АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Фізіологічне обгрунтування організації позаурочних форм фізичного виховання

Позаурочні форми занять фізичною культурою характеризуються перш за все їх добровільністю. Проте при добрій організації таких занять, завдяки їх високій емоційності.(ігри, танцювальні вправи тощо) переважна більшість учнів з бажанням приходить на спортивні майданчики, в зали тощо.

Ранкова гігієнічна гімнастика і гімнастика перед уроками. Фізіологічне значення ранкової гімнастики багатогранне. Забезпечуючи прискорене впрацювання органів і систем організму після сну, вранішня гімнастика створює належну "робочу установку", відчуття бадьорості, готовності до роботи. Не менш важливими функціями вранішньої гімнастики є загартовування організму та підвищення загальної працездатності. Особливо корисна вранішня гімнастика людям зрілого, старшого і похилого віку, у яких спостерігається природне сповільнення перебігу фізіологічних реакцій.

В час сну інтенсивність усіх без винятку фізіологічних процесів в організмі різко знижується: стає мінімальним обмін речовин, знижується температура тіла, на 10-15% зменшується ЧСС і частота дихальних рухів, послаблюється циркуляція міжтканинної рідини, нервова система знаходиться в стані гальмування. В час сну знижена збудливість і тих нервових центрів, які в звичайних умовах збуджуються звичною для них за силою величиною світлових, звукових, тактильних, температурних та інших подразників. Після пробудження гальмівний стан ЦНС проходить (врівноважується з процесом збудження) не зразу, а поступово, через десятки хвилин або і кілька годин. У зв’язку з цим після пробудження продуктивність розумової і фізичної роботи в силу зниженої збудливості ЦНС дещо знижена, в органах і тканинах є деякий застій міжклітинної рідини і крові, що сприяє нагромадженню в організмі продуктів обміну.

Головною умовою підвищення збудливості нервової системи після сну є частота і сила надходження до неї імпульсів з рецептивних зон. Саме цьому є перш за все і покликана служити ранкова гімнастика. Забезпечуючи надходження в ЦНС сильного потоку імпульсів від рецепторів багатьох аналізаторів, а особливо від проприорецепторів, ранкова гімнастика сприяє швидкому підвищенню тонусу ЦНС, і зростанню працездатності. Більш швидкому відновленню збудливості ЦНС сприяють водні процедури, свіже повітря, помірна сонячна радіація.

Правильно організована ранкова гімнастика знижує хронаксію м’язів і нервів, підвищуючи тим самим їх збудливість, поліпшує координаційні відношення м’язів-антагоністів; сприяє активізації функцій вегетативних систем, покращуючи тим самим живлення клітин організму (споживання кисню тканинами зростає на 10-15% вище рівня спокою). Діти, які систематично займаються ранковою гімнастикою на відкритому повітрі, менше хворіють простудними та інфекційними хворобами, більш врівноважені, краще вчаться.

Ранкова гімнастика не повинна приводити до зниження працездатності учня протягом дня. Інтенсивною ранкова гімнастика може бути лише для висококваліфікованих спортсменів, функціональні можливості органів і систем яких значно вищі, ніж у ненатренованих осіб. Ранкову гімнастику спортсмени досить часто поєднують з першим тренуванням.

Окрім чисто функціонального ефекту, вранішня гімнастика повинна сприяти вихованню (самовихованню) у дітей моральних і вольових здібностей. Щоденне виконання фізичних вправ виробляє внутрішню зібраність, дисциплінованість, активність, самостійність. Навчити дітей самоорганізації, вмінню, якщо це потрібно, примусити зробити те, що потрібно, хоч і не хочетьїя, особливо важливо саме у віці від 7 до 11 років. Якщо цей період не буде використаним для вирішення вказаних завдань, то в майбутньому, як правило, виникне потреба перевиховання. Щоденне виконання вправ вранішньої гімнастики – це той мінімум рухової активності, який, увійшовши у звичку кожної дитини, повинен стати елементом особистої гігієни на наступні роки життя.

При виконанні дітьми фізичних вправ належить постійно звертати увагу на правильність дихання - воно має бути глибоким, спокійним, з повним видихом. Як правило, видих робиться при різких нахилах, присіданнях, поворотах, тобто тоді, коли грудна клітка і органи черевної порожнини стискаються, сприяючи більш повному видиху; у вправах на силу видих робиться в момент найбільшого м’язового напруження. Вдих, навпаки, виконується в положеннях, які сприяють розширенню грудної клітки. При виконанні бігових вправ вдих і видих повинен узгоджуватись з темпом і ритмом бігу. Надмірно часте дихання утруднює координацію рухів, порушує узгодженість роботи систем енергозабезпеченя, ритм бігу, не забезпечує достатньої легеневої вентиляції. При бігові з середньою швидкістю вдих і видих робиться на кожні два кроки, при повільному – на кожний вдих і видих 3-4 кроки.

Комплекс вправ вранішньої гімнастики складається з врахуванням таких вимог (М.Д.Холодов,

1990): 1)в комплексі повинно бути від 4 до 10 вправ; 2) кожна вправа виконується 6-8 разів; 3) розпочинати і завершувати комплекс належить ходьбою; 4) після бігових та гімнастичних вправ, стрибків включають вправи на відновлення дихання; 5) наявність вправ, які ведуть до затримки дихання; 6) фізичні вправи повинні виконуватись в такій послідовності: ходьба, біг, підтягування, вправи на м’язи верхнього плечового пояса, тазостегнові суглоби, стрибки і вправи на дихання. В комплекс вправ вранішньої гімнастики включають вправи на розтягнення (всі тварини після пробудження потягуються), поєднуючи їх з підніманням рук та глибоким диханням, – вправи для ніг, легкий біг підтюпцем, вправи корегуючої гімнастики. Завершити комплекс доцільно дихальними вправами і водними процедурами.

Гімнастика перед заняттями (вступна гімнастика), її основними завданнями є організація учнів перед початком навчальних занять, підвищення працездатності учнів на перших уроках, загартування організму, попередження порушень постави тощо. Істотно зростає роль гімнастики перед заняттями для тих, хто систематично не робить вранішньої гімнастики. Позитивна роль гімнастики перед уроками перш за все полягає в прискоренні впрацьовування тканин, органів і систем організму до наступної діяльності. Крім того, вправи гімнастики перед уроками виконують важливу функцію щодо підтримання досягнутого рівня натренованості.

