Гальмування умовних рефлексів. Умовні рефлекси не тільки воробляються, але й зникають при певних умовах
Умовні рефлекси не тільки воробляються, але й зникають при певних умовах. Під час утворення умов- них рефлексів відбувається взаємодія збудження та гальмування. Ці ж процеси взаємодіють під час про- яву уже сформованого умовного рефлексу.
Завдяки гальмуванню забезпечується більша відповідність реакцій організму зовнішнім умовам, тобто більш досконале пристосування до зовнішнього середовища, яке постійно змінюється.
Гальмування – активний процес пригнічення або повного припинення збудження під впливом подразнення. Розрізняють безумовне і умовне гальмування умовних рефлексів (табл. 13.2).
Закон силових відносин у діяльності кори головного мозку (закон сили та міри). Чим сильніший за бі- ологічною силою подразник (у межах помірних), тим більшою буде відповідь. При надмірній силі умовного подразника ця залежність порушується. На подразнення надмірної сили неможливо виробити умовний рефлекс, а при його існуванні розвивається гальмування. Але перехід від збудження до гальмування від- бувається в декілька стадій (фазові стани): зрівняльна, парадоксальна й ультрапарадоксальна перед повним гальмуванням.
Таблиця 13.2
Короткі характеристики гальмування умовних рефлексів
Безумовне (зовнішнє)
| Умовне (внутрішнє)
| Зовнішнє– пригні-
| 1. Згасання– багаторазове
| чення умовного реф-
| не підкріплення умовного
| лексу під впливом
| подразника безумовним. У
| подразників, адресо-
| людини – забування.
| ваних до інших нерво-
| 2. Запізнення– при поступо-
| вих центрів, тобто
| вому збільшенні інтервалу між
| зовнішніх відносно
| умовним сигналом і безумов-
| центру умовного реф-
| ним подразником відповідь
| лексу. Нові подразни-
| затримується до часу появи
| ки діють одночасно з
| безумовного подразника. У
| умовним. При цьому
| людини – вміння чекати, так-
| виникає орієнтуваль-
| товність, показник вихованості.
| ний рефлекс «Що
| 3. Умовне гальмо– виникає
| таке?». У людини – це
| внаслідок багаторазового
| відволікання уваги.
| застосування без підкріплення
| Зовнішнє гальмування
| комбінації умовного подразни-
| може бути гаснучим
| ка з додатковим індиферент-
| та негаснучим(напр.
| ним.
| на больові подразни-
| 4. Деференціювання– один із
| ки), позамежним(на
| двох близьких за природою
| надмірну силу умовно-
| подразників не підкріплюється,
| го подразника, чи при
| а інший підкріплюється і з
| несприятливих обста-
| часом тварина реагує лише на
| винах). Має захисне
| подразник, який підкріплюєть-
| значення. Виникає з
| ся. Є основою впізнавання,
| першого разу, власти-
| розрізнення, навчання.
| ве всім відділам ЦНС.
|
|
| | Пам’ять
Пам’ять – властивість центральної нерво- вої системи сприймати, фіксувати й зберігати інформацію в закодованому вигляді з можливі- стю відтворення без змін.
Види пам’яті
Генетична – вроджена й фенотипічна – набута.
Образна (іконічна) – зберігання зорового, звуко- вого «зображення».
Емоційна – зберігання пережитого емоційного стану.
Словесно-логічна (семантична) – притаманна людині.
За тривалістю збереження інформації пам’ять має наступні види.
1. Недавня (сенсорна, іконічна) – безпосередня, несловесна. Викликається звуковими, зоровими, смаковими, нюховими, руховими стимулами, які діють до 100 мс. Забезпечує утримання протягом 50-500 мс достатньо повної картини зовнішнього світу. Залежить від функціонального стану організ- му. Найбільш довго зберігаються зорові образи.
