АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ДОСЛІДЖЕННЯ ГАБІТУСУ

- Габітус — це зовнішній вигляд тварини, який визначають за су­купністю таких ознак: загальний стан тварини, положення тіла в просторі, вгодованість, конституція, будова тіла. Він дає змогу відрізнити хвору тварину від здорової.

Загальний стан тварин може бути задовільним, пригніченим і збудженим. Пригнічення — форма розладу поведінки тварини, яка найчастіше зустрічається і характеризується зниженням або від­сутністю рухової активності, реакції на зовнішні подразнення. Во­но може проявлятися в'ялістю (апатією), що характерно для переважної більшості захворювань, які перебігають зі зниженням основного обміну та інтоксикацією. Вираженіше пригнічення називають сонливістю (ступором), а якщо тварина знахо­диться у стані глибокого сну і виводять її з нього нанесенням силь­них подразників, такий стан називають сопорозним, ще тяжчий ступінь пригнічення звуть комою. Вона характеризується втратою «свідомості», зникненням рефлексів, значним сповільненням і по­слабленням вегетативних функцій, що спостерігається при пошко­дженні кори головного мозку (запалення, хронічна водянка шлу­ночків мозку, пухлини, деякі гельмінтози — ценуроз, ехінококоз, післяродова гіпокальцемія, кетоз, пасовищна тетанія).

Протилежну зміну поведінки звуть збудженням. Воно характе­ризується посиленою руховою активністю тварини.

Положення тіла може бути фізіологічним (природним) —стоя­чим або лежачим і вимушено лежачим або стоячим. При деяких хворобах тварини приймають неприродні пози або здійснюють ви­мушені рухи.

Здорові тварини легко змінюють положення свого тіла. Корови часто лежать, як правило, на череві з підігнутими під себе кін-

цівками, піднімаються повільно.^Здорові коні стоять, особливо вдень, лежать на боці, витягнувши кінцівки. При наближенні лю­дини коні зразу ж піднімаються. Свині після приймання корму лежать і майже не реагують на людину.

Вимушено стояче положення тіла спостерігається в основному у коней при виснаженні, стовбняку, плевриті, тяжко перебігаючій пневмонії, гострій альвеолярній емфіземі легень, водянці шлуноч­ків головного мозку. При захворюванні на стовбняк коні стоять з широко розставленими кінцівками, з витягнутою і піднятою го­ловою, напруженою спиною і високо піднятим хвостом. При тяжко перебігаючій гарячці коні стоять із опущеною головою, напівза­критими очима, байдужі до всього навколишнього. У корів виму­шено стояче положення спостерігається при травматичному пери­кардиті: голова у них витягнута вперед, ліктьові суглоби поверне­ні в бік, тазові кінцівки підведені під тулуб, спина згорблена.

Вимушено лежаче положення зустрічається при багатьох хво­робах, особливо у дрібних тварин. Свині, як правило, зариваються у підстилку, собаки, коти, хутрові звірі забиваються в який-небудь куток. Корови приймають вимушено лежачу позу при тяжких фор­мах остеодистрофії, післяродовій гіпокальцемії (родильному паре­зі), кетозі, інколи перед отеленням або після нього, телята — при рахіті. При родильному парезі корови лежать, шия викривлена, голова лежить на грудній клітці. У коней вимушено лежаче поло­ження буває при міоглобінурії, інфекційному енцефаломієліті, травмах мозку.

Вимушено лежаче положення необхідно відрізняти від природ­ного, коли тварини відмовляються підніматися після приймання корму або тяжкої роботи. В таких випадках необхідно здійснити всі необхідні заходи, щоб підняти тварину — покликати, показати смачний корм, погладити по вухах, спині, і, якщо ці заходи не да­ють результатів, то це дає підставу зробити висновок про вимуше­не лежання тварини.

