АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Друга ступінь (Б). (одноалфавітні, двовибіркові).

( одноалфавітні, двовибіркові).

1. Синоніми терміну некроз:

А – клінічна смерть;

Б – біологічна смерть;

В – місцева смерть;

Є – омертвіння;

И –некробіоз;

З – автоліз;

Д – дистрофія.

2. За зовнішнім виглядом омертвілих частин розрізняють:

Ж – прямий некроз;

И – сухий, вологий некроз;

А – гангрену,

Г – алергічний некроз;

Е – непрямий некроз;

З – буру атрофію;

В – гідронефроз;

Б – фібриноїдний некроз.

3. Волога гангрена найчастіше зустрічається:

Ж – серці;

Г – мозку;

Є – легенях;

И – нирках, печінці;

А – кишечнику, матці;

Б – лімфатичних вузлах, селезінці;

З – кістках.

4. Незалежно від причини розрізняють смерть:

А – хірургічну;

Г – фізичну;

Е – клінічну;

Б – біологічну;

Ж – патологічну;

И –насильну.

5. Відмирання окремих клітин ділянки тканини чи органу називається:

Б – агонія;

Е – автоліз;

И – некроз;

Є – біологічна смерть;.

А – змертвіння;

Ж – клінічна смерть.

6. Нейрогенні некрози спостерігаються при ураженні:

И – твердої мозкової оболонки;

Є – ЦНС;

Ж – серця;

Б – легень;

А – периферичної нервової системи;

З – ендокринних залоз;

В – м’якої мозкової оболонки.

7. До трупних змін відносимо:

А – загальне недокрів’я;

И – заклякання м’язів, зсідання крові;

Д – охолодження;

Ж – тромбоз;

Б – агонію;

З – зменшення органів в об’ємі;

В – клінічну смерть.

8. До непрямих некрозів відносять:

И – змертвіння, що виникають під безпосереднім впливом фізичних чинників;

Б – змертвіння, що виникають під впливом хімічних речовин;

Ж – змертвіння, що виникають під впливом біологічних чинників;

А – нейрогенні некрози;

Д – ангіогенні некрози.

9. Зміни цитоплазми при некрозі:

И – фібриноїдне перетворення;

Б – плазморексис;

Ж – каріопікноз;

Е – плазмолізи;

З – десквамація;

Є – дискомпексація.

10. Патологічна (передчасна) смерть буває:

Г – природна;

И – фізіологічна;

Є – раптова;

Е – біологічна;

В – повільна;

Б – анатомічна.

11. За зовнішнім виглядом змертвілих частин розрізняють:

А- прямий некроз;

И – алергічний некроз;

Ж – сухий або вологий некроз;

Е – непрямий некроз;

В – гангрену;

Г – буру атрофію;

Є – гідронефроз;

Б – фібриноїдний некроз.

12. Колікваційний некроз розвивається у випадках, коли ділянка змертвіння:

А – висихає;

З – не висихає;

В – ущільнюється;

Г – просякає рідиною;

Ж – просякає солями кальцію;

Є – муміфікується

В – ущільнюється.

13. Ішемічний інфаркт нирок може бути прикладом некрозу:

Г – колікваційного;

Ж – сухого;

И – муміфікації;

З – гангрени;

Б – коагуляційного;

Е – вологого.

14. Значення змертвіння для організму залежить від того:

Д – в якому органі сталося змертвіння;

Г – як циркулює кров в ділянці змертвіння;

И – які дистрофічні процеси спостерігаються у фокусі некрозу;

А – яка за величиною ділянка змертвіння;

Ж – який пігмент відкладається у вогнищі змертвіння.

15. Ознакою смерті організму є:

В – припинення роботи серця;

А – роботи шлунково-кишкового тракту;

З – припинення дихання;

Б – припинення функції селезінки;

Ж – припинення функції слинних залоз;

Г – припинення сечовиділення.

16. Процес відмирання тканини називається:

А – клінічна смерть;

Б – біологічна смерть;

В – некробіоз;

Г – агонія;

И – некробіотичний процес;

З – трупне заклякання.

17. Прикладом сухого некрозу може бути:

А – бура атрофія міокарду;

З – газова гангрена;

Г – казеозний некроз при туберкульозі;

Є – восковидний (ценкеровський) некроз мязів;

Б – вогнища омертвіння в головному мозку;

В – мацерація плода.

18. Мікроскопічно при некрозі в ядрах клітин спостерігається:

А – плазмопікноз;

В – каріопікноз, каріорексис;

Г – дископлексація;

Ж – плазморексис, плазмоліз;

И – каріолізис;

З – фібриноїдне перетворення.

19. Фібриноїдний некроз зустрічається в:

А – нервових клітинах;

Б – судинах;

З – печінкових балках;

Г – фолікулах лімфатичного вузла;

Е – сполучній тканині;

В – епідермісі.

20. Вислід некрозу:

Б – коагуляція;

А – організація, інкапсуляція;

В – коліквація;

Ж – секвестрація, мутиляція;

Г – муміфікація, мацерація;

Д – заміщення мертвих ділянок м’язовою тканиною.

