АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Втрата будь-якого органа (або частини тіла) чи втрата органом його функції (зору, слуху, мовлення, функції кінцівки, статевої репродуктивної здатності). 4 страница

Ці сироватки мають бути прозорі, жовтуватого кольору, строго специфічні, тобто вони не повинні давати осад із чужорідним білком протягом 1 год. а титр їх має відповідати 1:10 000.

Преципітиногеном є витяжка з плям крові, яку готують на стерильному ізотонічному розчині натрію хлориду протягом 18-24 год. при температурі від +4-5° С. Ця витяжка також має бути прозорою, містити білка 1:1000, що перевіряється пробою з концентрованою азотною кислотою і пробою Гелера.

Приналежність крові людині вважають доведеною тоді, коли одночасно з випаданням кільця осаду в пробірці з досліджуваною кров’ю під впливом сироватки, що преципітує білок людини, буде спостерігатися таке саме кільце при випробовуванні відповідного антигену і не буде виявлятися кільце осаду в пробірках зо всіма контрольними об’єктами.

Отриманню позитивних результатів можуть перешкоджати низька концентрація білка у витяжках, каламутність ви­тяжок, домішки солей заліза, міді, а також властивості де­яких предметоносіїв: пластмаси, гуми тощо. У цих випад­ках застосовують реакцію преципітації в твердих середови­щах. Принцип методу полягає в тому, що в агарі в дві лунки по­міщають антиген і антитіло, інгредієнти дифундують один до одного і в місці контакту утворюється біла смуга пре­ципітату, що вважають за позитивний результат реакції.

Зараз широко використовують метод зустрічного електрофорезу (електропреципітацію). Метод поєднує перевагу імунодифузії в агарі і більш високу чутливість порівняно з реакцією Чистовича-Уленгута, забезпечує коротші терміни дослідження і рекомендується для визначення виду крові в мікрооб’єктах, дослідження крові, що погано розчиняється, і каламутних витяжок.

Метод грунтується на принципі реакції преципітації в електричному полі. Позитивно заряджені іони білка дос­ліджуваної крові мігрують від катода до анода (альбуміни), а негативно заряджені іони білків преципітуючих сироваток (гамаглобуліни) — назустріч їм. На межі контакту однойменних антигенів і преципітинів випадають преципітати білка у вигляді смуг білого кольору.

До методів визначення виду крові належать методи імунофлюоресценції, хроматографії гемоглобіну, емісійного спектрального аналізу, реакції зв’язування комплементу та анафілаксії. Ці методи мають високий ступінь чутливості, проте технічно складні, що утруднює використання їх на практиці.

Якщо треба визначити, чи належить кров ссавцям, досліджують еритроцити, в яких при цьому немає ядер.

Встановлення групової приналежності крові. Визначивши приналежність крові в досліджуваному об’єкті людині, потрібно встановити її групу і тим самим вирішити питання про походження крові від певної особи, яка брала участь у події. Це становить основне завдання судово-медичної експертизи при розслідуванні кримінальних справ, пов’язаних з вбивством, заподіянням тілесних пошкоджень, зґвалтуванням, кримінальним викиднем, а також при розслідуванні правопорушень медичного персоналу і розгляданні цивільних справ про спірне батьківство, материнство чи заміну дітей.

В основі методів визначення груп крові лежать імунологічні процеси. Об’єктами дослідження може бути кров у рідкому стані від живих осіб і трупів, а також кров у слідах на речових доказах.

Зараз у судово-імунологічних відділеннях кров людини може диференціюватися за 10 еритроцитарними системами: АВО, МNSs, Р, Rh (Rhesus), K (Келле), Kidd (Kiдд), Diego (Діего), Le (Льюіс), Lu (Лютеран), Fу (Дафі); лейкоцитарною системою НLА, сироватковими системами Gm, Нр, Gc і ферментними системами — холінестеразою, кислою фосфатазою еритроцитів та ін. У кожній із систем сполучення антигенів формують групи крові.

Серед населення України антигени системи АВО розподіляються так: О — 34,9%; А — 28,3%: В — 23,1%: АВ — 13,7% (Старовойтова Р.О., 1979).

Встановлено, що за розподілом генів системи крові АВО населення України схоже з етнічними групами Східної і Центральної Європи.

