АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДО ПРАКТИЧНОГО (СЕМІНАРСЬКОГО) ЗАНЯТТЯ

1. Актуальність теми:

Моногенні хвороби є однією з проблем медичної генетики. Інтерес до її вивчення цілком обґрунтований, тому що це є велика та різноманітна за клінічними ознаками група захворювань, яка обумовлена мутаціями на генному рівні. Крім того, моногенні хвороби проявляються в різні періоди онтогенезу, що пов*язане з реалізацією патологічних мутацій.Зання клінічної симптоматики, методів діагностики дозволить поставити своєчасний діагноз, призначити лікування і надати родині МГК.

2. Конкретні цілі:

1. Визначати етіологічні та патогенетичні фактори моногенних хвороб.

2. Володіти класифікацією моногенних хвороб.

3. Аналізувати клінічну картину основних моногенних хвороб.

4. Визначати симптомокомплекс при оцінці фенотипу пробанда з:

a. синдромом Марфана;

b. синдромом Елерса-Данлоса;

c. адреногенітальним синдромом;

d. муковісцидозом;

e. нейрофіброматозом(хвороба Реклінгхаузена);

f. гіпотиреозом.

5. Знати загальну характеристику факоматозів,онкогенетичних синдромів.

6. Складати план обстеження та аналізувати дані лабораторних та інструментальних досліджень при моногенних хворобах.

7. Призначати лікування при моногенних хворобах (на прикладі муковісцидозу).

8. Проводити МГК в родинах, де є хворі на моногенні хвороби, розраховувати ризик народження дітей з моногенними хворобами.

9. Демонструвати володіння морально-деонтологічними принципами медичного фахівця та принципами фахової субординації в медичний генетиці.

4.1. Перелік основних термінів, параметрів, характеристик, які повинен засвоїти студент при підготовці до заняття:

4.2.Теоретичні питання до заняття:

1. Етіологія моногенних хвороб.

2. Класифікація моногенних хвороб.

3. Основні закономірності патогенезу.

4. Основні клінічні характеристики моногенних хвороб.

5.Клініка та генетика деяких моногенних хвороб:

a. синдром Марфана;

b. синдром Елерса-Данлоса;

c. муковісцидоз;

d. нейрофіброматоз (хвороба Реклінгхаузена);

e. адреногенітальний синдром;

f. гіпотиреоз;

g. загальну характеристику ОГС.

6.Принципи діагностики моногенних хвороб.

7.Принципи лікування моногенних хвороб на прикладі муковісцидозу.

8.Профілактика моногенних хвороб.

4.3. Практичні роботи (завдання), які виконуються на занятті:

1. Зібрати анамнез захворювання, спадковий анамнез.

2. Провести об’єктивне обстеження хворого. Описати фенотип.

3. Скласти родовід та проаналізувати його.

4. Оцінити результати лабораторних та інструментальних методів обстеження,генетичних методів обстеження(ДНК-діагностика,потова проба, статевий хроматин).

5. Поставити попередній діагноз.

6. Призначити лікування хворим на муковісцидоз.

7. Скласти план реабілітації та соціальної адаптації хворих.

Зміст теми:

Моногенні, генні,менделюючі хвороби (МХ) – це різноманітна за клінічними ознаками група захворювань,яка обумовлена мутаціями на генному рівні.Їх спадковість підчиняється законам Менделя.

Єтіологія –генна мутація.

В одному ж і тому гені може бути велика кількість мутацій,які можуть бути причиною МХ.

Види генних мутацій: міссенс, нонсене,зсув рамки зчитування,делеції,вставки(інсерції),порушення сплайсингу,збільшення числа(експансії) тринуклеотидних повторів.Люба з цих мутвцій може прозвести до спадковоїхвороби. І з другого боку одна і таж генна хвороба може бути обумовлена різними мутаціями.Так, наприклад, в гені муковісцидозу(МВ) знайдено 1000 мутацій, які відносяться до різних типів.Більше 60 мутацій відомо для гену ФКУ.

Вплив патологічних мутацій починає реалізовуватись в різні періоди онтогенезу: від внутрішньлутробного до похилого віку.Більша частина патологічних мутацій проявляється внутрішньоутробно(до 25% від всієї спадкової патології), в допубертатному періоді – 45%, у пубертаті – 20%,старше 20 років -10%. Це пов’язанео з тим, що дефекти мутантного гену починають проявлятися тільки тоді, коли він починає функціонувати якщо б він був нормальним алелем.

