АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология
|
Потенціали дії. Потенціалами дії (ПД) називаються швидкі коливання МПС, що виникають при збудженні клітини
Потенціалами дії (ПД) називаються швидкі коливання МПС, що виникають при збудженні клітини. В основі ПД лежать зміни іонної провідності мембрани. Амплітуда і тривалість ПД окремої клітини мало залежать від сили подразнення, важливо лише, щоб ця сила досягла певної критичної величини — порога подразнення. ПД, що виник у місці подразнення, поширюється вздовж нервового чи м'язового волокна, не змінюючи своєї амплітуди. Наявність порогу подразнення і незалежність амплітуди ПД від сили подразнення називається законом "все або нічого". Щоправда, у таких тварин як гідра, ПД при своєму поширенні по дифузній нервовій системі поступово "затухає", або, як кажуть, поширюється з декрементом.
Для реєстрації ПД використовують поза- та внутріклітинні електроди. При позаклітинному відведенні електроди підводять до зовнішньої поверхні волокна (клітини). Реєстрація ПД за допомогою позаклітинних електродів показала, що поверхня збудженої ділянки на дуже короткий час (мілісекунди) стає зарядженою негативно по відношенню до сусідньої незбудженої ділянки (рис.10.2).
залежно від умов відведення розрізняють двофазні та однофазні ПД. Перші виникають, коли збудження, що поширюється по нервовому чи м`язовому волокну, проходить послідовно спочатку під одним, а потім під другим відвідним електродом (рис.10.2). Щоб отримати однофазний ПД, треба ділянку тканини під другим, дальшим від подразнюючих, електродом вбити (отруїти). Тоді збудження до другого електроду не доходить, і на екрані осцилографа ми бачимо лише першу фазу ПД. в деяких особливих умовах (в об"ємному провіднику) можна зареєструвати і трьохфазний ПД.
Iонний механізм генерації ПД. В основі генерації ПД лежать зміни проникності клітинної мембрани, що послідовно виникають у часі. В момент подразнення провідність мембрани до іонів Na+ зростає і останні починають входити у клітину і тим самим знижувати внутрішній негативний заряд мембрани, тобто буде виникати деполяризація мембрани. При досягненні мембраною певного - критичного рівня деполяризації виникає лавиноподібний потік іонів Na+ всередину клітини, що зумовлює розвиток висхідного коліна ПД. В цей момент gNa зростає у 100 разів, порівняно з станом спокою, і стає у 20 разів більше gk. І якщо це збільшення натрієвої провідності триває далі, то заряд мембрани в місці подразнення змінюється — виникає так звана реверсія знаку МП.
Натрієва провідність досягає максимуму менш, ніж за 1 мс після початку ПД, а потім різко знижується, зникаючи зовсім протягом 5 мс, хоча деполяризація мембрани ще зберігається. Це явище називається натрієвою інактиктивацією, яка існує до тих пір, поки триває деполяризація мембрани. Натрієва активаційна система відновлюється, коли МП повертається до вихідного рівня або, навіть, при певній гіперполяризації мембрани. На відміну від gNa , gK не інактивується, і, навіть, зростає доти, поки існує деполяризація мембрани.
Зміни збудливості клітини при збудженні. Під час натрієвої інактивації будь-яка деполяризація мембрани абсолютно неефективна, тобто клітина в цей час незбудлива. Це так званий абсолютний рефрактерний період, який триває 1-2 мс. Потім протягом кількох мілісекунд після закінчення абсолютної рефрактерності нове збудження можна викликати лише при більшій силі подразнення, ніж перший ПД. Величина ПД в цей час також зменшена, оскільки натрієва система не повністю відновлена від інактивації після першого ПД (рис.10.3 Б). Цей відрізок часу, протягом якого відбувається відновлення збудливості клітини, називається відносним рефрактерним періодом,.
Абсолютний рефрактерний період обмежує максимальну частоту генерації ПД живою клітиною. Оскільки у більшості нервових клітин ПД триває близько 2 мс, то максимально можлива частота генерації ПД у них буде 500/с. Проте, є клітини з ще коротшим рефрактерним періодом, які мають частоту генерації до 1000/c. Але звичайно частота генерації ПД у ЦНС не перевищує кількох десятків ПД за 1 с.
У живій клітині існують дві системи руху іонів крізь мембрану. Одна з них здійснюється за градієнтом концентрації іонів і не вимагає витрати енергії, це пасивний іонний транспорт. Він відповідає за підтримання МПС та виникнення ПД і здійснюється через іонні канали. Друга система руху іонів крізь мембрану відбувається проти концентраційного градієнта і полягає у "викачуванні" іонів Na+ з цитоплазми і "закачуванні" іонів К+ всередину клітини за допомогою іонних насосів. Цей механізм можливий тільки при витратах енергії і називається активним іонним транспортом.
