АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Епідеміологія і етіопатогенез

ПЕРВИННИЙ РАК ПЕЧІНКИ.

Приблизно однакова щорічна кількість хворих із вперше виявленим раком печінки й померлих через ГІРП свідчить про пізню діагностику ПРП і незадовільні результати лікування.

Епідеміологія і етіопатогенез

У США й у Західній Європі печінковоклітинний рак зустрічається значно рідше й, гіо даним аутопсий становить від 1 до 2 % всіх злоякісних новотворів. Чоловіка хворіють в 4 рази частіше, при цьому пухлина звичайно розвивається на тлі цирозу печінки.

Основна причина високої захворюваності гіечінковоклітинним раком в Азії й Африці - значна поширеність там хронічних гепатитів В і С. Вони приводять до цирозу печінки - одному з основних факторів ризику печінковоклітинного рака. Пухлина в 60-90 % випадків розвивається на тлі крупновузлового цирозу печінки; загальний ризик її для хворих цирозом печінки становить З % у рік. Етіологічна роль вірусу гепатиту В доведена. Епідеміологічні дослідження показали, що в ряді азіатських країн захворюваність печінковоклітинним раком серед інфікованих вірусом гепатиту В у 100 разів вища, ніж серед неіефікованих. У Китаї, наприклад, у хворих хронічним гепатитом В ризик печінковоклітинного рака протягом життя досягає 40%. Вірус гепатиту В вбудовується в геном гепатоцитів і змінює експресію клітинних генів за рахунок інсерційного мутагенезу, перебудови хромосом й активації транскрипції. Білки, що володіють здатністю активувати транскрипцію, кодуються генами X і пре-82. Ушкоджені й що регенерують гепатоцити, очевидно, є найбільш уразливими мішенями, вірус гепатиту В виявляють як у пухлинних, так й у сусідніх з пухлиною нормальних клітинах. Після відкриття вірусу гепатиту С нагромадилося багато даних, що свідчать про його ролі в розвитку печінковоклітинного рака. Перевага хворих гепатитом С над гепатитом В відзначається в Європі і Японії. У деяких хворих виявляють обидва віруси, однак ніяких особливостей у плині печінковоклітинного рака в них не відзначається. Єдине розходження між хворими печінковоклітинним раком, що виникає на тлі гепатитів В і Є, - вік початку захворювання. Так, в Азії зараження гепатитом В відбувається в перинатальном періоді, в той же час як гепатитом Є заражаються переважно дорослі при переливанні крові. Відповідно, і печінковоклітинний рак у хворих гепатитом В розвивається в середньому на 10-20 років раніше, ніж у хворих гепатитом С. 0,01-2 % донорів крові в усім світі є носіями вірусу гепатиту С. Серед чоловіків захворюваність в 1,5-8 разів вище, ніж серед жінок.

Країни з високим рівнем захворюваності є ендемічними по захворюваності вірусним гепатитом В - в 80 % хворих у крові визначається поверхневий антиген вірусу гепатиту В. У країнах з низьким рівнем захворюваності в 80- 90% захворілих гепатоцеллюлярним раком у крові не виявляється

поверхневий антиген вірусу гепатиту В. У теж час у цих країнах не менш ніж в 50% хворих ПРП, серонегативних по вірусі гепатиту В, у крові виявляються антитіла до вірусу гепатиту С.

Серйозну загрозу представляє: афлатоксин В,. Цей токсин, продукований грибами, викликає специфічну мутацію 249 гена - супресора пухлинного росту р53. У свою чергу, втрата, інактивація і мутація гена р53 - найчастіші зміни генома з тих, що виявляються в клітках злоякісних пухлин людини. Середня розрахункова доза афлатоксина В для розвитку гепатоцеллюлярного рака в людини становить 132 мкг/кг/добу. Канцерогенні ефекти афлатоксина В, і вірусів гепатитів В и С проявляють сінергізм.

Основні фактори ризику печінковоклітинного рака:

● Гепатит В. Знаходять в 50-60% хворих печінковоклігинним раком, а серед населення в цілому - в 5-10% випадків. Звичайно рак розвивається після 30- 40 років плину хронічного гепатиту В.

● Гепатит С - фактор ризику ПРП. Гепатит С підвищує ризик ПРП незалежно від гепатиту В, алкоголізму, віку й статі.

● Цироз печінки будь-якої етиології. печінковоклітинний рак часто виникає на тлі цирозу печінки. По даним аутопсій, 60-90% носіїв мають цироз печінки, в 20-40% випадків при цирозі печінки знаходять рак.

● Спадкоємні метаболічні захворювання печінки (пізня шкірна Порфирія, гостра переміжна Порфирія, змішана порфірія, глікогеноз І типу, глікогеноз III типу, фрукгоземія, тірозинемія, недостатність альфа- 1 -антитрипсина, ідиогіатичний гемохроматоз, генатолентикулярна дегенерація (хвороба Вільсона - Коновалова), прогресуючий внутріпечінковий холестаз (хвороба Байлера), артеріриопечінкова дисплазія).

● Венозне повнокрів'я печінки при синдромі Бадда - Кіари.

● Харчові мікотоксини (афлатоксини). Афлатоксини виділяються грибами Aspergillus flavus й Aspergillus parasiticus, які часто паразитують на горіхах, зернах, маніоку.

●Екзогенні (пероральні) стероїдні гормони. Ризик аденоми печінки й печінковоклітинного рака підвищена в жінок, що приймали пероральні контрацептивы 8 років і довше.

