АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Роль мотивацій та емоцій в забезпеченні цілеспрямованої поведінки людини

58. Фізіологічний стан, який завжди виникає при необхідності задовольнити ту чи іншу потребу, називається:

а) динамічним стереотипом, б) мотивацією, в) екстраполяцією, г) дистресом.

59. До загальних відчуттів належать такі:

а) спрага і голод,

б) задуха і статевий потяг, в) а+б.

60. Формування мотивацій тісно пов’язане з функцією: а) спинного мозку, б) мозочка,

в) середнього мозку, г) лімбічної системи.

61. Психічні реакції, які виражають суб’єктивне відношення людини до себе, до інших людей та до навколишньої дійсності у вигляді переживань називають:

а) мотиваціями, б) емоціями,

в) дистресом, г) драйвами.

62. Найбільш виразно на емоційні стреси реагують м’язи:

а) ніг, б) рук, в) тулуба, г) лиця.

8.7. ВІДПОВІДІ НА СИТУАЦІЙНІ ЗАПИТАНЯ і ЗАДАЧІ

1. Дитина народжується з комплексом готових, але ще незрілих і недосконалих безумовних рухових рефлексів, безумовнорефлекторних механізмів регуляції вегетативних функцій. Усе це – первинні автоматизми, а щодо рухових реакцій – мимовільні рухи. Вони приходять поза свідомістю людини.

Протягом життя людина навчається багатьом рухам. Це довільні рухи або вторинні автоматизми. Серед них немає природжених рухів. Довільна рухова діяльність людини є вольовою. Проте, згодом, після багаторазових повторень довільної вправи виникає здатність до автоматизованого (підсвідомого, без спеціального вольового контролю) виконання вправ. Поява автоматизму у виконанні даної фізичної вправи є свідченням переходу довільного руху в рухову навичку.

Довільні рухи за своєю природою умовнорефлекторні. Вони є наслідком досвіду, набутого протягом індивідуального життя. Такі незрілі при народженні дитини безумовно-рефлекторні акти як перевертання, повзання, пересування рачки можливі лише через декілька місяців після народження. Без навчання самі по собі ніколи не виникають такі навички, як ходьба, біг, стрибки, метання тощо.

Безпосереднє управління скелетними м’язами (за винятком м’язів обличчя) забезпечується мотонейронами спинного мозку. Він бере участь у здійсненні згинальних, розгинальних рухових рефлексів. Більш складні рефлекси здійснюються за участю підкіркових вузлів, мозочка, а довільні рухові дії – з обов’язковою участю кори великих півкуль.

2. Рухова навичка вважається сформованою тоді, коли допоміжні рухи перейшли на фонові рівні побудови. Лише за такої умови кожний раз, коли учень використовуватиме дану рухову навичку в своїй трудовій або спортивній діяльності, його свідомість може бути направлена на кінцевий результат дії, на рішення тактичних завдань. Усі фонові рухи протікатимуть автоматизовано. Коли рухову навичку сформовано, рухи стають точними і плавними, учень не робить зайвих рухів, не напружує зайві м’язи. Тому кількість енергії, витраченої на рухи, з ростом натренованості зменшується (економність діяльності) на 10-20%.

Вираженість автоматизації залежить від характеру виконуваних рухів. Автоматизація повніша в тих видах спорту, в яких вправи більш подібні до природних рухів (ходьба, біг), менш автоматизовані рухові навички в гімнастиці. Це пояснюється використанням гімнастами специфічних вправ, які людина рідко виконує в повсякденному житті. Значне автоматизування рухових навичок не завжди доцільне, оскільки може призвести до втрати свідомого контролю над чіткістю виконання окремих рухів. Окрім того, чим повніше автоматизована вправа, тим важче при потребі її змінити. В окремих видах спорту сильно автоматизовані рухи в силу негативного перенесення можуть стати перепоною для формування нових рухових актів.

3. Вказаний період навчання їзди на велосипеді відповідає першій фазі формування рухової навички. В цей період навчання учень не володіє готовими допоміжними навичками, або не вміє використовувати їх навичками, або не вміє використовувати їх щодо вирішення даного рухового завдання. За таких умов учневі приходиться звертати увагу на всі деталі вправи. При цьому сенсорні корекції вступають в силу тільки в тих випадках, коли відхилення від програми рухів стає дуже помітним. Велосипедист-початківець повертає руль лише тоді, коли велосипед суттєво відхиляється від лінії руху або нахиляється вбік. Тому, слід від шин велосипеда не рівний, а хвилеподібний. В процесі вдосконаленні навички чутливість тих рецепторів, які забезпечують сенсорні корекції даного руху, поступово зростає. Положення керма змінюється вже при самих незначних відхиленнях велосипедиста від вертикального положення, а слід коліс велосипеда перетворюється в пряму лінію.