Неприродні пози є цінними симптомами при багатьох захво­рюваннях. Вони є досить типовими при травматичному перикарди­ті, родильному парезі та кетозі у корів Тварини, хворі на пневмо­нію, фарингіт, лежать або стоять з витягнутою вперед головою. При захворюванні лістеріозом у тварин викривлена шия, на пара­лізованому боці вухо опущене. В коматозному стані тварина ле­жить на одному боці. Особливо значна кількість вимушених по» буває у коней при захворюваннях із симптомокомплексом колік. Вони повертають голову і дивляться на черево (поза спостеріга­ча), розставляють кінцівки і хитають тулубом (поза «маятнико­подібного коливання»), при гострому розширенні шлунка та ме­теоризмі кишечника приймають позу сидячої собаки. У телят і пта­хів при ВІ-гіповітамінозі спостерігається закидання голови назад (контрактура потилиці) внаслідок тонічного скорочення потилич-

них м'язів, у курей — перекручування шиї (поза «астронома»), у норок, хворих на гепатоз, спостерігається поза «кобри».

Вимушені рухи проявляються безцільним блуканням, манеж­ними, валоподібними та обертальними рухами, рухами вперед і назад. Безцільне блукання характеризується тим, що, тварини, по­хитуючись, переходять з місця на місце, лізуть на стіни, годівниці, зупиняються або змінюють напрям руху. Вони майже не реагу­ють на зовнішні подразники. Такі зміни спостерігаються при ура­женні головного мозку та функціональних його порушеннях при кетозі у корів, лістеріозі у молодняка великої рогатої худоби та овець, інфекційному енцефаломієліті коней, ценурозі овець.

Манежні руки — координовані рухи по колу в одному напрям­ку. Діаметр кола може залишатися незмінним і тоді тварини ру­хаються по ньому годинами, в інших — поступово зменшується, тварина продовжує рухатися навколо однієї кінцівки і раптово падає. Такі рухи з'являються при однобічному ураженні мозочка, заднього відділу зорового горба, середньої частини смугастого тіла (Зайцев В. І з співавт., 1971).

Обертальні рухи характеризуються рухом тварини навколо од­нієї з кінцівок, яка є нерухомою віссю. Вони виникають при ура­женні мозочка.

Валькоподібні рухи — це повертання тіла тварини, що лежить, навколо поздовжньої осі. Такі рухи можуть обмежуватися напів-поворотом або повним поворотом, а інколи продовжуються доти, поки не зустрінеться на шляху перепона. Вони виникають у собак, котів і особливо пгиці при однобічному ураженні вушного лабірин-та, ніжок мозочка (Зайцев В. І. з співавт., 1971).

Рух вперед характеризується невпинним пересуванням тварин вперед з піднятою головою; при цьому спостерігається атаксія, ін­коли падіння тварини. Виникає при локальному ураженні великих півкуль мозку і зорових горбів, сітчатки ока, інфекційному енце­фаломієліті, лістеріозі.

Рух назад характеризується закиданням голови назад, силь­ним скороченням потиличних м'язів і спазмами спинних, тазові кінцівки прогинаються, координація рухів порушена. Спостерігає­ться інколи при інфекційному енцефаломієліті (Постников В. С., 1981).

Вгодованість тварин дає уявлення про повноцінність годівлі, рі­вень обміну речовин в організмі і наявність деяких захворювань. Визначають її оглядом і пальпацією за зовнішніми формами тіла, ступенем розвитку й насиченістю жиром підшкірної клітковини на маклаках, ребрах, у ділянці колінної складки, за об'ємом і пруж­ністю м'язів. Інколи для визначення вгодованості тварину зважу­ють (Судаков М. О.). У великої рогатої худоби розрізняють вищу, середню, нижчесередню вгодованість і виснаження, у свиней — жирну, добру, задовільну й незадовільну, у коней — добру, задо-

вільну та незадовільну. При добрій вгодованості контурні лінії округлі, кісткові виступи згладжені, підшкірна жирова тканина добре розвинена. При повноцінній годівлі таку вгодованість мають здорові тварини. Вона є свідченням того, що витрати енергії зрівно­важуються її надходженням. Якщо процеси асиміляції переважа­ють, то відбувається надмірне відкладання жиру з явищами функ­ціональних порушень, тобто розвивається ожиріння.

При нижчесередній вгодованості у великої рогатої худоби або незадовільній у коней контури тіла кутасті, кістки, особливо ос­тисті відростки, ребра, маклаки і сідничні горби різко виступають. При виснаженні такі ознаки ще більше виражені, відмічають кіст­кові виступи і глибокі ямки на голові, западання очних яблук, втя­гування міжреберних проміжків.

