АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЗАГАРТОВУВАННЯ ОРГАНІЗМУ

_Загартовування

Загартовування — це система тренування, яка спрямована на пристосування організму до добових, сезонних,

періодичних або раптових змін температури, освітлення,

магнітного і електричного полів Землі. Заняття фізични-

ми вправами, як правило, супроводжуються супутніми

діями природних чинників — повітря, води і сонця, які є

головними засобами загартовування організму.

Розділяють пасивне і активне загартовування.

Пасивне загартовування відбувається незалежно від

волі людини. Влітку люди ходять у легкому одязі, багато

часу проводять на відкритому повітрі, купаються.

Активне загартовування — це систематичне засто­сування штучно створених і суворо дозованих холодових впливів, які спрямовані на підвищення стійкості організ­му до холоду. Сюди належать спеціальні процедури і ком­плекс процедур у цілому.

Заходи щодо загартовування організму повинні бути багатоплановими і підвищувати стійкість організму до різних метеорологічних і геофізичних впливів. Загарто­вування організму найкраще проводити в ранкові і вечір­ні години.

. Основні принципи загартовування

Основні принципи загартовування такі:

• поступове збільшення дози загартовувальних впливів;

• регулярність загартовування;

344 ____________________________ ™ ____________________________

• урахування індивідуальних особливостей організму;

• використання декількох фізичних агентів: холоду, тепла, оп­ромінювання ультрафіолетовими та ультрачервоними променями, механічна дія руху повітря, води та ін.;

• тренування організму потрібно проводити із застосуванням сильних і слабких, коротких і сповільнених чинників;

• проводити загартовування на різному рівні теплопродукції ор­ганізму, як у стані спокою, так і при руховій діяльності різної актив­ності;

■ місцева адаптація різних частин тіла не означає загального при­стосування організму до дії холоду чи спеки;

• оптимальна стійкість досягається при загартовуванні всього ор­ганізму;

• кожна наступна процедура виконується лише за умови повного відновлення температури тіла;

• зменшення дози загартовувального агента, ураховуючи сумарну дію несприятливих реакцій організму на незвичайні навантаження.

Z Режими загартовування

Початковий режим пов'язаний з тренуванням фізич­ної терморегуляції. Фізична форма терморегуляції забезпечується звуженням капілярів шкіри під дією холоду, а тим самим зменшен­ням кількості крові, яка циркулює, зниженням температури шкіри і зменшенням тепловіддачі. При нагріванні капіляри поверхневих шарів шкіри розширюються, кількість крові, що циркулює, збіль­шується, внаслідок чого підвищується температура тіла. При цьому збільшується тепловіддача шкіри при її контакті із зовнішнім сере­довищем. Початковий режим застосовують у загартовуванні дітей, а також осіб, які ослаблені внаслідок хвороби, і людей старшого віку.

Оптимальний режим крім фізичної терморегуляції включає та­кож хімічну, хоч і незначною мірою. Хімічна терморегуляція забез­печується посиленням теплопродукції печінки та інших внутрішніх органів при дії холоду. При високій температурі зовнішнього сере­довища обмінні процеси сповільнюються, що запобігає перегріванню організму. Фізична і хімічна терморегуляція тісно взаємопов'язані. Оптимальний режим застосовують у загартовуванні дітей, а також осіб, які ослаблені внаслідок хвороби, і людей старшого віку.

Спеціальний режим поряд з фізичною терморегуляцією значною мірою включає хімічну. Цей режим призначають водолазам, верхо­лазам, а також особам, які працюють у екстремальних умовах.

Абсолютних протипоказань до загартовування немає. Його мож­на проводити в будь-якому віці, при різному стані здоров'я, важливо

_________________ ЗАГАРТОВУВАННЯ ОРГАНІЗМУ ___________________________ 345

лише правильно підібрати дозу загартовувального чинника і мето­дику загартовування. Тимчасовими протипоказаннями до загарто­вування є гострі респіраторні та інфекційні захворювання, психіч­ні розлади, гіпер- і гіпотонічні кризи, напади бронхіальної астми, а також обширні ураження шкіри інфекційного, термічного і травма­тичного характеру.

