АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

МЕТОДИКА ВИКОНАННЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ. Охорона праці – це система правових, соціально–економічних, організаційно–технічних, санітарно–гігієнічних і лікувально–профілактичних заходів та засобів

Охорона праці – це система правових, соціально–економічних, організаційно–технічних, санітарно–гігієнічних і лікувально–профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Велика кількість негативних виробничих чинників лікарняного середовища (фізичних, хімічних, біологічних, психогенних) визначають особливості праці у лікувально–профілактичних закладах.

Охорона праці являє собою систему правових, соціально–економічних, організаційно–технічних, санітарно–гігієнічних та лікувально–профілактичних заходів, що спрямовані на збереження життя, здоров’я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Значення охорони праці полягає в тому, що саме вона є головною умовою збереження здоров’я та захисту людини від впливу шкідливих чинників виробничого середовища.

Охорона праці як невід’ємна складова забезпечення безпеки життєдіяльності людини в умовах виробництва поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форм їх власності та видів діяльності, на усіх громадян, які працюють, тощо. Тому за порушення організації охорони праці в однаковій мірі несуть відповідальність перед законом як роботодавець (власник), так і працівник.

Охорона праці є обов’язковим компонентом діяльності структур Міністерства охорони здоров’я (лікувально–профілактичні і навчальні заклади, оздоровчі комплекси, лікувально–діагностичні центри, стоматологічні кабінети приватної або інших форм власності, підприємства фармацевтичної галузі, тощо). Зрозуміти зміст існуючих Державних реєстрів міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці та тих, що будуть розроблені, можна лише за умови глибокого вивчення Закону України “Про охорону праці”.

Отже, розглянемо у стислій формі основні розділи Закону України “Про охорону праці” у його новій редакції від 2004.

Так, у розділі I “Загальні положення”, крім обґрунтування основних завдань, що стоять перед організацією охорони праці, чітко визначені такі поняття, як роботодавець і працівник (стаття 1). Роботодавець – це власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, фізична особа, яка використовує найману працю. Водночас працівник – це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих (стаття 2).

Значно доповнено статтю 3, де викладено, що законодавство про охорону праці складається з цього Закону, Кодексу законів про працю України, Закону України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності”, а також прийнятих відповідно до них нормативних актів.

У статті 4 передбачені основні принципи державної політики в галузі охорони праці, а саме принципи щодо:

· пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

· підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;

· комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих і регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямків економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

· соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

· встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

· адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;

· використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів з охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

· інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

· забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

· використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

Розглядаючи основні положення розділу II “Гарантія прав на охорону праці”, необхідно зазначити, що умови трудового договору не можуть містити положень, які суперечать законам та іншим нормативно–правовим актам з охорони праці (стаття 5).

Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору.

Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного відбору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.

Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Права працівників на охорону праці під час роботи (стаття 6) передбачають, що умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно–побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя, для людей, які його оточують, для виробничого середовища тощо. Він зобов’язаний негайно повідомити про це безпосередньо керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю працівника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо профспілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці.

За період простою з причин, які виникли не з вини працівника, за ним зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не дотримується умов колективного договору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується вихідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку.

Працівника, який за станом здоров’я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.

В статті 7 визначені права працівників на пільги і компенсації за роботу у важких та шкідливих умовах праці. Зокрема, визначено, що працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально–профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно–оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством. Роботодавець може за свої кошти додатково встановити за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, мийні та знешкоджувальні засоби тощо (стаття 8). Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно–правових актів з охорони праці та колективного договору.

Відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівників або у разі їх смерті зобов’язує здійснювати відповідні виплати Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань (стаття 9).

Роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати додаткові виплати потерпілим та членам їх сімей відповідно до колективного або трудового договору.