Для визначення групової приналежності за системою АВО рідкої крові використовують реакцію аглютинації в сольовому середовищі при температурі, близький до температури тіла людини. Досліджувану кров відстоюють або центрифугують для відокремлення еритроцитарної маси від сироватки і потім досліджують їх окремо.

Антигени системи АВО, що є олігосахаридами, пов’язаними з глікопротеінами плазматичних мембран, можуть бути визначені за допомогою нативних гемаглютинуючих сироваток анти-А, анти-В і анти-О, лектинів або рослинних екстрактів, які містять антитіла анти-Н.

Аглютиніни альфа і бета належать до класу lg М і виявляються тест-еритроцитами груп А і В у вигляді 1% зависі в ізотонічному розчині натрію хлориду.

Реакцію аглютинації для виявлення антигенів А і В, антитіл альфа і бета проводять у чотирьох пробірках. У перших двох досліджують — 1% еритроцитарну завись в ізотонічному розчині натрію хлориду, в двох останніх — відокремлену від еритроцитів сироватку крові. Потім у перші дві пробірки додають діагностичні стандартні сироватки, які містять антитіла альфа і бета, у дві останні — тест-еритроцити груп А і В.

Аглютинація еритроцитів у перших двох пробірках свідчить про наявність у них того чи іншого або двох антигенів, а в других двох пробірках — відповідних антитіл (таб. 12).

Антиген О визначають таким самим способом, використовуючи як діагностичні реагенти сироватку анти-О або лектин анти-Н.

У випадках, коли група крові у потерпілого і звинувачуваного однакова, щоб їх розрізнити вдаються до дослідження наведених антигенів інших серологічних систем. Таким чином, чим більше антигенів різних систем буде виявлено в крові, тим більше доказів буде одержано для висновку щодо індивідуальної приналежності крові, тому що встановлена сукупність наближається до неповторної, тобто властива тільки одній людині.

У судово-медичній практиці, як правило, доводиться визначати групову приналежність сухої крові в плямах. Групу висохлої крові за системою АВО визначають за антигенами А, В, О (Н) шляхом реакції абсорбції антитіл у кількісній модифікації із використанням ізогемаглютинувальних сироваток альфа і бета, а також реакції абсорбції-елюції. В основу цих методів покладене явище абсорбції, тобто здатність антигенів у контакті з однойменною сироваткою крові абсорбувати антитіла.

Для проведення реакції абсорбції антитіл у кількісній модифікації за допомогою ізогемаглютинувальних сироваток a і b використовують матеріал кров’яних слідів і контроль масою 5 мг, 25 або 50 мг. Ці об’єкти приводять у контакт зі стандартними діагностичними сироватками, розведеними заздалегідь ізотонічним розчином натрію хлориду до титру 1:32 в об’ємі відповідно 0,1, 0,15 і 0,3 мл протягом 24 год. при температурі +4-5° С.

Після закінчення терміну абсорбції сироватки, що перебували в контакті з матеріалом із плями, відсмоктують і досліджують для встановлення факту абсорбції антитіл. Цього досягають шляхом титрування абсорбованих сироваток, що розводилися ізотонічним розчином натрію хлориду за арифметичною прогресією, 1% суспензією тест-еритроцитів груп А і В. Кількість ступенів поглинання титру сироватки, яка відбиває відсутність у кожному розведенні антитіл (абсорбція антитіл однойменним антигеном) встановлюють мікроскопічно.

Присутність антигену вважають безумовно доведеною у випадках отримання не менш як трьох ступенів поглинання титру стандартної діагностичної сироватки.

Використання полікатіонної (полібрен, ПКБ-I) і ферментної техніки дозволяє значно підвищити чутливість методів виявлення аглютинінів та аглютиногенів еритроцитарних ізосерологічних систем.

Для виявлення антигенів у незначних слідах крові, а також у крові, що має ослаблені антигени, і при значному впливі на діагностичні сироватки забруднених предметоносіїв використовують реакцію абсорбції-елюції, в якій виділяють кілька етапів (рис. 75):

1) фіксацію крові метанолом;

2) абсорбцію антитіл сироватки, з антигенами крові;

3) відмивання;

4) елюцію, внаслідок якої в розчині з’являються вільні антитіла з доданої сироватки;

5) взаємодію зі стандартними еритроцитами;

6) врахування результатів реакції.