●Мутації гена р53. Виявлені в 50% випадків І1РП. Ці мутації, що зачіпають серії в положенні 249, частіше виявляються в тих країнах, де в їжу попадає афлатоксин В, і висока захворюваність гепатитом В. Перевага чоловіків серед хворих печінковоклітинним раком наводить на думку про роль гормонів у його патогенезі. Захворювання може виникнути при тривалому лікуванні анаболічними стероїдами, під дією діоксида торія й вінілхлориду, а також очевидно, при прийомі пероральних контрацептивів, що містять естрогени.

● Паління, алкоголь. Надмірне споживання алкоголю важливий фактор ризику розвитку ГІРП. Доведено, що вплив споживання алкоголю на ризик гепатоцеллюлярного рака найбільш виражена в людей, інфікованих HBV. Паління також збільшує ризик розвитку рака печінки. Робоча група МАИР (2002 р.) довела причинний зв'язок між палінням і ризиком розвитку рака печінки.

● Хімічні агенти різних груп: торотраст, вінілхлорид, алкалоїди пирролізидина, дубильна кислота, ароматичні азосполуки, сафрол, ароматичні аминосполуки, нітрозаміни, азатіоприн й ін.

о Ендогенні метаболіти тірозину (параоксифенілмолочна кислота, пара- оксифенілпіровиноградна кислота).

о Спадковий анамнез, обтяжений первинним раком печінки. Гепатоканцерогенна дія ряду вище зазначених речовин підтверджено тільки експериментально.

Будь-який хронічний вплив, що викликає ушкодження й регенерацію гепатоцитів сприяє зміні їх генома. Хронічні захворювання печінки, незалежно від їхньої природи (алкогольне ураження печінки, недостатність аі -антитрипсину, гемохроматоз, тірозинемія типу 1), є чинником ризику печінковоклітинного рака.

Гепатоцеллюлярний рак становить 90% всіх первинних пухлин печінки. На частку інших ПРП доводиться 10%, їхня коротка характеристика представлена нижче.

Гепатохолангіонеллюлярна карцинома -, пухлина що зустрічається рідко, містить іммуноморфологічні ознаки гепатоцеллюлярного й холангиоцеллюлярного рака. Може розвиватися без цирозу печінки. Серед чоловіків зустрічається частіше.

Гепатобластома - рідка пухлина в дітей незалежно від статі, рідко зустрічається в дорослих. Установлено зв'язок між пухлиною й сімейним аденоматозним поліпозом товстої кишки.

Гемангіосаркома (гемангиоендотеліома) - рідка високо злоякісна пухлина, неепітеліального генеза, частіше зустрічається в дитячому і юнацькому віці й у літніх чоловіків. У структурі первинних злоякісних пухлин печінки на частку ангіосарком доводиться 2,9-3,4 %. Розвиток пухлини зв'язують із дією вінілхлориду, миш'яку, торотрасту, анаболічних стероїдних гормонів. Злоякісна фіброзна гістіоцитома- зустрічаєьтся вкрай рідко серед чоловіків старше 50 років.

Інфантильна гемангіоендотеліома - вкрай рідка пухлина неепітеліального генезу, зустрічається в дітей до 6 місяців, поєднується з вадами розвитку серцево-судинної, нервової системи, гемангіомами шкіри й інших органів.

Карциносаркома печінки - дуже рідка пухлина змішаного гістогенезу. Описано більше двохсот спостережень. У третини хворих виникає на тлі цирозу печінки. Фактором ризику пухлини вважається вірусний гепатит.

Лейоміосаркома печінки - описанолише 14 спостережень первинних лейоміосарком печінки.

Недиференційоваиий рак- рідка злоякісна пухлина печінки, судити про гістогенез якої важко.

Недиференційована (ембріональна) саркома печінки - надзвичайно рідка пухлина, важко диференційована із недиференційованим раком печінки, частіше зустрічається в дітей.

Первинна екстранодальна лімфосаркома печінки - зустрічається рідко. Описано кілька десятків спостережень, приблизно третина з них діагносгирована на аутогісії.

Первинна ектопічна хоріонкарцинома печінки - рідка пухлина печінки, частіше зустрічається в жінок.

Первинна гіпернефрома печінки - рідка злоякісна пухлина в дітей і дорослих. Розвивається з ектопічних зародків кори наднирника в печінці. Первинна меланома печінки - існування остаточно не доведене. Одиничні спостереження відзначені серед жінок зі світлою шкірою й волоссями, тобто в групі ризику розвитку меланоми шкіри.

Тератома печінки - рідка пухлина, діагностується в дітей до 3-х років й у жінок. Переважно виникає з похідних 1, 2 або 3 дермального листків в ембріональний період під впливом тератогенних факторів.

Холангіоцелюлирний рак (внутріпечінкова холангіокарцинома) однаково часто зустрічається в чоловіків і жінок. Факторами ризику є первинний склерозируючий холангіт, паразитарна інвазія з ураженням печінки (опісторхоз, клонорхоз, шистосомоз), введення торотрастів.

Цистаденокарцинома - рідка злоякісна епітеліальна пухлина внугріпечінкових жовчних проток, що зустрічається в дорослих, частіше в жінок. Вважається, що пухлина може розвинутись в результаті малігнізації цистаденоми або вродженої кисти печінки.

Епителиоїднаяї гемангіоендогеліома - рідка мезенхімальна пухлина в дорослих, переважно в жінок, що характеризується менш злоякісним плином у порівнянні з гемангіосаркомою.

G-клітинну аденому (гастринома) - дуже рідка первинна ектопічна ендокринноклітинна пухлина печінки й може обумовлювати синдром Золлингера-Еллісона.

Дата добавления: 2015-10-20 | Просмотры: 509 | Нарушение авторских прав