Статтями 10, 11 та 12 Закону передбачені вимоги щодо охорони праці жінок, неповнолітніх та інвалідів, що передбачають:

· заборону застосування праці жінок на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці, на підземних роботах, крім деяких підземних робіт (нефізичних робіт або робіт, пов’язаних з санітарним та побутовим обслуговуванням), а також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими та небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я;

· не допуск неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими та небезпечними умовами праці;

· створення належних умов праці для інвалідів з урахуванням рекомендацій медико–соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації;

· забезпечення додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям організму інвалідів, причому їх залучення до надурочних робіт і робіт у нічний час не допускається.

Розглядаючи питання щодо управління охороною праці та основних обов’язків роботодавця (стаття 13), слід зазначити, що роботодавець зобов’язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно–правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

З цією метою роботодавець забезпечує функціонування системи управління охороною праці, а саме:

· створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов’язки, права та ступінь відповідальності за виконання покладених на них функцій, контролює їх дотримання тощо;

· розробляє за участю сторін колективного договору і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

· забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

· впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо;

· забезпечує належне утримання будівель і споруд, виробничого обладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

· здійснює роботу щодо усунення причин, які призводять до нещасних випадків і професійних захворювань та забезпечує запровадження профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин;

· організовує проведення аудиту охорони праці, лабораторних досліджень умов праці, оцінку технічного стану виробничого обладнання та устаткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно–правовим актам з охорони праці у порядку і терміни, що визначаються законодавством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних та шкідливих для здоров’я виробничих факторів;

· розробляє та затверджує положення, інструкції, інші акти з охорони праці, що діють у межах підприємства, та встановлюють правила виконання робіт і поведінки працівників на території підприємства, у виробничих приміщеннях, на будівельних майданчиках, робочих місцях відповідно до нормативно–правових актів з охорони праці, безоплатно забезпечує працівників нормативно–правовими актами та актами підприємства з охорони праці;

· здійснює контроль за додержанням працівником технологічних процесів, правил поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, використанням засобів колективного та індивідуального захисту, виконанням відповідно до вимог з охорони праці;

· організовує пропаганду безпечних методів праці та співробітництво з працівниками у галузі охорони праці;

· вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за необхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій або нещасних випадків.

Працівник у ході виконання трудових та професійних обов’язків зобов’язаний (стаття 14):

· дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей у процесі виконання будь–яких робіт та під час перебування на території підприємства;

· знати і виконувати вимоги нормативно–правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

· проходити в установленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Наступна стаття Закону (стаття 15) визначає той факт, що на підприємстві кількістю працівників понад 50 осіб роботодавець має створити службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Причому, припис спеціаліста з охорони праці може скасувати лише роботодавець.

Ліквідація служби охорони праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства або припинення використання найманої праці фізичною особою.

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь–яких питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці (стаття 16).

Комісія складається з представника роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціаліста з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Роботодавець зобов’язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, роботах, де є потреба у професійному відборі, щорічному обов’язковому медичному огляді осіб віком до 21 року тощо (стаття 17).

За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення певних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться регіональними закладами охорони здоров’я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я.

Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.

За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії (стаття 18).

Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному відборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно–правових актів з охорони праці. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Посадові особи, діяльність яких пов’язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично, один раз на три роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок.

Не допускаються до роботи працівники, в тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці.

У разі виявлення у працівників, в тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний термін пройти повторне навчання і перевірку знань.

Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об’єктів економіки забезпечуються уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усій навчальних закладах за програмами, погодженими із спеціально уповноваженими центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.

Статтею 19 передбачено, що фінансування охорони праці здійснюється роботодавцем, а витрати на загальнодержавні, галузеві та регіональні програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці і виробничого середовища реалізуються за рахунок державних та місцевих бюджетів. Так, для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, які використовують найману працю, витрати на охорону праці становлять не менше 0,5% від суми реалізованої продукції. Разом з тим на підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевому бюджетах і становлять не менше 0,2% від фонду оплати праці.