Для правильної постановки діагнозу треба мати уяву про генокопіїї,фенокопії та нормокопіювання. Генокопії - однакові фенотипові ефекти за рахунок мутації різних генів. Фенокопії - зовнішні фактори,які впливають внутрішньоутробно,визивають хворобу,клініка якої в загальних рисах нагадує спадкову. Нормокопіювання - стан, при якому при наявності мутантного генотипу під впливом факторів зовнішнього середовища хвороба не розвивається.

Класифікація МХ:

Три різних принципа на сьогоднішній день покладено в основу –генетичний, клінічний, патогенетичнй.

З урахуванням генетичного принципу, МХ ділять за типом успадкування:

§ Аутосомно-домінантні;

§ Аутосомно-рецесивні;

§ Х-зчеплені домінанині;

§ Х-зчепоені рецесивні;

§ У –зчеплені(голандричні);

§ Мітохондріальні.

Клінічні принципи класифікації: нервові, ендокринні, нервово-м’язеві, шкіряні, очні, опорно-рухового апарату, серцево-судинної системи, сечо-видільної системи, шлунково-кишкового тракту, органів дихання, системи крові.

Ця система є умовною, так як при одній хворобі одночасно може вражатись багато органів і систем. Наприклад, при МВ може переважати ураження шкт або легень.

Патогенетична класифікація поділяє МХна три групи в залежності від того на що направленний основний патогенетичний ланцюг.Патогенез хвороби може призвести до порушення обміну речовин, аномалії морфогенезу, або комбінації одного та другого.

Основні ланцюги патогенезу:

Мутантний алель — патологічний первинний продукт (якісний або кількісний) ---- ланцюг послідуючих біохімічних процесів---- клітини---- органи ----- організм.

Особливості клінічної картини МХ:

Різноманітність проявів хвороби, різний вік початку хвороби, прогредієнтність клінічної картини,хронічний перебіг,важкість перебігу, яка обумовлює інвалідність з дитинства иа скороченний термін життя.

При МХ не виключена первинна плейотропна дія генів, тобто множинний ефект дії генів в різних органах.

На клінічну картиу впливає генетична гетерогенність – клінічна форма генної хвороби може бути обумовлена мутаціями в різних локусах або різними мутеціями в одному локусі. Виліляють міжлокусну гетерогенність, яка обумовлена мутаціями в різних локусах(тобто мутація в локусах, які розташрвані в різних хромасомах ). Внутрішньллокусна гетерогенність – за рахунок множинного алелізму та генетичних компаундів(поєднання двох різних патологічних алелей одного локуса у індивідуума).

Синдром Марфана (СМ) – це спадкова домінантна хвороба сполучної тканини. Мутація виникає в гені, який локалізований в хромосомі 15q21, який відповідає за синтез білку сполучнотканинних волокон - фібриліну і прииводить до блоку його синтезу. В зв’язку з цим, сполчна тканина стає більш розтяжимою. Хвороба характеризується клінічним поліморфізмом,від легких, ледь помітних форм хвороби до інвалідності. Не відмічено етнічних та популяційних розбіжностей.

Найбільш специфічними для СМ є порушення у скелеті, очній, серцево-судинній системах.

Фенотипові ознаки:

М’язево-скелетна система:арахнодактилія, доліхостеномелія, високий зріст, довгі кінцівки, деформація хребта(сколіоз, лордоз, кіфоз), деформація передньої грудної клітини(вдавлена грудь, куринна грудь), гіперрухливість суглобів, вроджені контрактури, плоска стопа, готичне ріднебіння, недорозвинута вертлужна западина,гіпотонія м’язів.

Очна система: підвивих кришталика, відшарування сітківки, сплющена рогівка, можуть бути голубі склери.

Серцево-судинна система:аортальна регургітація, аневрізма висхідної частини аорти, розшарування аорти, мітральна регургітація, пролапс мітрального клапану, дизритмії.

Зовнішні покрови:атрофії, стрії, діафрагмальні чи пахові кили.

Легенева система: емфізема ленегь, пневмоторакс.

ЦНС:ектазія твердої мозкової оболонки, аномалиі нервової системи.

Ймовірна пренатальна діагностика, молекулярна діагностика.