Методикою проведення вступної гімнастики учнів передбачається завчасне планування комплексу вправ (5-7 глобальних вправ динамічного характеру) з врахуванням сезону року з обов’язковим акцентуванням уваги при виконанні вправ на правильність постави і дихання. Загальна тривалість вступної гімнастики – 15-20 хв., інтенсивність за ЧСС – низька (не більше 130 ск/хв.), з поступовим зниженням в кінці заняття. "Для нормалізації емоційного стану учнів перед заняттям в комплекс вступної гімнастики вводять вправи, направлені на підвищення тонусу м’язів (статичні вправи, вольові вправи Анохіна тощо), вправи на активізацію розумової діяльності – різні рухи головою, вправи асиметричної гімнастики, вправи на концентрацію уваги, психорегулюючі вправи.

Виробнича гімнастика. Для сучасного виробництва характерна мала рухова активність трудівників, монотонність і однотипність операцій, високий вміст шкідливих домішок в навколишньому повітрі, підвищена або понижена температура, наявність шуму і вібрації, висока напруга зорового і слухового аналізаторів. Низька енергоємність праці з великою нервовою напруженістю при монотонності операцій і різкому обмеженні рухової активності сприяє швидкому розвитку втоми та зниженню продуктивності праці. Така ситуація аналогічна умовам гіподинамії.

Ефективним засобом відновлення організму та підвищення його фізичної працездатності є виконання вправ виробничої гімнастики. Такі, спеціально підібрані з врахуванням специфіки праці, комплекси фізичних вправ виконують перед початком роботи (вступна гімнастика), в процесі роботи і в час обідньої перерви. За фізіологічним значенням виробнича гімнастика є видом активного відпочинку, фізіологіяний механізм якого полягає в переключенні діяльності з втомлених нервових центрів на невтомлені. Поглиблене гальмування в центрах працюючих м’язів сприяє більш швидкому відновленню їх працездатності.

Особливо важлива роль вступної гімнастики і фізкультпауз в підвищенні продуктивності як м’язової, так і розумової праці зранку, в пізні вечірні та нічні часи, коли тонус нервової системи дещо знижений. Ефект виробничої гімнастики щодо підвищення продуктивності праці триває декілька годин.

Фізичні вправи активного відпочинку, а також емоційні фактори пов’язані з виконанням цих вправ, збуджуючи підкіркові центри і, зокрема, ретикулярну формацію мозкового стовбура, тонізують кору великих півкуль головного мозку. Підкіркові центри акумулюють енергію еферентних імпульсацій, яка згодом реалізується через активізацію відповідних структур кори мозку. Підвищення активності клітин кори головного мозку під дією активного відпочинку дозволяє розглядати його як фактор підвищення розумової працездатності. Знімаючи елементи фізіологічної гіподинамії, зв’язаної з сном і з обмеженням рухової активності в побуті, ранкова і виробнича гімнастики сприяють підвищенню продуктивності праці. Підвищення тонусу ЦНС зумовлене зростанням пропріорецепторної імпульсації, поліпшує кровообіг, дихання і лімфообіг, сприяє підтриманню постійності внутрішнього середовища, поліпшує терморегуляцію та біоенергетику. Підвищення фізичної і розумової працездатності школярів є важливою передумовою збереження та зміцнення їхнього здоров’я.

Фізкультурні хвилинки і фізкультурні паузи. Мета цих форм занять фізкультурою – відновлення зниженої, внаслідок втоми, працездатності, підвищення уваги та емоційного рівня учнів, попередження порушень постави. Час проведення фізкультхвилинок визначається вчителем, який проводить урок. Кількість вправ – 3-4, кількість повторень кожної вправи – 4-6 разів, загальна тривалість заняття – біля 2 хв.. В комплекс вправ фізкультхвилинки включають вправи для м’язів рук, спини, ніг (нахили, присідання, статичні напруження тощо).

Фізкультурні паузи проводяться з учнями усіх класів в групах продовженого дня. Вдома учні повинні проводити фізкультпаузи самостійно протягом 10-15 хв. через кожні 45 хв. розумової праці. В час фізкультпауз учням рекомендується виконувати домашні завдання з фізкультури.

Позитивний вплив фізкультхвилинок і пауз полягає в прояві механізму активного відпочинку – працездатність втомлених попередньою діяльністю нервових центрів відновлюється швидше, якщо в період пасивного відпочинку виконується робота раніше неактивних (малоактивних) груп м’язів.

Ігри та фізичні вправи на продовжених перервах. Такі ігри проводять після другого-третього уроку, коли внаслідок втоми істотно знижується працездатність учнів. При організації таких занять важливо дотримуватись загальних положень проведення уроку фізкультури з поділом заняття на три частини – підготовчу, основну і заключну. Звичайно, це не означає, що заняття на великій перерві мають дублювати урок фізкультури. Обов’язковість дотримання фізіологічно обгрунтованих принципів дозування навантажень є необхідною передумовою попередження перенапружень і втрати здоров’я.

Організовуючи заняття фізкультурою на великій перерві, необхідно надавати перевагу високоемоційним вправам і іграм, які викликають найбільший інтерес у учнів. Влітку – це футбол, гандбол, волейбол тощо, взимку – лижі, санки, ковзани, хокей, ігри і розваги з використанням снігу. Для відновлення організму до наступного уроку заняття фізкультурою припиняють за 5-6 хв. до закінчення перерви..

Проведення ранкової гімнастики, фізкультхвилинок, фізкультпауз, рухливих перерв в режимі дня висуває необхідність дотримання таких вимок (С.Б.Мудрик, Т.Ф.Мельник, 1994):

- погоджена взаємодія і активна участь всього педколективу в фізкультурно-оздоровчій роботі;

- розширення і зміцнення матеріально-спортивної бази школи;

- залучення до фізкультурно-оздоровичих заходів всіх учнів, незалежно від того належать вони до основної чи до медичної групи;

- вдосконалення фізкультурно-оздоровчої роботи;

- висока професійна підготовка осіб, які залучаються до проведення фізкультурно-оздоровчої роботи в режимі навчального дня;

- проведення методичних семінарів, наукових конференцій з вчителями фізичної культури і директорами шкіл.