Погана вгодованість тварин спостерігається при недостатній го­дівлі, відсутності апетиту, порушенні травлення, хронічних діаре-ях, хронічних інфекційних та інвазійних хворобах (паратуберку­льоз, туберкульоз, лейкоз, фасціольоз, диктіокаульоз та ін.). Інко­ли вгодованість хворих тварин знижується дуже швидко й вони стають виснаженими вже за 3—5 днів. Це особливо характерно для молодняка, хворого на діареї будь-якої етіології (колібактеріоз, диспепсія, сальмонельоз, рота- чи коронавірусний ентерит), сказ, гостру форму інфекційної анемії.

Інколи спостерігається схуднення на окремих частинах тіла навіть при добрій загальній вгодованості тварини, що може бути наслідком м'язової атрофії при захворюваннях суглобів, парапле-гіях.

Конституція — сукупність анатомо-фізіологічних особливостей організму, яка склалася на спадковій основі під впливом зовніш­нього середовища і визначає функціональні можливості організму, його продуктивність і реактивність. За розвитком мускулатури, кістяка, шкіри і підшкірної клітковини розрізняють ніжну, щільну, грубу та рихлу конституції.

Тварини ніжної конституції мають легкий і порівняно тонкий кістяк, легку голову, тонку шию, довгі, тонкі кінцівки. Шкіра у них тонка й еластична, м'язи й підшкірна клітковина розвинені не­достатньо.

Тварини з грубою конституцією характеризуються дуже роз­виненими м'язами, грубим, масивним кістяком, товстою шкірою, великою головою, жирова підшкірна тканина розвинена недо­статньо.

Тварини щільної конституції мають добре окреслені щільні м'я­зи; суглоби, міцний кістяк, помірно розвинену підшкірну жирову тканину. Шкіра тонка, щільно прилягає. Органи кровообігу, ди­хання і травлення добре розвинені з великими функціональними можливостями. Тварини рихлої конституції мають масивну муску­латуру, добре розвинену жирову та сполучну тканини, округлий

тулуб, коротку шию, масивну голову, короткі кінцівки. Рухи тва­рин повільні, темперамент флегматичний. Тварини рихлої консти­туції схильні до ожиріння. Стійкість їх проти шкідливого впливу зовнішнього середовища невисока.

Найбільш стійкі проти захворювань тварини щільної і грубої конституції, менш стійкі — тварини ніжної і рихлої конституції.

Слід зазначити, що чисті типи конституції зустрічаються по­рівняно рідко, частіше поєднуються різні типи. Ніжна й щільна конституція спостерігається у великої рогатої худоби молочного напряму, ніжна й рихла — характерні для тварин м'ясних порід.

Будова тіла характеризується ступенем розвитку кістяка й мус­кулатури. Визначають її оглядом і пальпацією, інколи за допо­могою зняття промірів, ураховуючи при цьому породу тварин.

Розрізняють міцну, середню та слабку будову тіла Міцна — характеризується добре розвиненим кістяком і м'язами. У таких тварин велика голова, коротка шия, широка й глибока грудна клітка, короткі спина та поперек, широкий круп, міцні кінцівки з масивними м'язами. У них добре розвинені серцево-судинна систе­ма, легені, система травлення, підвищена стійкість проти шкідли­вих факторів зовнішнього середовища, вони більш витривалі при захворюваннях. Проте у деяких випадках першими хворіють тва­рини доброї вгодованості й з міцною будовою тіла (міоглобінурія, кетоз, післяродова гіпокальцемія, набрякова хвороба свиней).

Тварини з середньою будовою тіла характеризуються добрим окресленням окремих м'язів плечей, стегон, кінцівок і задовільною вгодованістю, її мають більшість тварин.

Слабка будова тіла характеризується поганим розвитком м'я­зів і кістяка. У таких тварин легка й суха голова, довга та тонка шия, вузька грудна клітка, довгі спина, поперек і кінцівки. Такі тварини найбільш схильні до захворювання на туберкульоз, аль­веолярну емфізему легень, у молодняка часто буває рахіт, пнев­монія, сальмонельоз. Собаки із слабкою будовою тіла тяжче хво­ріють на чуму.

Вивчаючи будову тіла, обов'язково звертають увагу на про­порційність розвитку окремих статей, а у молодняка, крім того, на відповідність маси тіла віку тварини.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 532 | Нарушение авторских прав