Загартовування повітрям проводять у вигляді загальних або місцевих повітряних ванн. Залежно від температури тіла їх поді­ляють на теплі, індиферентні, прохолодні, помірно холодні та дуже холодні. Залежно від методу загартовування розрізняють повітряні ванни зі слабкими, сповільненими і тривалими холодовими діями — вони впливають заспокійливо і рекомендуються перед сном, а також повітряні ванни зі швидким перепадом температур, які є загально-тонізувальними і рекомендуються зранку.

Початковий режим загартовування проводять при температурі повітря не нижчій ніж 17 °С. Тривалість повітряної ванни першого д_НЯ — 5—7 хв, другого — 10 хв, третього — 15 хв і так далі. Пізніше цей метод загартовування можна проводити годинами. Пацієнт має бути легко одягнений (труси, майка, купальник).

Загартовування швидкими перепадами температур зазвичай розпочинають улітку. Рекомендується вранці виходити на веранду, балкон або вулицю і охолоджуватись до появи перших ознак "гуся­чої шкіри". Потім слід виконати фізичні вправи протягом 10—15 хв і провести обтирання тіла вологим рушником (початковий режим за­гартовування).

Однією із форм загартовування є сон на свіжому повітрі або у приміщенні, що постійно провітрюється. Початкова температура повітря 16—18 °С. Загартовування в оптимальному режимі припиня­ють при зниженні температури до +5 °С.

Ходіння босоніж належить до місцевих загартовувальних проце­дур. Воно теж має початковий, оптимальний і спеціальний режими. У початковому режимі ходіння проводять у шкарпетках по підлозі або по килиму протягом 7—10 хв, пізніше — ходіння тільки по під­лозі, температура якої не нижча 18 °С. З часом тривалість ходіння збільшують до 35—40 хв. Переходячи на оптимальний режим, три­валість ходіння збільшують до 1 год і більше. У літній період можна ходити по сухій і вологій траві, піску, гальці. При загартовуванні за спеціальним режимом рекомендується ходіння босоніж по холодній землі або снігу з поступовим збільшенням процедури від ЗО—60 с до 10 хв. Після ходіння босоніж у всіх випадках рекомендуються конт­растні ножні ванни при температурі води 37 °С і 28—ЗО °С. Через 1—2 дні температуру гарячої води доводять до 42 °С, а холодної — до 18 °С. Тривалість охолодження ніг 10—20 с, а нагрівання — 10—30 с

346 _______________________________™_______________________________

Загартовування до високих температур розпочинають у стані спокою, а згодом його проводять при фізичних навантаженнях малої і середньої інтенсивності. При температурі повітря, вищій за ЗО °С у тепловому загартовуванні необхідні охолоджувальні перерви — во­логі обтирання, обмивання холодною водою, купання. Якщо охоло­дження не проводити, можливе перегрівання організму аж до тепло­вого удару.

Загартовування до високих температур можна проводити також у парних лазнях і сухожарових фінських саунах. Сауну можна ви­користовувати як з профілактичною, так і з лікувальною метою при неспецифічних запальних процесах верхніх дихальних шляхів, не­активній фазі ревматизму, порушеннях периферичного кровообігу, регулярних порушеннях гіпер- і гіпотонічного характеру, хронічних гастритах, захворюваннях опорно-рухового апарату та ін. Викорис­товують сауну і для профілактики простудних захворювань, зняття втоми після фізичного і психоемоційного навантаження.

Протипоказана сауна при злоякісних пухлинах, епілепсії, гострих фазах запального процесу будь-якої локалізації, при серцево-судинній та легеневій недостатності II А і вищої стадії, ішемічній хворобі серця з частими нападами стенокардії, гіпертоніч­ній хворобі II Б, III стадії та ін.

Сауну краще відвідувати у другій половині дня після значних фізичних і емоційних навантажень і через 2—3 год після їди. Перед тим, як зайти у парильню, протягом 3—4 хв приймають теплий душ (35—37 °С). У парильні рекомендується спочатку посидіти внизу, а потім лягти на верхню полицю. Під час лежання забезпечується рів­номірне прогрівання всіх ділянок тіла, а в положенні стоячи різниця температур на рівні підлоги і голови може досягти 20—ЗО °С, що не­сприятливо впливає на терморегуляцію організму.

