АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Історія розвитку та сучасні проблеми фізіології і психології праці.

Фізіологія і психологія праці як самостійні наукові дисципліни почали розвиватися на початку XX століття. Передумовами їх роз­витку були:

• досягнення досить високого рівня розвитку загальної фізіології і загальної психології, нагромадження значного експеримен­тального матеріалу щодо індивідуальних відмінностей людей за чутливістю аналізаторів, прояви психічних функцій тощо;

• стрімкий розвиток продуктивних сил, впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво, що вимагало раці­оналізації трудових процесів, обґрунтованого професійного до­бору кадрів.

Проте ідеї вивчення методів праці з урахуванням наукових даних про людину мають давню історію. Так, ще Галілео Галілей зробив спробу застосувати математичний апарат для вивчення рухів людини.

При цьому він виявив фактор втоми, який ускладнює викорис­тання математичних методів під час вивчення трудових процесів.

У 1666 році Де-ля-Гір встановив зв'язок між масою людини та її фізичною силою. Він визначив, що без зашкодження здоров'ю лю­дина може пересувати по горизонтальній поверхні вантаж масою до 65 кг, переносити по похилій площині до 70 кг.

Спробу вивчати методи праці робили французький промисловець М. Перроте (1760 р.) та англієць Чарльз Беббідж (1830 р.).

У Франції 1849 року було видано книгу «Керівництво з вибору професії», в якій аналізувалися професії та властивості, необхідні людині для успішного оволодіння ними.

Наприкінці XIX — на початку XX століття виходять у світ друкова­ні праці з практичного використання наукових даних для організації трудової діяльності та підвищення її продуктивності. Найвідомішими на той час були дослідження Ф. Тейлора, який поряд з організацією праці та управління розглядав фізіологічні й психологічні питання, зокрема такі: професійній добір, нормування праці, система оплати, пристосування інструмента до працівника. Реалізована на виробни­цтві система Тейлора була спрямована на раціоналізацію трудових рухів, виключення зайвих рухів, підвищення темпу роботи до рівня, який забезпечував би максимальну продуктивність праці.

На розвиток фізіології і психології праці значний вплив справило впровадження Г. Фордом конвеєрно-потокової системи виробництва, що базується на розчленуванні виробничого процесу на якомога простіші елементи. Наслідком такого розчленування є монотонність праці, яка призводить до специфічних психічних станів працівника, знижуючи ефективність його діяльності. Ці труднощі спонукали до вивчення психофізіологічних проблем праці.

Паралельно з тейлоризмом у багатьох країнах, насамперед у США й Німеччині, розвивалась індустріальна психотехніка. Цей процес припав на період початку XX століття до початку першої світової війни. Якщо тейлоризм виходив з безпосередніх завдань техніки та фізичної витривалості людини, то психотехніка виросла з психоло­гії. Основним її завданням було практичне використання психології в економіці й промисловості. Термін «психотехніка» запропонував 1903 року німецький філософ і психолог В. Штерн. Проте найбіль­ший вклад у розвиток психотехніки вніс Г. Мюнстерберг. Він зазна­чав, що наукова робота зосереджена на вивченні машин, на різних умовах економічного успіху. Тим часом не береться до уваги, що ніяка господарська робота не може бути виконана без участі люди­ни, а психофізичний апарат останньої потребує докладного дослід­ження з погляду господарських інтересів. У таких працях, як «Пси­хологія і економічне життя», «Основи психотехніки» Мюнстерберг виокремлює соціальну, господарську, медичну, правову психотехні­ку, а також вказує на можливості використання експериментальної, диференціальної психології в різних сферах практичного життя. Це сприяло тому, що згодом термін «психотехніка» закріпився за тією галуззю прикладної психології, яку називають психологією праці. Основними проблемами психотехніки Мюнстерберг вважав:

• вибір найбільш придатних людей для певних економічних дій;

• досягнення найвищої продуктивності праці за допомогою пси­хотехнічних засобів;

• досягнення бажаних психічних ефектів за рахунок економіч­них процесів, в яких найважливіше місце посідає психічний вплив на особистість.

Видатними представниками психотехніки були також О. Ліпман, Ф. Гізе, Д. Древер, Е. Штерн.

Психотехніка вирішувала проблеми професійного добору та про­фесійної консультації на підставі вивчення індивідуальних харак­теристик людини за допомогою тестів. Крім того, надавалося зна­чення дослідженню таких проблем, як втома, монотонність, присто­сування техніки до психічних особливостей людини, професійне навчання.

