АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Д О Ф А М І Н

В той час як периферична симпатична нервова система і більшість центральних адренергічних нейронів містять норадреналін як нейромедіатор, в деяких центральних адренергічних нейронах відсутній фермент дофамін-β-гідроксілаза (фермент, який перетворює дофамін в норадреналін) і вони містять дофамін як нейромедіатор. Дофамінергічні нейрони дуже схожі до норадренергічних нейронів за багатьма своїми компонентами, такими як ферменти біосинтезу та метаболізму. Але є відмінності між дофамінергічними і норадренергічними нейронами. Це механізм зворотнього захвату медіатора і самі рецептори. Певні речовини селективно впливають на ці дофамінергічні структури, тобто є дискретні дофамінергічні і норадренергічні шляхи в мозку.

Більшість дофаміну в мозку виявлено в нігростріальному тракту, який дегенерує при хворобі Паркінсона. Відсутність нігростріального дофаміну корелює з важкістю хвороби (тяжестю заболевания). Лікування пацієнтів з паркінсонізмом леводопою, біосинтетичним прекурсором дофаміну, частково відновлює рівень нігростріального дофаміну, що веде до тимчасового зменшення проявів хвороби.

Дофамін також також виявлений в нейронах мезолімбічного і мезокортікального тракту, і, очевидно, дофамінові рецептори в цих ділянках мозку є мішенями для більшості анті психотропних речовин.

На попередньому занятті ми обговорювали периферичну симпатичну нервову систему, нейрони якої синтезують, накопичують і виділяють норадреналін як нейромедіатор. Але є катехоламінергічні нейрони, в яких біосинтез зупиняється до норадреналіну, та нейрони, в яких продовжується біосинтез до НА і А.

В спеціалізованих нейронах кори наднирників норадреналін є проміжним продуктом на шляху до адреналіну, який там є кінцевим медіатором.

В симпатичній нервовій системі дофамін є проміжним біосинтетичним продуктом. Це справедливо для багатьох центральних адренергічних нейронів, які потім були названі норадренергічними. Тобто норадренергічні і дофамінергічні нейрони – це підкласи адренергічних нейронів. Але є також суттєва кількість центральних адренергічних нейронів, в яких відсутня дофамін-β-гідроксилаза, тому вони акумулюють дофамін як кінцевий трансмітер. Особливий інтерес до цих нейронів обумовлений їх зв”язком з рядом захворювань, ми вже говорили, про хворобу Паркінсона, а також з шизофренією.

В організмі дофамін, крім окислення в норадреналін, перетворюється в 3-метокси-4-оксифенілоцтову кислоту (гомованілінова кислота) і 3-метокси-4-оксифенілетанол. Ці метаболіти виявляються в сечі.

Дофамін діє на спеціальні дофамінові рецептори, а також, будучи попередником норадреналіну, опосередковано стимулює α- і β-адренорецептори.

В малих дозах (1-5 мг/кг за 1 хв) стимулюючи периферичні дофамінові рецептори, дофамін розширює ниркові і мезентеральні судини. При цьому функція серця практично не змінюється. На фоні дії α-адреноблокаторів вазодилятація ниркових і мезентеральних судин не змінюється.

В середніх дозах (5-20 мг/кг за 1 хв) дофамін справляє позитивну інотропну дію (збільшення серцевого викиду і частоти серцевих скорочень) за рахунок стимуляції β₁-адренорецепторів серця. Це супроводжується розширенням ниркових і мезентеральних судин, так як збуджуються дофамінові рецептори гладеньких м”язів. Нирковий кровотік збільшується, загальний периферичний опір практично не змінюється, артеріальний тиск не змінюється або підвищується.

При введенні дофаміна в великих дозах стає більш вираженим α-адреноміметичний ефект. Периферичний судинний опір і артеріальний тиск підвищуються (цей ефект усувається α-адреноблокаторами). Опір ниркових судин також зростає. Серцевий викид і частота серцевих скорочень збільшуються (ці ефекти усуваються β-адреноблокаторами). Крім того дофамін може викликати серцеві аритмії.

Використовують дофамін при кардіогенному шоці.

Більш вибірково діє добутамін, який є β₁-адреноміметиком. Він характеризується вираженою кардіотонічною активністю. Використовують добутамін для нетривалої стимуляції серця при його декомпенсації.

Добутамін може викликати таікардію, аритмію, гіпертензію і інші побічні ефекти.

