АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Фізіологічне обгрунтування шкільного уроку фізичної культури

В теорії і практиці фізичного виховання усі форми занять поділяють на урочні і позаурочні. Урочною формою занять передбачається виконання учбово-виховного процесу під безпосереднім керівництвом вчителя, позаурочною – як за участю вчителя, так і самостійно (ранкова, вступна, атлетична гімнастики, самостійні індивідуальні заняття, секційні заняття, фізкультпаузи, змагання тощо).

Основною формою урочного навчально-виховного процесу учнів в школі є урок фізичної культури. Він передбачений навчальним планом в усіх класах загальноосвітньої школи. Урок фізичної культури в школі характеризується суворою регламентацією діяльності учнів, дозуванням навантажень з врахуванням їх віку, статі і рівня фізичної підготовленості. Кожний урок повинен бути органічно пов’язаний з попереднім і наступним, складаючи разом з ними систему уроків. На кожний урок вчитель готує систему контролю тих знань, вмінь і навичок, яких вони набули протягом попереднього навчання.

Зміст уроку та етапи його побудови. Діяльність учня, направлена на виконання передбачених уроком вправ, складає зміст заняття. Його складовими компонентами є слухання вчителя, спостереження

і сприйняття того, що показує педагог, осмислення отриманої інформації, проектування власних дій та їх виконання, організація самоконтролю і самооцінки, обговорення запитань, які виникають протягом уроку з вчителем та друзями, регулювання емоцій тощо (Б.М.Мінаєв, Б.М.Шиян, 1989).

Першочергова роль в організації уроку відводиться багатогранній діяльності вчителя, який ставить перед учнями конкретні завдання і створює відповідні умови для їх виконання. Окрім того, вчитель здійснює спостереження за діяльністю учнів, оцінює і корегує їх дії, дозує навантаження за обсягом та інтенсивністю.

Кінцевим результатом навчально-тренувальної діяльності дітей є набуті на уроках фізкультури знання, вміння і навички, а також зміни функціонального стану органів і систем (негайні тренувальні ефекти), які лежать в основі змін фізичного і психічного стану учнів (кумулятивний тренувальний ефект, натренованість, підготовленість, спортивна форма).

Таким чином, поняття "Зміст уроку фізичної культури" включає в себе комплекс передбачених уроками фізичних вправ, безпосередню діяльність учнів, роботу учителя та кінцевий результат сумісної діяльності учня і педагога.

В організації уроку фізкультури виділяють ряд етапів (Л.В. Волков, 1988; Б.М. Мінаєв, Б.М. Шиян, 1989).

Першим етапом побудови уроку фізкультури передбачається: 1) поетапне включення учнів в пізнавальну діяльність, 2) поступове досягнення необхідного рівня працездатності, 3) поступовість вирішення передбачених уроком навчальних, оздоровчих і виховних завдань, 4) забезпечення доброго післяробочого стану учнів. Другим етапом побудови уроку передбачається визначення фізичних вправ і послідовності їх виконання, третім – визначення взаємопов’язаної послідовності дій вчителя і учня при вирішенні конкретних завдань, підбір необхідних методичних прийомів для досягнення необхідного результату, організація підгруп, порядок зміни місць занять, інші допоміжні дії.

За змістом усі уроки фізкультури умовно поділяють на предметні і комплексні. Предметні уроки включають в себе навчальний матеріал з якого-небудь одного розділу програми (гімнастика, спортивні ігри, легка атлетика). Методика проведення таких уроків істотно наближається до методики тренувальних занять з окремих видів спорту. Найчастіше предметні уроки проводять в старших класах. В молодших і середніх класах предметні уроки проводяться лише з лижної підготовки і плавання. Комплексними уроками передбачається включення в одне заняття матеріалу з різних розділів програми. В таких уроках, звичайно, виділяють основний матеріал і допоміжні вправи з пройденого матеріалу (для закріплення). Комплексні уроки більш різнобічно впливають на організм дітей, ніж предметні, окрім того, вони емоційніші і більш цікаві для дітей.

Завдання уроків фізкультури. В залежності від завдань, які мають бути вирішені в першу чергу, як предметні, так і комплексні уроки фізичного виховання поділяють на навчальні, тренувальні (оздоровчі), виховні, контрольні і змішані (комбіновані). В молодших класах навчальні уроки складають приблизно 75% від загальної кількості занять, в середніх -біля 60%), в старших – 30%. В цілому, із зростанням віку учнів, питома вага навчальних уроків знижується, а тренувальних – зростає, досягаючи в старших класах 60%.