21. Відмирання окремих клітин ділянки тканини називається:

А – агонія;

И – автоліз;

В – некроз;

Ж – біологічна смерть;

Є – омертвіння;

Б – клінічна смерть.

22. Казеозний некроз відносимо до:

З – сухого;

Ж – колікваційного;

И – вологого;

Е – коагуляційного;

В – мацерації;

А – муміфікації;

Д – сухої гангрени.

23. До трупних змін відносимо:

Б – загальне недокрів’я;

Е – заклякання м’язів, зсідання крові;

А – охолодження;

Г- дистрофію;

З – зменшення органів в об’ємі.

24. Колагенові, еластичні і ретикулярні волокна при некрозі:

Є – стають більш чіткими;

В – втрачають свою структуру;

Г – фрагментуються і розріджуються;

Е – ущільнюються і гіалінізуються;

И – не змінюються;

А – втрачають здатність забарвлюватися базофільно.

25. Якщо змертвіла тканина під впливом гнильних мікроорганізмів розріджується, набирає брудно-сірого кольору з неприємним запахом, то це називаємо:

Ж – колікваційний некроз;

Г – муміфікація;

Б – волога гангрена;

И –вологий некроз;

В – фібриноїдний некроз;

З – септична гангрена;

Є – марантичний некроз.

26. В результаті реактивного запалення може наступити:

А – розсмоктування і заміщення мертвої ділянки сполучною тканиною;

З – розрідження і заміщення мертвої ділянки м’язовою тканиною;

Е – інкапсуляція;

Є – звапнення;

И – муміфікація;

В- коагуляція мертвих мас.

27. Трупне розкладання має в своїй основі:

Д – дію патологічних процесів у тканинах;

Г – дію низької температури;

А – дія мікроорганізмів;

Б – порушення циркуляції і крові;

В – порушення циркуляції і лімфи;

И – припинення функції головного мозку.

28. Ішемічний інфаркт нирок може бути прикладом некрозу:

Ж – колікваційного;

А – восковидного;

И – сухого;

В – коагуляційного;

Б – ценкерівського;

Д – муміфікації;

Г – вологого некрозу.

29. Розрізняють гангрену:

Д – сирнисту;

А – атрофічну;

Г – суху;

Б – вологу;

З – фібриноїдну;

Е – зернисту.

30. При зернистій дистрофії печінки основні зміни виявляються в:

Г – паренхімі;

А – просвіті судин;

В – стромі;

З – гепатоцитах;

Ж – стінках судин;

И – купферових клітинах.

31. Макрокроскопічний вигляд органу при зернистій дистрофії:

Ж – орган збільшений в об’ємі, більш блідий, щільної консистенці;

А – орган набухлий, забарвлений блідіше, дряблої консистенції;

В – орган зменшений в об’ємі, забарвлений блідіше, щільної консистенції;

Д – на розрізі рисунок органу стертий;

З – Чітко виступає;

И – виділяються білувато-сірі ущільнені тяжі.

32. клінічне значення та кінець зернистої дистрофії:

В – процес переважно зворотний;

Г – процес не зворотній;

А – функція не змінюється;

Є – функція посилюється;

Ж – функція послаблюється;

Б – функція випадає.

33. Механізм розвитку гіаліново-крапельної дистрофії:

Є – резорбція пара протеїнів (патологічні білкові речовини);

В – посилення синтезу білків;

И – денатурація протеїнів цитоплазми;

Г – утворення секрет-гранул;

Ж – патологічна трансформація вуглеводів та жирів;

Д – накопичення в цитоплазмі ліпофусцину.

34. Як називається надмірне утворення рогової речовини в епідермісі:

А – гіперкератоз;

Г – лейкоплакія;

Ж – гіперплазія;

Е – акантоз;

Б – паракератоз.

35. Яка дистрофія спостерігається в епітелії слизової оболонки ротової порожнини, глотки і стравоходу при авітамінозі А і який термін визначає цей процес:

А – зерниста дистр.;

Б – рогова дистр.;

Ж – гіаліно-крапельна дистр.;

Е – гідропічна;

Є – акантоз;

И – лейкоплакія;

Д – іхтіоз.

36. До яких дистрофій відноситься іхтіоз:

А – жирова;

Г – зерниста;

Д – рогова;

Ж – мінеральна;

Є – білкова;

И – гідро пічна;

37. Рогова дистрофія відноситься до:

А – мінеральних дистр.;

Г – білкових дистрофій;

Б – позаклітинних диспр.;

З – клітинних диспр.;

И – вуглеводних диспротеїнозів.

38. Зернистість цитоплазми при паренхіматозній дистрофії зобумовлена:

Д – набуханням та вакуолізацією мітохондрій;

А – каріопікнозом і плазмолізісом;

Є – денатурацією клітинного білку, патологічною трансформацією вуглеводів та жирів;

И – посиленням синтезу, утворенням секрет-гранул;

Ж – патологічною пігментацією.