Фізіологічне обгрунтування самостійних занять фізичними вправами. Формування у школярів потреби фізичного вдосконалення включає в себе: 1) виховання у дітей позитивного відношення і інтересу до занять фізичними вправами; 2) озброєння учнів спеціальними знаннями, формування на їх основі переконань в необхідності систематичних занять;

3) формування вмінь і навичок самостійних занять;

4) формування звички до щоденних занять фізичною культурою (Б.М.Мінаєв, Б.М.Шиян, 1989).

Метою самостійних індивідуальних занять є зміцнення здоров’я, розвиток рухових здібностей, підвищення функціональних можливостей організму. Пробудженню у школярів інтересу до занять фізичною культурою сприяє:

- якісне проведення усіх форм занять в школі;

- добре оснащення і естетичне оформлення матеріально-спортивної бази;

- посильність завдань, які ставляться перед учнями;

- активна участь у заняттях фізичною культурою і спортом вчителів інших предметів, керівництва школи, батьків;

- узгоджені дії в питанні оздоровлення дітей, вчителів і батьків;

- знання фізіологічних механізмів впливу фізичних вправ на організм людини, його працездатність, тривалість життя тощо.

Впровадження самостійних занять в практику необхідно розпочинати озброєнням учнів певним обсягом знань, вмінь і навичок на уроках з наступним їх вдосконаленням поза межами уроку (домашні завдання). Саме через постійні домашні завдання у учнів формуватиметься звичка до систематичного виконання вправ. Вправи домашнього завдання повинні викликати інтерес і позитивні емоції у школярів, сприяти розвитку киснезабезпечуючих (дихальної і серцево-судинної) систем, які найбільш тісно пов’язані з розвитком загальної витривалості, а отже із зростанням рівня здоров’я.

На основі вивчення передового досвіду вчителів фізкультури за останні 30 років встановлено (Б.А. Мирончук і ін., 1994), що 58,4% викладачів пропонують учням використовувати в час виконання домашніх завдань засоби гімнастики, 21% – засоби легкої атлетики і 21% – рухливі ігри. Оптимальним щодо тривалості вважаються фізичні навантаження домашніх занять для учнів молодшого віку – 25-30 хв., середнього віку – 30-40 хв., старшого віку -40-60 хв.. При цьому самостійне тренування повинно проводитись згідно з традиційними методами. Біля 60% викладачів пропонують такі форми контролю ефективності виконання домашніх завдань з фізичної культури: перевірка домашніх завдань на уроках, виконання вправ в умовах змагання, оцінка в фізичній підготовці, опитування батьків.

В залежності від вибраного виду спорту в індивідуальні заняття включають вправи на витривалість, спритність, гнучкість тощо.

Для гармонійного розвитку організму широко використовується атлетична гімнастика (АГ). На першому етапі занять АГ учнів 14-16-річного віку особливу увагу приділяють всебічній фізичній підготовці (малоінтенсивний кросовий біг, ходіння на лижах, плавання, загальнорозвиваючі вправи). На другому етапі занять підключають силові вправи з штангою, яку учень може підняти без великого напруження 8-10 разів. Високоефективними щодо розвитку міофібрилярної гіпертрофії м’язів, а значить сили, є вправи з штангою вагою 70-80% від максимальної. Кількість піднімань таких вантажів -4-6 разів, кількість підходів в серії – 2-6. Обсяг навантажень залежить від віку, стану здоров’я і рівня фізичної підготовки (3-4 тренувальних занять на тиждень, тривалістю від 20-30 до 40-60 хв.). Заняття АГ доцільно поєднувати із заняттями на розвиток загальної витривалості. Одно-дворазовий, протягом тижня, біг тривалістю біля 30 хв. або ж виконання інших циклічних вправ сприятимуть гармонійному вдосконаленню вегетативних і соматичних функцій.

Самостійні заняття фізичними вправами належить поєднувати із загартувальними процедурами, широко використовуючи різноманітні засоби відновлення працездатності і самоконтролю за станом здоров’я.

В періоді припинення активних занять спортом ефективним щодо підтримання фізіологічної реактивності організму є заняття легкою атлетикою (біг підтюпцем), плаванням, туризмом. Помірна інтенсивність навантажень при туризмі робить його доступним для тренування осіб із слабкою фізичною підготовкою. Нормування навантажень в пішохідному туризмі подано в таблиці 55. Виконання учнями вказаних навантажень сприятиме розвитку загальної і силової витривалості, а також виявляє позитивний ефект (за механізмом активного відпочинку) щодо майбутньої розумової працездатності.

Таблиця 55

Нормування навантажень в масовому пішохідному туризмі для школярів (за Я.С.Вайнбаумом, 1986)

4. Роль фізичних вправ у формуванні постави школярів

Морфофунщіональні передумови порушень функцій хребта у школярів і дорослих. Опорно-руховий апарат людини – це раціонально збалансована система з великими резервами міцності та гнучкості. При цьому функцію опори тіла і усіх його органів виконує скелет, опорою для скелета є хребет, а основою (опорою) для руху – м’язи. Наявність спіралеподібної форми хребта дає людині можливість рухатись у вертикальному положенні і витримувати досить великі навантаження. Виконуючи амортизаторну функцію, хребет захищає головний мозок і внутрішні органи від пошкоджень при ходьбі, бігові, стрибках.

Хребет людини складається з гнучко з’єднаних між собою 7 шийних, 12 грудних і 5 поперекових хребців та крижово-куприкових хребців, які зрослися між собою. Рухливість хребта, його еластичність, пружність, здатність витримувати великі навантаження перш за все визначається функціональним станом міжхребцевих дисків. З’єднуючи тіла хребців, диски відіграють роль еластичних сполучень, які послаблюють поштовхи, удари та струси хребтового стовпа.

Міжхребцеві диски є хрящовими утвореннями, до їх складу входить студенисте ядро, фіброзне кільце, верхня і нижня гіалінові пластинки, які прилягають до тіл хребців. Через ці пластинки здійснюється проникнення поживних речовин і рідини з міжхребцевих кровоносних судин в середину диска.

