АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

СЕРОТОНІН

Серотонін, або 5-оксітріптамін, хімічно відноситься до групи індолілалкіламінів. Він є біогенним аміном, який утворюється в організмі в результаті гідроксилювання амінокислоти L-триптофана.

Серотонін міститься в різних органах і тканинах, в тому числі і тромбоцитах, ентерохромафінних клітинах кишечника, в клітинах мозкового слою наднирників. В нервовій системі біосинтез серотоніну відбувається в цитоплазмі нервових закінчень. Він накопичується в синаптичних пухірцях, виділяється під впливом нервових імпульсів і взаємодіє із специфічними рецепторами, які позначаються як серотонінові або серотонінергічні. Є 7 типів серотонінових рецепторів.

Хоча значна кількість серотоніну присутня в їжі, більшість його метаболізується при проходженні через стінку кишечника

Фізіологічна роль серотоніну ще до цього часу з”ясована не до кінця. В центральній нервовій системі він відіграє роль медіатора. З впливом на біосинтез серотоніну, його метаболізм і взаємодіє з рецепторами пов”язаний механізм дії ряду психотропних препаратів, а саме антидепресантів.

Периферична дія серотоніна характеризується скороченням гладенької мускулатури матки, кишечника, бронхів і інших гладеньком”язових органів, звуженням кровеносних судин. Він є одним із медіаторів запалення; при місцевій дії викликає виражений набряк. Має здатність скорочувати час кровотечі, підвищувати кількість тромбоцитів в периферичній крові, підвищувати агрегацію тромбоцитів. При агрегації тромбоцитів з них виділяється серотонін.

Як лікарські засоби найшли використання серотонін і деякі його похідні, а також деякі його антагоністи. Одним з найбільш активних антисеротонінових препаратів є діетиламід лізергінової кислоти (ЛСД₂₅), але він має сильну психозоміметичну (галюциногенну) активність і для використання як лікарський засіб не має. Але в соціальному аспекті ЛСД₂₅ і мескалін потребують уваги, так як відносяться до засобів, що приводять по розвитку психічної залежності.

Для використання в медичній практиці серотонін отримують синтетичним шляхом у вигляді солі з адипіновою кислотою (серотоніна адипінат).

Не дивлячись на те, що питання про вплив серотоніну на шлункову секрецію не обійшло уваги дослідників і більшість авторів сходиться на тому, що він пригнічує секреторну функцію шлунка, існує і альтернативна точка зору. Неясними залишаються два аспекти цієї проблеми: по-перше, який механізм пригнічуючої дії серотоніну на шлункову секрецію і, по-друге, чи відіграє ендогенний серотонін суттєву роль в регуляції шлункової секреції в реальних умовах травного процесу? Рішення цих проблем стикається з певними труднощами, з огляду на те, що серотонін справляє різнобічний вплив на ряд систем і функцій організму і отримана реакція може бути вторинною. Так, наприклад, відомо, що серотонін є ефективним збудником нейронів периферичної та центральної нервової системи, викликає сильну вазоконстрикцію [14,458] і т.д.

Відомо, що стимуляція блукаючих нервів у щурів збільшує в 6 разів швидкість базального виділення серотоніну в шлунковий вміст та в 2,65 раза в портальний кровоток [304]. Перфузія шлунка екзогенним серотоніном в концентрації, яка відповідала його збільшеному рівню в шлунковому вмісті після стимуляції блукаючих нервів, не зменшувала продукцію кислоти. Напроти, внутрішньовенне введення серотоніну, яке спричиняло підвищення рівня серотоніну в портальній вені до рівня аналогічного при стимуляції блукаючих нервів, викликало суттєвий антисекреторний ефект. Хімічне або хірургічне руйнування ентеральних гангліїв або симпатичних нервів, що інервують шлунок, не змінювало гальмівного ефекту серотоніну на виділення кислоти в шлунку. Антисекреторний ефект серотоніну був нечутливим до попереднього введення піроксікаму, доксантразолу, нітропрусида натрію, моноклональних антитіл до соматостатину або білатеральної симпатектомії. Lepard і співавт. [304] вважають, що серотонін вивільняється з ендогенних джерел в портальний кровоток після стимуляції блукаючих нервів в кількості, достатній, щоб змінити фізіологічні функції шлунка, і що дія серотоніна не залежить від автономної нервової системи, простагландинів і соматостатину в слизовій шлунка та від змін кровотоку в останній.

Gidener і співавт. [204] показали, що адреналектомія усувала викликане серотоніном гальмування шлункової секреції у щурів. Зроблено висновок, що для реалізації ефекту серотоніну на шлункову секрецію необхідна наявність інтактних наднирників.

Не внесло очікуваної ясності в розуміння механізма впливу серотоніну на шлункову секрецію використання блокаторів серотоніна, тому що виявилось, більшість з них має самостійний вплив на шлункову секрецію, незалежно від їх дії на серотонінові рецептори [386].

Звертаючись знову до цієї проблеми, ми вирішили провести дослідження впливу серотоніну на шлункову секрецію у собак, стимульовану різними збудниками: пентагастрином, гістаміном, карбахоліном і інсуліном. Аналіз отриманих даних, враховуючи фармакодинаміку і механізм дії кожного збудника, а також їх специфічні особливості, дозволить, на нашу думку, з"ясувати суперечливі питання впливу серотоніну на секреторну функцію шлунка.

Дата добавления: 2015-08-26 | Просмотры: 570 | Нарушение авторских прав