39. Функціональне значення гіаліно-крапельної дистрофії нирок та кінець патологічного процесу:

Г – посилення функції, гіпертпротеїнемія;

Б – протеїнурія, гіпотпротеїнемія, циліндрурія;

Ж – білірубінурія, гемоглобінемія;

З – процес несприятливий (незворотний);

И – процес зворотний.

40. Органи в яких найчастіше спостерігається зерниста дистрофія:

Г – селезінка, лімфатичні вузли;

А- печінка;

Д – легені;

И- підшкірна клітковина;

В – щитовидна залоза;

Е – нирки, серце.

41. Під мікроскопом в цитоплазмі клітин вакуолі можуть виявлятися і при жировій дистрофії. В такому випадку як від диференціювати її від гідро пічної дистрофії:

Ж – виготовити заморожений зріз і пофарбувати суданом – ІІІ;

И – виготовити заморожений зріз і пофарбувати гематоксилін-еозином;

Г – провести фіксацію в спирті;

А – провести фіксацію в формаліні;

Б – виготовлений парафіновий зріз пофарбувати суданом-ІІІ.

42. Різновидності клітинних диспротеїнозів:

А – зерниста, гіаліно-крапельна;

Б – пігментна, слизиста;

Г – гіаліноз, амілоїдоз;

Е – рогова, гідропічна;

Ж – мукоїдне, фібриноїдне набухання.

43. Синоніми гідропічної дистрофі:

Б – вакуольна дистрофія;

А – зерниста дистр.;

З – паренхіматозна дистр.;

Е – водяночна дистр.;

И –рогова дистр.;

Ж – слизиста дистр.

44. Різновидності позаклітинних диспротеїнозів:

И – мукоїдне і фібриноїдне набухання;

А – зерниста і рогова дистрофія;

Г – гіаліно-крапельна і гідро пічна дистр.;

Д – гіаліноз і амілоїдоз;

Ж – акантом і лейкоплакія.

45. При мукоїдному набуханні відмічається:

Б – накопичення кислих мукополісахаридів;

В – дегідратація основної речовини і колагенових волокон;

Е – підвищення судинно-тканинної проникності;

А – накопичення в основній речовині амілоїд них мас;

З – фібриноїдний некроз.

46. Які білки плазми з’являються в сполучній тканині при фібриноїді з фібрином:

Б – хромопротеїди;

Г – альбуміни, глобуліни;

Ж – фібриноген;

Є – гемоглобін, гемосидерин;

И – нуклеопротеїди.

47. Гіалінові маси:

Д – стійкі до дії ферментів і кислот;

А – нестійкі;

В – дають метахромазію;

З – рожевий колір;

Ж – гематоксилін-еозином фарбуються в синій колір;

48. Селезінка дещо збільшена, на розрізі чітко виступають напівпрозорі зернятка:

А – «сальна» селезінка;

В – «вітчинна» селезінка;

Ж – «сагова» селезінка;

Г – фолікулярна форма амілоїдозу;

З – дифузна форма амілоїдозу.

49. Функціональне значення амілоїдозу:

А – уремія, гепатаргія;

В – гіперфункція органу;

Г – акантоз, лейкоплакія.

З – порушення обміну глюкопротеїдів;

И – розрив печінки з крововиливом в черевну порожнину.

50. Що лежить в основі фібриноїдного набухання:

Г – рогова дистрофія;

И – зниження судинної проникності;

Д – деструкція колагену та основної речовини;

А – підвищення судинної проникності;

З – новоутворення колагенових волокон.

51. Гіаліноз судин виникає при:

Е – склерозі стінок судин;

В – ліпідові;

И – плазматичному просочуванні;

Г – амілоїдозі;

Ж – кальцинозі.

52. Де може виникати гіаліноз:

Б – капсулі;

В – паренхімі органа;

Ж – синехіях;

З – абсцесах;

Г – казеозних масах.

53. В який колір фарбується амілоїд при обробці гістозрізів метил- або генціанвіолетом і як називається ця властивість амілоїду:

З – фіолетовий;

Є – червоний;

Г – синій;

А – зелений;

И – метахромазія;

В – еозинофілія;

Д – аргентофілія.

54. Форми амілоїдозу селезінки:

Г – сагова;

А – мускатна;

З – сальна;

В – застійна;

И – атрофічна.

55. Селезінка збільшена, тістоподібної (у коня) або щільної консистенції, на розрізі світло червоно-коричневого кольору, гладка:

И – фолікулярна форма амілоїдозу;

Б – дифузна форма амілоїдозу;

Е – «сальна» селезінка;

З – гіпертрофія селезінки;

Г – спленомегалія.

56. Причини загального амілоїдозу:

А – гострі отруєння;

Ж – надмірна білкова годівля;

Г – недостатня годівля;

В – гнійники (абсцеси), хронічний туберкульоз;

И – сибірка, сепсис.

57. Кінець фібриноїдного набухання:

И – мукоїдне набухання;

В – гіаліноз;

Є – некроз;

З – процес зворотній;

А – зроговіння.

58. В яких елементах нирок відкладається амілоїд:

З – в стромі пірамід;

И – в клубочках;

В – під базальною мембраною канальців;

Д – в просвіті судин.