Стаття 20 висвітлює питання регулювання охорони праці у колективному договорі (угоді), в якому сторони зобов’язані забезпечити соціальні гарантії у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством.

Питання обов’язкового включення вимог охорони праці у проект будівництва або реконструкції споруд визначені у статті 21, в якій, зокрема, передбачено, що:

· експертиза проектів, реєстрація, огляди та випробовування виробничих об’єктів, інженерних інфраструктур об’єктів соціально–культурного призначення, прийняття їх в експлуатацію проводяться у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;

· роботодавець повинен одержати дозвіл на початок роботи та види робіт підприємства, діяльність якого пов’язана з експлуатацією об’єктів, машин, механізмів або устаткування підвищеної небезпеки;

· у разі, коли роботодавець не одержав зазначеного дозволу, місцевий орган виконавчої влади або орган самоврядування за поданням спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці, вживає заходів до скасування державної реєстрації цього підприємства у встановленому законом порядку за умови, якщо протягом місяця від часу виявлення вказаних недоліків роботодавець не провів належних заходів щодо їх усунення.

Розслідування та облік нещасних випадків професійних захворювань і аварій передбачає, що роботодавці (стаття 22) мають організувати розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об’єднаннями профспілок та повинні за підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварій скласти акт за встановленою формою.

У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок або незгоди потерпілого з його змістом, питання вирішується посадовою особою органу Державного нагляду за охороною праці, рішення якої є обов’язковим для роботодавця.

Рішення посадової особи органу Державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.

Про обов’язковість звітності про стан охорони праці йдеться у статті 23. Роботодавець зобов’язаний інформувати працівників або осіб, уповноважених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно–правових актів з охорони праці, та Фонд соціального страхування від нещасних випадків на професійних захворювань про стан охорони праці, причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення і забезпечення на підприємстві безпеки праці на рівні нормативних вимог.

Працівникам або їх представникам забезпечується доступ до інформації та документів, що містять результати атестації робочих місць, заплановані роботодавцем профілактичні заходи, дані розслідування, обліку та аналізу нещасних випадків і професійних захворювань і звіти з цих питань, а також до повідомлень, положень та приписів органів Державного нагляду за охороною праці.

З метою об’єднання зусиль для поліпшення умов праці статтею 24 передбачено створення добровільних об’єднань громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці.

У розділі IV “Стимулювання охорони праці” і, зокрема, у статтях 25 та 26 визначена ціла низка питань щодо економічного стимулювання охорони праці та перераховані вимоги щодо відшкодування юридичним, фізичним особам і державі збитків, завданих порушенням вимог з охорони праці. Зокрема, підкреслюється, що:

· до працівників можуть застосовуватися будь–які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором (угодою);

· при розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприємства Фондом соціального страхування від нещасних випадків, за умови досягнення належного стану охорони праці і зниження рівня або відсутності травматизму і професійної захворюваності внаслідок здійснення роботодавцем відповідних профілактичних заходів, може бути встановлено знижку до нього або надбавку до розміру страхового внеску за високий рівень травматизму і професійної захворюваності, а також неналежний стан охорони праці;

· роботодавець зобов’язаний відшкодовувати збитки, завдані порушенням вимог з охорони праці, іншим юридичним, фізичним особам і державі, на загальних підставах, передбачених законом;

· роботодавець відшкодовує витрати на проведення робіт з рятування потерпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на розслідування і проведення експертизи причин аварії, нещасного випадку або професійного захворювання, на складання санітарно–гігієнічної характеристики умов праці осіб, які проходять обстеження щодо наявності професійного захворювання, а також інші витрати, передбачені законодавством.

Розділ V “Нормативно–правові акти з охорони праці” цілком присвячені проблемам ґрунтовного тлумачення порядку опрацювання, прийняття та використання численних нормативно–правових актів, що розроблені. Зокрема, визначено, що нормативно–правові акти з охорони праці – це правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов’язкові для виконання (стаття 27).

