АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ФАРМАКОЛОГІЧНІ НЕСУМІСНОСТІ

&Фармакологічні несумісності – це таке поєднання лікарських речовин, яке в одних випадках призводить до зниження або повної втрати лікувального ефекту, в інших – до посилення його до токсичного або проявлення небажаної побічної дії.

Фармакологічна дія виявляється у вигляді синергізму й антагонізму.

Синергізм – одночасна дія в одному напрямку двох чи декількох лікарських засобів, що забезпечує більш виражений, ніж кожний окремо, лікувальний ефект. Синергізм виявляється у двох формах – підсумовування (коли загальний ефект дорівнює сумі ефектів) і потенціювання (коли загальний ефект перевищує суму ефектів).

У складних лікарських препаратах, які містять кілька лікарських засобів, лікар передбачає їх дію в одному напрямку (синергічну дію), а інколи, навпаки, лікарські засоби призначуються з явно вираженою протилежною (антагоністичною) дією.

Однак при комбінації лікарських засобів не виключена можливість ослаблення або навіть повної втрати лікувального ефекту в результаті фармакологічної несумісності лікарських речовин.

Фармакологічні несумісності різноманітні: фармакодинамічні, фармакокінетичні,метаболічні.

Істотне значення мають дози, час і шляхи введення препарату. Певну роль грає фізична і хімічна взаємодія лікарських речовин у шлунково-кишковому тракті. Взаємодія лікарських речовин може виявлятися на етапах всмоктування, розподілу і виділення їх з організму.

Частіше доводиться зустрічатися з явищами антагонізму – протилежної дії препаратів на організм.

Приклад терапевтично раціональної комбинації лікарських речовин, що діють антагоністично на організм, – мікстура Павлова. До пропису її входять кофеїн-бензоат натрію, що збуджує кору головного мозку, і натрію бромід – пригнічує центральну нервову систему. І. П. Павлов вказував, що багато випадків захворювання центральної нервової системи – це результат порушення правильного співвідношення процесів збудження і гальмування в корі головного мозку. Тому, змінюючи дозування бромідів і кофеїну залежно від типу вищої нервової діяльності, можна поставити порушені процеси у правильне співвідношення. Так, вміст бромідів у мікстурі може бути в межах від 0,01 до 1,0 г, а кофеїн-бензоату натрію – від 0,001 до 0,3–0,5 г.

Як антагонізм можна вказати і таке поєднання: атропін і гіосціамін паралізують блукаючий нерв, у той час як морфін його збуджує. Одночасно ці засоби синергетичні: як заспокійливе діють на нервову систему і знижують збудження кори головного мозку.

Для місцевої анестезії звичайно використовується новокаїн з адреналіном, причому новокаїн, крім анестезуючої дії, проявляє також судинорозширювальний ефект. Щоб усунути цю дію, додають розчин адреналіну з вираженою судинозвужувальною дією. Таке поєднання продовжує анестезуючу дію новокаїну.

Крім того, антагоністами є: лобелін і морфін – лобелін збуджує дихальні центри, а морфін їх пригнічує; стрихнін і хлоралгідрат – стрихнін збуджує руховий відділ нервової системи, а хлоралгідрат – пригнічує і паралізує його; іони К+ і Са++, використані у вигляді розчинних солей, – іони К+ гальмують діяльність серця, уповільнюють виділення глюкози нирками, збуджують гладеньку мускулатуру, а іони Са++, навпаки, підсилюють сердуеву діяльність, збільшують виділення глюкози і розслаблюють гладенькі м’язові волокна і т. п.

З наведених прикладів очевидно, що іноді несумісні поєднання, тобто ті, що видаються такими на перший погляд, цілком логічні і мають суттєво важливе значення у медичній практиці. Отже, антагонізм і синергізм необхідно розглядати як дві сторони одного питання. Такі приклади можна віднести до уявних несумісностей.

Розрізняють кілька видів антагонізму: прямий, непрямий, односторонній, двосторонній, конкурентний, частковий.

Прямий одно- і двосторонній антагонізм відбиває результат протилежних впливів різних речовин на ті самі рецептори. Конкурентний антагонізм демонструє різний ступінь спорідненості різних речовин з одними і тими ж рецепторами.

Прямий, або істинний, антагонізм можна назвати односистемним, оскільки при цьому протилежна дія лікарських речовин реалізується в межах однієї і тіє ж системи. Прикладом може бути застосування атропіну сульфату при отруєнні мухоморами – грибна отрута мускарин збуджує М-холінорецептори, атропін діє протилежно, блокуючи їх.

Різновид прямого антагонізму – конкурентний антагонізм, що проявляється у випадку, коли в організмі одночасно знаходяться дві сполуки, близькі за хімічною природою і просторовою структурою, внаслідок чого обидві речовини можуть зв’язуватися з тим самим рецептором клітини. У такій конкурентній боротьбі перемагає речовина, яка або має більшу хімічну спорідненість до рецепторів, або знаходиться в організмі у більшій концентрації. Прикладом можуть служити взаємовідносини між морфіном і налорфіном – речовиною, що застосовується для лікування гострого отруєння морфіном. Вони є структурними антагоністами, однак налорфін має більшу спорідненість до опіатних рецепторів і зв’язується з ними, тим самим послаблючи токсичну дію морфіну на дихальний центр.