Лікування ортопедичне, у окуліста та кардіолога в залежності від ступеню ураження системи.

Синдром Елерса-Данлоса(СЕД) – це група захворювань сполучної тканини, які вражають шкіру та суглоби і розрізняються за типом успадкування та біохімічним дефектам.

Основні клінічні прояви СЕД: підвищена розтяжимість шкірі, ії ламкість, гіпермобільність суглобів, «ломкість» судин, схильність до кровотеч.

При першому типі СЕД ведучими клінічними ознаками являються:

-генералізована гіпермобільність суглобів;

-гіперрозтяжимість шкіри;

-утворення келоідних рубців;

-рухливі псевдопухлини на локтях та колінах;

-рухливі вузлики на передній поверхні гомілок;

-варікозне розширення вен;

-скелетно-м*язові деформаціївнаслідок гіпермобільності суглобів.

Успадкування АД.

Другий тип СЭД характеризується гіперпрухливістю кистей і стоп (часті підвивихи стопи), мінімальними шкіряними змінами, схильністюю до крововиливів та кровотеч. Для акушер-гінекологів цей тип захворювання дуже актуальний, так як при ньому можуть бути розриви крупних судин під час вагітності, важкі ранні післяпологові кровотечі, кровотечі при эпізіо- і перинеотомії, гематоми промежени, пагане загоєння розривів і розрізів, передчасне відходження навколоплідних вод із-за несостоятельності амніотичних оболонок, стрімкіпологи, пологова травма дитини, висока травматизація пологових шляхів (до розриву матки), в зрілому віці - ранне опущення стінок промежини, випадіння матки. Успадкування АД.

Третій тип відрізняється слабо вираженим збільшкнням рухливості суглобів без деформації скелету, незначними змінами властивостей шкіри. Успадкування АД.

Четвертий тип СЕД характеризується гіперрухливістю суглобів пальців, дуже тонкою малорозтяжимою шкіорою, високою схильністю до кровотеч, підкшкіряними крововиливами, нерідкими внутрішніми кровотечами, спонтанними разривами стінок кишківника, розшаруванням аневризми аорты, аневризмою судин головного мозку. Характерний пролапс мітрального клапану. Описані чотири підтипа, які свідчать про генетичну гетерогенність цього типа СЕД. Молекулярний дефект пов’язаний з недостністю синтеза III типа коллагену і внутрішньоклітинним його накопиченням. Успадкування АД і АР.

При п’ятому типі СЕД спостерігається мінімальна гіперрухливість суглобів у протилежність гіпереластичності шкіри, помірно виражена кровоточивість і хрупкість шкіри, патологія мітрального клапану. Біохімічний дефект - недостатність лізілоксидази. Успадкування Х-щеплене рецессивне.

Шостий тип СЕД називається очним. При ньому відмічається виражений сколіоз, помірне ураження шкіри, гіперрухливість суглобів, хрупкість тканин очей, разриви склери, разриви рогівки, відшарування сітчківки, сліпота, діти відстають у моторному розвитку. Успадкування АР, біохімічний дефект - недостатність лізілгідроксилази.

Сьомий тип СЕД супровожується низьким ростом, генерализованою різко вираженою гіперрухливістю суглобів. Шкіра помірно гіперрозтяжима. Легко виникають трофічні ви язвы. Выраженная склонность к кровоизлиразки. Характерно обличчя з гіпертелоризмом, епікантом і вдавленою середнбою частиною. Успадкування АР, визване недостатністю проколагенпептидази.

Восьмий тип вважаєтьмя периодонтозною формою, так як при ньому на фоне гіпермобільності суглобів і вираженої хрупкості шкіри спостерігається важкий периодонтоз з ранньою втратою зубів. Успадкування АР. Молекулярний дефект невідомий.

Дев’ятий тип СЕД характеризується підвищеною рухливістю суглобів, деформацією грудини, экзостозами в ділянці потиленої кістки, плоскою стопою, лицьовими дизморфіями, килами. Біохімічний дефект характеризується зниженням активності лізілоксидази, підвищенний вміст міді і знижений рівень церулоплазміна у сироватці крові і волоссі, тому необхідно дифференціювати з гепато-лентикулярною дегенерацією. Успадкування Х-щеплене рецесивне.