59. Макроскопічний вигляд нирки при амілоїдозі:

Д – збільшена в об’ємі, щільної консистенції;

Г – збільшена в об’ємі дряблої консистенції;

А – поверхня розрізу суха, соскоподібна;

И – темно-червоного кольору.

60. Макроскопічний вигляд печінки коня при амілоїдозі:

В – збільшена в об’ємі дряблої консистенції;

И – зменшена в об’ємі щільної консистенції;

Є – блідо-коричневого кольору на розрізі восковидна;

З – з буроватим відтінком.

61. Де спостерігається фібриноїдне набухання:

Б – в стромі;

А – паренхімі;

З – в стінках судин;

Г – в просвіті судин;

Д – в нейронах;

И – в казеозних масах.

62. Де спостерігається гіаліноз:

В – в сполучній тканині, в стромі органів;

Д – в паренхімі органів;

Є – в стінці судин;

З – в просвіті судин.

63. Які процеси приводять до гіалінозу:

А – мутне набухання;

В – фібриноїдне набухання;

Г – плазматичне просочування;

И – амілоїдоз;

Ж – гіаліно-крапельна дистрофія.

64. Фізико-хімічні властивості амілоїду:

З – ізотропний, не дає метахромазію;

А – анізотропний, дає метахромазію;

Г – не стійкий до дії кислот, лугів;

Д – стійкий.

65. Причини загального амілоїдозу:

Б – хронічний остеомієліт, кавернозний туберкульоз легень;

З – сибірка, септичні захворювання;

В – серцева недостатність;

Е – гіперімунізація;

И – гострі отруєння.

66. Які органи переважно уражаються при загальному амілоїдозі:

Е – селезінка, нирки;

В – серце, легені;

А – головний мозок;

Г – печінка;

И – щитовидна залоза.

67. Ендогенні пігменти поділяються на:

З – гематогенні;

Б – ангемоглобіногенні;

Е – гемоглобіногенні;

В – лімфогенні;

Ж – нейрогенні.

68. Пігменти, які утворюються в гематомах:

Д – гематоїдин;

А – ферити;

Г – меланін;

Е – гемомеланін;

З –гемосидерин.

69. В яких клітинах утворюється меланін:

И – в епітеліальних клітинах мальпігієвого шару епідермісу;

В – в клітинах нейрогенного походження;

Б – мальпігієвого шару епідермісу;

Е – в мезенхімальних клітинах;

З – меланобластах.

70. До змішаних диспротеїнозів відносяться:

А – порушення вуглеводного обміну;

З – порушення обміну глюкопротеїдів;

В – порушення обміну альбумінів;

Е – порушення обміну гамаглобулінів, бета глобулінів;

Г – порушення обміну нуклеопротеїдів, хромопротеїдів.

71. Класифікація пігментів:

В – ендогенні, екзогенні;

Є –гемоглобіногенні, ангемоглобіногенні;

Е – гематогенні, ангематогенні;

И – лімфогенні, нейрогенні.

72. Для яких захворювань характерним є загальний гемосидероз:

А – туберкульоз, бруцельоз;

Е – інфекційна анемія коней, гемоспоридіози;

И – отруєння фосфором, мишяком;

В – отруєння ціаністим калієм, сіллю;

З – бура атрофія міокарду.

73. Причини механічної жовтяниці:

И – інтраваскулярний гемоліз еритроцитів;

З – токсична дистрофія печінки;

Ж – обтурація жовчних протоків, конкрементами, глистами;

Б – рак фатерова соска;

Є – гемоспоридіози.

74. Вроджена місцева гіперпігментація шкіри:

Б – вітіліго;

В – лейкодерма;

Є – меланоз;

Е – альбінізм;

Г – родимі плями;

З – невус.

75. Морфологічні ознаки подагри:

А – випадіння в тканинах солей кальцію;

В – випадіння в тканинах сечокислих солей;

Ж – некроз тканин, запальна реакція з гігантськими клітинами, розростання сполучної тканини;

Г – запальна реакція з лейкоцитами та гнійне розплавлення;

Є – вивільнення з кісток солей;

З – спонтанні переломи кісток.

76. Пігментації можуть бути:

Г – ендогенні;

Б – нейрогенні;

А – урогенні;

Д – міогенні;

З – екзогенні.

77. Гемоглобіногенні пігменти, які вміщують в собі залізо:

Є – гемосидерин;

Б – гематоїдин;

В – феритин;

А – білірубін;

Г – гемомеланін (гематини).

78. Причини гемолітичної жовтяниці:

Г – токсична дистрофія печінки;

Д – гемоспоридіози;

И – отруєння фосфором, мишяком;

Ж – обтюрація жовчних протоків;

З – рак печінки.

79. Кінцевим продуктом обміну нуклеопротеїдів є:

Е – вуглекислота;

З – аміак;

Д – сечова кислота;

А – урати;

Г – вапно;

Б – фосфати.

80. Слизиста дистрофія зустрічається в:

Є – епітелію;

Д – м’язовій тканині;

А – нервовій тканині;

Г – сполучній тканині;

Ж – паренхімі печінки.