Досить часто на практиці зустрічається така несумісність: з метою комплексного лікування запальних захворювань лікар призначує антибіотики для ін’єкцій і сульфаніламідні препарати. Для розчинення антибіотиків застосовується розчин новокаїну (похідне параамінобензойної кислоти), внаслідок чого зменшується бактеріостатична дія сульфаніламідів, оскільки її механізм пов’язаний з конкурентним антагонізмом – параамінобензойною кислотою. Вона включається в структуру фолієвої кислоти, яку синтезує багато мікроорганізмів.

При непрямому антагонізмі лікарських речовин припускається, що вони впливають на різні фармакорецептори і діють при цьому цілеспрямовано. Прикладом може служити поєднання кураре зі стрихніном для купірування судом при гострому отруєнні стрихніном. Судорожна реакція, викликана порушенням однієї системи (внутрірецепторні зв’язки спинного мозку), знімається за рахунок пригнічення іншої системи (безпосередня передача імпульсу з нерва на м’яз).

Недоцільно вводити одночасно атропіну сульфат із промедолом через зменшення анальгезуючої дії промедолу під впливом атропіну сульфату; аміназин не слід призначати хворим із серцево-судинними захворюваннями, що одержують глікозидвмісні препарати, оскільки аміназин знижує силу дії серцевих глікозидів, знижується артеріальний тиск, з’являється тахікардія, можлива ішемія міокарда. При поєднанні зі снотворними знижується діурез, бо змінюється зворотне всмоктування рідини канальцевим апара- том нирок.

Через фармакологічний антагонізм несумісні папаверину гідрохлорид із прозерином і т. п.

При двосторонньому антагонізмі лікарських препаратів ефект послаблюється незалежно від черговості їх прийому. Особливо яскраво це виражено на прикладі речовин, що збуджують і пригнічують центральну нервову систему: при отруєнні снотворними застосовують для лікування кофеїн, коразол, фенамін. В умовах попереднього прийому збудливих засобів ефект послаблюється, що підтверджує двобічність антаго- нізму зазначених засобів.

Аналогічним прикладом може служити вплив атропіну сульфату і пілокарпіну гідрохлориду на зіницю ока і т. п.

У випадку однобічного антагонізму застосування однієї лікарської речовини виключає можливість наступної дії іншої. Наприклад, аміназин повністю усуває ефекти норадреналіну й адреналіну. Додаткове введення цих речовин на тлі попереднього введення аміназину не буде супроводжуватися підвищенням артеріального тиску, тим самим підтверджується однобічна фармакологічна несумісність зазначених речовин.

Під терміном частковий антагонізм розуміють такий вплив, коли одна з речовин знімає не всі, а тільки окремі ефекти іншої речовини. Це позитивний момент медичної практики для зниження побічних ефектів деяких лікарських препаратів, так званий синерго-антагонізм. Наприклад, при лікуванні шоку широко застосовується морфіну гідрохлорид, який, знімаючи явища перезбудження центральної нервової системи, пригнічує також і дихальний центр, що вкрай небажано. Одночасне введення атропіну сульфату попереджає пригнічення дихального центру, не знижуючи протишокового впливу морфіну гідрохлориду на головний мозок.

Приклад часткового антагонізму – коли комбіновані лікарські речовини синергічні в одних ефектах і антагоністичні в інших. Це явище має позитивне значення для медичної практики. Наприклад, при лікуванні гострої пневмонії стрептоміцином і кислотою аскорбіновою не тільки помітно знижується токсичність антибіотика, але й поліпшується динаміка рентгенологічних, лабораторних та клінічних показників.

Аналогічні результати утворюються при комбінуванні протитуберкульозних препаратів з піридинвмісними вітамінами: нікотиновою кислотою та піридоксином. Широко розповсюджене призначення кортикостероїдних препаратів під захистом антибіотиків також ґрунтується на явищах синерго-антагонізму.

Причини фармакологічних несумісностей залежать не тільки від неправильного поєднання лікарських засобів, які входять до складу лікарського препарату, а також і від хімічного середовища шлунково-кишкового тракту, куди потрапляє лікарський препарат, прийнятий «per os».

Наприклад, натрію гідрокарбонат часто застосовуєтьсe при підвищеній кислотності шлунка, але при цьому не враховуєтьсe, що вуглекислота, яка утворюєтьсe при цьому, подразнює слизову шлунка і ще більше підвищує кислотність.

Особливо обережний підхід повинен бути при змішуванні декількох лікарських речовин в одному шприці. У цьому випадку сторонній контроль відсутній і хворому може бути введено токсичне, несумісне сполученнe лікарських засобів.

Дата добавления: 2015-09-18 | Просмотры: 1089 | Нарушение авторских прав