АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Додаткові ознаки клінічної смерті 3 страница

Існують такі види хромосомних мутацій.

1. Делеція — втрата ділянки хромосоми.

2. Дуплікація — подвоєння фрагмента хромосоми, коли одна з ділянок представлена у хромосомі більше одного разу.

3. Інверсія — поворот на 180° окремих ділянок хромосом, унаслідок чого в інвертованій ділянці послідовність генів міняється на зворотну.

4. Транслокація - зміна положення якої-небудь ділянки хромосоми в хромосомному наборі. її основу можуть становити взаємний обмін ділянками між двома негомо-логічними хромосомами (реципрокна транслокація), переміщення ділянки в межах тієї ж хромосоми (внутрішньохромосомна транспозиція) або в іншу хромосому (міжхромосомна транспозиція).

6.18. Якими клінічними ознаками виявляють себе хромосомні мутації?

Хромосомні мутації можуть виявлятися такими клінічними ознаками. 1. Загальні ознаки: різка затримка розвитку, розумова відсталість, низький зріст.

2. Аномалії голови, обличчя, верхніх і нижніх кінцівок: мікроцефалія, неправильне розміщення очниць, вушних раковин, неповне окостеніння.

3. Ураження внутрішніх органів: уроджені вади серця й великих судин, вади розвитку сечостатевої системи.

24.Принципи діагностики спадкових хвороб. Цитологічні методи. Методи діагностики ДНК. Принципи профілактики і лікування спадкових хвороб.

Назвіть основні методи вивчення спадкових хвороб,

1. Демографо-статистичншметод. Полягає у порівнянні частоти виникнення спадкового захворювання в родині хворого із частотою виникнення його в популяції. Статистично достовірне розходження доводить спадкову природу захворювання.

2. Генеалогічний метод - метод складання родоводу. Допомагає встановити тип спадкування спадкової хвороби, щоб визначити ймовірність повторення її в потомствІ.

3. Близнюковий метод. Дає можливість розмежувати роль спадкових факторів і факторів зовнішнього середовища у виникненні хвороби.

4. Цитологічні методи: дослідження каріотипу в ядрах клітин, що діляться, вивчення статевого хроматину в клітинах слизової оболонки рота, дослідження "барабанних паличок" у ядрах ссгментоядерних нейтрофілів.

5. Біохімічні методи. Часто використовують як єкспрес-методи діагностики спадкових аномалій обміну речовин.

6. Експериментальне моделювання спадкових хвороб у тварин. З цією метою виводять мутантні лінії тварин, що мають спадкові дефекти, аналогічні таким у людини (гемофілія у собак, атеросклероз у голубів, м'язова дистрофія у хом'яків).

25.Аномалії конституції як фактор ризику виникнення і розвитку хвороб. Класифікації конституціональних типів за Гіппократом, Ciro, Кречмером, Шелдоном, І.П. Павловим, О.О. Богомольцем, М.В.Чорноруцьким.

Діатез — це своєрідна аномалія конституції, що характеризується ненормальною реакцією організму на фізіологічні й патологічні подразники. Діатез найчастіше виявляється в дитячому віці, коли ще недостатньо дозріли механізми гомеостазу.

6.23. Які існують види діатезу?

Ексудативно-катаральний діатез. Зовнішній вигляд дитини нормальний або пастозний. Легко виникають запальні процеси з утворенням ексудату і алергічні реакції. Клінічно спостерігаються екзема шкіри, бронхіальна астма, кропивниця, набряк Квінке.

Лімфатико-гіпопластичнкй діатез. Зовнішній вигляд характеризується пастоз-ністю й блідістю, м'язова тканина розвинена слабко, збільшені лімфатичні вузли. Часті ангіни й фарингіти, у крові збільшений вміст лімфоцитів. Характерна схильність до аутоалергічних захворювань.

Нервово-артритичний діатез. Зовнішній вигляд нормальний або пастозний, можливе ожиріння. Збудливість нервової системи підвищена. Характерна схильність до деформуючих захворювань суглобів неінфекційного походження, шкірних захворювань типу екземи, порушень психіки, подагри, ожиріння, ревматизму.

