АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ДОГЛЯД ЗА ТЯЖКОХВОРИМИ І ХВОРИМИ, ЯКІ ВМИРАЮТЬ. РЕАНІМАЦІЙНІ ЗАХОДИ 331

б) відхиляє голову потерпілого максимально назад, підклавши під шию імпровізований валик з одягу або власну руку. При цьому в більшості потерпілих верхні дихальні шляхи вивільняються від язи­ка та його кореня, стаючи прохідними;

в) виводить нижню щелепу вперед, в результаті чого прохідність верхніх дихальних шляхів відновлюється.

// етап реанімації - проведення штучної вентиляції легень. Штучну вентиляцію легень здійснюють способом вдування повітря з рота в рот або з рота в ніс, а також за допомогою ручних і автоматич­них дихальних апаратів через лицьову маску або інтубаційну трубку.

Накривши потерпілому рот марлевою серветкою (носовою хус­тинкою), реаніматор щільно охоплює губами його рот і здійснює ви­дих. При вдуванні повітря в рот рекомендується одну руку покласти під шию, а другу на чоло потерпілого. Вдуваючи повітря, одночасно вільними пальцями затискують щздрі, щоб запобігти виходу повітря через ніс.

Якщо рот потерпілого судомно стискується, вдування проводять через ніс. При вдуванні повітря через ніс руку з потилиці переміщу­ють на нижню щелепу, яку притискують до верхньої, щоб забезпечи­ти герметизацію дихальних шляхів під час вдування. Об'єм видиху для дорослих повинен становити 800—1000 см³. Треба звернути ува­гу на ритм дихання: видих повинен бути вдвічі тривалішим вдиху. Під час вдування повітря реаніматор краєм ока стежить за рухами грудної клітки потерпілого, яка повинна підніматися і опускатися. Здійснивши 2—3 видихи, рятівник починає проводити наступний етап реанімації. Надалі частота вдувань повинна становити 12—16 за 1 хв.

Дітям залежно від віку вдування повітря здійснюють в меншому об'ємі. Під час вдування повітря стежать за епігастральною ділян­кою, піднімання якої свідчить про введення надлишку повітря, що може призвести до регургітації (самовільного виділення вмісту із шлунка) і ускладнити проведення реанімаційних заходів аж до аспі­рації.

777 етап реанімації - закритий масаж серця. У ділянці ниж­ньої третини груднини серце ближче прилягає до передньої повер­хні грудної клітки. Оскільки в основі масажу лежить видалення крові з порожнини серця, стискання проводять у цій ділянці, а не лівіше, не нижче і не вище.

Знаходячись збоку від потерпілого, реаніматор кладе кисть однієї руки на нижню третину груднини, строго посередині так, щоб пальці були підняті вверх та розміщувались паралельно до ребер. Нижню третину груднини легко знайти за такими орієнтирами. У верхній частині живота легко пальпується мечовидний відросток груднини.

XVIII

На 1,5—2 см вверх від цього місця і є ділянка нижньої третини груд* нини. Зверху він кладе кисть другої руки і, ритмічно натискуючи, зміщує груднину в сагітальному напрямку на глибину 3—5 см. При натискуванні на груднину пальці кистей слід підняти вверх для по­передження перелому ребер, руки випрямити в ліктьових суглобах. У перерві між натискуваннями руку не віднімають від нижньої тре­тини груднини з тим, щоб не втратити орієнтир. Масаж серця, таким чином, здійснюється масою тулуба реаніматора. Натискання дорос­лому при масажі треба проводити ривком від 0,5 до 0,75 с, 1 раз за 1 с, тобто 60 разів за 1 хв. На 4—5 натискувань на груднину прово­дять одне енергійне вдування повітря. На момент вдування повітря масаж серця припиняється, але не більше, ніж на 3 с.

Дітям залежно від віку масаж проводять однією рукою, або двома чи одним пальцем руки і частіше, ніж дорослим.

Ознаками результативних реанімаційних заходів є звуження зіниць, порожевіння шкіри, відновлення пульсу, поява коротких дихальних рухів. Потерпілого в разі ефективності реанімаційних заходів обов'язково госпіталізують в реанімаційне відділення для стабільного відновлення функцій усіх систем організму.

У разі відсутності ознак ефективності реанімаційних заходів че­рез ЗО хв від початку їх застосування можна запідозрити наявність тяжких змін головного мозку. Подальше оживлення потерпілого не­доцільне.

" Біологічна смерть людини

Біологічна смерть — це незворотне припинення жит­тєдіяльності організму, яке настає після клінічної смерті. Факт смер­ті констатує лікар.

Ознаками біологічної смерті є відсутність дихання, відсутність пульсу і серцебиття, мертвотна блідість шкірних покривів і видимих слизових оболонок, розслаблення м/язів, помутніння зіниць і відсут­ність їхньої реакції на світло, поступове охолодження температури тіла.

Вірогідними ознаками біологічної смерті людини є зниження температури тіла нижче 20 °С, наявність трупних плям, поява труп­ної закляклості, ознака котячого ока: при боковому здавлюванні очного яблука зіниця набуває овальної форми, що нагадує звужену зіницю ока кішки.

Правила поводження з покійником. Померлого роздягають і кладуть на спину. Опускають верхні повіки, підв'язують нижню щелепу, зв'язують ноги разом, руки кладуть на груди (зверху праву руку) і фіксують у такому положенні, закривають тіло простирадлом

ДОГЛЯД ЗА ТЯЖКОХВОРИМИ І ХВОРИМИ, ЯКІ ВМИРАЮТЬ. РЕАНІМАЦІЙНІ ЗАХОДИ 333

і витримують померлого 2 год для з'яви вірогідних ознак біологічної смерті.

Лікар констатує смерть і реєструє у відповідному медичному до­кументі (медична картка стаціонарного хворого) точний час, коли настала смерть.

Після утворення трупних плям на стегні померлого пастою запи­сують прізвище, ім'я, по-батькові і номер медичної картки стаціонар­ного хворого. Коштовності, гроші, документи померлого вилучають у відділенні в присутності лікаря і передають на збереження старшій медичній сестрі для подальшої передачі їх рідним. Якщо не вдається зняти обручки, персні тощо, про це роблять відповідний запис у ме­дичній картці стаціонарного хворого і труп відправляють в морг ра­зом із коштовностями. Оформляють супровідну записку, де вказують паспортні дані померлого, номер медичної картки стаціонарного хво­рого, діагноз, дату і час смерті. Таке саме повідомлення відправляють у приймальне відділення лікарні для заповнення даних про випадок смерті у "Журналі сигнальних донесень". У повідомленні про помер­лого роблять позначку, чи знають рідні про те, що трапилось.

Померлого на ношах-каталці відправляють у патолого-анатомічне відділення, де його перекладають на секційний стіл.

Слід завжди пам'ятати, що смерть у відділенні є великою пси­хологічною травмою перш за все для пацієнтів, тому по можливості треба приховати такий випадок. З цією метою безнадійного тяж­кохворого переводять в окрему палату, попереджують рідних, щоб поводили себе тихо в разі смерті тяжкохворого. Вивезення померлого із відділення вдень треба організувати так, щоб пацієнти в цей мо­мент перебували у палатах із зачиненими дверима. Для цього іноді треба придумати якийсь привід.

У палаті після вивезення померлого здійснюють генеральне при­бирання. Подушки, матрац, ковдру здають для знезараження у де­зінфекційну камеру. Палату провітрюють протягом доби. • /

'. Контрольні запитання щ J