Оцінку результатів отримують після мікроскопічно встановленого факту аглютинації тест-еритроцитів груп А і В під впливом елюйованих антитіл. Поява аглютинації свідчить про присутність однойменного антигену.

Реакція абсорбції антитіл в кількісній модифікації за допомогою ізогемаглютинувальних сироваток та метод абсорбції-елюції можуть використовуватись не тільки для дослідження антигенів системи АВО, а й для інших еритроцитарних систем, таких як Rh, P, MNSs і Л’юіс.

Визначення аглютинінів крові в плямі можна робити методом покривного скельця за Латесом. Основою методу є виявлення антитіл у кров’яних слідах аглютинацією тест-еритроцитів груп А і В. На предметних стеклах роз­міщують шматочки досліджуваного матеріалу розміром 0,3´0,3 см, до яких після покриття покривними скельцями додають по 2-3 краплі 0,25% суспензії стандартних еритроцитів і витримують у вологій камері протягом 20-24 год. Мікроскопічно виявлена аглютинація еритроцитів свідчить про присутність однойменного антитіла.

Визначення кількості пролитої крові. Під час розслі­дування тієї чи іншої справи може виникнути необхідність визначення кількості рідкої крові, що утворює ту чи іншу пляму. Конкретних методів для з’ясування цього немає. Орієнтовно кількість крові, що пролилася, можна визначити з розрахунку, що 1 л рідкої крові залишає 211 г сухої речовини.

Вирішення питання про давність утворення слідів крові має б велике значення для встановлення часу події. Але зробити впевнений висновок не завжди можливо. Проте дослідженнями встановлено, що активність ферментів холінестерази, лейцинамінопептидази і окситоцінази в плямах крові зберігається впродовж 3-5 місяців, 50-60 днів, 80-100 днів відповідно, а також доказана принципова можливість встановлення давності слідів крові за похідними гемоглобіну, які утворюються під дією чинників довкілля.

Встановлення приналежності крові плоду, новонародженому і дорослій людині. Необхідність проведення такої експертизи може виникнути при розслідуванні справ, пов’язаних з кримінальними справами, дітовбивством.

Розв’язання цього питання грунтується на якісній і кількісній неоднорідності гемоглобіну крові новонародженого (HbF) і дорослої людини (НвА). Так, кількість гемоглобіну фетального типу (HbF) в крові новонародженого становить 70-80%, а в крові дорослих людей не перевищує 1-4%.

Фетальний гемоглобін відрізняється від гемоглобіну дорослих людей біохімічними, фізико-хімічними, імунологічними властивостями, а також високою резистентністю до лугів, що покладено в основу вдосконаленого методу лужної денатурації.

Диференціювання крові дорослої людини і новонародженого можливе за виявленням у дитячій крові особливого білка L-фетопротеїну, що не виявляється в крові дорослих, а також двох антигенів системи Л’юіс — Le (a) і Le(b).

Встановлення статевої приналежності крові грунтується на явищі статевого диморфізму тканин, зумовленому XX хромосомами у жінок і ХY — у чоловіків. У соматичних клітинах жіночого організму виявляються грудочки жіночого статевого хроматину (Х хроматин, або тільця Барра), які складаються з ДНК. У клітинах чоловічого організму Х-хроматину або зовсім немає, або він є в незначній кількості. Для соматичних клітин чоловічого організму характерна наявність Y-хроматину, який виявляється лише у 1-2% жінок.

Щодо крові, то в ядрах нейтрофілів у жінок виявлені характерні вирости, діаметром близько 1 мм, схожі на барабанні палички, які виявляються забарвленням препарату за Романовським-Гімзою. Кількість їх становить 5-40 на 500 лейкоцитів (у чоловіків — не більш як 0-3 на 500 клітин).

Судово-медична експертиза спірного батьківства, материнства і заміни дітей. Ця експертиза проводиться шляхом дослідження набору антигенів максимально більшого числа систем. Вона грунтується на виключенні можливості батьківства в разі хибних показань. Відсоток категоричних висновків щодо виключення можливого батьківства прямо пропорційно залежить від обсягу досліджень (таб. 13).

Основою експертних висновків про батьківство є аналіз комплексу ознак: генетичної детермінованості систем крові, їх якісної незмінності протягом життя людини, незалежності їх одна від одної, терміну формування систем крові до моменту народження дитини та ін. Виходячи з цього, використовують такі правила успадкування груп крові:

1. У дитини серологічно виявляються лише ті антигени, які властиві генотипам її батьків, або хоч одному з них.