Десятий тип СЕД відрізняється ураженям шкіри, слизових, суглобів. Характерний пролапс мітрального клапана, петехіальная висипка, легковиникаючі підкшкірні гематоми. Рани пагано заживають, залишають післе себя келлоідні рубці. Молекулярний дефект - дефіцит фібронектина. Успадкування АР.

Одинадцятий тип СЕД характеризується разхитаністю суглобів і вивихами при відсутністі інших проявів. Молекулярний дефект невідомий, характер успадкування не встановлений.

Ускладнення, які виникають при пологіх у жінок з СЕД:

1.Передчасні пологи.

2. Спонтаний розрив матки.

3. Разрив лонного сочленения.

4. Разрив промежени.

5. Гематоми піхви.

6. Відрив шейки матки, сечового міхура, уретри.

7. Кровотеча в ранньому післяпологовому періоді.

8. Пологи часто стрімкі.

9. Діти часто народжуються з великимии кефалогематомами, с очами налитими кров*ю, петехиальною висипкою.

Клінічні критерії СЕД:

1. Пассивне згинання гомілкових суглобів на 90 градусів.

2. Касание великим пальцем кисті передпліччя.

3. Перерозгинання ліктя більше 10 градусів.

4. Перерозгинання колін вище 10 градусів.

Якщо 3 і білбше показників наявні у пацієнта, то можно вважвти діагноз синдрома Елерса-Данлоса вірогідним.

Муковісцидоз(МВ) – це спадкове АР захворювання,що розвивається на підставі продуції екзокринними залозами секрету пiдвищенної в’язкості з розвитком вторинних змін переважно в органах систем дихання та травлення.

Частота МВ серед европеоідів - 1:2500-3000 новонародженних. В Україїні – 2:2300-2800 новонародженних.

Етіологія. Ген МВ(7q31) був розшифрований у 1989р.,вміщує 27 екзонів і охоплює 250 тисячпар основ.Він визначає вироблення первинного білкового продукту – трансмембранного регуляторного білка МВ(ТРБМ).Цей білок регулює транспорт хлоридів через апікальну мембрану клітин епітелію. Патогенез. У хворих на МВ хлориди секретуються недостатньо,одночастно з цим іде пасивний перенос Na i H2O. Внаслідок цього секрет слизової оболонки дихальних шляхів і панкреатичний секрет стають відносно зневодниними та в’язкими. Цей в’язкий секрет визиває обструкцію паекреатичних шляхів і порушує мукоциліарний кліренс,веде до ураження печінки, статевих залоз та ін.

В гені МВ виявлено 1000 мутацій. Мажорною мутацією є делеція дельта F 508. Її частота в Україні складає 50%. Досить часто зустрічаються мутації: N 1303K(1,5%), CFTRdel2kb(3,5%), R 334W, R553X, G 551D. Хвороба розвивається при успадкуванні 2 патологічних копій ТРБМ.

Класифікація:

- МВ з панкреатичною недостатністю;

- МВ без панкреатичної недостатності,в т.ч. первинна генітальна форма

з вродженою білатеральною аплазією сім*явиносячої протоки(ВБАСП)

- Атипові форми МВ.

Критерії діагностики МВ:

1.Одна чи більше характерна зміна фенотипу або зохворювання на МВ братів чи сестер плюс

2.Підвищена крнцентпація хлоридів поту за результатами 2 чи більше досліджень за допомогою пілокарпінового тесту за Гібсоном і Куком або ідентифікація двох мутацій в ТРБМ-гені.

Характерні для МВ зміни фенотипу,які мають діагностичне значення.

1.Хронічне захворювання дихальної системи, яке маніфестує як:

А)хронічний кашель з виділенням в’язкого харкотиння;

Б)персистуюча колонізвція /інфекція дихальних шляхів типовими для МВ патогенними мікроорганізмами(Staphylococcus aureus, мукоідними та не мукоідними штамами Pseudomonas aeruginosa,Burcolderia cepacia);

В) персистуючі зміни на рентгенограмі органів грудної клітини;

Г)обструкція дихпльних шляхів,яка проявляється свистячими хрипами та переривчастим диханням;

Д)носові полипи; синусит або рентгенологічні зміни в параназальних синусах;

Е)деформація дистальних фаланг пальців у вигляді «барабанних паличок».