Фіброзне кільце диска утворене кільцеподібними тяжами волокнистого хряща. Саме на них і приходиться основний тягар всього тіла. Студенисте ядро (м’який волокнистий хрящ) сильно стиснуте. Постійно прагнучи розширитись, воно пружинить і амортизує поштовхи, які приходяться на хребет. Завдяки високому вмісту води, ядро має високу ступінь реактивності і здатне збільшувати свій обсяг в два рази. Знаходячись під тиском фіброзного кільця, ядро виконує роль шарової осі, навколо якої здійснюються рухи хребта. При згинанні хребта вперед студенисте ядро виконуючи функцію еластичного шарнірного сполучення, відсовується назад, при розгинанні – витискається вперед, при згинанні вправо -переходить вліво і т.д. Протягом дня студенисте ядро, втрачає значну кількість води і міжхребцеві диски сплющуються. Внаслідок цього втомлена людина у вечірню пору на два-три сантиметри нижча зростом, ніж вранці.

На думку професора Я.Ю.Лопелянського, дегенеративно-дистрофічні зміни міжхребцевих дисків – не лише захворювання віку, а і захворювання виду, наслідок прямоходіння. У тварин вага тіла рівномірно розподіляється на іх хребці та диски хребта. Внаслідок прямоходіння, у людини основне навантаження приходиться на поперековий і шийний відділи хребта, які опираються на таз і малорухомий грудний відділ. Таким чином, хребет людини втратив біомеханічні переваги горизонтального положення. Сумарна протидія для рівноваги верхньої частини тіла за таких умов забезпечується скороченням м’язів поперекового відділу тулуба, напруженням зв’язочного апарата, внутрішньочеревним тиском і опором, зумовленим рухливими сегментами хребта.

У вертикальному положенні нижні диски поперекового відділу хребта знаходяться нижче опори, коротке плече важеля дії, а інша частина (довге плече важеля) вище точки опори. При зігнутім положенні тіла і витягнутих руках навантаження на довге плече ще більше збільшується. Щоб не впасти вперед під дією сил земного тяжіння, зростає напруження м’язів, які підтримують тіло у вертикальному положенні. За таких умов найбільше навантаження створюється в зоні "точки опори", на межі рухливого поперекового відділу хребта і нерухливого тазу. Важливими у виясненні причин порушень функцій поперекового відділу хребта є дані О.С.Гордієнко, (1993), В.В.Муханової, (1993) про те, що найвищий внутрішньодисковий тиск у здорової людини реєструється в положенні сидячи – 10-15 кг/см².

Значне навантаження одержує хребет при сходженні зверху вниз, при стрибках. Так, при "м’якому" стрибку з висоти 0,5 м поперекові диски одержують навантаження в 100 кг, при "твердім" стрибку – 300-400 кг. Навіть при кашлі, чханні, натуженні сила стискання хребців зростає до 240 кг.

Істотно змінюється тиск в дисках при виконанні різних рухів, при зміні пози тіла. Так, в позі стоячи з опущеними уздовж тіла руками, під вагою верхньої частини тулуба поперековий міжхребцевий диск піддається стисканню в 30-40 кг. При такій же позі, але з витягнутими вперед руками, сила стискання диска зростає до 60-66 кг (О.С.Гордієнко, 1993). Якщо при цьому утримувати вантаж в 10 кг, сила стискання диска сягає 200 кг. При згинанні тулуба (нахил вперед) на 10° сила стискання зростає до 60 кг, на 90° – до 120 кг. Якщо при нахилі тулуба утримується вантаж в 30 кг, навантаження на диск зростає до 480 кг.

При піднятті вантажу від підлоги хребет людини піддається компресії (стисканню), яка у 10 разів більша від ваги вантажу, який піднімається. Таким чином, саме при піднятті великих вантажів (більше 15-20 кг) створюються сприятливі умови для розвитку дегенеративно-дистрофічних процесів в міжхребцевих дисках. За таких умов диски втрачають еластичність, з’являються тріщини, виникають розриви фіброзних кілець. Згодом у фіброзне кільце входить пульпозне ядро. Через порушене фіброзне кільце при його розриві може випадати ядро диска (грижа диска Шморля). При цьому міжхребцева щілина звужується, утворюються задні остеофіти або "шипи" – бокові клювоподібні розростання тіл. Під дією постійних перенавантажень міжхребцевий диск з віком

змінюється, по краях тіл хребців формуються кісткові розростання (деформація хребців), виникають зміни з боку остистих і поперекових відростків.

Нормальний диск у зрілому віці є рідкістю. Зміни в кістково-суглобнім апараті хребта, міжхребцевих дисках спричиняють розвиток остеохондрозу (дегенеративно-дистрофічний процес, при якому вражаються міжхребцеві диски, суглоби та зв’язковий апарат хребта). Зміни в міжхребцевім диску (грижа диску) приводять до зменшення міжхребцевих просторів, що, в свою чергу, спричиняє стискання, травмування остеофітами ("шипами") нервових корінців. Найчастіше пошкоджуються останні поперекові міжхребцеві диски, на які приходиться найбільше статичне навантаження. Подразнення нервових корінців проявляється болями в попереку і в ногах.

Запущену форму поперекового остеохондрозу називають попереково-крижовим радикулітам. Характерними ознаками цього захворювання є набряк оточуючих тканин, венозний застій в судинах, які живлять нервові корінці, виразні болі в попереково-крижовій ділянці, які віддають в сідниці, стегна, гомілки, стопи, тобто по ходу сідничного нерва. В спокої, як правило, болі виражені слабо, проте вони завжди з’являються або посилюються при кашлі, чханні, при різкій зміні положення тіла (при вставанні з постелі), при ходьбі і рухах. Згладжується (сплощується) поперековий лордоз, виникає сколіоз. Хворі вимушено приймають специфічні пози, при яких зменшується натягнення, а отже і подразнення сідничного нерва – лежання на боці з зігнутою в тазостегновім і коліннім суглобах ногою, що болить. При вставанні хворий виконує ряд специфічних рухів, направлених на попередження механічних подразнень поперекових нервових корінців.