2. В фенотипі крові дитини не можуть виявлятися антигени, яких немає в крові її батьків.

3. При дослідженні груп крові за системою АВО треба враховувати, що в крові дитини не можуть бути антигени, яких немає у батьків, тоді як можлива відсутність антигенів А і В, які є у батьків.

4. Діти не можуть мати групу крові АВ, якщо в одного з батьків або в обох кров належить до групи О.

5. Якщо кров одного з батьків чи обох належить до групи АВ, то їхні діти не можуть мати групу крові О.

У тих випадках, коли в одного з батьків група крові цис-АВ, може народитись дитина з групою крові О, а при наявності в іншого з батьків групи крові О — дитина з групою крові АВ.

Крім системи АВО групи крові досліджуються за іншими системами.

Система Rh (Rhesus) містить сім спадкових антигенів: Д С, Є, СW, d, с, є (наведено за класифікацією Фішера).

Сполучення антигенів, до яких входить антиген Д, зумовлюють Rh п озитивну групу крові (85% людей), а ті, в яких його немає, Rh негативну (15% людей).

У крові здорових людей антитіл проти антигенів системи Ph немає.

Система MNSs охоплює дев’ять груп антигенів: MNSs, MNs, MNSs, Ns, Mss, Ms, MS, Nss, MNS, Ns, які поширені серед населення, що зумовлює їхнє широке використання в судово-медичній практиці для групової ідентифікації.

Для виявлення антигенів за цією системою, а також системою Rh, використовується метод абсорбції-елюції.

У разі використання системи Р для визначення групової приналежності крові в судово-медичній практиці виникають деякі труднощі, внаслідок того, що антиген Р недостатньо стійкий до чинників навколишнього середовища і у різних людей має різний ступінь вираженості: сильний, помірний і слабий, що треба обов’язково враховувати. Важливим є лише визначення антигена Р в плямі крові (встановлення Р-позитивності крові). Неможливість виявлення цього антигена в плямі крові може бути пов’язана з його відсутністю (Р негативна кров) або руйнуванням у Р-позитивній крові.

Наявність імунних сироваток дозволяє досліджувати й інші еритроцитарні системи: Lr (Льюіс), Lu (Лютеран), Fy (Дафі), Ke (Kell), Kidd (Кідд), Diego (Дієго).

Перспективною в судово-медичних дослідженнях може бути лейкоцитарна система, або система HLA (Human Leucocyte Antigens), яка містить понад 50 генетично детермінованих антигенів, що має важливе значення при експертизах спірного батьківства, материнства і заміни дітей.

Серед сироваткових систем в експертній практиці використовуються три: система гаптоглобіну (Нр), гамма-імуноглобуліну (Gm) і групоспецифічного компоненту (Gc).

Система гаптоглобіну містить три різні групи: Нр1-1, Нр2-1, Нр 2-2, що успадковуються. Ці групи легко виявляються в сироватці крові за допомогою методу електрофорезу в крохмальному або поліакриламідному гелі, в плямах крові з невеликим терміном давності (1-2 місяці).

Гамма-імуноглобулінова система (Gm) налічує 23 антигени, що успадковуються, вони досить стійкі до чинників навколишнього середовища і можуть виявлятися в плямах крові кількарічної давності.

При експертизах спірного батьківства, материнства та заміни дітей треба враховувати, що фактори Gm в крові новонароджених ще не сформовані.

В системі Gс виділяють три групи антигенів: Gc1 = 1, Gc2 = 1 і Gc2 = 2, які спостерігаються менш ніж у 50% населення. Антигени цієї системи недостатньо стійкі до чинників навколишнього середовища і виявляються тільки в свіжих плямах крові.

До ферментних систем належать кисла фосфатаза, фосфоглікомутаза еритроцитів і холінестераза сироватки крові, ферментні групи, що входять до них, успадковуються дітьми від батьків, тобто генетично детерміновані, проте стійкі до змін навколишнього середовища і можуть виявлятися в плямах крові тільки невеликої давності (2-4 місяці).

В таблиці 14 наведено успадкування деяких чинників крові.