Астенічний діатез. Характеризується загальною адинамією, лабільністю судинних реакцій. Часто буває опущення внутрішніх органів

Конституція - це комплекс морфологічних, функціональних і психічних особливостей організму, досить стійких, що визначають його реактивність і сформовані на спадковій основі під впливом факторів зовнішнього середовища.

Конституція визначає індивідуальну реактивність організму, його адаптаційні особливості, своєрідність перебігу фізіологічних і патологічних процесів, патологічну схильність.

6.21. Які існують класифікації конституціональних типів людини? На чому вони основані?

Класифікація Гіппократа. Залежно від особливостей темпераменту людини і її поведінки в суспільстві виділяють сангвініків, холериків, флегматиків І меланхоліків.

Класифікація Сіго. У її основі лежить принцип переважаючого розвитку тієї чи іншої фізіологічної системи. Розрізняють такі типи: дихальний (респіраторний), травний (дигестивний), м'язовий (мускулярний) І мозковий (церебральний) (рис. 22).

Класифікація Кречмера. Пов'язує морфологічні особливості людини з особливостями її психіки і з частотою певних психічних захворювань. Виділяють атлетичний, пікнічний і астенічний типи конституції.

Класифікація М. В. Чорноруцького. З погляду основних функцій і обміну речовин людей поділяють на нормостеніків, гіпостеніків і гіперстеніків.

Класифікація О.О. Богомольця. Ґрунтується на особливостях будови й функції сполучної тканини в організмі. Розрізняють фіброзний, ліпоматозний, пастозний і

астенічний типи конституції. Для фіброзного типу характерна щільна волокниста сполучна тканина. Для ліпоматозного — інтенсивний розвиток жирової тканини, для пастозного - переважання набрякової, пухкої сполучної тканини, а для астенічного — ніжної, тонкої мезенхіми.

Класифікація І. П. Павлова. Залежно від співвідношення першої і другої сигнальних систем вищої нервової діяльності людини виділяють два типи: художній (переважає перша система) і розумовий (переважає друга).

26.Старіння. Структурні, функціональні та біохімічні прояви старіння. Прогерія. Сучасні теорії старіння.

Старіння — це біологічний руйнівний процес, що неминуче розвивається з віком і веде до обмеження адаптаційних можливостей організму, розвитку вікової патології і збільшення ймовірності смерті.

7.6. Як класифікують старіння?

I. За темпами розвитку виділяють передчасне (прискорене) і ретардоване (уповільнене) старіння.

II. За причинами розвитку старіння може бути фізіологічним і патологічним. Фізіологічне розвивається як неминучий біологічний процес, патологічне — під впливом патогенних факторів.

III. Залежно від рівня біологічної організації виділяють старіння молекул, клітин, органів і систем, організму в цілому.

7.7. Які чинники впливають на видову тривалість життя?

Видовою називають тривалість життя представників певного виду.

Вважають, що максимальна видова тривалість життя генетично запрограмована й становить для деяких видів черепах 150 років, людини— 115 років, індійського слона - 70 років, коня - 62 роки, шимпанзе - 44 роки, собаки - 34 роки, домашньої великої рогатої худоби — 30 років, кішки - 28 років, вівці — 20 років, кози — 18 років, морської свинки - 7,5 років, домашнього кролика - 4,5 роки, миші - 3,5 роки.

Виявлено кореляцію між максимальною видовою тривалістю життя й такими факторами:

1) тривалістю періоду росту;

2) рівнем розвитку мозку;

3) масою тіла;

4) тривалістю вагітності;

5) довжиною кишок;

6) руховою активністю;

7) енергетичними витратами;

8) здатністю до репарації ДНК;

9) активністю мікросомального апарату печінки;

10) потужністю антиоксидантних систем організму.

7.8. Які фактори впливають на індивідуальну тривалість життя людини?

Показано, що на тривалість життя окремого індивідуума впливають такі фактори.

1. Стать. Жінки в середньому живуть на 5-10 років довше чоловіків.