При плануванні тренувальних уроків фізичної культури належить враховувати наявність сенситивних періодів природного розвитку окремих рухових здібностей (3.1.Кузнецова, 1974), а також пропозицій Г.П.Богданова (1986) про необхідність використання фізичних вправ, які б впливали на розвиток відстаючих рухових здібностей.

Вирішення навчальних завдань уроку забезпечує здобуття учнями певних знань, вмінь і рухових навичок. Навчальним уроком передбачається також навчання учнів використовувати набуті знання, вміння і навички в повсякденному житті. Навчальні завдання визначають зміст навчального процесу, передбачають чітку і конкретну установку навчальної діяльності з передбаченням кінцевого результату даного уроку. Доза навчального матеріалу повинна бути такою, щоб вона була реальною для засвоєння протягом даного уроку.

Вирішення оздоровчих завдань уроків фізкультури забезпечує досягнення належного даному віковому періоду учнів рівня функціональних резервів (рівня здоров’я), фізичного розвитку і фізичної підготовленості, формування правильної постави. З цією метою вчитель здійснює ряд заходів, які позитивно впливають на здоров’я учнів. Це науково обгрунтоване дозування фізичних вправ, належні гігієнічні умови проведення занять, використання засобів, направлених на прискорення перебігу відновних процесів, проведення занять на свіжому повітрі, акцентування уваги на правильності постави, дихання тощо.

При організації занять фізичними вправами особливу увагу звертають на необхідність найсуворішого дотримання відповідних санітарно-гігієнічних та протиінфекційних вимог. Заняття учнів на уроках фізкультури доцільно проводити босоніж. Значно посилюючи загартувальний ефект, такі заняття сприяють підвищенню стійкості дітей до простудних захворювань. Окрім того, заняття босоніж сприяють покращанню постави учнів, зміцненню опорно-м’язового апарата стопи (В.А.Авраменко і ін., 1994).

Належну увагу на уроках фізкультури слід приділяти удосконаленню функцій вестибулярного аналізатора у дітей та підлітків. Це обумовлено наявністю багатьох професій, які вимагають високого розвитку таких здібностей, як вестибулярна стійкість, просторова орієнтація, збереження статичної рівноваги (монтажники, льотчики, моряки, водії тощо), та недостатністю розвитку даних здібностей у школярів. Вченими встановлено позитивний зв’язок досконалості вестибулярного аналізатора і імунної реактивності організму дітей.

Сутність виховних завдань уроку фізвиховання полягає у використанні фізичних вправ з метою розвитку моральних і вольових якостей учнів. Елементами виховних завдань уроку фізкультури можуть бути зауваження вчителя щодо охайності спортивної форми, бережного відношення до спортивного спорядження, до природи тощо.

Чималу тривожність у учнів у зв’язку з фізичним вихованням викликають ситуації, в яких їх фізична підготовленість оцінюється не вчителем фізкультури, а ровесниками,^- коли одні учні насміхаються і глузують над іншими з їхньої фізичної недосконалості (неможливість підтягнутись на перекладині, віджатись в упорі тощо). Негативна оцінка рівня своєї фізичної підготовленості у таких підлітків може призвести до психотравматизації, відокремлення від групової фізичної підготовки в школі, секції, пошуків засобів для фізичного самоутвердження за межами школи. Щоб цього не сталось, потрібні такт і чуйне ставлення до таких учнів з боку вчителя. Педагог завжди повинен вміти віднайти у відстаючого учня ті позитивні зрушення формування навичок і розвитку фізичних здібностей, які можна було б схвалити.

Звичайно, чисто навчальних, як і чисто оздоровчих або виховних, уроків немає. Усі вони несуть в собі і елементи навчання, і оздоровлення, і виховання, а різняться між собою лише за обсягом інформації щодо направленості на поставлену мету. Проте, при потребі вони можуть виступати і самостійно, з чітко вираженою метою і конспектуванням. З багатьох конкретних задач, які вирішуються на уроці, акцентувати увагу належить лише на основних, яких має бути не більше двох-трьох.

