АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПСИХІЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ. Повсякденне життя переконує нас у тому, що фізичне самопочуття людини тісно пов'язане зі станом її психіки.

Повсякденне життя переконує нас у тому, що фізичне самопочуття людини тісно пов'язане зі станом її психіки.

Фізична активність позитивно впливає на нормальний перебіг психічних процесів. "У здоровому тілі — здоро­вий дух" — так відображена у відомому стародавньому ви­слові єдність тіла і психічного стану. У скелетних м'язах численні специфічні нервові клітини під час м'язових скорочень посилають у головний мозок стимулювальні імпульси, за допомогою яких підвищується загальний то­нус відповідних ділянок кори великого мозку, що сприяє поліпшенню розумової діяльності.

Характерною особливістю людської психіки є те, що вона може відволікатися від реальної дійсності і викорис­товувати створені нею образи для психічної саморегуля­ції. Так, йоги за допомогою феноменальних здібностей можуть вільно розширювати кровоносні судини свого тіла, інтенсифікувати обмін речовин в організмі, підви­щуючи максимально теплопродукцію організму.

Людське життя проявляється двома формами актив­ності — поведінкою і діяльністю. Поведінка — це зов­нішні прояви системи рухових реакцій організму людини на дії об'єктивного світу. Діяльність — це взаємодія з об'єктивним світом, у процесі якої людина свідомо та ак­тивно намагається досягти своєї мети.

Саморегуляція поведінки і діяльності є однією із важ­ливих функцій психіки людини. Дії людини можуть бути як зовнішніми, що виконуються за допомогою рухового апарату і органів чуття, так і внутрішніми, що викону­ються в розумі.

ПСИХІЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ ^65

Звички — це автоматичні дії людини. Вони бувають корисними (охайність, організованість) і шкідливими (куріння, вживання алко­голю, наркотиків). Якщо людина вміє керувати звичками, вона може керувати і своєю поведінкою.

Щоб позбавитись від шкідливих звичок, людина повинна при­класти певні вольові зусилля та виконати ряд правил:

• сформулювати для себе тверде і безповоротне рішення — діяти у накресленому напрямку. Таке чітке рішення сформулює у головно­му мозку необхідний енергетичний центр, який буде забезпечувати наступну діяльність по реалізації рішення;

• уникати умов, при яких проявляються старі звички. Створити сприятливі умови для формування нових позитивних звичок;

• не відступати від дотримання нових звичок, доки вони не за­кріпляться. Постійне тренування є найголовнішою умовою для фор­мування нових звичок.

Коли людина сформується як особистість з її змістом життя, тоді в неї створюється механізм управління мотивацією. А свої мотиви має кожна практична діяльність людини. Поки людина не сформується як особистість, її поведінка характеризуватиметься імпульсивністю, непередбаченістю, непослідовністю.

Корисно засвоїти деякі принципи ставлення до життя, які спри­ятливо впливають на мотиваційну саморегуляцію:

• готовність до будь-яких неочікуваних подій;

• сприйняття дійсності такою, як вона є, а не такою, якою її хоті­лося б бачити;

• уміння відрізнити головне від другорядного;

• емоційна зрілість і стійкість;

• знання засобів впливу на подію;

• уміння підходити до проблеми з різних точок зору;

• намагання шукати нові, змістовні мотиви життєдіяльності;

• уміння бачити перспективу життєвих подій;

• розвиток спостережливості;

• намагання зрозуміти інших;

• уміння вибирати позитивний досвід з подій, які сталися.

Наведені принципи ставлення до життя можуть допомогти лю­дині в складних життєвих ситуаціях. При достатньому розвитку свідомості людина з об'єктів зовнішніх впливів перетворюється в суб'єкт керування своєю поведінкою.

Самовиховання — це активна спрямованість на удосконалення своїх фізичних, моральних, трудових, естетичних та інших якостей. Це вільна спрямованість людини, прояв її самореалізації, самовира­ження і відбувається вона не примусово, а за власним свідомим ви­бором.