Вводять дофамін і добутамін внутрішньовенно шляхом інфузії.

Існує достатньо велика кількість робіт, в яких показано, що дофамін відіграє важливу роль в регуляції діяльності шлунково-кишкового тракту і, особливо, функцій шлунка [210,261,296,406]. Дофамін бере участь в регуляції кровотоку в слизовій оболонці шлунка [261], пригнічує його моторику [210,296], а антагоністи дофамінових рецепторів стимулюють останню [363]. Що стосується впливу дофаміну на шлункову секрецію, то дані літератури суперечливі. Однією з причин цього є те, що не ясна проблема наявності достатньої кількості дофаміну в тканинах шлунку [406]. Добре відомо, що дофамін є нейромедіатором в центральній нервовій системі. В периферичних тканинах маленькі інтенсивно флуоресцуючі клітини в верхньому брижовому ганглії містять дофамін, і, очевидно, ці клітини функціонують як інтернейрони [183]. В деяких тканинах, вважають дослідники, присутні периферичні дофамінергічні нейрони, інші, ніж маленькі інтенсивно флуоресцуючі клітини [124,179,288]. Але критерії для дофаміна як нейротрансмітера в цих тканинах не були повністю визначені. Тканини шлунка інервовані густою сіткою катехоламінергічних нейронів [195], які містять значну кіліькість норадреналіну і менше дофаміну [179,180]. Невідомо, чи дофамін існує в тканинах шлунка як прекурсор норадреналіну, чи як біологічно активна субстанція з власною дією.

Перша інформація [87,454,455] про те, що дофамін у собак і людей справляє пригнічуючу дію на шлункову секрецію шляхом впливу на специфічні дофамінові рецептори, ймовірно на гландулоцитах шлунка, пізніше не була підтверджена Hovendal і Bech [247]. Останні показали, що, хоча дофамін дійсно в великих дозах (40 мг/кг) пригнічує пентагастринову шлункову секрецію у собак, цей ефект реалізується через активацію b₁-адренорецепторів, як вважали автори продуктом перетворення дофаміна норадреналіном. Специфічні блокатори дофамінових рецепторів не знімали ефекту цього аміну на пентагастринову шлункову секрецію. Група Ховендена також досліджувала ефект дофаміну на бетанехолову шлункову секрецію, тобто секрецію, яка виникає у відповідь на активацію М-холінорецепторів [246]. Автори встановили, що дофамін в помірних дозах (20-120 мг/кг за 1 год., внутрішньовенно) дозозалежно посилював шлункову секрецію і лише в великій субеметичній дозі її пригнічував. В цілому група Ховендена прийшла до висновку про відсутність прямого пригнічуючого ефекту дофаміну на шлункові залози, на відміну від його дії на гладенькі м"язи шлунково-кишкового тракту.

Наявність діаметрально протилежних точок зору на роль дофаміна в регуляції шлункової секреції, докази участі дофаміну в виразковій хворобі дванадцятипалої кишки [346] та враховуючи відомий факт про наявність великої кількості дофаміна в слизовій оболонці шлунка і тонкої кишки [289], спонукали нас вернутися до цієї надзвичайно важливої проблеми.

Наведений огляд літератури свідчить, що в усі фази травного процесу одночасно відбуваються як процеси стимуляції, так і гальмування шлункової секреції. Такий взаємозв"язок двох різнонаправлених механізмів регуляції секреторної функції шлунка є необхідним для створення оптимального для травлення рН шлункового соку. Відійшло в минуле твердження про те, що блукаючі нерви, головні секреторні нерви шлунка, справляють лише збуджуючий вплив на секреторні залози. Особливу увагу блукаючі нерви привернули до себе в зв"язку з вивченням механізмів гальмівної дії нейропептидів. Встановлено, що за виключенням бомбезину [440], всі гальмівні нейропептиди (кальцитонін, кальцитонін ген–зв"язаний пептид, опіоїдні пептиди, нейротензин, кортикотропін–релізіег фактор) впливають на шлункову секрецію через систему блукаючих нервів [73,205,311,336,410,436,444]. До такого висновку автори дійшли на основі експериментів, в яких було показано, що гальмівна дія тих чи інших нейропептидів зменшується або усувається повністю після ваготомії. Проте ці дані швидше є феноменологічними, так як не пояснюють механізму участі блукаючих нервів в гальмуванні шлункової секреції.

Дата добавления: 2015-08-26 | Просмотры: 721 | Нарушение авторских прав