Отологічне обґрунтування проведення підготовчої, основної та заключної чистини уроку фіз-виховання. Урок фізичного виховання здебільшого складається з трьох частин: підготовчої, основної і заключної. Основними завданнями підготовчої частини шкільного уроку фізкультури є такі (Б.М.Мінаєв, Б.М.Шиян, 1989):

• організація учнів та психологічне налаштування їх на свідоме виконання завдань даного уроку;

• підготовка учнів до оволодіння конкретними вправами (ігровими, гімнастичними, легкоатлетичними тощо);

• підготовка функціональних систем організму учнів до виконання фізичних вправ;

• сприяння формуванню постави, розвитку спритності і вмінню керувати руховою діяльністю.

Вступною частиною тренувальних уроків створюється оптимальна збудливість ЦНС, підвищується обмін речовин і температура тіла, прискорюється впрацювання органів і систем організму до наступної діяльності (до основної частини уроку). У дітей шкільного віку впрацювання соматичних і вегетативних функцій проходить швидше, ніж у дорослих. Цьому сприяє більш висока збудливість і функціональна рухливість нервових клітин, а також менша інертність нервових центрів, які регулюють роботу кисне-забезпечуючих систем організму.

В підготовчій частині виконуються вправи, які забезпечують підготовку організму до більш інтенсивних навантажень в основній частині уроку. Друге завдання підготовчих вправ – зменшити ризик можливих перенапружень і травм. Прості рухи без великої амплітуди і великих навантажень сприяють виділенню в порожнину суглобів синовіальної рідини, яка захищає суглобні хрящі від безпосереднього тертя, а отже від пошкоджень і остеохондрозу.

Не варто розпочинати тренування з бігу, оскільки в колінних, кульшових, гомілкоступневих суглобах ще немає достатньої кількості синовіальної рідини, а при бігові після фази польоту в кожному кроці відбувається приземлення із значним навантаженням на суглоби ніг і хребет. Тому перед бігом належить виконати прості вправи (присідання, махові рухи ніг, нахили тулубу і голови тощо) на суглоби і хребетний стовп. Поєднання цих вправ з розтягненням сприятиме збільшенню еластичності сухожилля і зв’язок, попереджуватиме їх розриви при більш значних напруженнях в основній частині уроку. Виконання циклічних вправ (біг 5-6 хв. із ЧСС 130-150 ск/хв.) стимулюватиме функцію системи аеробного енергозабезпечення діяльності – дихальної і серцевосудинної.

Підготовча частина уроку включає в себе шикування (в молодших класах початкове шикування виконує вчитель, в старших – черговий учень) і перешикування, ходьбу, біг і стрибки різними способами, танцювальні вправи, загальнорозвиваючі вправи без предметів, з предметами та на снарядах, в русі і на місці тощо. Підготовча частина уроку може проводитись і ігровим методом. Вправи підготовчої частини уроку повинні бути індивідуальні за обсягом, інтенсивністю та характером виконань, їх загальна тривалість-8-12 хв..

Основними завданнями основної частини уроку є:

• набуття учнями передбачених планом даного уроку знань, вмінь і навичок;

• розвиток фізичних здібностей;

• підвищення рівня спортивної кваліфікації;

• формування правильної постави;

• морально-вольова підготовка.

При плануванні обсягу і інтенсивності фізичних вправ основної частини уроку враховується характер фізичних вправ, тривалість інтервалів відпочинку між ними, рівень натренованості учнів, специфіка рухових здібностей, які плануються розвивати та індивідуальні особливості учнів.

Величина фізичних навантажень в основній частині уроку повинна бути достатньою (пороговою або надпороговою) як за інтенсивністю, так і за кількістю повторень окремих вправ: 15-20 повторень при розучуванні вправ і 30-40 – при їх закріпленні. З метою попередження переохолодження дітей при проведенні занять в умовах пониженої зовнішньої температури інтенсивність виконання вправ збільшують, а тривалість інтервалів між вправами зменшують. В жарку погоду, навпаки, кількість вправ підвищеної інтенсивності зменшують. Тривалість основної частини уроку-30-35 хв..