Останнім часом для ідентифікації батьківства пропонують досліджувати структуру капілярних візерунків пальців кистей рук батьків і дітей, вивчати критерії внутрішньородинної схожості за ознаками дерматогліфіки ступні (І.Б.Тарасов, 1992), а також застосовувати геномну “дактилографію” (П.Л.Іванов, С.В.Гуртова та ін., 1990) — принципово новий метод, який грунтується (A. Jeff­reys, 1985) на аналізі ДНК людини, тому термін “дактилоскопія” взято в лапки. Цей метод що дозволяє встановити індивідуальну приналежність біоло­гічного зразка, в т.ч. і крові, полягає у виявленні відмін у складі ДНК індивідів (рис. 76). Кожна людина має як свій папілярний візерунок, так і певну послідовність нуклетидів у молекулі ДНК. Це дозволяє ототожнити особу і забезпечити високий ступінь ймовірності висновків (1 на 10 000 млн.).

Причини помилок при дослідженні груп крові. Судово-медичне визначення груп крові, як і клінічне, потребує виключення будь-якої помилки, бо це призводить до негативних наслідків. Невірно встановлена група крові може привести до покарання невинної людини і звільнення з-під варти злочинця, призвести до смерті хворої людини внаслідок переливання несумісної за групою крові або трансплантації тканини. Враховуючи, що останнє може інкримінуватись як правопорушення медичного персоналу, судово-медичний експерт при проведенні такого роду експертизи повинен знати причини можливих помилок.

1. Джерелом помилок у визначенні груп крові може бути використання недостатньо ефективних мето­дів дослідження і слабочутливих діагностичних реагентів, які не можуть забезпечити вірогідність результату внаслідок послаблених властивостей крові плодів, дітей молодшого віку, літніх людей під час перебігу тяжких хвороб (новоутворень, хвороб крові, різних інфекційних хвороб, отруєнь тощо).

2. Причиною помилки можуть бути нез’ясовані в анамнезі факти перенесеного переливання крові чи кровозамінних рідин перед визначенням групи крові. На оцінку результатів можуть впливати циркулюючі в кров’яному руслі донорські антигени або будь-які неспецифічні явища після переливання кровозамінних рідин.

3. Діагностичні помилки в ряді випадків можуть бути наслідком невиконання методичних рекомендацій щодо температурного режиму, кількісних співвідношень між досліджуваним матеріалом і діагностичними реагентами, а також порушення правил перевірки якості реагентів — їх активності і специфічності терміну та режиму зберігання донорської крові, що призводить до бактеріального забруднення і розвитку гнильних процесів, які викликають неспецифічні явища при серологічному дослідженні та зумовлюють помилкову діагностику групи крові.

4. Можливість існування атипових груп крові генного характеру (за типом “Бомбей” та ін.), а також природних групових сполучень, в яких антиген А може мати якісно іншу форму (А2-А3), супроводжуватись наявністю антигена Н та іррегулярного антитіла, що може призвести до помилкового встановлення групи 0 (1) замість А (II).

3. Дослідження волосся

Дослідження волосся часто проводиться при розслідуванні вбивств, статевих злочинів, дорожніх пригод, у випад­ках заподіяння тілесних пошкоджень, крадіжок тварин.

Волосся можна виявити на місці події, знарядді травми, транспортних засобах, одязі і тілі потерпілих і підозрюваних. Для вилучення волосся на бранші пінцета одягають гумові наконечники, щоб не пошкодити його і не зіпсувати можливі накладення.

На сучасному етапі розвитку судової медицини і експертної практики за морфологічними ознаками неможливе встановлення приналежності досліджуваного волосся певній особі.

Можна лише зробити висновок про схожість (чи несхожість) з певними зразками внаслідок того що об’єктом дослідження є невелика кількість волосся, виявлена на місці події, а також через порівняно обмежену кількість ознак волосся, кожна з яких може значно змінюватись у однієї особи і, навпаки, збігатися з особливостями волосся інших осіб.

Виходячи з цього, у випадках, коли на місці події виявлено волосся і може виникнути питання про можливу приналежність його підозрюваному чи потерпілому, від цих осіб беруть зразки волосся — стрижуть чи виривають у вигляді пучка (не менше як 15) з п’яти ділянок голови: лобової, тім’яної, потиличної і двох скроневих.

Якщо на голові є забиті рани, садна тощо, то зразки волосся беруть з ділянок поруч із цими пошкодженнями.