Серед питань, які вивчалися в цей період, не було досліджень соціально-психологічних факторів. Хотторнські дослідження, проведені Елтоном Мейо 1924 року, забезпечили певну комплексність у вивченні проблем організації праці. Вони, зокрема, показали, що соціально-психологічні фактори (психологічний клімат, неформаль­ні стосунки працівників) можуть перекривати ефект інших факто­рів. Було доведено також, що вплив різних факторів на особистість має сумарний характер і виявляється в її ставленні до роботи.

Основоположником фізіології і психології праці справедливо вважається І. М. Сєченов. Розробляючи теоретичні основи науки про працю, він першим поставив питання про використання науко­вих даних, що стосуються людини, для раціоналізації праці. Серед основних праць Сєченова із зазначених проблем до найбільш знач­них належать «Нарис робочих рухів людини», «Фізіологічні крите­рії для встановлення довжини робочого дня», «Участь нервової сис­теми в робочих рухах людини», «До питання про вплив подразнення чутливих нервів на м'язову роботу», «Елементи думки». Сєченов вперше обґрунтував коркову теорію втоми, необхідність нормуван­ня навантажень на конкретні м'язові групи, ввів поняття активного відпочинку як ефективного засобу підвищення і збереження праце­здатності людини, вивчав роль психічних процесів у виконанні тру­дових актів, поставив питання про формування трудових навичок тощо.

Розвиток фізіології і психології праці пов'язаний з іменами таких видатних вчених, як І. П. Павлов, М. Є. Введенський, О. О. Ухтомсь-кий, П. К. Анохін, В. М. Бехтерєв, М. І. Виноградов та інші.

Так, /. 77. Павлов розробив вчення про умовні рефлекси, динамі­чний робочий стереотип, вищу нервову діяльність та її типи, дві си­гнальні системи дійсності, заклавши теоретичний фундамент фізіо­логії і психології праці.

М. Є. Введенський обгрунтував явища функціональної рухливос­ті (лабільності) і парабіозу, які мають важливе значення для розу­міння механізмів засвоєння ритму та розвитку втоми.

О. О. Ухтомський розробив вчення про домінанту, яка визначає спрямованість поведінки, думки та діяльності людини, є фізіологіч­ною основою уваги й мислення.

П. К. Анохін, розвиваючи рефлекторну теорію І. П. Павлова, роз­робив вчення про функціональну систему, яка реалізує мету діяль­ності, що набирає вигляду моделі, образу.

М. І. Виноградов досліджував фізіологічні основи трудових про­цесів, зокрема вивчав функціональні зрушення в роботі фізіологіч­них систем організму працівника.

З ім'ям Бехтерєва пов'язані дослідження індивідуальної і колек­тивної психіки людей, обгрунтування впливу соціальної психіки на поведінку людей і відносини між ними. В організованому ним 1918 року в Петрограді Інституті вивчення мозку і психічної діяльності в лабораторії праці експериментальне вивчався вплив праці на особи­стість та її нервово-психічний стан, досліджувався взаємозв'язок між професійною придатністю і продуктивністю праці людини. У 1920 році був організований Центральний інститут праці (Москва), де розроблялися проблеми раціоналізації трудової діяльності і прийо­мів навчання з урахуванням біологічних і психологічних особливос­тей людини.

У 1921 році був організований Всеукраїнський інститут праці, в якому великого значення надавали проблемам психофізіології пра­ці, професійного добору та наукової організації праці у вузах. На великих підприємствах промисловості і транспорту створювалися психофізіологічні та психотехнічні лабораторії, головним завданням яких був професійний добір, а також вивчення виробничої втоми. Переважно досліджували важку працю та її вплив на обмін речовин, функції дихання й кровообігу робітників. Питання оптимізації та нормування розумової праці не розроблялися. Психотехнічний пері­од тривав до середини 30-х років.

Із середини 30-х і до початку 50-х років дослідження в галузі фі­зіології і психології праці не виходили за межі лабораторій і не за­стосовувалися на виробництві. Певним поштовхом до розвитку цих досліджень стали Перша всесоюзна конференція з питань фізіології праці (1953 р.) та Всесоюзна нарада з питань психології праці (1957 р.), на яких були намічені нові напрямки розробки питань фі­зіології і психології праці.

Протягом 60—70-х років вивчення проблем фізіології і психоло­гії праці стає органічною складовою роботи з наукової організації праці. У цей період значно розширилися дослідження відповідних питань в інститутах гігієни праці і професійних захворювань, інсти­тутах психології, педагогіки, різних відомчих наукових установах. Значний внесок у розвиток фізіології праці внесли С. О. Косилов, 3. М. Золіна, В. В. Розенблат, С. М. Горгиков, М. А. Грщевський, Ю. В. Мойкін, Л. А. Леонова, В. І. Медведєв та інші.