Поряд з формуванням вмінь і навичок значну увагу в основній частині уроку приділяють теоретичним положенням (навчальна направленість уроку). При цьому не варто боятись часткового зниження моторної щільності уроку, яка є складовим компонентом успішного вирішення основних завдань уроку. Для створення позитивного емоційного фону вчитель повинен проводити урок жваво, весело (по можливості під музику) з постійною зміною умов і місця проведення занять. При опануванні новими руховими навичками необхідно спостерігати за правильністю їх засвоєння, пам’ятаючи, що перероблення невірно засвоєної навички для нервової системи учня задача більш складна, ніж її формування.

Завданнями заключної частини уроку є: поступове зниження збудливості ЦНС, зумовлене виконаною роботою, приведення організму до стану відносного спокою. З метою більш швидкого відновлення функцій організму використовують вправи, що сприяють активному відпочинку, інші педагогічні, психологічні та медико-біологічні засоби, направлені на прискорення перебігу відновних процесів в організмі. Високоефективними в цій частині уроку є вправи на розслаблення м’язів, різноманітні дихальні вправи. Тривалість заключної частини уроку – дві-три хвилини.

В заключній частині уроку фізкультури вчитель перевіряє домашнє завдання, підводить підсумки уроку (виставляє оцінки), дає завдання на наступний урок. Після закінчення заключної частини уроку функціональний стан органів і систем організму учня повинен наближатись до такого, який був перед уроком. Якщо урок фізкультури стоїть в розкладі останнім або коли після нього матиме місце продовжена перерва, відновлення функціонального стану організму може продовжуватись і після уроку фізкультури.

2. Дозування навантажень на уроці фізкультури

Дозування фізичних навантажень на уроці фізкультури є обов’язковою передумовою досягнення бажаних тренувальних ефектів. Окрім того, без повторення фізичних вправ неможливе формування рухових навичок та розвиток рухових здібностей.

Під фізичним навантаженням розуміють міру впливу фізичних вправ на організм учнів. Доза навантажень – це її певна величина за обсягом і інтенсивністю. Обсяг навантажень визначається тривалістю окремих тренувань та їх кількістю протягом доби, тижня, місяця тощо. Про обсяг навантажень можна судити і за кількістю виконаних вправ, довжиною пройденої (ходьбою, бігом, на велосипеді тощо) дистанції. Інтенсивність навантажень – це тривалість часу, затраченого на виконання даного обсягу роботи. Усе це зовнішні показники навантажень.

Із внутрішніх показників, які характеризують реакцію організму на навантаження, найбільш часто використовують показник ЧСС. Верхньою межею інтенсивності навантажень для школярів основної медичної групи є навантаження з ЧСС 170-180 ск/хв.. Робота з ЧСС 140-160 ск/хв. називається середньою, а з ЧСС 110-130 ск/хв. – низькою (Б.М.Мінаєв, Б.М.Шиян, 1989).

Про ступінь впливу уроку фізичної культури на організм учнів судять за фізіологічною кривою уроку (ФКУ). ФКУ визначається на основі безперервної або дискретної реєстрації окремих фізіологічних показників (ЧСС, артеріального тиску, частоти дихання, температури тіла тощо). Фізіологічна крива уроку, побудована на основі реєстрації ЧСС, характеризується наростанням пульсу у вступній частині уроку, максимальним його зростанням – в основній, і зниженням – в заключній.

Усі дії учнів на уроці фізкультури поділяють на педагогічно доцільні і недоцільні. Доцільними діями є фізичні вправи, участь в демонстрації та взаємоконтроль, підготовка спортивного інвентаря, його установка і переміщення, підготовка місць занять, відпочинок тощо. Недоцільні дії- це ті, які не сприяють вирішенню завдань уроку, тобто зайві рухи та дії (наприклад, підготовка ями для стрибків під час уроку).

Істотний вплив на рівень функціонального стану учнів має моторна щільність уроку. Розрізняють загальну і моторну щільність уроку фізкультури. Для визначення моторної щільності уроку та його всебічної оцінки проводять хронометрування і оцінюють реакцію організму на конкретне навантаження. Для цього обстежуються три учні класу – з низьким, середнім і високим рівнем фізичного розвитку.

