АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Методи остаточного зупинення кровотечі

І. Механічне спинення кровотечі.

Тампонування рани.

Накладання лігатури на кровоточиву судину.

Прошивання судини в рані та на протязі.

Штучна емболізація судини.

Накладання судинного шва, або вшивання трансплантанта.

ІІ. Фізичні методи зупинки кровотечі.

Застосування низьких температур (лід).

Електрокоагуляція.

Лазерна фотокоагуляція.

ІІІ. Хімічні методи зупинки кровотечі.

Зовнішні (адреналін, 3% перекис водню).

Внутрішні (ріжки, адроксон 0,075%, кальція хлорид 10%, натрія хлорид 5%, розчин глюкози 10%, діцинон, ЕАКК 5%).

ІV. Біологічні методи зупинки кровотечі.

Місцеві (фібринна плівка, різні сироватки, гемофобін,тромбін, гемостатична губка, біопластик, тампонада власними тканинами).

Загальної дії (нативна плазма, антигемофільна плазма, фібриноген, трасилол, контрикал, свіжа сироватка.

Компенсація крововтрати. У багатьох випадках при лікуванні хворих з крововтратою можна обійтись без переливання компонентів крові, скориставшись кровозамінними препаратами.

В історйї розвитку переливання крові виділяють три періоди:

перший період – від стародавніх часів до відкриття Гарвеєм закону про кровообіг (1628);

другий – від 1628 р. до відкриття Ландштейнером гру крові (1901);

третій – від 1901 р. до 1914 р.коли Гюстен запропонував використовувати цитрат натрію для попередження згортання крові.

Кров з терапевтичною метою використовували ще до нашої ери. Так, на повідомлення про застосування крові для лікування ми натрапляємо у пам’ятках Стародавнього Єгипту за 2000-3000 р. до н.е.

Кров як лікувальний засіб застосовував Гіппократ. Він рекомендував психічно хворим пити кров. Згідно з його вченням, здорова кров містить здорову душу.

400 років тому існувала думка, що людина може стати хороброю і великодушною, якщо вона одержить кров від людини, яка володіє цими якостями.

Перше переливання крові від тварини тварині здійснив у лютому 1666 р. лондонський анатом Річард Лоуер. Переливання було ефективним. Кров брали у ягняти.

Пізніше пробували переливати кров від тварин людині. 15 червня 1667 р. придворний лікар Людовіка ХІV, французький філософ Жан Батист Дені за сприяння хірурга Еммерета влив пацієнту, який хворів на пропасницю і був дуже виснажений після 20 кровопускань, невелику кількість крові безпосередньо із сонної артерії ягняти у вену руки. На диво, експеримент закінчився тріумфом.

Після невдалих переливань крові відомому в ті часи барону Моруа проти Дені було порушено судову справу. Її було передано на експертизу в Раду Паризького медичного факультету. Остання все зробила для того, щоб переливання крові не набуло поширення.

Історія сучасної науки про гемотрансфузію насправді починається із середини ХІХ ст., коли було закладено основи вчення про переливання крові. У 1832 р., було здійснено перше в Росії переливання крові. Виконав його доктор Вольф для збереження життя породіллі, яка втратила багато крові під час пологів. Трансфузія була успішною, жінка одужала. Але інші переливання, проведені Вольфом, закінчилися трагічно – породіллі померли. Аналізуючи причини їх смерті, Вольф вже тоді висловив здогад про групову несумісність крові.

У 1901 р. Віденський бактеріолог К.Ландштейнер установив у здорових людей певну закономірність реакції аглютинації і виділив три групи крові.. Крім цього, він зазначив, що існує ще невелика група людей, сироватка яких не склеює жодних еритроцитів.

Справу, розпочату К. Ланштейнером, завершив у 1906 р. чеський вчений Ян Янський. Янський виділив ще одну, четверту, групу крові і позначив їх римськими цифрами в такому порядку, який визнаний зараз у всьому світі.

Після встановлення груп крові гемотрансфузі знайшла широке застосування в практмчній медицині.

ГРУПИ КРОВІ ЛЮДИНИ

Група крові є генетично зумовленою біологічною ознакою і визначається тим набором антигенів, які містяться у формених еленетнах крові (еротроцитах, лейкоцитах, тромбоцитах) і білках плазми даного індивідуума.

Розрізняють чотири “класичні” групи крові, які позначаються цифрами І, ІІ, ІІІ, ІV або, відповідно, буквами 0, А, В, АВ.

У Європі 44% людей має ІІ (А) групу крові, 39% - І (0), 12% - ІІІ (В) і лише 4-5% - ІV (АВ). Численними дослідженнями вчених на сьогодні в крові людини виявлено близько 300 антигенів, які утворюють кілька десятків систем. Комбінація антигенів у різних людей утворює 1,5 млн і більше варіантів груп крові.

У 1927 р. було відкрито фактори М, Р, а у 1941 р. – резус-фактор (Ландштейнер і Вінер). Фактор цей міститься в еритроцитах людиноподібної мавпи (Macacus rhesus). Всіх реципієнтів ділять на Rh-позитивних (їх 85%; до складу цієї грипи входять всі, чия кров має в еритроцитах антиген D) і Rh-негативних (їх 15%).

Дата добавления: 2015-08-06 | Просмотры: 592 | Нарушение авторских прав