Проблеми психології праці становили предмет досліджень та­ких учених, як К. К. Платонов, М. Д. Левитов, П. М. Рубінштейн, 77. Ф. Добринін, Є. А. Климов. Основи інженерної психології, що розглядається як частина психології праці, заклали Б. Ф. Ломов, Б. О. Душков, В. П. Зінченко, В. М. Муніпов, В. Ф. Венда.

В Україні проблемами фізіології та гігієни праці займаються Київський інститут медицини праці АМН України, Український науково-дослідний інститут промислової медицини, Харківський науково-дослідний інститут гігієни праці і профзахворювань, Доне­цький науково-дослідний інститут медико-екологічних проблем Донбасу та вугільної промисловості. Такі вчені, як Ю. І. Кундієв, О- О. Навакатикян, Г. Т. Чукмасова та інші досліджують теоретичні і практичні проблеми фізіології і гігієни операторської та розумової праці, вплив факторів виробничого середовища на працездатність і втому працівників тощо. Питання охорони і безпеки праці перебу­вають і віданні Національного науково-дослідного інституту охоро­ни праці.

Перехід України від адміністративно-командної до ринкової економіки висуває щодо фізіології і психології праці нові завдання. Серед найважливіших теоретичних і практичних завдань слід виок­ремити такі:

• розробка фізіологічних та психологічних критеріїв оптималь­ної організації різних видів праці;

• обгрунтування методів ліквідації дефіциту м'язових наванта­жень і рухової активності працівника;

• гуманізація праці на підприємствах різних форм власності на основі впровадження санітарно-гігієнічних норм, техніки без­пеки, раціональних режимів праці та відпочинку;

• розробка механізмів формування в людей психологічних уста­новок на ринкову поведінку у сфері діяльності;

• вивчення мотиваційних механізмів підвищення ефективності

праці;

• психологічне обгрунтування соціально-трудових відносин між суб'єктами ринку праці (роботодавцями та найманими працівни­ками);

• розробка критеріїв і шляхів забезпечення конкурентоздатності

людини на ринку праці;

• вдосконалення методів професійного самовизначення молоді;

• вивчення механізмів самореалізації особистості у трудовій дія­льності, у тому числі в малому бізнесі й підприємництві;

• вдосконалення методів професійної орієнтації, переорієнтації та професійного добору;

• вдосконалення методів виробничого навчання;

• психологічні проблеми незайнятого населення та безробіття. Реалізація цих завдань грунтується на таких фундаментальних

теоретичних положеннях фізіології і психології праці, як працездат­ність, дієздатність, впрацювання, втома, відновлювальні процеси в організмі людини; трудове напруження і оптимальний його рівень; засвоєння ритму діяльності; закономірності динаміки психічних функцій працівника в різних видах професійної діяльності; вплив діяльності (або/і незайнятості) на формування та реалізацію особистісних властивостей людини.

На основі цих фундаментальних знань вирішуються прикладні проблеми фізіології і психології праці, пов'язані з психофізіологіч­ним обгрунтуванням організації конкретної праці та соціально-психологічних аспектів життєдіяльності працівників.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Що таке діяльність, в яких формах і видах вона виявляється?

2. Як взаємопов'язані мотив і мета трудової діяльності?

3. Суть та ознаки праці як діяльності та як процесу.

4. Назвіть і схарактеризуйте аспекти праці.

5. Як ви розумієте такі поняття як характер та зміст праці?

6. Схарактеризуйте працю з фізіологічного та психологічного боку.

7. Що ви розумієте під трудовим потенціалом? Назвіть його складові елементи.

8. Яких навантажень зазнає людина у процесі праці?

9. У чому полягає відмінність між фізичною, розумовою та сен­сорно-напруженою працею?

10. Чому праця є потребою здорової людини та які потреби лю­дини вона задовольняє?

11. Що є предметом фізіології і психології праці? На яких мето­дологічних принципах вона базується?

12. Які методи дослідження використовує фізіологія і психологія праці?

13. Які теоретичні і практичні завдання організації праці вирішує фізіологія і психологія праці?

14. Назвіть основні етапи розвитку фізіології і психології праці.

15. Схарактеризуйте основні сучасні проблеми фізіології і психо­логії праці.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 756 | Нарушение авторских прав