Для хронометрування дій на уроці зручно користуватися шаховим годинником, який включається з початком уроку і виключається через 45 хв.. Вчитель записує показники в спеціально підготовлений протокол. Через кожні 4 хв. уроку вимірюють ЧСС (перше вимірювання пульсу проводять перед початком уроку). В завчасно підготовлений протокол спочатку записують показники секундоміра, а тоді наступну дію. Віднявши величину попереднього показника часу від наступного, визначають час, витрачений на кожну дію. В протоколі фіксують як доцільні, так і

недоцільні витрати часу. Недоцільні витрати часу записують у відповідну графу із знаком "мінус". Після завершення уроку для визначення його щільності час окремих граф додають по вертикалі. Відношення суми раціональних витрат часу до тривалості уроку (в процентах) називається загальною щільністю уроку фізкультури (ЗЩУ). Для визначення моторної щільності уроку (МЩУ) враховується лише час виконання фізичних вправ:

МЩУ =Витрати часу на виконання вправ / Тривалість уроку*100.

Порівняння даних загальної і моторної щільності уроку дозволяють дати оцінку педагогічної майстерності вчителя, його організаційним здібностям, сприяють пошукам резервів підвищення якості роботи педагога.

МЩУ є важливим критерієм оздоровчої цінності уроку фізкультури. При аналізі МЩУ порівнюють його величини в підготовчій, основній і заключній частинах заняття. В основній частині уроку МЩУ може Становити 80-90%, а у вступній – не перевищувати 10-15%. МЩУ при розучуванні нових фізичних вправ завжди менша, ніж при закріпленні і вдосконаленні їх виконання. Плануючи моторну щільність тренувальних уроків, необхідно враховувати психологічні особливості школярів.

Оптимальною для тренувальних занять вважається МЩУ – 70-80%, для навчальних – 50% і нижче. Що ж до ЗЩУ, то вона має бути якнайбільшою (до 100%). Середні дані МЩУ і ЧСС учнів старших класів на уроках легкої атлетики, лижної підготовки, гімнастики і спортивних ігор в загальноосвітніх школах м. Кам’янця-Подільського наведені в таблиці 52.

Таблиця 52

Моторна щільність і інтенсивність (за ЧСС)

фізичних навантажень на уроках фізкультури

учнів старших класів загальноосвітніх шкіл

м. Кам ‘янця-Подільського

Для підвищення МЩУ необхідно враховувати такі пропозиції Б.М.Мінаєва і Б.М.Шияна (1989):

• організовуючи основну частину уроку, доцільно об’єднувати учнів у групи, команди тощо;

• кількість та якість спортивного інвентаря;

• використання ефективних методів організації діяльності учнів, способів виконання завдань і управління класом;

• інтенсифікація допоміжних дій на уроці і підготовка місця занять до уроку;

• лаконічність пояснень, зауважень, обговорень, їх поєднання з виконанням вправ;

• широке використання додаткових завдань тощо.

Успішність занять школярів фізкультурою визначається рівнем опанування відповідними знаннями, якістю виконання рухових дій (рівень володіння технікою при виконанні програмних вправ), нормативами, передбаченими шкільною програмою і, звичайно, обсягом набутих функціональних резервів (рівнем здоров’я), їх відповідності віковим нормативам за окремими функціональними показниками.

Особливості формування рухових навичок і розвитку рухових здібностей школярів на уроках фізкультури. У дітей молодшого шкільного віку предметне, образне мислення переважає над абстрактним. Тому на уроках фізкультури з молодшими школярами потрібно якнайповніше застосовувати наочність і показ виконання фізичних вправ. Основним методом навчання з дітьми молодшого шкільного віку повинен бути цілісний метод навчання з широким використанням емоційних ігрових видів спорту. Гіподинамія в поєднанні з нервово-емоційним (екзаменаційним) перенапруженням може стати першопричиною порушення діяльності серцево-судинної та інших систем організму молодших школярів.

Одним із завдань шкільного уроку фізкультури є формування правильної постави учнів. З цією метою у дітей важливо розвивати статичну витривалість м’язів тулуба, які утримують хребетний стовп у правильному положенні. Адже саме від розвитку м’язів тулуба залежить формування правильної кривизни хребетного стовпа, яка визначає поставу тіла. Отже, добрий розвиток м’язів тулуба, висока їх статична витривалість – першооснова правильної постави. Статична витривалість м’язів стопи і гомілки є основою попередження деформації стопи (плоскостопості).