2.Зміни в травній системі та харчовому статусі:

А)в кишковому-меконіальний ілус,синдром обструкції дистальнтх відділів тонкої кишки,випадіння прямої кишки;

Б) в підшлунковій залозі –панкреатична недостатність з типовими змінами випорожненя, рекурентний панкреатит;

В)в печінці – клінічні або гістологічні прояви фокального біліарного цирозу чи мультилобулярного цирозу печінки;

Г)порушення харчового статусу – прояви недостатнього засвоєння компонентів їжі(дефіцит маси та довжини тіла відносно належнтх за віком);

Д)гіпопротеінемія з набряками та анемією, вторинний дефіцит жиро-розчинних вітамінів.

3.Синдром гострої втрати солі,хронічний метаьолічний алкалоз.

4.Обструктивна азооспермія у чоловіків,яка пов’язана з вродженою білатеральною аплазією сім’явиносячої протоки.

Критерії постановки діагнозу: клінічна діагностика і результати параклінічних методів діагностики.

Потова проба вважається позитивною при концентрації хлоридів більше - 60мекв/л, сумнівною - 40-60мекв/л, негативною -40мекв/л і менше.У діткй до 3 місяців - потова проба вважається позитивною при концентрації хлоридів 40мекв/л, сумнівною – нижче цього показника.

Основні засади базисної терапії:

1.Панкреатична недостаність потребує замісної терапії все життя.

2.У хворих на МВ спочатку виявляється мальдегістія,а потім - мальабсорбція. Це вимагає використання лікувальних сумішей,які містять амінокислоти, білок глибокого гідролізу,тригліцериди, жирні кислоти з середньою довжиною ланцюга і моносахариди.

3.Дієтичне харчувіння не потребує обмежень в асортименті продуктів та їх приготуванні при не обтяженних формах МВ.

4.Додаткове введення солі з їжею є обов’язковим.

5.Для недопущення формування замкнутого кола(застій слизу-обструкція-запалення-інфекція-гіперсекркція слизу) потрібно постійно розріджувати та виводити слиз із бронхів.

6.Необхідно проводити антибіотикотерапію регулярно,плановими курсами.

7.Застосування жочогінних та гепатопротекторів – обов’язкова умова в лікуванні хворих на МВ.

8. Необхідно постійно застосовувати жиророзчинні вітаміни.

9.Лікування доцільно проводити амбулаторно під контролем реніональних центрів. У пазі важкого стану – в стаціонарі.

Адреногенітальний синдром(АГС) - вроджена гіперплазія кори наднирників. Це спадкове порушення біосинтезу стероїдних гормонів.

Утворення стероідних гормонів – багатоступеневий процес і кожний етап потребує свого ферменту. Може бути дефіцит 5 різновидностей ферментів: 21 гідроксилаза, холестеролдесмолаза, 3 бета гідроксистероіддегідрогеназа, 11 бета гідроксилаза, 17 альфа гідроксилаза. Найбільш поширена форма –дефіцит 21 гідроксилази.

Етіологія:ген 21 гідроксилази локалізовано на короткому плечі 6 хромосоми(6p21.3).Він є частиною гену цитохрому p450.

Тип успадкування – АР.

Мінімальні діагностичні критерії: прогресуюча вірілізація,прискорений соматичний розвиток, підищена екскреція гормонів еори наднирників.

Форми АГС:

· Сільвтрачаюча

· Проста вірільна

· Піздня(некласичний вірільний віріант)

Сільвтрачаюча – характеризується повним дефіцитом ферменту і клінічно проявляється порушенням сольового обміну (дефіцит мінералокортикоідів).Хвороба проявляється одразу після народження:зригування,блювота,сонливість, тахікардія, порушення периферійного кровообігу,гіпоNaемія,гіперKемія. В сечі підвищенний рівень 17 кетостероідів.

Проста вірільна - характеризується прискоренним соматичним розвитком, прогресуючою вірілізацією. У новонароджених дівчат(каріотип 46,ХХ) проявляється різна ступінь маскулінізації від помірної гіртрофії клітора до повного зрощення губнокалиткових складок з формуванням калитки, penisa з отвором сечовипускного каналу. Внутрішні статеві органи сформовані за жіночим типом. У хлопчиків (46,ХУ) при народжені вірільна форма не проявляється. Але на 5-7р. життя з’являється передчасний статевий розвиток, рано закриваються зони росту, тому такі хворі низького росту.