2. Географічні фактори. Найбільшу кількість довгожителів виявлено в горах Кавказу, у південній частині Еквадору і в північно-східному Пакистані.

3. Соціально-економічні чинники (умови життя, роботи, відпочинку).

4. Екологічні фактори.

5. Захворюван іст ь,

6. Сімейний стан. Як правило, холостяки, удови, розведені живуть менше, ніж одружені.

7.9. Назвіть основні закономірності процесу старіння.

1. Гетерохронність - різний час появи вікових змін у різних тканинах, органах і системах.

Так, інволюція вилочкової залози починається у віці 13—15 років, а інволюція статевих залоз — у віці 48-52 роки.

2. Гетеротопність - неоднакова вираженість процесу старіння в різних органах і структурах того самого органа.

Наприклад, старіння пучкової зони кори надниркових залоз виражене в меншій мірі, ніж клубочкової і сітчастої.

3. Гетерокінетичність - розвиток вікових змін з різною швидкістю.

В одних органах вікові зміни розвиваються рано, повільно й плавно, в інших - пізніше, але стрімко.

4. Гетерокатефтентнїсть - різно спрямованість вікових змін.

Ця властивість пов'язана із пригніченням одних і активацією інших життєвих процесів в організмі, що старіє.

7.10. Якими структурними змінами виявляє себе старіння?

У процесі старіння на клітинному рівні виявляються ознаки ушкодження. Зменшуються розміри ядра, воно зморщується, з'являються ядерні включення невідомого походження. Збільшується об'єм цитоплазми, відбувається їївакуолізація, з'являється багато включень, що складаються з ліпофусцину й гемосидерину. Зменшується кількість мітохондрій, рибосом, загальна площа цистерн ендоплазматичного ретикулуму. У той же час зростає кількість лізосом, зменшується стійкість лізосомпих мембран.

На тканинному і органному рівнях характерні явища атрофії — зменшується кількість функціонально активних клітинних елементів паренхіми. Якщо загальна клітинна маса організму людини у віці 25 років становить 47 % маси тіла, то у віці 70 років - тільки 36%.

Одночасно збільшується кількість функціонально неактивних компонентів органів і тканин - розвивається їх фізіологічний склероз.

На рівні організму в цілому старіння виявляє себе характерним виглядом старої людини: змінюється шкіра, вона стає тонкою, зі зморшками й пігментними плямами; міняється постава; відбувається атрофія скелетних м'язів і жирової тканини; з'являється сивина.

7.11. Які функціональні зміни характерні для старіння?

У процесі старіння зменшується функціональна активність клітин, тканин, органів і систем; зменшуються їх функціональний резерв і надійність.

Нарівні клітин виявляють порушення електрофізіологічних процесів (зміни потенціалів дії й спокою, зменшення швидкості поширення збудження та ін.); змен-

шення міграційної здатності клітин; порушення ендо- і екзоцитозу, скоротливості, процесів клітинного поділу, міжклітинних взаємодій і рецепції.

Характерними є порушення сенсорної, інтегративної, рухової і вегетативної функцій нервової системи. Функція одних ендокринних залоз (статевих, щитоподібної) пригнічується, діяльність інших (аденогіпофіз) - навпаки, збільшується. Істотних змін зазнає функція системи кровообігу: зменшуються хвилинний і ударний об'єми серця, збільшується загальний периферичний опір і артеріальний тиск, розвивається віковий атеросклероз.

Зменшуються статичні й динамічні показники легеневої вентиляції, секреторна й рухова активність органів травлення. Порушуються антитоксична функція печінки, видільні функції нирок.

На рівні організму в цілому збільшується стомлюваність, зменшується працездатність і адаптаційні можливості організму.

7.12. Якими біохімічними ознаками виявляє себе старіння?

При старінні в клітинах з'являються й накопичуються невластиві молодому організмові речовини - ліпофусцин, амілоїд. Утворюються аномальні білки, що мають внутрішньомолекулярні "зшивки"; змінюється активність багатьох ферментів. У сполучній тканині з'являється "старий" колаген, погано розчинний, із численними внутрішньо- і міжмолекулярними "зшивками".