Виявлене волосся і відібрані зразки запаковують в окремі конверти, на яких вказують, що це за об’єкт, ким, коли і де він був вилучений, і разом з постановою слідчого направляють до судово-імунологічного відділення бюро судово-медичної експертизи для з’ясування таких питань:

1) чи є надісланий для дослідження об’єкт волоссям;

2) належить волосся людині чи тварині;

3) якщо тварині, то якій;

4) якщо волосся належить людині, то з якої воно частини тіла;

5) випале чи вирване волосся;

6) чи мала місце дія на волосся чинників навколишнього середовища;

7) яка групова і статева приналежність волосся;

8) можливе походження волосся від певної особи (схожість).

Для вирішення цих питань використовують різні мето­ди дослідження волосся, спрямовані на виявлення їх морфологічних, фізико-хімічних і біологічних властивостей.

При макроскопічному дослідженні описують форму волосся (пряме, хвилясте, кучеряве), колір (чорний, темно-русявий, світлою русявий, білявий і рудий), за допомогою гвинтового окулярного мікроскопа виміряють його довжину і товщину.

Встановлення наявності волосся. Основним методом експертизи волосся є мікроскопічне дослідження, яке дозволяє вивчити його структуру, малюнок кутикули, пошкод­ження, особливості поперечних зрізів, проводити порів­няльне дослідження.

Волосся має верхівку, стрижень і корінь, що закінчується цибулиною. У стрижні розрізняють кутикулу, кору і мозкову речовину (осердя).

Кутикула складається з одного ряду плескуватих без’ядерних, позбавлених пігменту прозорих клітин (лусочок), які розташовані черепицеподібно (нижчерозташовані лусочки вкривають значну частину розташованих вище). Вільні кінці лусочок спрямовані до верхівок волосся. Це забезпечує зубчастість оптичного краю волосся.

Кора утворюється з веретеноподібних ороговілих клітин, які витягнуті вздовж і мають довгасту смугастість. Кора волосся містить пігмент, який може перебувати в дифузному стані, або у вигляді пігментних зерен. Дифузний піг­мент забезпечує світлий колір волосся (від світло-русявого до рудого). Зернистий пігмент (меланін) надає волоссю темнішого кольору (чорний, синьо-чорний). Цей пігмент може розподілятися рівномірно і нерівномірно: біля периферичної частини або навколо мозкової речовини. В корі волосся також інколи виявляються пігментні клітини — пігментофори. Стан кори забезпечує волоссю міцність, еластичність і колір.

Мозкова речовина (осердя) представлена дрібними зроговілими клітинами, які мають різну форму і величину. Вони щільно прилягають одна до одної. Якщо ця речовина містить повітря, то при мікроскопічному дослідженні вона має чорний кольор, а в прохідному світлі — блискуча.

Наявність такої чіткої структури (кутикула, кора, мозкова речовина) дає підстави стверджувати, що дослідженню підлягає саме волосся, а не текстильні, штучні чи синтетичні волокна. Так, синтетичні матеріали є безструктурними, іноді мають дрібні подовжені смужки чорного кольору з невеликими порожнинами, які містять повітря. Шовкові волокна однорідні, циліндричної форми або дещо плескуваті, штучно забарвлені в різні кольори. Бавовняні волокна мають форму пучків або спіралеподібних зігнутих стрічок з каналом в середині. Лняні волокна циліндричної форми, нагадують бамбукові палички з ділянками потовщень і каналом в середині.

Встановлення видової приналежності волосся. Після того як було доведено, що досліджуваний об’єкт є волоссям, встановлюється його видова приналежність. Слід враховувати, що волосся людини і шерсть тварин відрізняється структурою і співвідношенням усіх шарів (табл. 15).

Кутикула волосся людини складається з дрібних, тонких, щіль­но прилеглих одна до одної клітин. Оптичний край чіткий, рів­ний, зі слабо вираженою зубчастість. Малюнок кутикули складний, утворює петлі і зигзаги (рис. 77).

Кутикула вовни у більшості тварин має велику пилкоподібну зубчастість оптичного краю і простий малюнком кутикули, лінії якого слабохвилясті.

Кора волосся людини широка, вона становить основну масу, а мозкова речовина вузька, місцями переривається, може навіть не виявлятися. Співвідношення кори і осердя 8:1.

У вовни тварин кора має вигляд вузької смужки, а мозкова речовина значно ширша, їх співвідношення становить 1:8. У тварин осердя може мати різну структуру: сітчасту, драбинчасту (рис. 78).

