Шкірні проби з розчинами ЛЗ в усьому світі продовжують залишатися найбільш популярним методом діагностики МА. З тих пір дуже багато науковців відмічали численні недоліки цього методу, одначе він продовжував існувати. Найбільш часто для цього (і необгрунтовано)використовуються скарифікаційні і внутрішньошкірні проби. Розчинником ліків найчастіше є фізіологічний розчин з невідомими властивостями, не проводяться контрольні тестування тощо. Нижче ми наводимо перелік вад рутинного шкірного тестування з лікарськими препаратами:
1.Переважна більшість ЛЗ є гаптенами - неповноцінними алергенами. Повноцінність як алергени вони набувають тільки при зв"язуванні з альбумінами сироватки крові. У зв"язку з цим відтворити на шкірі імунологічну реакцію, адекватну тій, що відбувається в організмі хворого на МА, не завжди вдається.
2.Практично всі препарати в організмі проходять ряд перетворень (для пеніциліну відомо до 100 метаболітів). Сенсибілізація виникає частіше саме до метаболітів ЛЗ, тому на початкову форму цього засобу (а саме з таким розчином проводиться тестування) алергії може не бути.
3.Розчинення ЛЗ в медичних закладах здійснюється, як правило, нестандартизованими розчинами, що (за рахунок лужної чи кислої реакції розчину) часто призводить до хибнопозитивних результатів.
4.Шкірні тести, що застосовуються з метою діагностики, МА мають суттєві вади: скарифікаційний тест не дає можливості обліку кількості алергену, введеного в шкіру, оскільки глибину та довжину скарифікацій важко уніфікувати. Помилки при оцінці тесту можуть також бути пов’язаними з пошкодженням капілярів шкіри, її подразненням, у зв»язку з чим цей тест дає чималу кількість хібнопозитивних реакцій. Внутрішньошкірний тест є малоспецифічним і відносно небезпечним (описані смертельні випадки при його проведенні).
5. На відміну від існуючої в алергології доктрини, не проводиться негативний та позитивний контролі (з рочинником і розчином гістаміну, відповідно). Це не дозволяє виявити підвищену реактивність чи, навпаки, ареактивність шкіри, тобто, робить недостовірними результати шкірного тестування.
6. Не завжди є розуміння того, що постановка шкірних проб з ЛЗ можлива тільки при IgE-залежних алергічних реакціях (при 4 типі алергічних реакцій за класифікацією Джелла і Кубса можлива постановка пластирних проб).
Шкірні проби з ЛЗ (особливо прик-тест, який рекомендований для цього в Україні і більшості країн світу) є простим методом і його, в принципі, має здійснювати любий медичний працівник, який пройшов короткотермінову (1-денну) підготовку щодо цього у алергологічному кабінеті.
Модифікована технологія шкірного тестування з розчинами ЛЗ передбачаєпроведення тестування за правилами, прийнятими у алергології: постановка проб з розчином ЛЗ одночасно з позитивним (гістамін) і негативним (розчинна рідина) контролями. У якості розчинної рідини, згідно вищенаведених причин, повинна бути застосованою рідина з суто нейтральними якостями (спеціальна розчинна рідина для алергенів або виготовлений у медичному закладі відповідний розчинник).
1.ЕТАП. Виготовлення розчину лікарського препарату зі стандартною розчинноюрідиною (використовується стандартна розчинна рідина для алергенів або, при її відсутності (гірший варіант), ex tempore виготовляється фізіологічний розчин з Ph 7,2-7,4).
Зазвичай створюються 0,5-2% розчини (при ознаках високого ступеня сенсибілізації до лікарського препарату доцільно приготувати більш низькі концентрації - 0,1-0,2%). Для антибіотиків виготовляють розчин, що містить 1000 од. відповідного антибіотика в 1 мл.
Одночасно не слід проводити тестування більш, ніж з 3-4 ЛЗ. З метою уникнення хибнопозитивних результатів тестування, визначення реактивності шкіри тощо, обов’язково потрібно паралельно з розчином лікарського препарату проводити тестування з позитивним контролем (0,01% розчин гістаміну) і розчинною рідиною (негативний контроль).