АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

III. ПОНЯТТЯ ПРО БІЛЬ ТА ЗНЕБОЛЮВАННЯ (АНЕСТЕЗІЮ)

ЗНЕБОЛЮВАННЯ

Це особливе відчуття, яке виникає внаслідок дії травмуючого фактора і характеризується відповідними реакціями та рефлекторними змінами функцій внутрішніх органів, спрямованих на звільнення організму від дії пошкоджуючо­го чинника. Біль є специфічним особливим відчуттям і до останнього часу не­має спеціальних приладів, які б сприймали виключно больові подразнення. Будь-яке відчуття, що грунтується на подразненні тих чи інших рецепторів (темпера­турних, тактильних та ін.), може перейти в біль, якщо сила його перевищує відповідну межу. Так, дія на шкіру температури вище 45°С або нижче 15°С зумовлює виникнення болю. Біль відіграє важливу роль у захисті організму і є сигналом небезпеки. Тільки завдяки здатності відчувати біль різні організми ство­рюють захисні реакції і пристосовуються до умов існування. Больові рецептори знаходяться в різних морфологічних структурах організму (шкіра, слизові обо­лонки, очеревина, надкісниця тощо). При дії пошкоджуючого фактора з клітин виділяються Н-речовини (гістамін, ацетилхолін, плазмокінін та інші гістаміно-подібні речовини), які подразнюють больові рецептори. Від них по нервових во­локнах больові імпульси надходять у головний мозок. У формуванні больових реакцій приймають участь ретикулярна формація, гіпоталамус, таламус, а та­кож лімбічна система головного мозку. У цих нервових структурах формуєть­ся первинна больова реакція, яка через підкірково-кіркові зв'язки надходить у кору головного мозку. Розрізняють: а) кірковий біль або, як ще його називають - соматичний біль, який виникає при подразненні нервових рецепторів поверхні тіла, проводиться в центральну нервову систему по аферентних волокнах і є чітко локалізованим; б) вісцеральний біль, який виникає при подразненні внутрішніх органів. Слід зазначити, що відчуття болю значною мірою залежить від стану центральної нервової системи. При очікуванні болю він більш вираже­ний. При пригніченні кори головного мозку інтенсивність болю зменшується. У стані психічного афекту (екстремальна ситуація) біль взагалі може бути відсутнім. У відтворенні больових реакцій приймає участь і вегетативний відділ нервової системи. Подразнення симпатико-адреналової системи призводить до накопичення на нервових закінченнях гістаміну, ацетилхоліну, які є подразни­ками больових рецепторів. На больові подразнення реагують залози внутріш­ньої секреції, посилюючи або зменшуючи виділення гормонів (надниркові зало­зи, щитоподібна залоза, різні утворення мозку тощо).

При відчутті болю у потерпілого виникає відповідна реакція у вигляді захисних рухів скелетної мускулатури, голосових звуків, міміки та ін. Клінічно больові реакції проявляються порушенням гемодинаміки, дихання, функцій залоз внутрішньої секреції, обміну речовин тощо, сумарно такі зміни можуть призвести до розвитку шокового стану.

Головне місце у симптоматиці різних захворювань внутрішніх органів має вісцеральний біль. Цей біль важко піддається локалізації, має розлитий характер і може іррадіювати (передаватись) в інші ділянки організму, що відповідає так званим зонам Захар’їна-Геда. Однак дослідження, проведені перевірено на людях під час оперативних втручань, свідчать про те, що не всі анатомічні утворення мають больові відчуття. Так, органи черевної порожнини (печінка, селезінка, кишки тощо) не чутливі до больових подразнень. Болісними є лише брижа і парієтальна очеревина.

Дуже чутливі до болю артерії. Звуження артерій або раптове розширення їх спричинює гострий біль. Слід пам'ятати, що біль - явище (відчуття) не фізіологічне, а патологічне. Досить часто він інформує про розвиток хвороби (патологічного процесу) в організмі. Трансформація вісцерального болю в сома­тичний свідчить про перехід патологічного процесу з внутрішнього органа на очеревину, плевру тощо. Відігравши роль інформатора, біль надалі може стати грізним компонентом патологічного процесу в організмі.

На сьогодні ні одна операція не проводиться без знеболювання. Для попередження болю використовується ціла система заходів, якими займається окрема наука - анестезіологія (від грец. an - заперечення, aestesia - відчуття, logos- наука). Наука про знечулювання та інші методи захисту організму від надмірних подразнень, зумовлених хірургічним втручанням.

Короткий нарис з історії знеболювання

Спроби знайти засіб, за допомогою якого можна було б виконувати операцію без болю, відносяться до давніх часів. Згадки про знеболювання можна знайти в записах стародавнього Вавілону, Китаю, Греції. З цією метою у Єгипті використовувалась індійська конопля; в Європі - препарат Мато, марійський камінь, розтертий у порошок і розчинений в оцті та ін.