Функції іонних каналів. У цитоплазматичній мембрані існують пори, або канали. Терміном канал позначається той шлях, яким іони проходять крізь мембрану за електрохімічним градієнтом. У мембрані існують декілька відмінних іонних каналів. Так, виділяють селективні та неселективні канали. Перші з них пропускають лише один якийсь певний іон: Na+, K+ або Са2+, а другі - кілька іонів. Крім того селективні канали поділяються на потенціалозалежні, потенціалонезалежні (хемочутливі) і канали витоку.
потенціалозалежні канали. Провідність цих каналів контролюється величиною МПС, тобто ці канали відкриваються (активуються) і закриваються (інактивуються) у відповідь на зміни МПС. Потенціалозалежні канали функціонують в електрозбудливих мембранах і беруть участь у генерації ПД. Електрична збудливість пов'язана з існуванням у таких каналах особливого молекулярного пристрою — воріт, відкривання і закривання яких визначається електричним полем мембрани.
"Ворота" можуть знаходитись тільки в двох положеннях: повністю відкритому чи повністю закритому, тому провідність поодинокого іонного каналу — величина стала. Через відкриті канали іони рухаються за концентраційним і електрохімічним градієнтами. Ці потоки іонів призводять до зміни МП, що в свою чергу, змінює середню кількість відкритих каналів і, відповідно, величину іонних струмів.
Для дослідження діяльності іонних каналів застосовують різні методи, один з них — це метод "фіксації напруги на мембрані", з допомогою якого штучно підтримується на мембрані будь-який потрібний потенціал. Про діяльність каналів судять по іонних струмах, які в цей час течуть крізь мембрану.
Потенціалозалежними є натрієві, калієві і кальцієві канали. Натрієві і кальцієві канали відповідають за ранній (початковий) струм вхідного в клітину напрямку, а калієві — за пізній (відставлений) струм вихідного з клітини напрямку.
У натрієвих каналах наявні два типи "воріт" — швидкі активаційні і повільні інактиваційні. Отже, початкове збільшення gNa пов"язане з відкриванням перших воріт ("процес активації"), а наступне повільне зниження gNa, що відбувається під час деполяризації мембрани, зумовлене закриванням других воріт ("процес інактивації").
Натрієві канали характеризуються досить високою, але не абсолютною вибірковістю до іонів Na+, оскільки в більшій або меншій мірі вони проникні також для іонів літію, талію і навіть деяких органічних катіонів (гідразин, амоній). Отвір натрієвого каналу має прямокутну форму розмірами 0,3 х 0,3 нм. Вузька частина каналу, що слугує селективним фільтром, дуже коротка і несе одиничний негативний заряд. Цей заряд притягує катіони, відштовхує аніони і забезпечує тим самим вибіркову проникність до Na+ і подібних до нього катіонів.
Активаційні та інактиваційні ворота розташовані біля внутрішнього кінця натрієвого каналу, причому інактиваційні ворота спрямовані в бік цитоплазми (рис.10.6). У стані спокою активаційні ворота закриті, а інактиваційні відкриті. При деполяризації мембрани спочатку відкриті обидва типи воріт, тобто канал пропускає іони Na+. Потім інактиваційні ворота повільно закриваються — канал інактивується. Лише після закінчення деполяризації поступово відкриваються інактиваційні ворота, а активаційні закриваються і канал повертається у вихідний стан.
Деякі речовини специфічно змінюють процеси активації та інактивації натрієвих каналів. Так, батрахотоксин спричиняє стійку деполяризацію мембрани, підвищуючи gNa. Він повністю усуває процес натрієвої інактивації так, шо натрієві канали стають постійно відкритими. Тетродотоксин дуже швидко і різко пригнічує ранній струм крізь мембрану, але тільки тоді, коли він діє іззовні, тобто на чутливі до тетродотоксину рецепторні структури натрієвих каналів, розміщені на зовнішній поверхні мембрани.
Калієві канали за своєю будовою нагадують натрієві, але вони відрізняються своєю вибірковістю, спрямованістю потоку іонів та кінетикою процесів інактивації і активації. У всіх збудливих клітинах калієві канали відповідають за пізній іонний струм. Діаметр калієвого каналу у найвужчій його частині становить 0,3 нм. Отже, калієві канали проникні для катіонів, розміри яких перебувають у межах 0,26-0,3 нм (К+, Rb+).
Активація цих каналів відбувається досить повільно, порівняно з натрієвими. Крім того, протягом перших 10 мс деполяризації немає ніякої калієвої інактивації, вона виникає тільки при дуже тривалій (багато секунд) деполяризації мембрани.
Щоправда, щойно викладені дані про співвідношення між процесами активації та інактивації калієвих каналів властиві лише для нервових волокон. У мембрані багатьох нервових і м'язових клітин існують калієві канали, які порівняно швидко інактивуються. Виявлені також калієві канали з швидкою активацією. Нарешті, є калієві канали, які активуються не мембранним потенціалом, а внутрішньоклітинним Са2+. Щільність розташування калієвих каналів на мембрані дещо менша, ніж натрієвих. Специфічним блокатором калієвих каналів є тетраетиламоній (ТЕА), іони Н+ та амінопіридини. ТЕА діє з будь-якого боку мембрани.