Піздня (некласичний вірільний віріант) – характеризується проявом у пубертаті. У дівчаток відмічається помірне збільшення клітора, ранній розвиток молочних залоз, прискорення кісткового віку, порушення менструального циклу, гірсутізм. У хлопчиків – кістковий вік виреоеджає біологічний, передчасне оволосіння статевмх органів.

Нейрофіброматоз (хвороба Ріклінгаузена)-Н – відноситься до бластоматозної форми факоматозів.Виділяють 2 типи захворювання. Ген локалізований при 1 типі на 17q11.2, при 2 типі - на 22q11.21-13.1.

Тип успадкування –АД.

Частота 1:3300-4000.

Мінімальні діагностичні критерії: наявність на шкірі більше 5 плям з діаметром 15 мм і більше кольору кави з молоком; 2 і більше нейрофіброміом; гліоми зорового нерву,багаточисельні мілкі плями по типу веснянок у підпахвинних та похових ділянках.

Клініка: 1 тип захворювання починається з народження або у першому десятиріччі житя з утворення на шкірі пигментних плям, які з віком збільшуються. Плями «кава з молоком» в діаметрі 5мм і кількістю більше 5 у дитячому віці, та 15 мм і більше в пубкртаті.За ходом периферійних нервів з часом з’являються шкіряні та підшкірні пухлини, гліоми зорового нерву, нейрофіброміоми на повіках, кон’юнктиві, рогівці, райдужці та за ходом циліарних нервів, вузлики Ліша. Інтраорбітальні пухлини провокують птоз і параліч очних м’язів.

2 тип – центральний – проявляється пухлинами черепномозкових нервів, спиного мозку.

Гіпотиреоз(Г) –

Тип успадкування –АР

Частота 1:5000

Ген локалізований на 19р13.2-р12.

Клінічна характерстика: у новонвродженних вузькі очні щілини,набрякші повіки, широкий ніс, полувідкритий рот, макроглосія, коротка шия, суха шкіра, рідке волосся, низький голос, закрепи, пупочні кили, відставання кісткового віку, відставання у нервово-психічному розвитку.

Проводиться скринінг на гіпотиреоз.

ОНКОГЕНЕТИЧНІ СИНДРОМИ (ОГС) - це генетична гетерогена група захворювань, при яких ризик розвитку пухлини в сотні разів перевищує загальнопопуляційний. До ОГС відносять такі моногені та хромосомні синдромы, при яких пухлина виникає внаслідок двух послідовних гених мутацій – герминативної та соматичної; складає 7% всіх пухлин.

B. B. Broc (1869) вперше сказав про роль спадковості при онкозахворюваннях, простежив за родоводом своєї жінки, в родині якої 10 з 24 жінок померли від рака молочної залози. Але пройшло близько 70 років до того, як повернулися до вивчення генетики раку. Як виявилось, усвадкування раку не підпорядковується Менделевським законам. Тоді віддали перевагу думці, що рак виникає внаслідок дії факторів зовнішнього середовища. Поступово накопичувалися дані про те, що існують родини із схильністю до розвитку раку.

В наш час прийнята класифікація рака, основана на етіологічному принципі.

1. Спадкові форми, які визвані мутацією.

2. Мультифакторіальні форми рака, в основі яких лежить спадкова схильність та дія факторів зовнішньлгл середовища.

3. Пухлини, які виникають внаслідок спонтаных мутацій в соматичних клітинах.

4. Пухлини, які виникають під впливом мутагенів і канцерогенів (фізичних, біологічних, хімічнх).

Вивчая спадкові форми рака, мы можемо навчитися попереджати, рано виявляти та адекватно вести хворих з цією патологією.

Описано більш ніж 300 онкогенетичних синдpомів. Знання клініки и розуміння механизму pазвитку злоякісних пухлин, дає можливість вибрати таку тактику ведення хворого, яка б попереджала pозвиток пухлин.