Причин, які сприяють виникненню остеохондрозу хребта багато. Ними можуть бути спадково зумовлені рухові стереотипи (особливості постави, походки, інші рухові стереотипи), важка фізична праця, зокрема виконання різких некоординованих рухів, тривале збереження вимушеної пози учнями, студентами, службовцями, науковцями (сидіння за партою, столом) тощо. Причиною розвитку остеохондрозу у юного спортсмена може бути невідповідність фізичних навантажень його фізіологічним можливостям, що сприяє травматизації і зношенню тканин хребта. В цілому остеохондроз – це процес старіння і руйнування тканин хребта. Ось чому з віком ймовірність захворіти остеохондрозом зростає.

Щоб попередити загострення остеохондрозу, необхідно навчитись зменшувати навантаженість на хребет в повсякденному житті і на виробництві, дотримуватись гігієни поз і рухів, не допускати переохолоджень, систематично займатись загартуванням та лікувальною фізкультурою. Особливу увагу належить приділяти вправам, направленим на зміцнення м’язів спини і черевного пресу, які підтримують хребетний стовп. Бажано систематично відвідувати лазню – природний засіб самоочищення організму, покращення функцій хребта і обміну речовин; двічі на рік проводити 10-добовий профілактичний курс масажу спини, шиї, грудей і поперекового відділу хребта.

З метою профілактики остеохондрозу кожній людині незалежно від віку необхідно знати, як правильно стояти і нахилятись, як правильно сидіти, лежати і вставати (В.В.Муханова, 1993);

• стійте завжди якнайпряміше, тримайте правильну поставу, голова не повинна "висіти". Це забезпечить рівномірність навантаження на різні відділи хребта;

• не перенавантажуйте хребет, обмежте згинання без опори;

• коли приходиться стояти довго, знайдіть точку опори для голови, тулуба, рук, ніг;

• тривалі вертикальні навантаження (стоячи) вимагають обов’язкового розвантаження (лежачи). Не варто ходити на високих каблуках більше 1-2 год.;

• сидіти завжди належить з максимально випрямленою спиною, зробіть зручні і корисні пристосування для сидіння в автомашині, на роботі, вдома;

• виключіть або ж різко обмежте час перебування у вимушеній позі згинання в положенні сидячи;

• "пересидівши" через кожні 10-15 хв. змінюйте позу, рухайте руками і ногами, періодично відхиляйтесь назад, потягуйтесь (через кожну юдину сидячої роботи встаньте і походіть);

• спати належить лише на жорсткому (твердому) ліжку, на малій (не високій) подушці;

• вставайте з ліжка м’яко, спираючись на руки;

• знаходячись довго у ліжку, частіше міняйте положення тіла, рухайтесь. Це поліпшує кровообіг хребта, спинного і головного мозку.

Можливість повного виздоровлення при остеохондрозі завжди сумнівна і, звичайно, залежить від клінічної форми захворювання, виразності кістково-дистрофічних змін в хребетному стовпі, частоті і тривалості загострень, своєчасності і повноцінності лікування і багатьох інших факторів. Реальністю є можливість попередити загострення остеохондрозу, тривалий час не відчувати болі в спині, якщо використовувати навіть самі прості методи профілактики. Завжди належить пам’ятати, що такі симптоми, як головний біль, біль в шиї, грудній клітці чи попереку, можуть бути і ознакою вираженого остеохондрозу. Складність діагностики даного захворювання в тому, що до певного часу, навіть при істотних пошкодженнях структури хребта, клінічних ознак хвороби немає, і людина не відчуває себе хворою. Згодом раптово хвороба швидко прогресує, нерідко викликаючи важкі ускладнення. Отже з віком, коли резервні можливості скелетної опори зменшуються, увага до них повинна неухильно зростати.

Дефекти постави і викривлень хребта у школярів. Вступ дитини до школи супроводжується своєрідною зміною динамічного стереотипу, який склався в дошкільному періоді виховання. Тривалі і систематичні навчальні заняття дітей, значні статичні навантаження, нові обов’язки і вимоги щодо поведінки учнів в школі значно знижують їх рухову активність, спричиняючи порушення функцій нервової системи, опорно-рухового апарату і внутрішніх органів. Біля 50% дітей мають порушену поставу (Е.П.Стромська, 1983; Л.О.Констаншиновська, В.В.Бондаренко, 1993).

Постава – це звична поза тіла людини, яка стоїть (сидить) або рухається. Постава не передається за спадковістю, її, як і будь-яку рухову навичку належить формувати з самого раннього віку. Правильна постава робить тіло людини красивим і сприяє нормальному функціонуванню вегетативних органів і рухового апарата людини. За умови правильної постави дотримання тіла в вертикальному положенні здійснюється з якнайменшими витратами енергії. При порушенні постави, особливо в період росту дитини, досить часто виникають стійкі деформації кісткового скелета, погіршується функціонування органів кровообігу, дихання, травлення, сечовиділення, порушується діяльність нервової системи, виникають головні болі, підвищується втомлюваність, знижується працездатність (Е.П.Стромська, 1963; А.Ф.Коптелін, 1969;М.Є.Клюєв, 1986).

Найбільш частою причиною викривлень хребта у дітей є недостатній розвиток мускулатури спини і черевного преса та тривалі статичні навантаження в умовах неправильного положення тіла. Спочатку викривлення хребта проявляється у вигляді нестійкого дефекту постави, який коригується самою дитиною. За умови, коли неправильна постава корпуса зберігається постійно, виникають вторинні зміни з боку опорно-рухового апарата і зокрема хребтового стовпа.

Вирішальну роль у виникненні порушень постави відіграє нерівномірний розподіл "м’язової тяги" (В.І.Христинін, 1964). М’язи, що випрямляють корпус, у більшості робочих рухів участі не беруть. Від їх тривалої бездіяльності постава тіла ще більше погіршується. Неправильна нефіксована постава за умови слабкого розвитку м’язів спини швидко перетворюється в стійке викривлення хребта, яке важко піддається виправленню.