Порушується функціонування геному клітин: розладнується регуляція роботи генів, виникають мутації, страждають процеси транскрипції.

Істотних змін зазнає енергетичний обмін: зменшується інтенсивність тканинного дихання і збільшується активність гліколізу, зменшується вміст АТФ і креатинфос-фату в клітинах; пригнічується активність АТФ-аз. У багатьох структурах збільшується інтенсивність пероксидного окиснення ліпідів.

У крові зростає вміст холестеролу, ліпопротеїнів дуже низької і низької густини.

7.13. У чому сутність теорій генетично запрограмованого старіння?

Відповідно до цих теорій, старіння, як і інші етапи індивідуального розвитку, є генетично запрограмованим процесом.

Існує генетична програма старіння, реалізація якої починає здійснюватися з певного віку. Фактори зовнішнього середовища якщо і впливають на темпи розвитку старіння, то у незначній мірі.

Механізми старіння склалися в еволюції як інструмент, що обмежує тривалість індивідуального життя. Вимирання окремих особин, тобто зміна одних поколінь іншими, забезпечує краще пристосування виду в цілому до умов існування.

Як доказ основних положень цих теорій наводять факт існування великих розходжень у максимальній тривалості життя окремих видів. Крім того, відомо, що тривалість життя однояйцевих близнюків майже однакова.

Експериментальною основою теорій генетично запрограмованого старіння є відкриття Хейфліком ліміту клітинного поділу (ліміту Хейфліка). Було показано, що клітини можуть ділитися тільки певну кількість разів. Ця кількість закладена в генетичній програмі клітини.

Так, фібробласти новонародженої людини, перенесені в культуральне середовище, дають 50 поділів, і не більше. Якщо брати фібробласти в особин різного віку, то чим старша особина, тим менше число поділів дають клітини в культурі, і навпаки.

Кількість поділів клітин у культурі залежить від тривалості життя представників даного виду. Так, ліміт Хейфліка у мишей значно менший, ніж у людини.

За розрахунками Хейфліка, максимальна тривалість життя людини має становити 110-120 років, що до певної міри підтверджується.

7.14. У чому сутність теорій накопичення ушкоджень, що пояснюють причини старіння?

Відповідно до теорій накопичення ушкоджень, старіння є імовірнісним (стохас-тичним) процесом. Інакше кажучи, старіння не запрограмоване, воно розвивається внаслідок дії на організм різноманітних патогенних факторів зовнішнього і внутрішнього середовищ. Вплив цих чинників веде до накопичення в організмі невідновлюваних ушкоджень. Таким чином, з віком збільшується ймовірність старіння.

До факторів, що сприяють розвитку старіння, відносять іонізуючу радіацію (навіть фоновий її рівень), хімічні агенти, попередні інфекції, випадкові коливання температури й рН у мікрооб'ємах та ін.

Сходячись у головному, різні теорії цієї групи віддають перевагу якомусь одному фактору ушкодження як причині старіння. Звідси й назви теорій: теорія соматичних мутацій, "теорія помилок", теорія вільних радикалів, "теорія зшивок" макромолекул, теорія аутоімунного старіння й ін.

7.15. Поясніть сутність синтетичних теорій старіння.

Синтетичні теорії поєднують основні положення теорій генетично запрограмованого старіння і теорій накопичення ушкоджень.

. Вважають, що в організмі генетично детерміновані не тривалість життя й активні механізми старіння, а властивості організму, від яких залежить темп розвитку старіння, Старіння, власне кажучи, є побічним продуктом порушення функціонування цих систем.

Фактори зовнішнього й внутрішнього середовищ можуть прискорювати старіння, вносячи в нього стохастичний елемент.

Відповідно до синтетичних теорій індивідуальна тривалість життя визначається головним чином стохастичними ефектами, у той час як видова — генетично детермінованими факторами.

Найбільший розвиток ці погляди отримали в адаптаційно-регуляторній теорії (В- В. Фролькіс) і гіпоталамічній теорії (В. М. Дільман).