81. Ангемоглобіногенні пігменти:

Б – білірубін;

А – меланін;

Д – ліпофусцин;

Б – феритін;

Г – гемосидерин.

82. Причини паренхіматозної жовтяниці:

Г – рак фатерового соска;

А – жовчокам’яна хвороба;

Е – токсична дистрофія печінки;

З – отруєння фосфором, миш’яком;

Б – обтюрація жовчних протоків.

83. Які речовини приймають участь в утворенні меланіну:

Б – рибонуклеїназа;

Г –тирозиназа;

З – вітамін А;

Ж – вітамін С;

В – колагеназа.

84. Гістологічні ознаки слизистої дистрофії епітелію:

Г – накопичення в клітинах кератину;

З – накопичення в клітинах гіаліну;

Б – накопичення в клітинах муцину;

Ж – відмирання та десквамація клітин;

А – гіпертрофія та гіперплазія клітин;

В – гіпоплазія.

85. Ліпідогенні пігменти:

В – ліпохром, лютеїн;

А – меланін;

И – ліпофусцин;

Б – гемосидерин, гематоїдин;

З – білірубін.

86. Гемоглобіногенні пігменти, які не вміщують залізо:

Е – гематоїдин;

З – гемосидерин;

Ж – білірубін;

А – ліпофусцин.

87. Речовини, які відносяться до глюкопротеїдів:

В – гіалуронідаза;

А – муцин;

Б – глікоген;

З – гіалін;

Д – мукоїди.

88. Складні білки, обмін яких порушується при змішаних диспротеїнозах:

Є – глюкопротеїди і нуклеопротеїди;

Б – фібриноген;

И – хромопротеїди;

Г – гамаглобуліни, бета глобулін;

А – альбумін.

89. Характеристика жирів, які розміщені в жирових депо:

З – лабільні;

Е – стабільні;

А – видимі, ізотропні;

И – невидимі, анізотропні;

Г – зв’язані з білками (ліпопротеїди).

90. Деякі властивості жирів:

Розчинні:

А – у воді;

Г – у спиртах;

В – в 10 % розчині формаліну;

Фарбуються:

З – по Ван – Гізону;

Ж – гематоксилін-еозином;

Е – суданом ІІІ.

91. Морфологічні ознаки стромальних жирових дистрофій:

А – запальні зміни в жировій клітковині;

Ж – поява ліпідів в місцях їм не властивих;

И – порушення кровообігу в жировій тканині;

В – зміни кількості жиру в жировій клітковині.

92. Кількість жиру в жировій клітковині різко знижена, жирова клітковина приймає драглистий вигляд:

Ж – ксантоматоз;

Д – маразм;

З – ліпоматоз;

Б – ожиріння;

И – кахексія;

В – жирова дистрофія.

93. Місцеве розростання жирової тканини при атрофії тканин або органів:

Ж – ожиріння;

З – ксантоматоз;

Б – ліпоматоз;

Є – вакатне ожиріння;

А – ліподистрофія.

94. Причини паренхіматозної жирової дистрофії:

А – отруєння фосфором, люпином;

Б – ящур, віспа;

Г – септичні захворювання, ІЕМ;

Е – авітаміноз А, В;

В – аліментарна кахексія.

95. Макроскопічний вигляд печінки при паренхіматозній жировій дистрофії:

А – збільшена в об’ємі, темно-вишневого кольору;

Б – консистенція щільна, темно-вишневого кольору;

Е – консистенція тістоподібна;

И – збільшена в об’ємі, жовто-червоного кольору (глинистого);

З – зменшена, сіро-коричневого кольору.

96. При яких процесах виникає «тигрове серце» і чим воно характеризується:

Г – кахексія;

Є – паренхіматозні жирові дистрофії;

Ж – вакатному ожирінні;

В – атеросклерозі;

И – відкладання жиру в стромі;

Б – появою крапель жиру в м’язових волокнах;

А – відкладання жиру під епікардом.

97. Депо глікогену:

А – селезінка;

Б – лімфатичні вузли;

Д – печінка;

З – м’язова тканина;

И – легені.

98. Характеристика цитоплазматичного жиру:

Г – ліпоїди, стабільні жири;

А – лабільні, нейтральні жири;

Е – утворюють ліпопротеїдні комплекси і входять в склад елементарних мембран;

И – ізотропні. Накопичуються в жирових депо.

99. Патологічна класифікація порушень жирового обміну:

В – порушення жирового обміну в шлунково-кишковому тракті;

З – порушення обміну цитоплазматичного жиру;

Д – порушення обміну нейтрального жиру в жировій клітковині;

Г – порушення обміну жирів в крові;

И – порушення жирового обміну в лімфоїдній тканині.

100. Захворювання, які супроводжуються кахексією:

А – сибірка, ящур;

Г – туберкульоз, паратуберкульоз;

Ж – рак, хронічні інфекційні захворювання;

Д – септицемія, набрякова хвороба поросят.

101. Процеси, які лежать в основі жирової дистрофії:

Ж – збільшення жиру в жирових депо;

А – декомпозиція, трансформація;

Г – дегідратація;

Є – інфільтрація;

В – гідратація.

