АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Класифікація методів психотерапії

З розвитком психотерапії зростає потреба в систематизації використовуваних психотерапевтичних методів. Кожний з них являє собою спосіб лікувального впливу на психіку й через психіку на весь людський організм. Поняття методу в психотерапії вкрай розмито. Насамперед це проявляється в різних класифікаціях.

Найбільший розвиток і визнання одержали 3 психотерапевтичні напрямки й виниклі на їхній основі методи:

1) динамічне (психодинамическое, психоаналітичне) (див. «ДИНАМІЧНИЙ НАПРЯМОК У ПСИХОТЕРАПІЇ»),

2) біхевіоральне (див. «ПОВЕДІНКОВА ПСИХОТЕРАПІЯ») і

3) гуманістичне (див. «ГУМАНІСТИЧНЕ (ЕКЗІСТЕНЦІАЛЬНО-ГУМАНІСТИЧНЕ, ДОСВІДЧЕНЕ) НАПРЯМОК У ПСИХОТЕРАПІЇ»).

У цих трьох напрямках психотерапії, орієнтованих на особистісні зміни, а не на один лише симптом, наявність певної особистісної концепції дозволило створити психотерапевтичну систему, що характеризується логічною послідовністю поглядів, що властива й іншим областям медицини. Це подання про норму (у психотерапії – про особистості), про патологію (у психотерапії – про особистісні зміни) і логічно випливає із цього подання про завдання й способи лікування. Так, психоаналіз, що розглядає в якості основний детермінанти особистісного розвитку й поводження первинні потяги й потреби, а невроз – як наслідок їхнього витиснення в несвідоме й конфлікту зі свідомістю, логічно зрозуміло визначає й основне завдання психотерапії – усвідомлення цього конфлікту. Для біхевіоризму особистість є поведінкою, а невроз – це не адаптивною поведінкою, що виникла в результаті неправильного научіння, тому основне завдання психотерапії формулюється як навчання новим, адаптивним способам поводження. Гуманістична психологія розглядає в якості основний потреба особистості в самоактуалізації, а невроз – як результат блокування цієї потреби. З такого розуміння треба й завдання психотерапії, що полягає в придбанні пацієнтом нового емоційного досвіду, що сприяє становленню адекватного цілісного образа «Я», і можливостей для самоактуалізації особистості.

Александрович (Aleksandrowicz J. W., 1979) зробив спробу проаналізувати все різноманіття значень, у яких використається поняття методу в психотерапії: 1) методи психотерапії як конкретні методичні прийоми й техніки (гіпноз, релаксація, бесіда, дискусія, психогимнастика й ін.); 2) методи психотерапії, що визначають умови, які сприяють оптимізації досягнення психотерапевтичних цілей (сімейна психотерапія й ін.); 3) методи психотерапії в значенні інструмента психотерапевтичного впливу (таким інструментом може бути психотерапевт у випадку індивідуальної психотерапії або група при груповій психотерапії); 4) методи психотерапії в значенні терапевтичних інтервенцій (втручань), розглянутих або в параметрах стилю (директивний, недирективний), або в параметрах теоретичного підходу, що і визначає характер цих втручань (інтерпретація, научение, міжособистісне взаємодія).

Поняттю «метод» відповідає 1-й рівень — це методи як конкретні техніки й прийоми; 2-й рівень — відбиває види психотерапії (на підставі умов, у яких вона протікає); 3-й рівень — форми психотерапії (на підставі інструментів психотерапевтичних впливів) і 4-й рівень — теоретичні напрямки.

Для практичного застосування тих або інших методів психотерапії має значення їхня класифікація по поставленим цілям. Волберг (Wolberg L. R.) розрізняє 3 типи психотерапії: 1) підтримуюча психотерапія, метою якої є зміцнення й підтримка наявних у хворого захисних сил і вироблення нових, кращих способів поводження, що дозволяють відновити щиросердечну рівновагу; 2) психотерапія, що переучує, метою якого є зміна поводження хворого шляхом підтримки й схвалення позитивних форм поводження й несхвалення негативних. Пацієнт повинен навчитися краще використати наявні в нього можливості й здатності, однак при цьому не ставиться мета по-справжньому дозволити неусвідомлювані конфлікти; 3) реконструктивна психотерапія, метою якої є усвідомлення интрапсихических конфліктів, що послужили джерелом особистісних розладів, і прагнення досягти істотних змін рис характеру й відновлення повноцінності індивідуального й соціального функціонування особистості.

Приведемо також ряд інших принципів, використовуваних при угрупованні методів психотерапії.

Граве (Grawe K.) відзначає: оскільки психотерапія спрямована на подолання проблем пацієнта, те природно, що за допомогою одних методів психотерапевт прагне зрозуміти проблеми пацієнта й активно їх переборювати. При цьому він не шукає схованої мотивації й не надає проблемам іншого значення, ніж сам пацієнт, а дивиться на них як на труднощі, які пацієнт без допомоги не можуть перебороти. При використанні іншої групи методів психотерапевт не допомагає переборювати проблеми (наприклад, при клієнт-центрованій психотерапії), а сприяє кращому розумінню пацієнтом себе, своїх мотивів, цінностей, мети свого поводження й прагнень. Якщо в першому випадку психотерапія є допомогою в подоланні проблем, то в другому – допомогою в кращому розумінні себе. Граве, ґрунтуючись на метааналізі існуючих даних по ефективності психотерапії, думає, що більшості пацієнтів потрібна допомога в подоланні своїх проблем, а не у виявленні схованих мотивів.

У клінічній практиці прийнятий розподіл методів психотерапії на симптомоцентрированние, личностноцентрированние й социоцентрированние, інтеграція яких часто забезпечує найкращий терапевтичний ефект.

З огляду на, що в цей час зростає значення мистецтва в житті сучасної людини — більше високий рівень утворення, культури, підвищення престижності мистецтва в суспільстві, — існують численні методи, у яких мистецтво й природа виступають як терапевтичний фактор. Це методи психотерапії, засновані на лікувальному впливі: а) спілкування з мистецтвом (музикотерапия, библиотерапия й ін.), б) творчої діяльності (имаготерапия, арттерапия й ін.), в) природи (натурпсихотерапия й ін.).

Збільшення числа методів психотерапії, останнім часом, що призвело до посилення інтегративного руху в психотерапії, підтверджує положення про те, що наявні психотерапевтичні підходи не стільки розрізняються стосовно єдиного об’єкта — людської особистості, скільки концентруються на різних її аспектах і проблемах, чим й обумовлене розходження в методах психотерапії й безліч їхніх класифікаційних розподілів.

Дата добавления: 2015-11-25 | Просмотры: 686 | Нарушение авторских прав