7. 16. Які існують в організмі механізми, що перешкоджають старінню?

Процеси, що відбуваються в організмі під час старіння, можна розділити на дві групи: 1) руйнівні - власне старій-

ня і 2) відновлювальні, тобто механізми антистаріння або механізми продовження життя. Останні, за В. В. Фролькісом, отримали назву вітаукту (vita— життя, auct-um — збільшувати).

Вважають, що кожному механізму старіння відповідає певний механізм вітаукту:

7.17. Який зв 'язок існує між старінням і хворобами людини?

Існує єдність і нерозривний зв'язок старіння і хвороб. Це, однак, не означає їхньої тотожності. Дотепер триває давня суперечка про співвідношення старіння і хвороб. Дві крайні точки зору з цього приводу можна сформулювати в такий спосіб: "старість — це хвороба" і "старіння - це нормальний фізіологічний процес". Багато вчених вбачають у старості щось середнє між здоров'ям і хворобою.

Підводячи організм до старості, хвороби накопичуються, знову виникають, набувають якісних і кількісних особливостей перебігу і, внаслідок зниження пристосувальних можливостей організму, стають причиною його загибелі. Старість підводить людину до краю прірви, куди її скидають хвороби (В. В. Фролькіс).

Старіння сприяє розвитку багатьох хвороб, які в кінцевому підсумку призводять до смерті. Такими хворобами, зокрема, є атеросклероз, ішемічна хвороба серця, артеріальна гіпертензія, цукровий діабет, злоякісні пухлини, паркінсонізм.

З другого боку, старіння, сприяючи розвитку одних хвороб, утрудняє розвиток інших. Так, завдяки віковим змінам реактивності організму літні й старі люди рідше хворіють на ревматизм, виразкову хворобу, бронхіальну астму, гіпертиреоз. Деякі вчені вважають, якщо до 70-річного віку немає бурхливого розвитку атеросклерозу, то надалі цей процес різко не прогресує.

7.18. Що таке прогерія?

Прогерія - це патологічне старіння, що виникає в результаті дії на організм патогенних факторів. Прикладом є синдром Гетчинсона-Гілфорда. Це аутосомно-ре-цесивне спадкове захворювання. Його перші ознаки з'являються дуже рано, уже на

першому році життя. Характерна затримка росту, посивіння волосся, облисіння, шкіра набуває старечого вигляду, розвивається катаракта, атеросклероз. Смерть, як правило, настає на 1-2-му десятиріччі життя.

7.19. Що таке геропротєкція? Які підходи вона використовує?

Геропротекція - це напрям у медицині, що вивчає шляхи збільшення тривалості життя, уповільнення темпів старіння, віддалення строків виникнення патології, пов'язаної з віком людини.

Вважають, що чинниками подовження життя є дієта, рухова активність, антиоксиданти. Вивчається геропротскторна дія фізіологічно активних речовин (полівітамінні комплекси, геровітал, аспірин, латирогени, мікроелементи) і ентеро сорбенті в.

27.Поняття про пренатальну патологію. Гамето-, бласто-, ембріо- і фетопатії. Тератогенні фактори. Критичні періоди в пренатальному онтогенезі. Внутрішньоутробні дистрофії, інфекція, гіпоксія. Хвороби і шкідливі звички матері як причинні або фактори ризику патології плода.

Назвіть види порушень внутрішньоутробного розвитку залежно від часу їх виникнення.

I. Гаметопатїї. Виникають до запліднення, під час гаметогенезу.

II. Бластопатії. Формуються в перші 15 діб розвитку зародка (бластоцисти).

НІ. Ембріопатії. Охоплюють порушення, що виникають після диференціювання

ембріобласта до закінчення закладки органів (від 16-ї доби до 12-го тижня). IV. Фетопатії - порушення розвитку плода (фетогенезу).

Розрізняють патологію раннього фетогенезу, коли відбувається утворення тонких структур і досягається життєздатність плода (від 12-го тижня до 7-го місяця), і порушення пізнього фетогенезу, коли відбувається становлення функцій плода й одночасно - старіння плаценти (від 7-го місяця до пологів).