366_______________________________ххш_______________________________

При визначенні завдань самовиховання важливо орієнтуватись не лише на те, яким себе вважає суб'єкт, але й на те, яким бачать його інші люди. Нерідко люди приписують собі неіснуючі якості, захи­щаючись від внутрішнього конфлікту між своїм "я" і самооцінкою, тому думки інших людей допоможуть особистості змінити перекру­чене уявлення про себе, а потім скласти програму самовиховання, приймаючи рішення, які з особистих якостей потребують розвитку, а які треба змінити.

Успіх самовиховання залежить від того, наскільки людина во­лодіє методами самовиховання. Основними методами самовихован­ня є: самопізнання, самооцінка, самопереконання, самопорівняння, самозобов'язання, самоуправління, самопримушування, самонавію­вання, самозвіт, самоконтроль, самозаохочення та ін.

Самопізнання — це вивчення психічних властивостей, процесів і станів своєї особистості, у тому числі її спрямованості (мотиви, мета, інтереси, ідеали, переконання), характеру, темпераменту, здібнос­тей, пізнавальних процесів (пам'ять, увага, мислення, сприйняття), вольових емоційних процесів, а також психофізіологічного стану ор­ганізму і особистих якостей.

Самооцінка визначається світоглядом, ідеалами, рівнем інте­лектуального розвитку особи. Цей метод самовиховання передбачає порівняння себе з ідеальною моделлю.

Самопорівняння — це різновид самооцінки, що полягає в порів­нянні себе з іншими людьми з метою перейняти у них все те позитив­не, чого не вистачає у собі.

Самозобов'язання — це внутрішні вимоги до себе і своєї поведін­ки. Воно виникає як наслідок невідповідності між ідеалом, ідеаль­ною нормою і своєю конкретною поведінкою.

Самопереконання — це роздуми, дискусія із собою, співставлен-ня різних мотивів, які потребують всебічного обліку всіх обставин і не допускають впливу негативних почуттів: гніву, образи, заздрості, самолюбства та ін.

Самонавіювання — це психічний вплив людини на саму себе за допомогою слова, що змінює її психофізичний стан. Воно передба­чає навіювання самому собі яких-небудь уявлень, думок, бажань, образів та ін. Для досягнення успіху самонавіювання необхідно са-морозслаблення, тільки тоді особа здатна концентрувати свою свідо­мість на предметі навіювання.

Самовправи — це формування стійких звичок поведінки. Шля­хом регулярних вправ можна виробити позитивні і побороти нега­тивні звички.

Самопримушування — це вольове уміння, яке спрямоване на по­долання труднощів і перешкод.

________________________ ПСИХІЧНА САМОРЕГУЛЯЦІЯ ________________________________ 367

Самонаказ — це вплив на свій емоційний стан шляхом мови. Са­монаказ сприяє реалізації програми самовиховання в складних умо­вах і допомагає виробити відповідні установки, наприклад на усу­нення небажаних або шкідливих звичок.

Самозвіт — це звіт людини перед собою про процес і результа­ті ти власної діяльності та вчинків. Самозвіт тісно пов'язаний із само-I аналізом. Він ділиться на поточний і підсумковий. Самозвіт може І проявлятись в усній формі, у формі спеціальних щоденників тощо. І Самоконтроль — це визначення відхилень програми самовихо-I вання від поставлених завдань з наступною корекцією програми або і поведінки особи. Самоконтроль забезпечує підпорядкування різних І видів діяльності мотиву самоудосконалення.

\ Самозаохочення і самопокарання — емоційне підкріплення здій-| снених вчинків. Самозаохочення — це усвідомлення своїх успіхів, а f самопокарання — усвідомлення і переживання своєї провини, неза- \ доволення собою. Самозаохочення викликає позитивні емоції. Вони

* закріплюють успіхи особи, досягнуті в процесі самовиховання. Са-' мопокарання викликає негативні емоції. Вони спонукають особу до

намагань не повторити негативних дій. І Таким чином, емоції є одним з важливих механізмів внутрішньої

І | регуляції активності особи.

|.«У житті людей часто виникають напружені ситуації. Вони мо- '& жуть бути спричинені складними моментами у трудовій діяльності, І важкими умовами життя, погіршанням здоров'я. Напружені ситуа-I ції призводять до стресів.

