АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Функції

-Контролюють діяльність рухової кори, червоного ядра

-Регулюють тонус і формування пози

-Узгодження функцій м”язів-антагоністів та синергістів

-Діяльність а- та -мотонейронів.

Необхідно враховувати інтегративну роль моторних структур ЦНС у організації рухів. Важлива роль у цьому процесі має зворотна аферентація, за допомогою якої у центри, де відбувається планування, надходить інформація про характер реакції на виконану дію і, за потреби, вносяться корективи

Зорова ділянка кори (поле 17) – острогова звилина та латеральна борозна по її краях(потилична). У кожну півкулю надходить інформація від рецепторів обох очей – у ліву – від правих половин, у праву – від лівих.

На зовнішній поверхні скроневої частки знаходиться первинна проекційна слухова зона (поля 41 і 42), яка забезпечує механізми безпосереднього сприйняття та диференціювання звуків. Скронева кора взаємодіє із вестибулярним апаратом. Вторинна слухова зона знаходиться на зовнішній поверхні скроневої частки і знизу прилягає до зони первинної проєкції (поля 22 та частково 21 - в них переважають 2-й і 3-й асоціативні шари нейронів). Основною функцією вторинної слухової зони домінантної півкулі є сприйняття мови. Пошкодження цієї частки викликає розлади фонематичного слуху (синдром сенсорної афазії - Лурія, 1962) –не впізнаються слова без ураження слуху – сенсорний цент мови Верніке

Амнестична афазія – поле 37 – відповідає за запам’ятовування слів (краватка).

У задньому відділі нижньої лобної звивини знаходиться область Брока(поле 40), яка пов”язана із моторною функцією мови(скорочення м’язів губ, язика, піднебіння,глотки, причетних до артикуляції м’язів). Моторна афазія – неможливість вимовляти слова, однак паралічу відповідних м’язів немає.

Ознаки лобного синдрому: відсутність ініціативи, апатія у поєднанні із ейфоричним настроєм, порушення, переважно абстрактного мислення, нездатність засвоювати нове, стереотипність у поведінці та висловлюваннях, захоплень, розгальмованість, роздратованість, безпечність, відсутність критики. При ураженні лобної ділянки – зліва виникають розлади мови та мислення із порушенням сприйняття суті; при ураженні орбітальної лобної кори - виникають глибокі розлади особистості.

Корою головного мозку називають тонкий шар сірої речовини, який містить нервові клітини та покриває поверхню великих півкуль. На поверхні великих півкуль знаходяться борозди, що поділяють її на звивини. Кожна півкуля ділиться глибокими бороздами на долі: лобну, тім”яну, вискову, потиличну, лімбічну, а також острівець - особлива доля, яка знаходиться на дні Сильвієвої борозди і закрита покришкою.

Роландова борозда розташована на боковій поверхні півкуль, відділяє лобну долю від тім”яної. На медіальній поверхні півкулі розташовані дві концентричні борозди, які обмежовують кругову ділянку – лімбічну звивину (оточують мозолисте тіло, переходятьу у гіпокампову борозду, яка закінчується Аммоновим рогом).

На нижній поверхні великих півкуль знаходиться нюхова цибулина (розглядається як комплекс нейронних пулів, від яких відходять гілки в порожнину носа і де починаються вторинні нюхові нейрони).

На основі особливостей будови кори та із врахуванням даних цитомієло-, гліо- та ангіоархітектоніки виділяють основні території: зони, ділянки, підобласті, поля та підполя. Велике значення має виділення цитоархітектонічних структурних одиниць кори. За класифікацією Бродмана (1909) вся кора головного мозку поділяється на дві основні території: гомогенетичну кору, що відповідає неокорексу та гетерогенетичну, що відповідає формаціям древньої, старої та проміжної кори. Кожна із основних територій поділяється на ділянки, а ділянки – на поля. Виділяють 11 ділянок та 52 поля.

За І.Н.Філімоновим вся кора поділена на п”ять основних зон: нову кору (неокортекс), стару кору (архікортекс), древню кору (периархікортикальну і перипалеокортикальну). Найбільш обширна зона кори – неокортекс займає майже всю поверхню великих півкуль. До неокортексу входять наступні ділянки: потилична (12%), нижня тім”яна (7,7%), верхня тім”яна (8,4%), постцентральна (5,4%), прецентральна (9,3%), лобна (23,5%), лімбічна (4%) та острівцева (1,8%).

Неокортекс займає дорсальну і латеральні поверхні півкуль; палеокортекс знаходиться на базальній та медіальній поверхнях і має відношення до вісцеральних функцій.

Мозкова кора є скупченням значної кількості нейронів і має пошарову будову(сіра речовина). В цих скупченнях – значна кількість аферентних та еферентних нейронів. У функціональному відношенні кора складається з вертикальних нейронних ланок, в яких значну роль відіграють нейрони “входу”, оскільки до них підходять специфічні аферентні волокна та аксони.

Різні типи кіркових нейронів розподілені у корі нерівномірно. Неокортекс у ссавців ще в ембріональному періоді розділяється на 6 шарів, що зберігаються і в дорослому віці, хоча в окремих ділянках число шарів може збільшуватися чи зменшуватися.

Великоклітинні шари кори (V та VI) – переважно еферентні, а дрібноклітинні (ІІ і ІV) – аферентні. Завдяки багаточисленним зв”язкам між нейронами одного шару та нейронами різних шарів, особливо, завдяки наявності зворотніх колатералей у аксонів клітин IV шару, що піднімаються до зовнішніх шарів кори, створюються інтракортикальні нейронні системи із зворотнім зв”язком або замкнуті кільцеві шляхи різної складності. Можливо, що кожний такий шлях має свою групу аферентних та еферентних волокон та може розглядяатися як самостійна фізіологічна одиниця, в якій збудження поширюється у всіх напрямках.

Суттєві зміни у розвитку кіркових формацій спостерігаються у 2-х річному віці, особливості структури кори, що наближаються за будовою до структури дорослої людини, з”являються у віці 7 років – тобто тоді, коли відбувається формування механізмів вищої нервової діяльності (Саркісов, 1980). Важливість взаємозв”язків окремих структурних утворів та їх роль у загальній діяльності мозку зростає із розвитком мозку та ускладненням зовнішнього середовища. У відповідності із цим вирішується проблема локалізації функцій. Особливої складності локалізація функцій досягає в корі великих півкуль мозку людини.

У даний час вважають, що архітектонічні поля лобної (44 і 45), верхньої скроневої (22 і 21) та тім”яно-потиличної (37, 39, 40) ділянок – структури, що філогенетично найбільше зв”язані з кірковими кінцями відповідних аналізаторів.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 437 | Нарушение авторских прав