102. Макроскопічний вигляд печінки при жировій дистрофії клітин периферичної зони печінкових часточок:

И – поверхня горбкувата;

Б – поверхня має сітчастий рисунок;

А – поверхня зморщена;

Г – на розрізі рисунок стертий;

З – на розрізі виступає рисунок мускатної печінки;

Ж – на розрізі виступає сіро-білий сітчастий рисунок.

103. Гістологічні ознаки жирової дистрофії печінки:

А – відкладання жиру в між часточкові сполучній тканині;

Д – поява жирових крапель в гепатоцитах;

Ж – додатня реакція гепатоцитів при фарбуванні зрізів Суданом ІІІ;

Б – відкладання ліпофусцину в гепатоцитах;

И – додатня реакція строми при фарбуванні зрізів Суданом ІІІ.

104. Гістохімічні виявлення глікогену:

В – фіксація в абсолютному спирті;

А – фіксація в 10% розчині формаліну;

Г – фарбування Суданом ІІІ;

И – фарбування аміачним карміном Беста;

З – фарбування толуїдиновим синім.

105. Які жири входять в склад мембран внутріклітинних структур:

Д – ліпоїди;

Ж – нейтральні жири;

Є – стабільні жири;

И – лабільні жири;

Б – видимі жири.

106. Гістохімічне виявлення жирів:

Фіксація:

Б – в 10 % розчині формаліну;

З – в 96^о спирті;

В – в рідині Карнуа.

Фарбування:

И – зрізів виготовлених на заморожуючому мікротомі Суданом ІІІ;

А – парафінових зрізів гематоксилін-еозином;

Д – парафінових зрізів Суданом ІІІ;

Г – зрізів виготовлених на заморожуючому мікротомі гематоксилін-еозином;

Ж – целоїдинових зрізів Суданом ІІІ.

107. Загальне зменшення жиру в жировій клітковині:

А – ліподистрофія;

Є – ліпоматоз;

З – кахексія;

В – маразм;

И – ксантоматоз.

108. Причини кахексії:

А – гострі інфекційні хвороби;

Е – хронічні інфекційні хвороби;

И – рак, паратуберкульоз;

В – гострі отруєння мінеральними отрутами;

Б – сибірка, ящур;

Ж – булемія, акарія.

109. Основні органи, які забезпечують в організмі регуляцію цукру:

Г – підшлункова залоза;

А – печінка;

Ж – наднирники;

З – легені;

И – тимус.

110. На які дві великі групи поділяються жири:

Б – колоїди;

Д – кислі жири;

А – нейтральні жири;

И – мукоїди;

В – ліпоїди;

Ж – ліпіди.

111. Різновидності кахексії:

А – аерогенна;

В- аліментарна;

Д – ракова, дисгормональна;

Г – судинна;

И – лімфогенна.

112. Механізм появи жиру в цитоплазмі клітин при жировій дистрофії:

Е – жирова інфільтрація;

Г –патологічна трансформація, декомпозиція;

А – денатурація;

Б – дегідратація;

И – де полімеризація;

З – гіперплазія мітохондрій.

113. Морфологічні ознаки жирової дистрофії міокарду:

Е – значне відкладання жиру під епікардом;

Г – поява крапель жиру в м’язових волокнах;

И – додатня реакція в м’язових волокнах при фарбуванні зрізів суданом ІІІ;

А – розростання жирової тканини в стромі міокарду.

114. Ознаки цукрової хвороби (діабету):

А- надмірне відкладання глікогену в печінці;

Б – порушення засвоєння цукру тканинами;

Є – гіперглікемія, глюкозурія;

Г – гіперфункція клітин острівців Лангерганса;

И – гіпоглікемія;

З – атрофія мозкової речовини наднирників.

115. Жирове депо організму:

И – нирки, міокард;

Б – сальник, брижа;

Ж – навколо ниркова капсула, субепікардіальна ділянка;

Г – капсула печінки, головний мозок;

З – селезінка, лімфатичні вузли.

116. Порушення обміну нейтрального жиру в жировій клітковині проявляється:

Б – ожирінням;

А – паренхіматозною жировою дистрофією;

Є – кахексією;

И – резорбтивним ожирінням;

Ж – ксантаматоз.

117. Синоніми виснаження:

А – ліподистрофія;

Д – ліпоматоз;

И – кахексія;

Г – маразм;

Е – ксантоматоз.

118. В яких органах частіше спостерігається жирова дистрофія:

Б – селезінка, лімфатичні вузли;

Є – печінка, нирки;

Е – серце;

А – головний мозок.

119. Макроскопічний вигляд нирки при паренхіматозній жировій дистрофії:

Б – корковий шар не потовщений, коричневого кольору;

Г – корковий шар потовщений, сіро-жовтого або охряно-жовтого кольору;

И – корковий шар потовщений, соскоподібний, сухий;

Д – консистенція дрябла;

З –консистенція щільна;

Е – консистенція пружня.