7.2. Назвіть основні причини порушень внутрішньоутробного розвитку.

1. Неповноцінність статевих клітин (гаметопатїї).

2. Патогенні фактори зовнішнього середовища:

а) фізичні (іонізуюча радіація, термічні фактори);

б) хімічні (нікотин, алкоголь, пестициди, деякі лікарські препарати);

в) біологічні (віруси краснухи, кору, грипу, збудник токсоплазмозу);

г) кисневе голодування;

ґ) нераціональне харчування матері.

3. Хвороби матері,

7.3. Що таке тератотенні фактори?

Тератогенні фактори - це фактори зовнішнього середовища, які, впливаючи протягом вагітності, викликають розвиток уроджених вад (див. зап. 7.2).

7.4. Що таке критичні періоди внутрішньоутробного розвитку? Яке вони мають значення в патології?

Критичний період - це такий проміжок часу в розвитку організму, коли після чергової стадії визначаються подальші шляхи становлення: всього зародка або окремих його зачатків, їхній вступ у новий етап морфогенезу.

Розрізняють два основних критичних періоди:

1) період переходу зародка від стадії дроблення до диференціювання на три зародкових листки, що закінчується імплантацією (1-й тиждень);

2) період закладки органів, у тому числі й плаценти, - період плацентації й великого органогенезу (3— 8-й тижні).

Критичні періоди характеризуються високою метаболічною активністю й підвищеною чутливістю до дії патогенних факторів. Висока уразливість організму в ці періоди пояснює частий розвиток уроджених вад при дії тератогенних факторів

28.Роль реактивності в патології. Реактивність і резистентність: визначення, види, механізми. Залежність реактивності від віку, статі, спадковості, стану нервової та ендокринної систем.

Реактивність — це властивість організму і його структур відповідати змінами життєдіяльності на дію факторів зовнішнього середовища.

Реактивність забезпечує взаємодію організму з навколишнім світом. Вона істотно впливає на розвиток і перебіг хвороб.

8.2. Наведіть приклади проявів реактивності на різних рівнях організації живих об'єктів.

На молекулярному рівні — зміщення кривої дисоціації оксигемоглобіну вправо в умовах ацидозу, спричиненого гіпоксією (ефект Бора).

На клітинному рівні — здійснення фагоцитозу лейкоцитами у відповідь на проникнення в тканини мікроорганізмів.

На тканинному рівні — розвиток складного комплексу реакцій під назвою "запалення" у відповідь на дію факторів, що ушкоджують тканину (див. розд. 14).

На органному рівні - збільшення частоти серцевих скорочень при підвищенні температури крові.

На системному рівні — реакції систем зовнішнього дихання, кровообігу й крові при кисневому голодуванні (див. розд. 19).

На рівні організму в цілому — складні орієнтувальні реакції у відповідь на дію звукових і світлових сигналів.

8.3. Які розрізняють види реактивності?

Реактивність буває:

а) видовою, груповою та індивідуальною. Видова реактивність властива всім особинам даного виду, групова— певній групі особин, індивідуальна— конкретному індивідуумові;

б) неспецифічною і специфічною. Неспецифічна (первинна, проста) реактивність виявляє себе при дії різноманітних факторів на організм. У її основі - генетично запрограмовані стандартні варіанти відповіді (наприклад, захисно-компенсаторні реакції при дії високої й низької температур, при кисневому голодуванні; фагоцитоз та ін.).

Специфічною називають імунологічну реактивність (див. розд. 9);

в) фізіологічною і патологічною.

Фізіологічна реактивність охоплює реакції здорового організму. Патологічною називають якісно змінену реактивність при дії патогенних факторів на організм. її прикладом є алергія (див. розд. 10);

г) підвищеною (гіпєрергія), зниженою (гіпоергія) і спотвореною (дизергія).

Великий внесок у розвиток учення про різні види реактивності зробив М. М. Си-

ротинін та його учні.

8.4. Які фактори впливають на реактивність організму людини?