Виникнення неправильної постави може бути зумовлене невідповідністю висоти стола і стільця зросту дитини, звичкою сидіти на стільці, який стоїть далеко від стола. Зігнуте положення корпуса в час навчальних занять може бути спричинене порушеннями функцій зорового чи слухового аналізаторів, поганим освітленням робочого місця. Бажано, щоб діти спали на помірно м’якій постелі з низькою подушкою.

Патологічні процеси кісткової системи, зокрема остеохондропатії, можуть виникати внаслідок дії тривалих фізичних (спортивних) перенапружень, статичних професійних перенавантажень та дії інших факторів, які порушують живлення кісток (носіння тісного одягу і тісного взуття).

Отже, на формування постави впливає ряд факторів: 1) характер будови і рівень розвитку кісткової системи, суглобного і нервово-м’язового апарату; 2) особливості умов праці і побуту; 3) порушення структури і діяльності організму, викликане деякими захворюваннями, зокрема тими, які були перенесені у ранньому дитинстві.

Постава визначається положенням голови, формою хребта і грудної клітки, кутом нахилу таза, станом плечового пояса, а також роботою м’язів, що беруть участь в підтриманні рівноваги тіла. У зв’язку з цим, окрім нормальної постави, виділяють ряд патологічних постав.

Нормальна постава. Форми тіла людини з правильною поставою пропорційні, голова розташована прямо, плечі розвернуті, дещо відведені назад, грудна клітка випукла, живіт підібраний. Для нормальної постави характерні такі основні ознаки (Г.А.Горяная, 1995):

• симетричність плечового пояса і обох лопаток;

• однакова довжина рук і ніг;

• симетричне розташування таза;

• однакова форма трикутників, які утворені боковою поверхнею тулуба і внутрішньою поверхнею опущених рук (мал. 46, А).

Відхилення від нормальної постави виникають як в сагітальній, так і в фронтальній площинах. В сагітальній площині існують такі типи патологічних постав: кругла, кругловвігнута, плоска і плосковвігнута спина (Е.П.Стромская, 1963, В.І.Христинін, 1964; С.Б.Тихвинский, В.С.Хрущов, 1980, Е.Г.Мортіросов, 1982, Г.А.Горяная, 1995).

Кругла спина характеризується зменшенням шийного і особливо поперекового кіфозів із збільшенням фізіологічного прогину грудного хребта – увесь хребет дугоподібно викривлений назад. Характерні зовнішні ознаки: нахилена вперед голова, "висячі" плечі, крилоподібні лопатки, дугоподібна спина, випуклий живіт, сплющені сідниці, зменшений кут нахилу тазу, дещо зігнуті у колінах ноги, інколи зігнуті у ліктях руки. При круглій спині зв’язки і м’язи спини розтягнуті. Діти з круглою спиною не можуть підняти руки максимально високо, рухи в них здійснюються по скороченій дузі: вкорочення грудних м’язів обмежує рухи в плечових суглобах. Внаслідок обмеженої екскурсії грудної клітки обсяг вдихуваного повітря зменшений на 20-25%. Діти з круглою спиною часто страждають розладами травлен-

Г Д Е

Рис.46 Нормальна (А, Б) і і деякі різновиди патологічних постав: В – сутулість, Г і Д – грудний сколіоз, Е – комбінований (S- подібний) сколіоз (А.Г.Горяная, 1995).

ня, недокрів’ям, порушенням обміну. Розвитку круглої спини сприяє тривале сидіння в зігнутому положенні за непристосованими партою або столом.

Кругло-ввігнута спина. Цей тип постави характеризується збільшенням фізіологічних вигинів в передньо-задньому напрямку. У верхній частині тулуба зміни подібні до тих, що характерні для круглої спини, у нижній – протилежно направлені. Внаслідок збільшення кута нахилу тазу збільшена поперекова кривизна, черевна стінка м’яка, в’яла і опущена, що нерідко призводить до опущення органів черевної порожнини.

Плоска спина характеризується зменшенням фізіологічних вигинів хребта і навіть переміщенням їх. В найбільш виразній формі глибокий поперековий лордоз (вигин наперед) – на рівні III поперекового хребця, а на рівні IV грудного хребця вже помітний перехід поперекового лордозу в грудний кіфоз (вигин назад) з верхівкою на IV хребці.

Фізіологічні вигини виконують ресорну функцію і відіграють важливу роль при бігові, ходьбі та стрибках. При плоскій спині нижня частина поперекового відділу хребта плоска і лише з III хребця розпочинається невеликий лордоз, який доходить до VII грудного хребця. Інколи замість поперекового лордозу спостерігається кіфоз – наслідок перенесеного в ранньому віці рахіту. При плоскій спині фізіологічні вигини, особливо в поперековій області хребта, згладжені, а тому його ресорна функція знижена Це негативно проявляється на функціональному стані спинного і головного мозку, особливо при бігові, стрибках, інших рухових діях.

Варіантом плоскої спини є плоско-ввігнута спина. Вона зустрічається досить рідко. Маючи подібність з плоскою спиною, цей вид постави у ряді випадків посилюється куприково-поперековим лордозом: таз сильно нахилений вперед і зміщений назад, сідниці сильно випуклі, поперекова ділянка значно втягнута, грудна і шийна частини сплющені.

Сутулість. Цей тип патологічної постави зустрічається найчастіше. Його характерною ознакою є надмірний вигин назад у верхній частині грудного відділу хребта і виразні шийний та поперековий вигини випуклістю вперед (мал. 46, В).

До порушень постави у фронтальній (боковій) площині належить так звана асиметрична постава - крива спина. Типовим для цієї постави є викривлення хребта в фронтальному напрямках. Розвивається ця аномалія у калік при косому положенні тазу, особливо у кривих.

Важкою формою порушень постави у дітей є сколіоз. Сколіоз часто супроводжується скручуванням хребців навколо вертикальної осі (торса). Внаслідок цього порушується функціональний стан опорно-рухового апарата, органів грудної клітки, черевної порожнини і тазу.

Розрізняють прості бокові викривлення з однією дугою і складні з відповідними викривленнями іншого боку тіла (S – подібні і тройні сколіози з трьома дугами викривлень). В залежності від того, в якому відділі хребтового стовпа діагностується сколіоз і в який бік обернена випукла частина.викривлення, розрізняють лівобічний поперековий сколіоз, правобічний грудний сколіоз та ін.

