АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Всмоктування речовин у кишечнику

Прочитайте:
  1. C. Мінеральні речовини, білки
  2. E. У продуктах та готових стравах не повинно бути токсичних речовин в шкідливих для організму концентраціях
  3. А численними зверненнями мешканців промислового району міста була встановлена інтоксикація, спричинена поліхлорованими біфенілами. Які шкірні прояви є маркером дії цих речовин?
  4. Абсорбція лікарської речовини в організмі.
  5. В. Обмін речовин
  6. ВАДИ РОЗВИТКУ ШЛУНКА ТА КИШЕЧНИКУ
  7. Виведення лікарської речовини з організму.
  8. Види дії лікарських речовин
  9. Види дії лікарської речовини.
  10. Визначте, які з нижче перерахованих речовин відносять до ферментів підшлункової залози


  Жиророзчинні вітаміни Жири, жирні кислоти, моно гліцериди
Порожня кишка Водорозчинні вітаміни Олігопептиди та амінокислоти
Клубова кишка Солі жовчних кислот Вітамін В12, натрій, вода, хлориди, луги
Товста кишка Жирні кислоти та гази, вода

 

Всмоктування жирів вимагає наявності жовчі, яка емульгує жири та активує ліпазу. До 20% жирів всмоктується нерозщепленими. Гліце- рин всмоктується шляхом персорбції та ендоцито- зу. Жирні кислоти разом з жовчними утворюють водорозчинні комплекси (міцели), які адсорбують- ся на глікокаліксі, на поверхні ворсинок жовчні кислоти від’єднуються від жирних і повертаються

знову в кишечник і в клубовій кишці всмоктуються в кров. Якби не було такого кругообігу жовчних кислот, тоді для забезпечення всмоктування жирів потрібно було б 12 л жовчі. Жирні кислоти надходять в епіте- ліоцит. Подальше їх всмоктування здійснюється двома шляхами.

Високомолекулярні жирні кислоти (з вуглецевим ланцюжком більше 10-12) в ентероциті з’єднуються з гліцерином (реетерифікують до тригліцеридів). Тригліцериди й холестеролові ефіри, вкриті шаром з білків, холестеролу й фосфоліпідів, утворюють хіломікрони (діаметр 1 мкм). Хіломікрони всмок- туються в лімфатичні судини ворсинок (утворюється емульсія білого кольору) і через грудну лімфатичну протоку надходять у кров. З током крові хіломікрони надходять в жирові депо, де утворюється білий жир.

Другий шлях. Низькомолекулярні жирні кислоти (з вуглецевим ланцюжком до 10-12) від ентероци- тів надходять безпосередньо в кров’яні капіляри й транспортуються як вільні (неетерифіковані) жирні кислоти через ворітну вену в печінку, де відбувається синтез фосфоліпідів, ліпопротеїнів.

Всмоктування вуглеводів. Вуглеводи всмоктуються у вигляді моносахаридів: глюкоза, галакто- за, фруктоза. Максимум за годину всмоктується 120 г глюкози.

Моносахариди всмоктуються різними шляхами.

Пасивний транспорт: за концентраційним градієнтом, за електрохімічним градієнтом.

Натрійзалежне транспортування глюкози (котранспортування, симпорт, вторинне активне транс- портування – енергозалежним є транспортування Na+): внаслідок меншої концентрації в ентероциті Na+ за градієнтом концентрації (пасивно) рухається в клітину; глюкоза надходить разом із Na+ і вивільняється в клітину; йони Na+ активно транспортуються в бічні міжклітинні простори а глюкоза за допомогою транспо-

ртера SGLT 2 – до інтерстеційного простору, а звідти – до капілярів.

Активний транспорт – всмоктування глюкози шляхом фосфорилювання.

Всмоктування білків здійснюється після їх розщеплення до амінокислот. В ентероцитах є 7 тра- нспортних систем для амінокислот. 5 із них залежать від Na+, 2 – від Cl-. Ди- та трипептиди всмоктуються за участю Н+. Низькомолекулярні білки можуть всмоктуватися пасивно шляхом персорбції, шляхом дифу- зії та завдяки електростатичним силам. У новонароджених білки можуть всмоктуватися шляхом піноцито- зу. Таким чином в організм дитини з молоком матері надходять антитіла.