Навантаження в сауні може бути малої, середньої і великої інтен­сивності. Щоб досягти малого навантаження, відвідувач перебуває у парильні 2—3 хв, потім піднімається на верхню полицю ще на 2— З хв, після чого приймає теплий душ і відпочиває. Середнього наван­таження можна досягти за подібною методикою, але час перебування у парильні на верхній полиці сягає 3—5 хв. Щоб одержати велике навантаження, перебування у парильні продовжують до 8—10 хв, потім проводять холодні процедури (обливання, купання 8—10 с) і, піднявшись на верхню полицю, перебувають там до потовиділення. Людям, загартованим до дії високої температури (80—90 °С), сауну можна приймати один раз на тиждень.

Дія російської парової лазні є більш м'якшою порівняно з фінсь­кою сауною. Температура повітря і вологість у парильні при подачі пари досягає відповідно 42 °С і 100 %.

З АГАРТОВУВАННЯ ОРГАНІЗМУ _____________________________ 347

Для осіб, які не користувались лазнею або мали тривалу перерву в її відвідуванні, тривалість першого заходу в парильню не повинна перевищувати 3—5 хв. Після цього слід прийняти теплий душ або зробити обливання протягом 5—7 хв і відпочити до 10 хв. Другий захід повторюють у тому самому циклі: парильня — 3—5 хв, охо­лодження — 5—7 хв і відпочинок — 10 хв, після чого треба поми­тись і відпочити. У холодну пору року відпочинок має тривати не менш як 15—20 хв у передлазні, а потім у вестибюлі.

Наступне відвідання лазні рекомендується через тиждень у тому самому циклі, що й при першому. За 3—4 відвідування лазні час на­грівання продовжують до 4—5 хв і додають ще один цикл. За 10—12 відвідувань лазні залежно від стійкості організму до процедур час пе­ребування у парильні, нагрівання і потіння збільшують до 5—10 хв при 2—3 циклах нагрівання і охолодження. При успішному підви­щенні стійкості організму до нагрівання час перебування у парильні можна продовжити до 10—15 хв з відповідним продовженням часу відпочинку.

Загартовування організму сонцем можна проводити протягом року, зимою використовуючи штучне ультрафіолетове опромінення, а влітку — природні сонячні ванни. Приймання сонячних ванн мож­на розпочинати з квітня. При цьому застосовують переривчастий та безперервний методи.

Переривчастий метод застосовують на початку загартовування, особливо для осіб зі слабким здоров'ям і високою індивідуальною чутливістю до дії ультрафіолетових променів. Перша сонячна ванна не повинна перевищувати 1/4 біодози на 1 см поверхні шкіри, що при ясному небі відповідає 5 хв перебування під дією сонячних променів. Потім протягом 10—15 хв пацієнт повинен перебувати під тентом. При добрій переносності організмом сонячних ванн час опромінення продовжують на 5—10 хв і поступово доводять його до 90—120 хв (4 біодози на 1 см поверхні тіла). Необхідно рівномірно розподіляти дію сонячного опромінення на шкіру, поперемінно по 5 хв опромінюючи передню, задню і бічні поверхні тіла. Краще приймати сонячні ванни не лежачи, а під час рухової активності — ходьби, ігор та ін.

Для профілактики сонячного удару необхідно захищати голову від дії прямих сонячних променів, а головне — правильно його дозувати. Максимальний загартовувальнии ефект досягається при поєднанні сонячних, повітряних ванн, раціональної фізичної активності.

Загартовування водою можна проводити у вигляді обтирання, обливання, купання, душів, ванн. Обтирання проводять вологим рушником по ходу кровоносних і лімфатичних судин від периферії до центру. Порядок обтирання: кисті, передпліччя, плечі, шия, гру­ди, спина, а потім — нижня частина тулуба.