Грудний сколіоз досить часто супроводжується деформацією грудної клітки, розвитком реберного горба, порушеннями функцій кардіо-респіраторної системи. Основними ознаками грудного сколіозу є такі (мал.46, Г і Д): плече з боку випуклості припідняте, лопатки розташовані вище, хребет в грудному відділі викривлений, реберні дуги асиметричні, таз зміщений в бік зігнутості дуги, живіт вип’ячений.

При попереково-грудному сколіозі верхівка викривлення першого вигину хребта знаходиться на рівні Х-ХІ грудних хребців, при поперековім сколіозі – на рівні І–II поперекових хребців. Повільно прогресуючи, поперековий сколіоз спричиняє відчутні болі в ділянці деформації хребта. Для комбінованого (S-подібного) сколіозу характерні два вигини – на рівні VIII-IX грудних і І-ІІ поперекових хребців (мал. 46, Е).

Розрізняють функціональну, проміжну і фіксовану форми (ступені) сколіозів (В.П.Правосудов, 1980). Якщо до обстеження досліджуваному запропонувати напружити м’язи спини в положенні "руки за голову" – сколіоз зникає, це – функціональна форма сколіозу. Якщо при активному напруженні м’язів спини випрямити* хребетний стовп не вдається (це можна зробити лише при витягненні обстежуваного вагою тіла, при висінні на перекладині) – це проміжна ступінь сколіозу. Фіксована форма сколіозу характеризується стійкою деформацією хребетного стовпа і грудної клітки з різко вираженим його скручуванням.

Сколіоз – важке прогресуюче захворювання хребетного стовпа. Внаслідок прогресування викривлення хребта і скручування хребців у хворого може сформуватись реберний виріст (горб). Такі хворі страждають багаточисленними порушеннями діяльності внутрішніх органів. Тому сколіоз справедливо розглядають не просто як викривлення, а як сколіотичну хворобу (В.І.Христинін, 1964, Г.А.Горяная, 1995).

Асиметрія пліч і боків, викривлення хребетного стовпа ведуть до порушень пропорційності трикутників талії – простір між ліктьовим суглобом вільно звисаючої руки і талією. Якщо справа і зліва величини трикутників талії неоднакові, належить шукати сколіоз або асиметрію плечей.

Хребет новонародженої дитини має лише одну кривизну – крижово-куприковий кіфоз. Інші фізіологічні вигини формуються пізніше. Це обумовлено розвитком і функціонуванням м’язів, що кріпляться до остистих і поперекових відростків. Шийний лордоз формується під впливом м’язів спини і шиї, в час піднімання голови і збереження пози з піднятою головою, грудний – у другій половині першого року життя дитини, коли набувається навичка переходити з положення лежачи в положення сидячи. Поперековий лордоз утворюється під впливом м’язів, що забезпечують збереження вертикального положення тулуба і кінцівок в час стояння і ходьби.

Вираженість фізіологічних вигинів хребетного стовпа залежить від кута нахилу тазу, який коливається в межах 35-45° у хлопчиків і 45-55° у дівчаток і жінок. При збільшенні кута нахилу тазу, нерухомо з’єднаний з ним хребет нахиляється вперед, а тому для збереження вертикального положення тіла відповідно збільшується поперековий лордоз і вище розташовані вигини. При зменшенні кута нахилу таза вигини хребта відповідно зменшуються.

Постава дитини рано набуває характеру навички і може визначатися вже в дошкільному віці. Спочатку вона нестійка, оскільки періоду росту дитини властива нерівномірність розвитку кістково-суглобного апарата і м’язової системи. Із припиненням процесу росту постава стабілізується і змінити її стає дуже важко. Нефіксовані відхилення від нормальної постави (види постави) не вважають захворюванням. Порушення постави пов’язані з функціональними змінами рухового апарату, при яких утворюються хибні умовно-рефлекторні зв’язки, що закріпляють хибне положення тіла. При цьому навик належної постави втрачається, створюються сприятливі умови для виникнення фіксованих дефектів постави.

Важливими факторами, під впливом яких формується належна постава або виникають її порушення, є розвиток основних м’язових груп, обсяг сформованих рухових навичок, умови гігієнічного виховання дитини, зокрема обмеження природної потреби дітей в рухах. Чим доросліша дитина, тим більшого значення для формування постави набуває поза в час занять з іграшками, при читанні і писанні. Нераціональний режим занять дітей вдома і в школі, низька статична витривалість м’язів спини і черевного пресу, збільшуючи навантаження на хребет і тулуб, сприяють закріпленню дефектної постави. Адже саме м’язи спини, протидіючи силі земного тяжіння, сприяють зменшенню навантажень на хребет, допомагають тримати спину прямо. Коли м’язи спини атрофуються, хребет прогинається, створюються сприятливі умови для структурно-дегенеративних змін в міжхребцевих дисках, з’являються болі.

Використання фізичних вправ з метою формування і виправлення постави. Для формування і підтримання правильної постави необхідно постійно дотримуватись гігієнічного режиму, систематично займатись фізичним тренуванням, загартуванням (А.Б.Гандельсман, 1961; М.В.Антропова, 1977; Г.Н.Сердюкова, 1979; С.М.Попов, 1987; М.В.Хрипкова, 1982; С.М.Іваськів і ін., 1994). З раннього віку батьки повинні прищеплювати дітям гігієнічні навички догляду за тілом, привчати правильно тримати голову, випрямляти спину, виставляти груди вперед, втягувати живіт, стояти рівномірно опираючись на обидві ноги, або час від часу переносити вагу тіла з однієї ноги на другу. Щоб запобігти тривалого нахилу тулуба в один бік при перенесенні вантажів необхідно часто змінювати руку. Для вироблення звички триматись рівно належить завжди пам’ятати про положення свого тіла. Значно важче формувати правильну поставу юнакам і дівчаткам, які з раннього дитинства до цього не привчалися.