Правильному виконанню рухів на початку формування рухової навички перешкоджає велика суглобна рухливість. Тому здійснюється закріплення м’язів, "замикання" непотрібних для даного руху ступенів свободи.

4. Присутність сторонніх осіб при виконанні юнаком складних гімнастичних вправ може привести до розвитку зовнішнього гальмування рухової навички. Зовнішнє гальмування рухових навичок частіше виникає у початківців, рухові дії яких ще не повністю автоматизовані. Для попередження можливого негативного впливу побічних подразників на якість виконання рухової навички тренування слід проводити в постійно змінних умовах, штучно створюючи такі з них, які можуть стати гальмівними (зміна умов і порядок виконання вправ у гімнастиці, зміна тактики бігу в легкій атлетиці тощо). Зовнішнє гальмування більш часто проявляється у школярів з підвищено збудливою нервовою системою, що необхідно враховувати при організації спортивного тренування і змагальної діяльності юних спортсменів.

5. На. початку опанування учнем рухової навички (фаза генералізації) скорочуються не лише ті групи м’язів, без яких неможливе виконання даних рухів, але і ряд інших, зайвих. Фаза генералізації може бути відсутньою, якщо новий рух опановується досвідченим спортсменом. Проте виражена іррадіація збудження з включенням в роботу зайвих груп м’язів може спостерігатись і у висококваліфікованого спортсмена, який добре володіє руховою навичкою. Напруження м’язів обличчя і шиї у спринтера на фініші викликає додатковий потік аферентних імпульсів у відповідні нервові центри. Перехоплюючись домінуючим нервовим центром ці імпульси посилюють панівне вогнище збудження, підтримуючи тим самим його високу працездатність.

6. Оскільки виконання рухів базуються на сенсорних корекціях, то при шліфуванні деталей складних рухових актів подразнення рецепторів повинно бути таким же, як і в цілісній навичці. Отже, якщо техніка руху на лижах опановується і закріпляється в повільному темпі, то в змагальних умовах, коли необхідно бігти швидко внаслідок зміненого подразнення рецепторів, автоматизація рухів, їх техніка порушуватимуться. Таким чином, формуючи навичку, не слід її розчленовувати, вдосконалюючи окремо різні її компоненти.

Успішність вироблення нових рухових навичок залежить від типу нервової системи. Там, де результативність діяльності визначається швидкістю формування нових стереотипів, найбільш ефективним є рухливий сангвінічний тип нервової системи. Спортсмен з нестримним холеричним типом нервової системи швидко опановує нові навички, проте йому важко досягти високої координації рухів. Повільно навчаються новим навичкам особи з інертним типом нервової системи. Сформовані у меланхоліків навички досить міцні, а тому їх дуже важко змінити.

7. Сукупність нервових центрів, які відповідають за виконання даного руху, називається рівнем побудови рухів. Побудова будь-якого довільного руху пов’язана з першочерговою активізацією основних для даної діяльності структур мозку (ведучий або головний рівень побудови рухів) і допоміжних ділянок ЦНС (фоновий рівень). Так, жаба, у якої спинний мозок перерізаний у верхній частині шийного відділу, може стрибати. Отже, управління даним рухом у цього виду тварин забезпечується на спинномозковому рівні. Людина з травмою, яка привела до розриву зв’язку спинного мозку з головним, нездатна рухатись зовсім, отже, спинномозковий рівень побудови рухів у людини ніколи не може бути ведучим.

На ведучому рівні побудови рухів вирішується головне рухове завдання (наприклад, у футболі забити м’яч у ворота суперника), на фоновому – другорядне: забезпечення пози, співдружньої роботи окремих м’язових груп, збереження рівноваги і ін. При цьому ведучий рівень побудови рухів завжди усвідомлюється, а фоновий, внаслідок високого рівня автоматизації, може протікати і підсвідомо.

8. Запізнювальне гальмування розвивається тоді, коли між початком дії умовного подразника і підкріпленням проходить більш-менш тривалий проміжок часу (секунди, хвилини). Умовний рефлекс при цьому переноситься (відсувається) до моменту безумовно-рефлекторного підкріплення.