Всмоктування води й мінеральних солей. До органів травлення щодоби надходить близь- ко 10 л води: 2-3 л з їжею, 6-7 л – з травними соками. З калом виділяється 0,1-0,15 л. Основна маса води всмоктується у верхніх відділах тонкої кишки завдяки осмосу. Всмоктування вуглеводів, амінокислот, а особливо мінеральних солей сприяє одночасному всмоктуванню води. Вирішальна роль у всмоктуванні води належить іонам натрію та хлору.

Всмоктування натрію через базолатеральні поверхні мембрани ентероцита здійснюється активно натрій-калієвим насосом. Завдяки цьому в клітині підтримується низька концентрація Na+ і він завдяки концентраційному градієнту входить через апікальну мембрану. За Na+ за електрохімічним градієнтом


 
надходять Cl- і HCO -. Підсилюють всмоктування Na+


альдостерон, кортикостероїди.


Всмоктування кальцію здійснюється також активно. Для переносу Са2+ потрібні вітамін D, білок, який зв’язує Са2+. При цьому збільшується всмоктування фосфатів. Всмоктування Са2+ залежить від гор- монів гіпофіза, наднирників, щитоподібної (кальцитонін) та прищитоподібної (паратгормон) залоз.

Всмоктування заліза. Щоденна доза заліза становить 20 мг. Засвоєння заліза стимулюють фітова кислота (міститься у зернових пластівцях), фосфати, оксалати. Найліпше абсорбується двовалентне за- лізо (Fe2+), однак більшість харчового заліза міститься у феритичній формі (Fe3+). Незначна кількість залі-

за всмоктується в шлунку, проте шлунковий сік розчиняє залізо й дає змогу утворювати розчинні компле- кси з аскорбіновою кислотою, забезпечуючи трансформування у Fe2+ форму. Більшість заліза всмокту- ється в проксимальній частині тонкої кишки.

У товстій кишці всмоктується вода, у невеликій кількості глюкоза, амінокислоти, мінеральні солі.

Моторика

Моторика (рухова функція) системи травлення забезпечує подрібнення, розм’якшення і перетирання, змішування їжі з ферментами, транспортування хімусу, виведення екскрементів (рис. 9.2). В основі мо-


 

торної функції гладеньких м’язів є скорочувальна активність пучка (група клітин діаметром 100 мкм, які щільно прилягають одна до одної), що відбувається за рахунок Са2+.

Гладенькі м’язи здатні до автоматії. Пейсмекерів є декілька: у шлунку в кардіальній і пілоричній части- нах, у 12-палій кишці в ділянці печінково-панкреатичної ампули Фатера, у клубовій кишці. У регуляції мо- торики шлунково-кишкового тракту (ШКТ) приймає участь міжм’язове нервове сплетіння, яке забезпе- чує здійснення місцевих рефлексів і в той же час знаходиться під впливом центрів автономної нервової системи (симпатичні волокна гальмують, парасимпатичні через блукаючий нерв – підсилюють моторику).

Види скорочень шлунка: тонічні, перистальтичні (малі, великі, пропульсивні).

Механізм переходу (евакуації) хімусу з шлунка в 12-палу кишку. Натще пілоричний сфінктер розсла- блений і перша порція хімусу вільно проходить у 12-палу кишку. Кисле середовище цієї порції викликає подразнення хеморецепторів, виділяються секретин, гастрин ШІП і сфінктер закривається (рефлекс Сер- дюкова, замикаючий рефлекс). Після нейтралізації кислого вмісту сфінктер знову розслаблюється. На замикаючий рефлекс впливають також скорочення шлунку, градієнт тиску між шлунком і 12-палою киш- кою, наповнення шлунка та 12-палої кишки, консистенція їжі (рідка евакуюється швидше), склад їжі (жир гальмує, вуглеводи прискорюють евакуацію), температура (тепла прискорює), ступінь гідролізу, наявність газів (СО2 прискорює), тонус блукаючого (парасимпатичного) нерва. Надходження жирів і кислого хімусу зумовлює вивільнення секретину, холецистокінін-панкреозиміну і ШІП, що сповільнює евакуацію. Гіперо- смолярність дуоденального вмісту аналізують осморецептори дванадцятипалої кишки, які ініціюють спо- вільнення шлункової евакуації. Прискорюють евакуацію хімусу також гастрин, мотилін і соматостатин.

 
 

Рис. 9.2. Моторна функція ШКТ.


Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 901 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.004 сек.)