Після того, як встановлено, що волосся належить людині, потрібно визначити його регіонарне походження (табл. 16), що важливо для подальшого порівняння, тому що порівнювати можна тільки волосся з однакових частин тіла. При цьому звертають увагу на довжину волосся, його товщину (найтовшим вважають волосся вусів і бороди — 0,14-0,16 мм), форму поперечного зрізу та інші ознаки, наведені в таблиці 16). Велике значення мають накладення на волосся. Якщо виявляють кристали солей поту, це свідчить, що волосся з пахви, а якщо сперматозоїди — зі статевих органів.

Для вирішення питання, випале чи вирване волосся, досліджують його цибулину. У волосся, що випало, цибулина зроговіла, суха, зморщена, має вигляд колби, піхвових оболонок немає.

У волосся, що вирване, цибулина складається з життєдіяльних клітин із різними ядрами, часто деформована, має вигляд гачка. Виявляються піхвові оболонки, в клітинах яких є ядра. Вирване волосся може свідчити про боротьбу або самооборону.

Вплив зовнішніх чинників на волосся. При дослідженні волосся звертають увагу на можливі його пошкодження з різних причин, що, в свою чергу, може мати певне значення для встановлення того чи іншого факту.

Волосся, пошкоджене тупим предметом, виглядає під мікроскопом нерівним, з вузлуватими потовщеннями, або розщепленим. Розщеплення іде вздовж стрижня з утворенням щілин.

Кінці волосся, що обірвані повільним рухом, східчасті. У разі розриву волосся швидким рухом поверхня обриву рівна, перпендикулярна до повздовжньої його осі. У волосся, що обрізане гострим ріжучим предметом, кінець теж рівний.

Від дії полум’я волосся втрачає блиск, скручується по своїй осі, колбоподібно роздувається, стає рудим і крихким. При мікроскопічному дослідженні в корі і мозковій речовині виявляють пухирці газу, що утворюються під час горіння органічної речовини волосся. При температурі понад 200°С волосся цілком втрачає структуру.

Зміни волосся при вогнепальних пошкодженнях залежать від чинників пострілу і охоплюють пошкодження від кулі, яка обриває велику кількість волосся, порохових газів, порошинок і кіптяви, що спричиняють відщеплення від волосся платівок, утворення щілин і дрібних дефектів у корі. При пострілах з близької відстані на волоссі можуть відкладатися кіптява і порошинки.

Більшість методів косметичної обробки волосся (наприклад, завивка перманент) пошкоджують кутикулу, призводять до втрати блиску, ламкості і розщеплення кінців волосся. Клітини кутикули відгинаються від кори і контури волосся набувають вираженої зубчастості.

При штучному фарбуванні волосся фарба звичайно відкладається на поверхні волосся, просякуючи кутикулу. Штучне фарбування в більшості випадків відбувається нерівномірно і не захоплює кореневу частину волосся.

Для зміни кольору темного волосся на світлий використовують окислювач — перекис водню. Сиве і світле волосся забарвлюється в темні кольори органічними фарбами: хною, басмою, а також солями срібла, міді, свинця тощо.

Зміна кольору волосся може спостерігатись у осіб, пов’язаних з тим, чи іншим виробництвом (професійне забарвлення волосся). Зелене забарвлення виникає у осіб, що працюють з міддю, синє — у працюючих з аніліновими фарбами в текстильній промисловості або на кобальтових рудниках.

У трупів, що перебували тривалий час у грунті, колір волосся змінюється: чорне волосся стає червоно-каштановим, русяве-світло-бурштиновим. Під час гниття волосся набуває яскраво-червоного, каштанового або сірувато-жовтуватого кольору. Цю обставину потрібно враховувати при пізнанні особи у випадках ексгумації.

Завдяки роговим утворенням волосся досить стійко протистоїть гниттю і може зберігатись на трупі тривалий час, що дозволяє встановити його групову приналежність. Для визначення групоспецифічних аглютиногенів системи АВО у волоссі застосовують реакцію абсорбції аглю­тінинів у кількісній модифікації. Метод абсорбції-елюції дозволяє на підставі дослідження тільки одного волосся визначити антигени системи АВО.

Дата добавления: 2014-12-11 | Просмотры: 906 | Нарушение авторских прав