АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ ПОЗААУДИТОРНОЇ РОБОТИ. Завдання 1. З допомогою словника дайте визначення поняттям: релігієзнавство, релігія, релігійна свідомість

Завдання 1. З допомогою словника дайте визначення поняттям: релігієзнавство, релігія, релігійна свідомість, культ, богослов’я, Бог.

Завдання 2. Законспектувати уривки з праці Гегеля «Філософія права» і обґрунтувати відповіді на запитання:

• в чому ви вбачаєте філософський зміст релігії?

• що становить основний атрибут релігії?

• в чому ви вбачаєте філософський зміст держави?

• в чому філософське розуміння протилежності держави і релігії?

«Релігія має своїм змістом абсолютну істину і тим самим до царини релігії належать вищі переконання. В якості споглядання, почуття, уявлюваного пізнання, що має своїм предметом Бога як необмежену основу і причину, від якої все залежить, релігія містить у собі вимогу, щоб усе осягалося в такому аспекті і знаходило в ньому своє підтвердження, виправдання, достовірність.

Однак оскільки релігія, якщо вона істинна, не спрямована негативно і полемічно проти держави, а, навпаки, визнає і стверджує її, вона має для себе свій стан і вираження. Її культ полягає у діях і вченні: для цього у неї є спроба у володіннях і власності, а також у індивідах, які присвячують себе служінню общині. Тим самим між державою і церковною общиною виникає певне відношення. Визначення цього відношення просте. За логікою речей держава виконує свій обов'язок щодо общин, усіма засобами сприяючи їй і надаючи їй захист у здійсненні її релігійної мети.

Релігія має своїм загальним предметом істинне, але має його як даний зміст, пізнаний у своїх основних визначеннях не за посередництвом мислення і понять; також і відношення індивіду до цього предмету є зобов'язанням, що ґрунтується на авторитеті, а свідчення власного духу і серця, в чому міститься момент свободи, є віра і почуття.

Саме філософське розуміння пізнає, що держава і церква є протилежними одне одному не за змістом істини і розумності, а за відмінністю форми. Тому якщо церква переходить до навчання (існували і існують церкви, які обмежуються культом; інші, в яких він являє собою головне, а навчання і більш освічена свідомість – лише дещо другорядне) і її навчання розповсюджується на об'єктивні основоположення, на думки про моральне і розумне, то в цьому своєму вияві вона безпосередньо переходить в царину держави. У порівнянні з її вірою і її авторитетом в царині морального права, законів, установ, у порівнянні із її суб'єктивним переконанням держава виступає як знаюча: згідно із її принципом, зміст суттєво не залишається у формі почуття і віри, а належить певній думці.

Суттєвою приналежністю завершеної держави є свідомість мислення, тому держава знає, що вона хоче і знає, як це мислене. Так як знання має своє місце в державі, то наука також має його тут, а не в церкві. Держава є розвиненим духом і висуває свої моменти при світлі свідомості: завдяки тому, що те, що міститься в ідеї, виступає назовні, в предметність, держава являє себе як конечне, як царину світського, між тим, як релігія являє себе як царину безконечного.

Держава може мати потребу в релігії, у вірі. Але суттєва відмінність держави від релігії зберігається і полягає в тому, що її (держави) вимоги мають правового обов'язку і що душевний стан, за якого ця вимога буде виконаною, державі є байдужою. Сферою релігії, навпаки, є внутрішня налаштованість внутрішнього життя. Наступна відмінність, що пов'язана з попередніми, полягає в тому, що зміст релігії є і залишається таємницею, і його ґрунтом тим самим є душа, почуття і уявлення. На цьому ґрунті все має форму суб'єктивності; держава навпаки, здійснює себе і надає своїм визначенням міцного наявного буття.

(Гегель. Философия права. – М., 1990. – С. 294-307.)

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Академічне релігієзнавство. Підручник / За наук. ред. проф. А.Колодного. – К., 2000. – С.122-166, 175-202, 295-324, 479-614.

2. Аляєв Г.Є., Горбань О.В. Лекції з релігієзнавства: Навчальний посібник – К., 1995. – С. 4-10.

3. Гудима А.М. Релігієзнавство: Навчально-методичний посібник/ – Терно­піль, 2000. – С. 2-37.

4. Історія світової думки: Хрестоматія / Авт. та упор. В.І.Лубський, В.М.Козленко, Т.Г.Горбаченко. – К., 1999. – С.296-300.

5. Калінін Ю.А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. – К., 1997. – С. 5-20.

6. Релігієзнавство: Навчальний посібник / Рибачук М.Ф., Кирюшко М.І. – К., 1997. – С. 3-31.

7. Релігієзнавство: Підручник / За ред. В.І.Лубського, В.І.Теремка. – К., 2000. – С. 7-40.

8. Релігієзнавство: Підручник / За ред. М.М.Заковича. – К., 2000. – С.2-33.

9. Релігієзнавство: Підручник / За ред. О.П.Сидоренка. – К., 2007. – С.15-30.

10. Сініцина А.В., Татарин Я.Г. Філософія: науково-практичні орієнтири. – Ів.-Фр., 2010. – C. 9-23.

11. Ходькова Л.П. Релігієзнавство: Навчальний посібник. – Львів, 2000. – С. 7-27.

Дата добавления: 2015-12-16 | Просмотры: 347 | Нарушение авторских прав