Кальцієві канали. Ретельне дослідження роботи іонних каналів у різних нервових клітинах дозволило модифікувати іонну модель генерації ПД, запропоновану Ходжкіним і Хакслі, яка включала лише натрієві та калієві канали. Виявилося, що іони Са2+ також беруть активну участь у процесі генерації ПД. Мало того, з'ясувалося, що в деяких клітинах вхідний струм створюється переважно іонами Са2+ (нейрони молюсків, непосмуговані м'язові клітини). Крім порівняно швидкого вхідного кальцієвого струму, що бере участь у генерації ПД, був виявлений ще один дуже повільний кальцієвий струм. Цей струм відповідає за повільну деполяризацію (протягом кількох секунд), яка обумовлює генерацію серій імпульсів у деяких пейсмейкерних нейронах (клітини Пуркін'є).
Кальцієві канали мають дещо уповільнену (порівняно з натрієвими каналами) кінетику процесу активації, яка триває мілісекунди, і ще повільнішу кінетику процесу інактивації, яка триває десятки і сотні мілісекунд.
Селективність (вибірковість) кальцієвих каналів обумовлена наявністю в ділянці зовнішнього входу якихось хімічних груп, які мають підвищену спорідненість до двохвалентних катіонів: іони Са2+ зв'язуються з такими групами і тільки після цього проходять у порожнину каналу. До деяких двохвалентних катіонів спорідненість цих хімічних груп така велика, що зв'язуючись з ними, ці катіони блокують рух Са2+ крізь канал. Так, наприклад, діють іони Mn2+. Специфічними блокаторами кальцієвих каналів є харибдотоксин, вилучений з отрути скорпіона, а також такі органічні речовини, як верапаміл та ніфедипін. Останні широко застосовуються при лікуванні деяких серцево-судинних хвороб.
Характерною особливістю кальцієвих каналів є їхня залежність від клітинного метаболізму, зокрема від циклічних нуклеотидів (цАМФ, цГМФ), які регулюють процеси фосфорилювання і дефосфорилювання білків кальцієвих каналів. Іони Са2+ ефективно впливають на синтез білків і забезпечують транспорт утворених молекул до аксонів і дендритів. Відкриття цього явища безпосередньо свідчило про те, що процеси на мембрані прямо пов'язані з процесами в самій клітині.
Дослідження останніх років показали, що іони Са2+ є важливим регулятором активності збудливих систем. Щоправда, переважна кількість цих іонів, що потрапили в клітину при збудженні, зв'язується буферними системами цитозолю, мітохондріями та іншими внутрішньоклітинними депо. Проте та невелика частина Са2+, що залишається вільною, бере активну участь у таких процесах як регуляція діяльності К+- та Сl--каналів, Са2+-Na+-обміні тощо (П.Г.Костюк).
У кальцієвих каналів виявлена ще одна особливість: вони здатні дуже специфічно реагувати на деякі фізіологічно активні речовини, що утворюються іншими клітинами і виділяються ними у внутрішнє середовище організму (катехоламіни, пептиди та ін.). При дії цих речовин канали активуються чи, навпаки, інактивуються. Внаслідок цього змінюється і сумарна активність нервової клітини.
Потенціалонезалежні (хемочутливі) канали. Їх активність контролюється тільки хеморецепторами. Активація хеморецепторів медіаторами супроводжується здебільшого відкриванням каналів. Хемочутливі потенціалонезалежні канали функціонують у субсинаптичних мембранах і беруть участь у генерації постсинаптичних потенціалів. Вони реагують не тільки на нейромедіатори, але і на гормони та деякі інші фізіологічно активні речовини.
Канали витоку також потенціалонезалежні, але не контролюються хеморецепторами. Ці канали відіграють істотну роль у сумарній провідності мембрани у стані спокою, саме їхньою активністю пояснюють менші значення вимірюваного МПС порівняно із розрахованим за рівнянням [5]. Їхня функція ще не з`ясована.
Кожний потенціалозалежний іонний канал навіть при постійних значеннях МП то відкривається, то закривається. Це відбувається випадковим чином, тобто процес має ймовірносний (стохастичний) характер. Таке явище викликає переміщення іонів і створює електричний шум. Аналіз цих шумів дозволив розрахувати щільність розташування іонних каналів у мембрані і провідність одного каналу.
Так, у гігантському аксоні кальмара щільність натрієвих каналів становить 300/мкм2, середня провідність — 4 пС (пікосименсів); у перехваті Ранв'є нервів жаби щільність натрієвих каналів значно вища — 2000/мкм2, а провідність — удвічі більша — 8 пС.
Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 648 | Нарушение авторских прав
|