Гальмування, яке виникає при запізнювальному рефлексі, може досить легко розгальмуватися. В спортивній практиці таке розгальмування часто спостерігається на старті, коли достатньо незначного руху спортсмена, що стоїть поряд, щоб виник "фальстарт" (передчасний старт). Фактором, що сприяє такому розгальмовуванню може бути сильне збудження спортсмена перед стартом (передстартова лихоманка).

При тривалому відставленні підкріплення (при перенесенні старту на більш пізній час), тобто при розтягуванні в часі гальмування, воно починає розповсюджуватись на поряд розташовані зони кори мозку. Виникає сонливий стан, позіхання – передстартова апатія.

9. Системна діяльність кори великих півкуль, при якій на одну й ту ж систему подразників організм відповідає чітко визначеною і міцно закріпленою роботою, складає суть динамічного стереотипу (ДС). Прикладом ДС може служити стереотип рухової діяльності спортсмена при виконанні складних гімнастичних, важкоатлетичних або інших стандартних вправ.

Утворення ДС є наслідком напруженої синтезуючої діяльності кори мозку, але якщо стереотип встановився, то підтримування його не вимагає великих вольових зусиль. Значно важче буває змінити міцно створений стереотип. Володіючи більшим фондом рухових навичок, кваліфікований гімнаст завжди швидше оволодіє новою руховою комбінацію, ніж початківець. Проте якщо навичка сформована неправильно, то на її перебудову витрачається значно більше часу, ніж на створення нового стереотипу. За таких умов менш кваліфікований гімнаст може за один і той же проміжок часу випередити щодо технічної підготовки більш кваліфікованого гімнаста.

10. Негативне перенесення навичок – це така їх взаємодія, коли раніше сформована навичка ускладнює процес формування наступної навички. Наприклад, навичка підйому завісом на перекладині може затримати засвоєння навички підйому вверх. Негативне перенесення навички бігу висококваліфікованим стаєром спостерігатиметься при виконанні ним такої технічно складної вправи, як спортивна ходьба. У випадках, коли раніше сформована навичка полегшує формування наступної навички, говорять про позитивне перенесення навичок. Так, навичка стояння є необхідною передумовою оволодіння дитиною навичкою прямоходіння. Вчитель фізкультури повинен максимально використовувати ефект від позитивного перенесення навичок, а негативне перенесення попереджувати.

Підбираючи підготовчі і допоміжні вправи, необхідно визначити ведучий рівень побудови рухів. Адже рухи, побудовані на рівні синергій, не сприяють позитивному перенесенню навичок. Помітне перенесення навичок, можливе при рухах, побудованих на рівні просторового поля.

11. Позамежне або охоронне гальмування рухових навичок виникає при дії надмірно сильних або середніх за силою, але тривало діючих подразників. Надмірно складні вправи, які не відповідають віковим особливостям розвитку рухових функцій школяра, внаслідок прояву позамежного гальмування, опановуватимуться ним дуже повільно. Навпаки, надто прості рухи (як слабкі за силою індиферентні подразники) для дітей не цікаві, а тому не спонукають до їх повторення. На відміну від індиферентного, підкріплюючий довільний руховий подразник за силою повинен бути максимальним. Коментування і оцінка дій учня, постійна увага до його діяльності є першоосновою ефективного навчання новим рухам.

12. Швидкісно-силові здібності учня зростатимуть, якщо перед виконанням вправи забезпечити оптимальне розтягнення м’язів, які братимуть безпосередню участь у виконанні вправи. Це зумовлено ефективним використанням міотонічного рефлексу.

Міотонічний рефлекс є рефлексом активної протидії м’яза його розтягненню. Він виникає внаслідок збудження чутливих нервових закінчень у м’язових веретенах при розтягуванні м’яза. Імпульси від пропріорецепторів розягнутого м’яза направляються в спинний мозок і безпосередньо (без участі проміжних нейронів) передаються на рухові альфа-мотонейрони, що і викликає посилення еферентної імпульсації, а, значить, і посилення сили м’язових скорочень. Рефлекси на розтягнення беруть участь у здійсненні таких

локомоторних актів, як ходьба і біг. Вони активізуються при метанні – сильний замах, розтягуючи м’язи, викликає їх наступне більш сильне рефлекторне скорочення. Полегшуючи рух в протилежний розтягненню бік, даний рефлекс, зменшує ефективність вправ на розтягнення, стримує прояв гнучкості.

13. Процес диференціювального гальмування лежить в основі вдосконалення будь-якої рухової навички. На перших уроках при виконанні незнайомої вправи в корі головного мозку виникає іррадіація збудження, внаслідок чого скорочуються і напружуються не лише ті м’язи, скорочення яких є необхідним, але й інші, які не мають безпосереднього відношення до виконуваної вправи. Оскільки скорочення даних м’язів не сприяє досягненню поставленої мети, тобто не підкріплюється, то згодом в нервових центрах цих м’язів відбувається гальмування.