Обливання холодною водою є сильнішою процедурою, ніж обти­рання. Починати обливання краще влітку, обливають тіло з відра при температурі води 34—36 °С. Після появи "гусячої шкіри" тіло розтирають, роблять самомасаж і фізичні вправи.

Душ — досить сильне щодо інтенсивності холодове навантажен­ня. При його використанні на людину діє не лише температурний, а й механічний чинник. Для загартовування особливо ефективним є застосування контрастних душів, коли поперемінно використовують теплу та холодну воду з поступовим збільшенням перепаду темпера­тур від 5—7 °С до 20 °С і більше. Взимку для інтенсифікації проце­су загартовування і запобігання охолодженню кінцевим є холодний душ, а в літній час — теплий, що підвищує стійкість організму до тепла.

Ванни є сильним загартовувальним агентом, тому користуватися ними треба з великою обережністю. Залежно від температури води розрізняють холодні (температура води нижче 20 °С), прохолодні (температура води 21—32 °С), індиферентні (температура води 32— 35 °С), теплі (температура води 36—38 °С), гарячі (температура води 39 °С і вище) ванни. Для загартовування організму за початковим ре­жимом використовують індиферентні та прохолодні ванни. До і після прийому ванни рекомендується самомасаж, розтирання і виконання фізичних вправ.

Купання у відкритих водоймах є одним із важливих чинни­ків загартовування. Незагартованим людям перше купання бажано проводити при температурі води не менше ніж 20 °С і температурі повітря 24—25 °С. Першого дня купання має продовжуватись 40 с Починаючи з другого дня, тривалість купання поступово збільшують із 60 с до 6 хв. При температурі води вище ніж 20 °С купання стано­вить 8—10 хв. Купання проводять не більше 2 разів на день. Після купання рекомендують обтирання та фізичні вправи. Максимальна тривалість перебування у воді для людей, що загартовуються за по­чатковим режимом, може становити 12—15 хв, а за оптимальним режимом — 18—20 хв. Якщо під час купання з'явилися озноб, по­синіння губ, треба зробити самомасаж та інтенсивні фізичні вправи.

Особливе місце у загартовуванні посідає зимове купання. Зимою можуть купатись лише добре загартовані люди. Зимові купання про­водять не частіше ніж 2—4 рази на тиждень, час купання від 15 с до З хв. Перед процедурою купання треба протягом 5 хв зігріти тіло спе­ціальними гімнастичними вправами. Відразу після виходу з ополон­ки тіло слід добре розтерти рушником, зробити масаж і надягнути теплий одяг.

У загартованих крижаною водою людей посилюється здатність до теплопродукції, завдяки кращому кровопостачанню температура їх

ЗАГАРТОВУВАННЯ ОРГАНІЗМУ 349

шкіри вища від звичайної і майже однакова на відкритих і закритих ділянках тіла.

Реакція організму на загартовувальні процедури оцінюється за суб'єктивними і об'єктивними симптомами: гарне самопочуття, приємне відчуття тепла, піднесений настрій, підвищення працездат­ності, одночасне розширення судин, віддача теплоти і швидке розігрі­вання — ось такі найбільш відчутні реакції організму.

Основна ознака правильності проведення загартовувальної проце­дури — одержання швидкої і досконалої відповідної реакції організ­му. Кожна людина повинна починати своє загартовування поступово й обережно, привчаючи організм до сильного впливу холоду.

" Контрольні запитання

1. Що таке загартовування?

2. Що таке пасивне загартовування?

3. Що таке активне загартовування?

4. Назвіть основні принципи загартовування.

5. Що таке початковий режим загартовування?

6. Що таке оптимальний режим загартовування?

7. Що таке спеціальний режим загартовування?

8. Як проводити загартовування організму повітрям?

9. Як проводити загартовування швидким перепадом температур?

10. Що відноситься до місцевих загартовувальних процедур?

11. Як проводити загартовування до високих температур?

12. Як проводити загартовування сонцем?

13. Як проводити загартовування водою?

14. Якими симптомами оцінюється реакція організму на загартовування?

XXI

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1101 | Нарушение авторских прав