120. Гістологічні ознаки жирової дистрофії печінки:

А – відкладання жиру в між часточковій сполучній тканині;

З – поява жирових крапель в гепатоцитах;

В – додатня реакція гепатоцитів при фарбуванні зрізів Суданом ІІІ;

И – відкладання ліпофусцину в гепатоцитах;

Е – додатня реакція строми при фарбуванні зрізів Суданом ІІІ.

121. Морфологічні зміни при діабеті:

А – атрофія підшлункової залози;

И – атрофія мозкової речовини наднирників;

Г – жирова інфільтрація епітелію канальців нирок;

Е – інфільтрація глікогеном епітелію канальців нирок, зменшення глікогену в печінці;

Д – збільшення кількості глікогену в печінці, зниження глікогену в нирках;

Б –гіпертрофія підшлункової залози.

122. Місцеве розростання жирової тканини при атрофії тканин або органів:

А – ожиріння;

З – ксантоматоз;

В – ліпоматоз;

И – вакатне ожиріння;

Б – ліподистрофія.

123. Морфологічні ознаки порушення обміну ліпідів:

Б – запальні зміни в жировій клітковині;

А – поява ліпідів в місцях ім. не властивих;

Г – порушення кровообігу в жировій тканині.

И – некробіотичні зміни в жировій тканині.

Е – зміни кількості жиру в жировій клітковині.

124. Де спостерігається накопичення нейтральних жирів:

И – сальнику, брижі;

Ж – головному мозку, паренхімі печінки;

В – під епікардом біля нирок;

Б – м’язевих волокнах міокарду, в скелетних м’язах;

Г – в селезінці, лімфатичних вузлах.

125. Функціональне значення загального ожиріння:

А – підвищення функції органів;

Є – серцева недостатність;

И – гіпертрофія органів;

Б – альвеолярна емфізема легень;

Г – задишка.

126. Морфологічні ознаки ожиріння серця:

Е – значне відкладання жиру під епікардом;

А – поява капель жиру в м’язових волокнах;

Д – додатня реакція в м’язових волокнах при фарбуванні зрізів Суданом ІІІ;

З – розростання жирової тканини в стромі міокарду;

Є – жирова емболія коронарних судин.

127. Для засвоєння солей кальцію, які поступають з кормом і водою важливе значення мають:

вітамін: З – А; Г – Д; И – С; А – Е;

Б – наявність в кормах заліза;

Ж – ультрафіолетове опромінення;

Д – інфрачервоне опромінювання;

Е – функціональний стан підшлункової залози.

128. Крім остеомаляції, рахіту, фіброзної остеодистрофії, зменшення солей кальцію в кістках може спостерігатися при:

В – дистрофічному звапненні;

З – переломах кісток;

А – специфічних запальних процесах кісток;

И – пухлинах кісток;

Г – анкілозі суглобів.

129. Різновидності петрифікації:

В – дистрофічне звапнення;

Є – вапняні метастази;

З – остеодистрофія;

Б – подагра;

И – остеомаляція.

130. При дистрофічному звапненні відкладання солей кальцію спостерігається:

З – в казеозних масах при туберкульозі і сапі;

Б – в суглобах при подагрі;

Д – в інфарктах, в гіалінізованій сполучній тканині;

И – системно в органах;

Г – в нирках при сечокислих інфарктах.

131. Етіопатогенетичні чинники виникнення вапняних метастазів:

Б – гіпервітаміноз Д, гіперкальцемія;

Є – дефіцит вітаміну Д, гіпокальцемія;

Г – некротичні і дистрофічні зміни тканин;

Ж – гіперпаратиреоїдоз, зміни буферних систем крові;

А – гіпопаратиреоїдоз, туберкульоз легень.

132. У с.г. тварин переважно конкременти локалізуються в:

Б – шлунково-кишковому тракті, сечовидільних шляхах;

Ж – верхніх дихальних шляхах, лімфатичних судинах;

И – суглобах, скелетній мускулатурі;

Е – вивідних протоках залоз;

А – кровоносних судинах.

133. В тілі тварини солі кальцію в розчиненому стані (10-12 мг %) утримуються в крові у тканинних рідинах завдяки:

А – вітаміну Д;

Ж – білкових колоїдів;

В – інсуліну;

З – сечової кислоти;

Г – вуглекислоти;

И – адреналіну.

134. Захворювання дорослих тварин, які характеризуються зменшенням солей кальцію в кістках:

А – фіброзна остеодистрофія;

И – остеомаляція;

Б – рахіт;

З – подагра;

Е – сечокислий діатез.

135. Захворювання, при яких часто виникають вапняні метастази:

Г – хронічний панкреатит, туберкульоз легень;

В – авітаміноз Д;

Е – хронічний гастрит;

И – рахіт;

Д – ураження товстих кишок, фіброзна остеодистрофія;

З – пухлини, туберкульоз кісток.

136. Дистрофічне звапнення:

И – місцевий процес;

В – загальний процес;

А – пов’язане з дисфункцією пара щитовидної залози;

Ж –пов’язане з гіперкальцемією;

Г – не пов’язане з гіперкальцемією.

