар’єрних оболонок);

- поодинокі (пошкодження тільки одного органу, однієї ділянки);

- множинні (пошкодження декількох ділянок органу);

- поєднані, політравми (ушкодження декількох органів);

- комбіновані (поєднання механічних ушкоджень з радіаційними, хімічними та іншими.

IV. За місцем прикладання травмувальної сили: прямі (патологічні зміни виникають на місці прикладання сили) та непрямі (ушкодження виникають в ділянці віддаленій від зони прикладання сили).

V. За часом дії: гострі (виникають зразу після одномоментної дії травмувального чинника) та хронічні (виникають внаслідок тривалої, або багаторазової дії трав­мувального чинника (бурсити, епікондиліти та ін.).

Будь-яка травма супроводжується як місцевими, так і загальними змінами в організмі. До місцевих проявів належить болючість, зміна форми, кольору, цілісності слизових та шкірних покривів, порушення функції ушкодженого органу. До загальної реакції організму слід віднести запаморочення, колапс, шок.

Тяжкість пошкодження залежить від багатьох причин:

- фізичної характеристики травмувального чинника (форма, консистенція);

- анатомо-фізіологічних особливостей травмованих тканин і органів;

- патологічного стану тканин і органів в момент травми;

- умов в яких знаходиться травмований.

Забій

Це ушкодження тканин та органів без порушення цілісності шкіри і слизових оболонок, внаслідок швидкої і короткочасної дії травмувального фактора. Діагноз забій може бути виставлений тільки після виключення тяжких ушкоджень (переломи кісток, розриви внутрішніх органів та інше).

Паталогоанатомічні зміни при забої залежать від місця ушкодження, загального стану, віку хворого та інших обставин. При цьому настає травматичний набряк тканин, крововиливи, або гематоми (як правило, при забої м’язів).

Хворий відмічає біль різної інтенсивності, припухлість, крововилив і порушення функції. Біль в момент травми є різким, інтенсивним і залежить від локалізації забою. Часто біль спочатку зменшується, а через 1-2 години посилюється, що пов’язане зростанням травматичного набряку. Найбільш сильний біль є при травмі окістя, кісток гомілки, статевих органів, великих нервових стовбурів.

Припухлість настає внаслідок просякання тканин кров’ю, лімфою, серозною рідиною, ексудатом, за рахунок асептичного запалення. Її величина залежить від місця забою та щільності підшкірної жирової клітковини.

Крововиливи при поверхневих забоях з’являються вже в перші хвилини, або години після травми, мають червоне забарвлення. На 5-6 добу колір змінюється до синювато-багряного, що спричинено переходом оксигемоглобіну у відновлений гемоглобін. На 10-12 добу крововилив набуває зеленого кольору, (відновлений гемоглобін перетворюється у вердогемохромоген), а пізніше – жовтого (утворюється білівердин, а потім – білірубін).

Функція органу при невеликих забоях не страждає. Виражене порушення функції наступає при масивних крововиливах в м’язи, суглоби та інше.

Лікування забою передбачає знеболення (хлоретилом), в перші 2-3 дні – іммобілізацію травмованої ділянки, накладання міхура, пакету з льодом, стискуючої пов’язки, при необхідності – знеболювальні.

При великих гематомах і гемартрозах проводять пункцію з наступним накладанням стискуючої пов’язки. З 2-3 дня призначають теплові та електропроцедури, спрямовані на розсмоктування крововиливів: компреси, ванночки, УВЧ, елетрофо­рез з йодидом калію, лідазою, хімотрипсином, з 12 дня – лікувальна фізкультура.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 655 | Нарушение авторских прав