І Стрес — це неспецифічна реакція організму на ситуацію, яка І вимагає більшої чи меншої функціональної перебудови організму і

і І відповідної адаптації. Слід зауважити, що не кожна життєва ситуа-

I І ція, яка викликає стрес, є критичною. Критичні ситуації призводять І до стресів, які переживаються як горе, нещастя. Такі стреси висна-I жують сили людини і супроводжуються порушенням адаптації, що f перешкоджає саморегуляції особи.

Одні люди здатні успішно продовжувати свою діяльність при дії f, сильних емоційних чинників (стресів). Така емоційна стійкість виз-I начається одним із методів самооцінки за допомогою особистих запи- Ч тань.

І Для емоційно нестійких людей характерна неурівноваженість, '; підвищена збудливість, схильність до різкої зміни настрою, нері-

* шучість, неспокій та ін.

Емоційно стійка особа має високу витримку і самовладання в напружених, критичних і екстремальних ситуаціях. Під самовла­данням розуміють здатність людини здійснювати діяльність у де-зорганізувальних ситуаціях, які впливають на емоційну сферу. У

368 ___________________________ Ш ___________________________

самовладанні проявляється свідомо вольова організація психічних процесів, які регулюють діяльність людини.

Психологічний захист — це спеціальна регуляторна система стабілізації особи, яка спрямована на усунення або зниження почут­тя неспокою. Це така форма психічної реакції на подразники зов­нішнього і внутрішнього середовища, яка спрямована проти їхнього патологічного впливу на організм людини. Механізм психологічного захисту є глибоко індивідуальним, тому посилення і тренування пси­хологічного захисту є одним із найактуальніших завдань профілак­тичної і клінічної психотерапії. Особливістю психологічного захис­ту є його неусвідомлюваність. Зокрема, не усвідомлюється потреба в терміновому зниженні дії психотравмувального чинника. Часто проявами психологічного захисту є самовиправдовування, самона-города, самовибачення, забування тощо. Слід пам'ятати, що емоцій­но негативні враження й афекти дуже погано забуваються і надовго залишаються у свідомості, спричиняючи біль і страждання. Велику роль у порушенні механізмів психологічного захисту відіграють різ­ні зовнішні і внутрішні подразники: психотравмувальні чинники (грубість, цинізм, жорстокість), схильність особи до самопокарання, нездатність дати об'єктивну оцінку подіям, що відбуваються, конф­ліктність особи, зміни характеру тощо.Часто формами психологічно­го захисту є ухилення від обговорення теми, ситуацій, кінофільмів, телепередач, "вихід" із сім'ї, професійної або вікової групи тощо.

Найдієвішими механізмами психологічного захисту є витіснен­ня, проекція та ідентифікація.

Витіснення — це процес, який базується на неприйнятті й усу­ненні із свідомості неприємної згадки, переживання. Вони ніби ви­ганяються із свідомості і переводяться в сферу несвідомого. У той же час витіснені думки часто продовжують впливати на поведінку особи і проявляються у формі тривоги, неспокою, страху та ін. Проекція (викидання вперед) — це механізм психологічного захисту, що по­лягає в неусвідомленому наділенні іншої людини властивими даній особі мотивами і рисами. Ідентифікація — це механізм психологіч­ного захисту, внаслідок дії якого особа ототожнює себе з іншою осо­бою (або із групою людей), яка є для неї взірцем поведінки, фізичної і духовної досконалості. Цей механізм може працювати по-різному. По-перше, це може бути об'єднання з іншою особою на ґрунті вста­новленого емоційного зв'язку, а також включення у свій внутрішній світ і прийняття, як власних форм, орієнтації іншої особи. По-друге, це може бути бачення особистості іншої людини, як продовження самого себе. По-третє, це може бути постановка особистістю себе на місце іншого. Різні механізми ідентифікації викликають і відповід­ну оцінку особи.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 802 | Нарушение авторских прав