Диференціювання проходить значно успішніше, якщо протиставляють необхідні, корисні подразнення непотрібним, зайвим. Так, для вдосконалення навички точного попадання на планку в кінці розбігу (при стрибках в довжину) згідно даних О.С.Ревзона найменш ефективним був метод повторного завдання, тобто повторних розбігів (28% вдалих попадань). Значно результативнішим виявився запропонований автором метод "суміжних завдань". Для цього поряд з основною планкою для відштовхування було покладено ще по дві таких же планки різного кольору (дві спереду і дві позаду). Дітей стали навчати змінювати розбіг так, щоб попадати то на середню, то на крайню планки, згодом – на крайні планки (метод контрастних завдань), нарешті, за схемою перша – п’ята, друга – п’ята, третя – п’ята планки (метод зближення завдань). Ефективність оволодіння навичкою точного попадання на стрибкову планку була найбільшою (37% вдалих попадань) за методом зближених завдань.

14. Кожна рухова навичка включає в себе аферентні, центральні, еферентні і вегетативні компоненти. Аферентні компоненти рухової навички пов’язані з роботою аналізаторів і аферентним синтезом. Вони обумовлюють початок, зміну і закінчення вправи. Центральні компоненти рухової навички обумовлюють вироблення програми дії, яка передбачає послідовність м’язових скорочень і розслаблень. Еферентний компонент рухової навички забезпечує виконання запрограмованих рухів. В деяких видах спорту при складних центральних компонентах еферентні компоненти рухових навичок досить прості. Так, при грі в шахи рух рукою, який здійснює шахіст, сам по собі не складний, але програма дії, яка передує даному руху, дуже складна. В гімнастичних вправах, навпаки, при менш складних програмах дій має місце значна складність еферентних компонентів, тобто рухів гімнаста. Вегетативні компоненти рухової навички обумовлюють активізацію діяльності систем енергозабезпечення.

15. Подібно усім умовним рефлексам, рухова навичка вдосконалюється лише при безперервному повторенні відповідних дій (систематичність тренувань). Довготривалі перерви між тренуваннями приводять до розладу складної навички, хоч прості її елементи і зберігаються дуже довго (згашувальне гальмування).

На перших порах відсутності тренувань навичка якісно не змінюється. Проте в учнів виникають відчуття невпевненості в своїх силах, згодом втрачається здатність до чіткої диференціації рухів, порушуються складні координаційні відношення між рухами, зникає індивідуальність у техніці виконання вправ.

Згаслий рефлекс не супроводжується зникненням тимчасових зв’язків у корі мозку. При повторенні підкріплень він може відновитися. Такі навички, як плавання, їзда на велосипеді, катання на ковзанах, легко відновлюються навіть через десятки років. В ряді випадків згасла рухова навичка може раптово відновитися (розгальмування рефлексу). В спортивній практиці відомо чимало випадків розгальмовування перероблених на тренуваннях рухових навичок (неправильної постановки стопи при бігу, надмірно довгі або надмірно короткі кроки тощо) в змінених умовах діяльності, зокрема на відповідальних змаганнях. У дітей згасання рухових навичок відбувається значно повільніше, ніж у дорослих. Тому так важко перевчити школярів від поганих звичок, а юних спортсменів -від невірно сформованих навичок.

16. Оцінку програмування рухових актів здійснюють за показниками: 1) амплітуди і частоти потенціалів дії м’язів (за електроміограмою); 2) синхронізації роботи рухових одиниць; 3) латентного періоду моторної реакції; 4) тривалості періоду зростання амплітуди потенціалів дії до максимальної величини; 5) тривалості періоду підготовки руху; 6) економності руху; 7) рівня вираженості реципрокних взаємовідношень.

Реалізація програми рухів при добре автоатизованій руховій навичці характеризується: 1) незначною тривалістю імпульсної активності; 2) невеликою величиною періоду нарощування амплітуди потенціалу дії до максимальної величини; 3) чіткими рецепторними відношеннями; 4) високою економністю рухів. Вказані умови виконання моторної програми сприяють швидкому і ефективному виконанню рухів із збереженням високої координованості виконуваних вправ.