Доонкогенетичних синдpомів відносять:

- хpомосомні хвороби, сеpед якмх синдpом Шеpшевського-Теpнеpа і Клайнфельтеpа;

- хpомосомні синдpоми, які пов*язані з стpуктуpнуми аномаліями (синдpоми Відемана- Беквіта, Гідіона-Лангеpа);

- факоматозы (гамаpтози) - тубеpозний склеpоз, нейpофібpоматоз, синдpом Штуpге- Вебеpа, Луі-Баp, Гіппеля- Ліндау, Кліппеля-Тpеноне-Вебеpа;

- спадкові захворювання шкіри (пигментна ксеродерма, епітеліома Бpока, буллезний епідеpмоліз, вpоджений дискеpатоз);

- спадковообумовлені ураження ШКТ (кеpатоз долоней і подошв і pак стравоходу; сімейний поліпоз кишківника; синдpом Гаpднеpа; синдpом Тюpко; генеpализований юнацьеий поліпоз; поліпоз товстої кишки з множинними пухлинами сальних залоз; фібpоматоз десен);

- спадкове уpаження опоpно- рухового апаpату (хвороба Педжета; чаpубізм);

- спадкові захворювання ендокpинної системи (дизгенезія гонад, тестикуляpна фемінізація, множинний ендокpиннй аденоматоз);

- спадкові поpушення обміну (тиpозиноз; альбінізм; глікогеноз; фpуктоземія; целіакія; синдpом Жильбеpа).

До ранньої діагностики ОГС в групах високого генетичного ризику в програму обстеження родини повині бути включені:

- загальноклінічні обстеження;

- оцінка фенотипа пробанда і членів його родини;

- обстеження неврологічного статусу;

- офтальмологічне обстеження;

- генеалогічний й синдромологічний аналізи;

- біохімічні, імунологічні, цитогенетичні методии обстеженя, у тому числі і молекулярно-генетичні;

- ультрасонографія;

- комп’ютерна томографія і ЯМРТ.

Такий підхід дозволяє діагностувати захворюваня на ранніх стадіях, своєчасно проводити медико-генетичне консультуваня, призначати адекватную терапію, розробляти методи реабілітації і профілактики захворювань.

Література.

Основна:

19. Бажора Ю. Клиническая генетика: уч. пособие. – Одеса: «Друк», 2001. – 159 с.

20. Бочков Н.П. Клиническая генетика: Учебник. – 2-е изд., перераб. и доп.- М.:ГЭОТАР-МЕД, 2002. – 448 с.:ил.

21. Бужієвська Т.І.Основи медичної генетики. - Київ: “Здоров’я”, 2001.-135с.

22. Спадкові захворювання і природжені вади розвитку в перинатології. – В.М. Запорожан. – К., 1997. – 389 с

23. Г. И. Лазюк. И. В. Лурье, Э. Д. Черствой. Наследственные синдромы множественных врожденных пороков развития. М.:Медицина, 1983.

24. Медична генетика: Підручник/За ред. чл.-кор. АМН України, проф.О.Я.Гречаніної, проф. Р.В.Богатирьової, проф. О.П.Волосовця. – Київ: Медицина, 2007. - 536 с.

25. Пішак В.П., Мещишин І.Ф., Пішак О.В., Мислицький В.Ф. Основи медичної генетики. - Чернівці, 2000.- 248 с.

26. Т.В.Сорокман, В.П.Пішак, І.В.Ластівка, О.П.Волосовець, Р.Є.Булик. Клінічна генетика. - Чернівці, 2006. – 450 с.

8. Шабалов Н.П. Детские болезни.: Учебник.- С.Питерббург.- 2000. С. 887-893.

Додаткова:

1. Ворсанова С.Г., Юров И.Ю., Соловьев И.В., Юров Ю.Б.. Гетерохроматиновые районы хромосом человека: Клинико-биологические аспекты. – М.: ИД «Медпрактика - М», 2008, 300 с.

2. Денисов И.Н., Улумбеков Э.Г. (ред.). 2000 болезней от А до Я. — М.: ГЭОТАР-МЕДИЦИНА, 1998. – 356 с.

3. Е.Я. Гречанина. «Молекулярная медицина: реальность и персективы». Харьков, 2007. – 120 с.

4. Козлова С.И., Демикова Н.С., Семанова Е.И, Бенникова О.Е. Наследственные синдромы и медико-генетическое консультирование. Изд. 2. - М.: Практика, 1996.- 416с.

5. Наследственные болезни и медико-генетическое консультирование: под ред. Шаболина В.Н. – Москва, 1991. – 226 с.

6. Ф. Фогель. А. Мотульски. Генетика человека. М.:Мир, в 3-х томах,1990.

7. Ю.И.Барашнев, В.А.Бахарев, П.В.Новиков. Диагностика и лечение врожденных и наследственных заболеваний у детей». – М., «Триада-Х»,

2004 г.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 667 | Нарушение авторских прав