АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Провідні променеві синдроми захворювань травного каналу.

Вади розвитку стравоходу.

Стравохід, трахея та легені у перші неділі антенатального розвитку являють собою глоткову кишку. До 4-го тижня виділяють стравохідну та дихальну трубки, а до 8-10-ї - формуються всі шари стінки стравоходу. До моменту народження він майже сформований. Процес завершується повністю до 10-12 місяців життя.

Вади, що виявляються найчастіше:

а) повна аплазія стравоходу (часто поєднана із аномалією інших органів;

б) його природжена атрезія (разом із пороками серця, мозковими грижами, клишоногістю та ін.);

в) уроджені стенози на будь-якому рівні органа;

г) кісти;

д) подвоєння;

е) уроджений короткий стравохід;

Дивертикули стравоходу відносять до вад розвитку. Це обмежене випинання стінок, яке виявляється при проходженні контрастної речовини. На думку багатьох дослідників, вада може бути уродженою та набутою. За механізмом виникнення дивертикули поділяють на пульсійні, тракційні та тракційно-пульсійні.

Пульсійні дивертикули вважають наслідком недорозвитку м'язового шару, слабкості його стінки, через що виникає вибухання слизової та підслизової оболонок.

Такі дивертикули, з дном, тілом та шийкою, бувають різних розмірів, поодинокими та множинними, і найчастіше локалізуються на задній стінці гортанної глотки при переході її у стравохід.

При скороченні неускладнені дивертикули повністю звільняються від вмісту.

Тракційні дивертикули розташовані на передній та передньо-боковій стінці стравоходу, бувають поодинокими та множинними, загостреної форми з широким входом та позбавлені шийки. Розміри невеликі, можуть бути направлені на всі сторони.

Тракційний дивертикул дуже часто стає тракційно-пульсійним внаслідок тиску при проходженні їжі. Ускладненням цієї вади є дивертикуліт, для рентгенологічної картини якого характерні горизонтальний рівень, утворений суспензією барію, іноді - шар рідини над ним, а також затримка барієвої суспензії не менше, ніж 24 год. У місці дивертикуліту може статися перфорація в середостіння, аорту, перикард, утворитися стравохідно-бронхіальна або стравохідно-медіальна фістула.

Порушення розвитку шлунка зустрічаються рідко. Розрізняють аномалії: положення (ізольована декстрогастрія, заворот), розмірів (мікро- та макрогастрія), дивертикули і подвоєння шлунка, його мембрани, м'язові аномалії.

Порушення розвитку тонкої кишки.

Найчастіше зустрічаються аномалії дванадцятипалої кишки. Розрізняють порушення форми, розмірів, положення та рухомості тонкої кишки.

До її вад відносять атрезії, внутрішньокишкові перегородки (виникають на 5-10 тижні внутрішньоутробного розвитку і найчастіше локалізуються у дванадцятипалій кишці), розширення, подвоєння та ентерогенні кісти, головною причиною яких с неправильний розвиток в ембріональному періоді.

Зазначені аномалії часто супроводжуються іншими проявами недорозвитку: дивертикулом Мекеля, кільцеподібною підшлунковою залозою, неправильним розміщенням тонкої кишки.

Ідіопатичне розширення внаслідок відсутності клітин м'язово-кишкового сплетіння найчастіше спостерігається у дванадцятипалій кишці і розпізнається не зразу. Клінічні ознаки наростають поступово.

При подвоєнні кишки виявляється додаткова порожнина, яка мас спільну стінку із основною частиною кишки. Іноді утворюються ентерогенні кісти - мішкуваті рухомі утворення на ніжці, ізольовані чи поєднані з просвітком кишки, здатні порушувати її прохідність та сповільнювати просування контрастної речовини до 1-15 годин.

Дивертикули тонкої кишки бувають уродженими та набутими. Перші називають істинними, поза як їх стінки складаються зі всіх шарів. Другі виникають у слабких ділянках кишки і у стінках не мають м’язової оболонки. На рентгенограмах дивертикули виглядають як додаткові затемнення округлої форми, з’єднані з кишкою шийками, як правило, локалізовані по внутрішньому краю низхідного відділу дванадцятипалої кишки. Клінічна картина при запальному процесі дивертикула (дивертикуліті) залежить від його локалізації; можливе виникнення виразок, перфорацій, кровотеч.

Дивертикули клубової та порожньої кишок виявляються рідко, частіше мають безсимптомний перебіг, ускладнюються перфорацією, дивертикулітами, після яких можуть розвиватися шварти, рубцеві зміни, котрі призводять до непрохідності кишки. Як виняток, у дивертикулі може розвиватися ракова пухлина. Дивертикульоз – множинні дивертикули тонкої кишки, частіше у людей похилого віку, виявляються на невеликій ділянці кишки.

Дивертикул Мекеля є уродженою аномалією, яка є наслідком зворотного незарощування жовчнобрижової протоки, локалізується у клубовій кишці та іноді верхівкою з’єднується фіброзною зв’язкою із пупком, сусідніми органами.

Аномалії розміщення виникають внаслідок незавершеного повороту кишкової трубки, а також при зберіганні ембріонального розміщення підшлункової залози.

Порушення розвитку товстої кишки.

Найчастіше зустрічаються такі аномалії розвитку товстої кишки, як розміщення її зліва, високе положення і вигини всіх відділів ободової кишки та відсутність фрагментів, мегасигма, долихосигма, мала висхідна кишка та інші.

Аномалії повороту: неповна ротація сліпої кишки, при якій її вісь направлена медіально, та інверсійний тип, коли кишка зсунута латерально і догори.

При загальній брижі (mesenterium ileo-colica) сліпа кишка може займати будь-яке положення і, на відміну від неповного повороту, має рухомість. До аномалій останньої відносять розвиток брижі висхідної та низхідної ободових кишок. Уроджені викривлення прямої кишки, прямокишково-міхурна фістула, прямокишково-вагінальна фістула, прямокишково-маткова фістула, атрезія заднього проходу та їх комбінації найчастіше спостерігаються у жінок.

Дивертикулярна хвороба товстої кишки. До головних причин його виникнення відносять слабкість кишкової стінки та підвищення внутрішньокишкового тиску.

У початковій фазі розвитку на фоні спастичного синдрому виявляють невеликі випинання стінки, які швидко зникають. В цей період хворі майже не скаржаться.

Пізніше розвивається класична рентгенологічна картина дивертикулів, характерним фоном якої є або спастичний компонент, або синдром подразненої кишки. На цьому тлі (скороченої ділянки кишки зі зміненою гаустрацією) на контурі виявляються випинання, дрібна зазубреність його, найчастіше - у низхідній та сигмовидній ободовій кишках.

Дивертикули ускладнюються розвитком у них місцевого запального процесу (дивертикуліту), який згодом поширюється на стінку кишки. Коли процес охоплює слизовий та підслизовий шари та розвивається фіброз, дивертикули деформуються. Іноді при прогресуванні процесу виникає паракишковий запальний інфільтрат із формуванням абсцесу, а також фістул.

У дивертикулі може виникнути перфорація з розвитком перитоніту, абсцесу, фістул; не виключена кровотеча.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 350 | Нарушение авторских прав