17. Рухи, пов’язані з підготовкою лиж до змагань здійснюються на рівні предметної дії (рівень Д). На цьому рівні регулюються рухи, які пов’язані з предметним мисленням. Даний рівень побудови рухів пов’язаний з діяльністю базальних (підкіркових) ядер проміжного мозку і кори великих півкуль. Для побудови рухів на рівні предметної дії використовуються імпульси із найрізноманітніших рецепторів, проте найбільшого значення з них мають слухові та зорові. Рухи, які будуються на рівні предметної дії, це не просто рухи, це дії. Основна особливість їх полягає в потребі смислового вирішення будь-якого завдання. Так, підготовка лиж до змагання полягає не просто у довільних рухах, які забезпечують нанесення мазі на лижі, а і в творчому підборі саме такої мазі, яка б найбільш підходила для даних температурних умов, у певній послідовності проведення відповідних операцій (порядок нанесення мазі, напрямок розтирання тощо). Цей рівень побудови рухів досить часто виступає ведучим у виконанні більшості трудових рухів людини, у спортивних іграх, единоборствах тощо.

юного туриста, якому необхідно перебратися через канаву, включатиме в себе такі основні блоки.

Аферентний синтез – процес зіставлення, відбору і об’єднання (синтезу) різноманітних аферентних потоків збудження. З безлічі внутрішніх і зовнішніх подразнень ЦНС відбирає найбільш значимі і створює мету майбутньої поведінки. Аферентний синтез включає в себе: мотивацію (внутрішнє спонукання); обстановочну аферентацію (оцінка загальної ситуації акту поведінки); пам’ять (попередній життєвий досвід, пов’язаний з спогадами ситуацій подібних до даної); пусковий стимул (самокоманда про початок дії).

Блок прийняття рішення – формується лінія поведінки, приймається рішення про те, яким чином має подолатися перешкода (наприклад, шляхом перестрибування з розбігу).

Блок формування програми дії.. Формується фізіологічний (функціональний) апарат передбачення і оцінки результату дії, створюється модель результату (величина розбігу, його швидкість, місце відштовхування, місце приземлення тощо).

Блок еферентного збудження – включаються, об’єднуються соматичні і вегетативні функції, настроюються різні органи і системи органів для необхідної дії.

Блок цілеспрямованої дії – сам стрибок і його результат.

Зворотна аферентація – через аферентні (доцентрові) шляхи надходить інформація в акцептор (приймальник) результату дії. Тут оцінюється корисність результату дії. Якщо результат відповідає прогнозованому, виникають позитивні емоції, типу задоволення, насолоди. У випадку розбіжності параметрів результату з параметрами, запрограмованими в акцепторі результату дії, виникають негативні емоції, які спонукають юного туриста до нової діяльності, направленої на задоволення домінуючої потреби (повторення спроби).

8.8. ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ КОМП’ЮТЕРНОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ

18. Порушення цілісності рухових нервів або дегенерація мотонейронів (наприклад при поліомеліті) призводить до в’ялого паралічу. Його характерними ознаками (симптомами) є зниження м’язового тонусу (гіпотонія), атрофія м’язів, зменшення сили м’язів (парезм), параліч, неможливість виконання грубих і дрібних рухів, ослаблення моносинаптичних рефлексів на розтягнення.

19. Із багаточисельних порушень підкіркових базальних гангліїв найбільш вивчений синдром Паркінсона. Характерними симптомами цієї патології є маскоподібний вираз лиця, 2) відсутність або різко зменшена жестикуляція, 3) обережна хода дрібними кроками, 4) тремтіння рук. При неврологічному обстеженні у хворих виявляються такі симптоми, як акінезія, ригідність, тремор спокою.

20. Вказані зміни показників програмування свідчать про зростання швидкості проведення збудження, про збільшення швидкості трансформації електричного ефекту в механічний, що проявляється в скороченні м’язів (зменшення латентного періоду моторної реакції), про збільшення швидкості включення рухових одиниць в дію (зменшення періоду досягнення максимальної електричної активності), про поліпшення координаційних здібностей (перевищення амплітуди потенціалу дії агоніста над амплітудою потенціалу дії антагоніста). Особливо виразно усі ці показники змінюються у дітей 8-9-річного віку – критичний період щодо розвитку функцій опорно-рухового апарата.

21. Функціональна система як акт поведінки – це тимчасова динамічна організація, всі компоненти якої взаємодіють і забезпечують вирішення поставленої задачі (перебратися через канаву). В даній функціональній системі взаємодіють різні фізіологічні системи- нервова, аналізаторна, ендокринна, серцево-судинна, дихальна та інші. Функціональна система

Заняття 9

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 886 | Нарушение авторских прав