У наступних статтях 28, 29 та 30 викладено основний порядок опрацювання, прийняття і скасування, а також тимчасового припинення чинності дії нормативно–правових актів з охорони праці.

Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних нормативно–правових актів з охорони праці проводяться уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціального страхування від нещасних випадків та професійних захворювань і за погодженням з органами Державного нагляду за охороною праці.

Санітарні правила та норми затверджуються уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров’я. Нормативно–правові акти з охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, але не рідше одного разу на 10 років.

У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкідливих для здоров’я умов праці, роботодавець зобов’язаний повідомити про це відповідний орган Державного нагляду за охороною праці. Він може звернутися до зазначеного органу з клопотанням про встановлення необхідного терміну для виконання заходів щодо приведення умов праці на конкретному виробництві або робочому місці до нормативних вимог.

У розділі VI “Державне управління охороною праці” передбачено, що до числа головних органів управління охороною праці слід відносити (стаття 31):

· Кабінет Міністрів України;

· уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

· міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

· місцеві Державні адміністрації;

· органи місцевого самоврядування.

Статтями 32, 33, 34 та 35 роз’яснений рівень компетенції Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, повноваження Ради міністрів Автономної Республіки Крим та повноваження органів місцевого самоврядування у галузі охорони праці.

Розділ VІІ “Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці” визначає структуру та особливості діючих органів, до сфери яких входить здійснення нагляду за створенням безпечних та нешкідливих умов праці.

Так, Державний нагляд за дотриманням законів та інших нормативно–правових актів про охорону праці здійснюють (стаття 38):

· спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

· спеціально уповноважений Державний орган з питань радіаційної безпеки;

· спеціально уповноважений Державний орган з питань пожежної безпеки;

· спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи Державного нагляду за охороною праці не залежать від будь–яких господарських органів, суб’єктів підприємництва, об’єднань громадян, політичних формувань, місцевих Державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні.

У статтях 39 та 40 викладено права та встановлено відповідальність посадових осіб з нагляду за охороною праці. Так, посадові особи уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право:

· безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об’єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та здійснювати у присутності роботодавця або його представника перевірку дотримання законодавства з питань віднесених до їх компетенції;

· одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові або усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

· видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим посадовим особам юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим Державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування обов’язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки;

· забороняти, зупиняти, припиняти або обмежувати експлуатацію підприємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працівників;

· притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;

· надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із вимогами законодавства.

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють професійні спілки, їх об’єднання в особі своїх виборних органів і представників (статті 41 та 42).

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці, створенням безпечних і нешкідливих умов праці, належних виробничих та санітарно–побутових умов, забезпеченням працівників спецодягом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального та колективного захисту. У разі загрози життю або здоров’ю працівників професійні спілки мають право вимагати від роботодавця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на підприємствах фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров’ю працівників. Професійні спілки також мають право на проведення незалежної експертизи умов праці, а також об’єктів виробничого призначення, що проектуються, будуються або експлуатуються, на відповідність їх нормативно–правовим актам про охорону праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві та надавати свої висновки про них, вносити роботодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони праці та одержувати від них аргументовану відповідь.

У розділі VІІІ “Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці” визначений цілий ряд адміністративних та інших заходів, що застосовуються до юридичних або фізичних осіб, винних у порушенні нормативно–правових актів про охорону та безпеку праці.

Так, за порушення законодавства про охорону праці, невиконання розпоряджень посадових осіб органів Державного нагляду за охороною праці юридичні або фізичні особи, які відповідно до законодавства використовують найману працю, притягаються до штрафних санкцій у порядку, встановленому законом (стаття 43). Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в місячний термін у судовому порядку.

За порушення законів та інших нормативно–правових актів про охорону праці, створення перешкод у діяльності посадових осіб органів Державного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об’єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної або кримінальної відповідальності згідно із законом (стаття 44).

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 1298 | Нарушение авторских прав