1. Вік. Для раннього дитячого віку характерна низька реактивність. Вона поступово зростає, стає максимальною у дорослих, а в літньому віці починає зменшуватися.

2. Стать,

3. Спадковість.

4. Конституція (див. розд. 6).

5. Функціональний стан нервової, ендокринної, імунної систем і сполучної тканини.

6. Фактори навколишнього середовища (клімат, характер харчування, соціальні умови та ін.)

29. Що таке резистентність?

Резистентність ~ це стійкість організму до дії патогенних факторів.

8.6. Які виділяють види резистентності?

Резистентність буває пасивною і активною, неспецифічною і специфічною. В основі специфічної резистентності лежить імунологічна реактивність (див. розд. 9).

8.7. Що таке пасивна і активна резистентність? У чому їх відмінність? Пасивна резистентність - це нечутливість до дії патогенного фактора, несприйнятливість до нього. Вона виникає в тому випадку, коли взаємодія організму з патогенним фактором неможлива або утруднена. Пасивна резистентність є енергоне-залежною і може бути обумовлена такими механізмами:

1) існуванням перешкод для взаємодії патогенного фактора зі структурами організму (біологічні бар'єри);

2) відсутністю або руйнуванням структур організму, здатних взаємодіяти з патогенним фактором, наприклад, відсутністю рецепторів до патогенних вірусів;

3) знищенням патогенного фактора механізмами, не пов'язаними з реакцією організму на дію цього чинника (наприклад, знищення холерного вібріона шлунковим соком);

4) уповільненням реалізації патогенетичних механізмів, що запускають взаємодією організму з патогенним фактором (наприклад, збільшення пасивної резистентності при гіпотермії).

Активна резистентність (опірність) — це стійкість, що забезпечується комплексом захисно-компенсаторних реакцій, спрямованих на знищення патогенного фактора і наслідків його дії. Активна резистентність енергозалежна, її основу складають механізми реактивності (наприклад, фагоцитоз, синтез антитіл, реакції клітинного імунітету).

8.8. Як взаємопов'язані реактивність і резистентність?

Між реактивністю і резистентністю існує складний взаємозв'язок. Можливі різні його варіанти.

1. Збільшення реактивності викликає підвищення активної резистентності. Наприклад, при підвищенні температури тіла збільшується утворення антитіл, що підвищує активну резистентність до інфекцій.

2. Збільшення реактивності викликає зменшення активної резистентності. Так, збільшення утворення антитіл може бути причиною алергії, при якій зменшується стійкість організму до дії речовин антигенної природи.

3. Зменшення реактивності призводить до зменшення активної резистентності. Наприклад, зменшення утворення антитіл зменшує активну резистентність до інфекцій.

4. Зменшення реактивності супроводжується збільшенням пасивної резистентності. Так, при гіпотермії збільшується пасивна резистентність до інфекцій, інтоксикацій та дії інших патогенних факторів (наприклад, у тварин під час зимової сплячки).

8.9. Назвіть механізми неспецифічної резистентності, що забезпечують стійкість організму до дії інфекційних агентів.

1. Ареактивність клітин.

2. Фізичні і фізико-хімічні фактори.

3. Біологічні бар'єри.

4. Антагоністичні взаємини між нормальною й патогенною мікрофлорою.

5. Функціонування фізіологічної системи сполучної тканини.

6. Гуморальні фактори неспецифічної резистентності.

7. Фагоцитоз.

8. Запалення.

Вивченню неспецифічних механізмів протиінфекційно-го імунітету були присвячені роботи одного з учнів О.О. Богомольця - Є. О. Татаринова.

8.10. Що розуміють під а реактивністю клітин, характеризуючи механізми неспецифічної резистентності до інфекцій?

Ареактивність клітин - це їх нездатність взаємодіяти з інфекційним агентом. Вона може бути обумовлена:

а) відсутністю на поверхні клітин рецепторів до вірусів;

б) відсутністю в клітинах рецепторів до бактеріальних токсинів;

Дата добавления: 2016-03-26 | Просмотры: 529 | Нарушение авторских прав