2. Короткотривала (первинна, оперативна) –
формується на базі безпосереднього відбитку сен-
сорної інформації. Забезпечує утримання обмеженої частини сигналів, які надходять із зовнішнього сере- довища. Дозволяє відтворювати й утримувати в пам’яті певну кількість інформації. Забезпечує виконання біжучих операцій мислення (арифметичні дії без калькулятора). Триває від декількох секунд до декількох хвилин. Механізм початкового етапу пов’язується з реверберацією (циркулюванням збудження) у вигляді певних просторово-часових комплексів (патернів) потенціалів дії замкненими нейронними ланцюгами, до складу яких входить лімбічна система (коло Пейпеца), нова кора.
3. Проміжна – передує довгостроковій.
4. Довгострокова (вторинна) – забезпечує збереження інформації від декількох хвилин до декількох років. Забезпечується підкріпленням (практикою).
5. Третична – не підлягає забуванню (своє ім.’я).
Процеси пам’ яті:
- процес фіксування інформації (мимовільний і не мимовільний; мимовільний найбільш ефективний);
- збереження слідів – центральна ланка в системі пам’яті;
- відтворення – вилучення (зчитування) інформації з системи або блоків пам’яті;
- забування – неможливість відтворити.
Фізіологічний механізм пам‘яті
Анатомічна теорія – запам’ятовування і збереження інформації здійснюється за рахунок утворення но- вих терміналів волокон, зміна їх форми, розмірів.
До організації пам’яті, як системного явища, причетні багато структур мозку: древня кора – це препірі- формна кора, нюхові структури (горбик та цибулина), прозора перетинка, стара кора – закрутка пояса, гіпокамп, зубчаста фасція, мезокортекс – острівцева кора, парагіпокампальна звивина, підкіркові структу- ри – мигдалина, гіпоталамус, переднє таламiчне ядро, мамiлярнi тiла, ядро перетинки, вискова кора, ре- тикулярна формація.
Гліальна теорія – базується на зміні гліальних клітин, які супроводжують нейрони. Клітини глії можуть синтезувати речовини, які полегшують синаптичну передачу або підвищують збудження нейронів.
Молекулярна теорія – нервовий імпульс виникає під впливом зовнішнього подразника й активізує синтез РНК в нейронах.
Біохімічна теорія – активування ферментних процесів при утворенні медіаторів (ацетилхолін, норадре- налін, серотонін, ГАМК). Для збереження і відтворення слідів інформації потрібний синтез специфічних
білків: ДНК, РНК, скотофобін. У регуляції процесів навчання і пам’яті важлива роль належить нейропеп- тидам – головним чином гормонам гіпоталамо-гіпофізарного походження або їх фрагментам. У них над- звичайно висока біологічна активність, багатоплановість ефектів, у тому числі вплив на утворення, фіксу- вання й відтворення тимчасових зв’язків. У даний час у ЦНС ідентифіковано декілька десятків нейропеп- тидів. За участю в процесах навчання й пам’яті найбільше вивчені три їх групи.
1. АКТГ – сповільнює процес згасання й суттєво прискорює процес навчання.
2. Ендогенні опіоїди (енкефаліни та ендорфіни – усього більше 15 пептидів) – забезпечують навчання, покращують процес консолідації тимчасових зв’язків, сповільнюють згасання умовних рефлексів, у той же час встановлено погіршення вироблення реакції уникання; попереджують перевантаження мозку надлишковою та побічною інформацією, створюючи оптимальні умови для інтегративної дія- льності; полегшують відтворення та усувають амнезію.
3. Вазопресин, окситоцин – причетні до консолідації та відтворення сформованих енграм пам’яті, пок- ращують стійкість до згасання.
Нейропептиди впливають на процеси навчання і пам’яті через специфічні й неспецифічні компоненти цих процесів.
Отримаді до теперішнього часу багаточисленні фактичні дані про нейрохімічні основи навчання і пам’яті поки не дозволяють однозначно відповісти на питання про те, як фіксується і зберігається інфор- мація.
Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 541 | Нарушение авторских прав
|