Пубертатний період (10-13 років) характеризується виразними морфофункціональними змінами в усіх системах організму школярів. Раціональне чергування роботи і відпочинку в цей період активізує пластичні процеси, прискорює розвиток дітей і підлітків, особливо їх кістково-м’язового апарату. Висока еластичність зв’язкового апарату школярів є важливою передумовою розвитку гнучкості. Проте виконання учнями надмірно важкої, непосильної для них

фізичної роботи, може спричинити передчасне окостеніння епіфізів кісток і припинення росту взагалі. Небажаними наслідками силових перенапружень в цьому віці є перенапруження серця, розвиток перенатренованості організму в цілому.

Ефективність розвиваючих і підтримуючих навантажень, які виконуються учнями на уроках фізкультури, в час самостійних тренувань в гуртках і секціях, визначається їх структурою і величиною. Нормативи тренувальних навантажень для розвитку основних рухових здібностей, які необхідно виконувати школярам на кожнім уроці фізкультури, приведені в таблиці 53.

Додатковими резервами часу для розвитку силових здібностей є виконання силових навантажень в розвиваючих обсягах на уроках з гімнастики, а в підтримуючих обсягах – на заняттях легкої атлетики, спортивних та рухливих ігр. Виконання інтенсивних навантажень (ЧСС 120 ск/хв. і більше), направлених на розвиток швидкісно-силових здібностей, на уроці легкої атлетики або рухливих ігор може сприяти розвитку витривалості (Я. С. Вайнбаум, 1991). Виконання навантажень з врахуванням вказаних положень дозволяє досягти негайних тренувальних ефектів з усіх рухливих здібностей за 20-25 хв.. Час, що залишився, вчитель може використати для вирішення інших завдань уроку.

Ефективного розвитку більшості рухових здібностей на уроці легкої атлетики (з паралельним опануванням програмового матеріалу) можна досягти, скориставшись нормуванням навантажень, запропонованим Б. X. Калмиковим (таблиця 54).

Ефективність виконання силової роботи дітьми молодшого і середнього шкільного віку значно нижча, ніж дорослими. Причиною цього є значна затримка розвитку сили в цьому віці, зумовлена недосконалістю центральнонервових механізмів регуляції функцій, одночасною активізацією переважної більшості рухових одиниць. Лише в старшому шкільному віці, коли заверується природний розвиток сили м’язів, ефективність механізмів внутрішньом’язової і міжм’язової координації’ функцій наближається до рівня характерного дорослим.

Таблиця 53

Належне нормування навантажень для розвитку окремих рухових здібностей на уроці фізкультури (Я.С. Вайнбаум, 1991)

Таблиця 54

Нормування навантажень на уроці фізкультури з легкої атлетики в V класі (за Б.Х.Калмиковим)

Ефективність виконання силової роботи дітьми молодшого і середнього шкільного віку значно нижча, ніж дорослими. Причиною цього є значна затримка розвитку сили в цьому віці, зумовлена недосконалістю центральнонервових механізмів регуляції функцій, одночасною активізацією переважної більшості рухових одиниць. Лише в старшому шкільному віці, коли завершується природний розвиток сили м’язів, ефективність механізмів внутрішньом’язової і міжм’язової координації функцій наближається до рівня характерного дорослим.

При організації тренувальних уроків фізкультури, секційних занять з дітьми потрібно враховувати особливості їх типу нервової системи. Адже діти різних типів нервової системи по-різному щодо швидкості і якості засвоюють програмний матеріал уроку фізкультури. Так, на відміну від дітей сангвінічного типу діти спокійного типу нервової системи опановують складними координаційними рухами значно повільніше. Дітям нестримного (холеричного) типу характерна здатність швидко засвоювати рухові навички, але внаслідок переваги процесів збудження над процесами гальмування у відповідних нервових центрах вони досить часто витрачають на формування навичок більше енергії, ніж це. потрібно. Надмірно висока рухова активність таких дітей на уроках є однією з головних причин того, що вони своєчасно не опановують нових навичок.

Особливо уважним на уроках фізкультури повинен бути вчитель з учнями слабкого типу нервової системи. Постійно змінні ситуації при опануванні руховими діями, які вимагають вольових зусиль, спричиняють стан позамежного гальмування. Його наслідком є повна байдужість до розучування вправ, особливо нових. При заняттях з такими дітьми належить використовувати допоміжні вправи, які б полегшували виконання нових рухових дій.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 1953 | Нарушение авторских прав