137. Локалізація конкрементів:

Є – ендокринні залози;

Е – порожнинні органи;

Б – вивідні протоки залоз;

А – паренхіма залоз;

Ж – кровотворні органи.

138. Гіперкальцемія є одним з важливих моментів в механізмі виникнення вапняних метастазів і спостерігається при:

А – гіперпаратиреоїдозі і дифузних ураженнях товстих кишок;

В – рахіті коли солі кальцію не відкладаються в кістках;

Б – гіпофункції пара щитовидної залози і хронічних гастритах;

Ж – авітамінозі Д, коли солі кальцію, які поступають з кормом не засвоюються організмом;

Е – гіпервітамінозі Д і хронічних запальних процесах кісток.

139. Порушення обміну вапна морфологічно проявляється:

А – збільшенням концентрації солей кальцію в крові;

Є – відкладанням солей кальцію в тканинах і органах;

Г – зменшення солей кальцію в кістках;

В – зниженням концентрації солей кальцію в крові;

И – надмірним виділенням вапна з організму.

140. Органи і тканини, в яких частіше всього спостерігається відкладання солей кальцію при вапняних метастазах:

Е – слизова оболонка шлунку, стінки артерій;

И – легені, нирки;

Б – селезінка, лімфатичні вузли;

Ж – стінка вен і лімфатичних судин;

А – печінка;

З – молочна залоза.

141. Синоніми звапнення:

Г – остеома;

Д – петрифікація;

Е – подагра;

В – гіперкальцемія;

З – кальцифікація.

142. Конкременти складаються з:

В – органічної основи білкової природи;

Г – амілоїд них мас;

Ж – ліпофусцину;

Д – феритину;

И – різних солей.

143. Для яких шлунково-кишкових конкрементів характерним є пошарова будова поверхні розпилу і де вони локалізуються:

Ж – ентероліти;

А – пілоконкременти;

И – конглобати;

Е – фітоконкременти;

Г – товсті кишки;

Є – тонкі кишки;

З – шлунок.

144. Наслідки утворення конкрементів:

А – вапняні метастази;

В – гіпертрофі органу;

Б – запальні процеси, атрофія органу;

Е – фіброзна остеодистрофія;

Ж – дистрофічне звапнення;

Є - обтюрація протоків.

145. Основні зміни в кістках при рахіті:

Ж – пригнічення утворення остеоїдної тканини;

А – значне заміщення хрящевої тканини кістковою;

Е – надмірне розростання остеоїдної тканини;

Б – недостатнє відкладання в кістки вапна;

И – розвиток специфічних запальних процесів.

146. Відкладання вапна в тканинах(крім кісткової):

В – подагра;

Е – остеодистрофія;

Г – петрифікація;

Ж – кальцифікація;

З – гіперкальциемія.

147. Несправжні шлунково-кишкові камені:

Д – конглобати, плюмоконкременти;

Б – ентероліти;

Ж – флеболіти, сіалоліти;

А –фітоконкременти, пілоконкременти;

З – уроседименти, уролітіази.

148. В регуляції обміну вапна важливе значення мають:

Гормони: Б – острівці Лангерганса;

А – щитовидної залози;

З – мозкової речовини надирників;

Г – паращитовидної залози;

Вітаміни: Е – А; Є – Д; Ж –С; И – Е.

149. Чим характеризується фіброзна остеодистрофія:

Д – розростання фіброзної тканини в кістках;

А – утворення остеом;

З – розсмоктування вапна з кісток;

Г – зменшення відкладання солей кальцію в кістки;

И – розростання мієлоїдної тканини.

150. При якому захворюванні молодого організму спостерігається зменшення солей кальцію в кістках і які основні причини цього захворювання:

И – остеомаляція;

А – подагра;

З – рахіт;

Д – недостатність вітаміну Д та ультрафіолетового опромінення;

Г – гіпофункція щитовидної залози.

151. Для виявлення солей кальцію в тканинах в реакції Коса використовується:

Ж – Судан ІІІ;

Б – азотнокисле срібло;

В – аміачний кармін Беста;

При цьому зважнілі тканини приймають:

Г – гематоксилін-еозин.

И –зелений колір;

Е – синьо-фіолетовий;

Є – червоний;

З – оранжевий;

А –чорний.

152. Умови виникнення конкрементів в порожнинних органах:

И – артеріальна гіпертонія, ангіоспазм;

Ж – запальні процеси слизових оболонок, порушення обміну речовин;

Г – застій і порушення стану колоїдів секрету;

А – гіповітаміноз Д, подагра;

Е – гіпостази, гіперкератоз.

153. Захворювання при яких часто виникають вапняні метастази:

А –хронічний панкреатит;

Д – туберкульоз легень;

З – авітаміноз;

В – хронічний гастрит, рахіт;

Г – ураження товстих кишок, фіброзна остеодистрофія;

Є – пухлини, туберкульоз кісток.

154. Жовчні камені складаються з:

Б – солей вапна, холестерину;

А – уратів, нейтральних жирів;

Е – гемосидерину;

Г – білірубіну;

З – оксалатів;

И – ліпохрому.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 558 | Нарушение авторских прав