Розвиток сучасної анестезіології розпочався на початку ХVIII ст. і пов'язаний з іменем французького вченого Антонія Лавуазьє, що займався вивченням газів, англійського хіміка Гумфрі Даві, який вперше вивчив дію закису азоту (звеселяючого газу) та англійського лікаря Хораса Уельса, який випробував цей засіб на собі і вперше у 1844 р. застосував у хворих при видаленні зубів, Однак часті невдачі, які супроводжували Уельса, викликали психічний розлад і він у 1848 р. закінчив життя самогубством. На могилі у Нью-Йорку йому вста­новлено пам'ятник із надписом "Хорас Уельс, який відкрив анестезіологію".

Надзвичайно важливе значення для розвитку анестезіології мали роботи американського хіміка Ч. Джексона з Бостона, який відкрив ефір для наркозу, досліди зубного лікаря Вільяма Мортона, який випробував дію препарату на собі, й лікаря-хірурга Д. Уорена, який вперше в світі 16 жовтня 1846 року в присутності студентів і лікарів видалив велику пухлину шиї зі застосуванням ефірного наркозу. Наркоз проводив сам В. Мортон. Цей день вважається оф­іційною датою народження сучасної анестезіології. Після цього ефірний нар­коз швидко увійшов у хірургічну практику різних країн.

Важливу роль у розвитку анестезіології зіграв британський акушер-гінеколог Джеймс Юнг Сімпсон, який вперше застосував для знеболювання по­логів хлороформ і 14 листопада 1847 року доповів про результати своїх до­сліджень медичному товариству Единбурга. З тих пір почався бурхливий по­шук різних наркотичних речовин і шляхів їх введення, який продовжується і в наші дні. Великий вклад у розвиток анестезіології вніс М.І. Пирогов, який один із перших у Росії застосував ефірний, хлороформний наркоз, експерименталь­но розробив, вивчив методи та створив апарат для ефірного наркозу. Вперше застосував прямокишковий (ректальний) наркоз. Під час Кримської війни з турками (1854-1855 рр.) М.І. Пироговим виконано 10000 операцій під нарко­зом без єдиного смертельного випадку. В Україні перші операції під наркозом почав виконувати учень М.І. Пирогова київський хірург В.О. Караваєв. По­ряд із розробкою загального знеболювання появились оригінальні методи місце­вої анестезії. З цією метою російський вчений В.К. Анреп ще в 1879 р. запропо­нував кокаїн для знеболювання слизових оболонок, а в 1905 р. А. Ейнгорн запропонував новокаїн, який широко використовується і в наші дні. У 1889 р. німецький хірург Бір запропонував спинномозкову анестезію, а пізніше (1925 р.) Доліотті - перидуральну, при якій настає повне знеболювання нижньої поло­вини тулуба та кінцівок. У 1902 р. в експерименті Н.П. Кравковим, а в 1909 р. у клініці С.П. Федоровим вперше був застосований внутрішньовенний наркоз гедоналом, який отримав назву "руського наркозу". Російський хірург О.В. Вишневський у цей же час розробив і впровадив у клінічну практику місцеву по­шарову інфільтративну анестезію, а німецький хірург Куленкампф - про­відникову місцеву анестезію. Численні спроби синтезувати ідеальну речови­ну для знеболювання залишилися марними. Більш перспективним варіантом анестезії на сьогодні є поєднання декількох препаратів, що дає можливість покращити ефект знеболювання та знизити токсичну дію наркотичних речо­вин (ефір, хлороформ тощо). Появились змішані та комбіновані види наркозу. При цьому стали широко використовувати міорелаксанти (курареподібні пре­парати, які знімають тонус скелетної мускулатури), що дає можливість здійсни­ти інтубацію і перевести хворого на штучну вентиляцію легень (ПІВЛ). Ос­таннім часом широко застосовують нейролептаналгезію (НЛА), з допомогою якої можна добитись хорошого ефекту знеболювання, особливо в комбінації з ендотрахеальним введенням диазоту оксиду і кисню.

У 1902 р. французький вчений Лемон провів досліди з розробки електро­наркозу над тваринами. Цей вид знечулення тепер широко використовують у комбінації з аналгетиками, седативними та протисудомними препаратами. Пізніше була розроблена методика голкоанестезії в комбінації з аналгетика­ми. Тепер при великих операціях на легенях, серці, судинах використовують штучну гіпотермію (охолодження) із застосуванням керованого кровообігу і штучної вентиляції легень.

Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 603 | Нарушение авторских прав