Використання лікувальної фізичної культури з метою профілактики і корекції порушень постави школярів зумовлене наявністю тісного взаємозв’язку умов формування і розвитку кістково-зв’язкового апарата хребетного стовпа з функціональним станом організму. Фізичні вправи виявляють стимулюючий вплив на організм хворої дитини, поліпшують обмінні процеси і трофіку м’язів спини і хребтового стовпа, і тим самим створюють сприятливі фізіологічні умови для стабілізації і корекції патологічного процесу (Т.А.Фонарьова, 1980, А.В.Чаговадзе, 1987). При лікуванні дефектів постави належить дотримуватись таких основних методичних принципів (В.Н.Машков, 1954, 1961, І.В.Муравов, І.Ю.Карпюк, 1993):

• систематичне виконання вправ, направлених на загальний фізичний розвиток;

• проведення спеціального тренування опорно-рухового апарата хребта і грудної клітки з виділенням таких методичних особливостей, як мобілізація, розвантаження і витягнення хребта, здійснення вигинань хребта вбік, протилежний напрямку патологічного викривлення, виховання правильної постави;

• урахування компенсаторно-пристосувального характеру асиметрії дії м’язових сил при підборі корегуючих вправ;

• включення в заняття фізичного виховання корегуючих вправ.

Систематичне протягом року виконання на уроках фізкультури спеціально розробленого комплексу корегуючих вправ сприяло зменшенню дефектів постави на 50% (А.В.Грибанов, Ю.Р.Теддер, 1988). Виявляючи вплив на ріст кісток, фізичні вправи сприяють гармонійному розвитку тіла людини. На цьому грунтується лікувальна фізкультура, що сприяє лікуванню пошкоджень кісток і виправленню дефектів скелета (А.Ф.Коптелін, 1969,0.А.Лосєва, 1976,0.І.Кириленко, 1993).

Застосування засобів фізичної культури з лікувальною метою – не тільки лікувальний, але й педагогічний процес. Теорія власне лікувальної фізичної культури розвивається насамперед шляхом вивчення механізмів лікувальної дії фізичних вправ на організм учня, шляхом розробки нових методик і досліджень їх ефективності. Нагальною є необхідність створення таблиць оцінок фізичної підготовленості дітей (Б.А.Ашмарін, 1986, С.О.Мехоношин і ін., 1994).

Систематичні виконання фізичних вправ – необхідна передумова нормального функціонування нервової системи організму дітей, зокрема таких основних властивостей нервової системи, як сила, рухливість, врівноваженість. Оптимально дозовані за обсягом та інтенсивністю фізичні вправи обмежують надмірну збудливість нервової системи, нормалізують її діяльність. Важлива роль засобів фізичної культури в соціально-трудовій реабілітації розумово відсталих школярів (А.Р.Сермєєв, А.М.Турчак, 1994).

Використання фізичних вправ повинно забезпечити одночасно морфологічну, фізіологічну і психологічну корекцію виховання правильної постави, нормалізацію діяльності вегетативної нервової системи (В.СЯзловецький і ін., 1993). Під морфологічною корекцією належить розуміти виправлення кута нахилу тазу, зміну кривизни хребта, положення грудної клітки, плечей, лопаток і голови за допомогою корегуючи вправ. Фізіологічна корекція пов’язана з формуванням нових рухових умовних рефлексів, поз і постави, координації м’язової, рухової, і нервової діяльності, удосконалення механізмів регуляції вегетативних систем. Психологічна корекція пов’язана, в першу чергу, з формуванням мотивації і зміною рівня свідомості, духовності щодо свого здоров’я, теоретичними знаннями про здоровий спосіб життя, про вплив фізичних вправ та загартовування на організм людини.

Фактором, що сприяє розвитку аномалій постави у дітей, є ожиріння. У дітей з надмірною масою тіла погано розвинена м’язова система, особливо м’язи передньої стінки живота. Як наслідок, формується гіперлордоз поперекової області, створюються сприятливі умови для порушень функцій кишечника, який знаходиться при цьому в анатомічно зміненому положенні. Внаслідок додаткового навантаження на опорно-руховий апарат у 70% дітей формується Х-подібна форма ніг, зростає процент сплющених і плоских стоп (А.Б.Гандельсман, 1961). У значної частини дітей з надмірною масою тіла спостерігаються зміни в суглобах нижніх кінцівок, порушується функція системи дихання і кровообігу (Ю.Г.Васін, О.В.Шевченко, 1994).

При занятті з шестилітками особливу увагу належить приділяти вдосконаленню корекції окремих рухів, зокрема рухів руками. Учень початкових класів повинен досконало володіти такими життєво-важливими навичками рухів, як ходьба, біг, стрибки з місця, з розбігу, метання в ціль, плавання, ходьба на лижах, спуски на лижах з гір, ковзання, а також вміти користуватися набутими навичками в ігрових і інших постійно змінних ситуаціях (Н.І.Бурмістрова, 1988).

З метою профілактики порушень постави необхідно з самого раннього віку привчати дітей до гімнастичних занять. Цьому в значній мірі сприяє незначний приріст скелетних м’язів в період інтенсивного росту скелету (в 5-7-річному віці) та збереження високої хрящової еластичності хребта. Гімнастичні заняття для дошкільнят і дітей початкових класів повинні базуватись на спеціальних рухливих іграх, бути цікавими і емоційними. При навчанні дітей рухам потрібно враховувати симетричність (асиметричність) їх фізичного розвитку. Дитині потрібно дати самостійність у виборі рухів, але не у всіх. Належить слідкувати, щоб асиметрія не закріпилась у поставі і не проявлялась в час ходьби, чи коли дитина сидить (М.В.Барашкін, 1996).

Ефективність спеціальних фізичних вправ при корекції порушень постави в значній мірі залежить від вихідного положення, з якого розпочинається їх виконання. Найбільш раціональним вихідним положенням для розвитку і зміцнення м’язів тулуба є таке, при якому створюються оптимальні умови для максимального розвантаження хребетного стовпа та виключається вплив м’язів на кут нахилу тазу – положення лежачи на спині, на животі, в упорі стоячи на колінах. Виконання вправ з таких вихідних положень є ефективним засобом виправлень кута нахилу таза, попереджень змін фізіологічних викривлень хребта, зміцнення черевного пресу. Найбільш оптимальне положення частин тіла в час виконання фізичних вправ закріплюється шляхом створення сильного м’язового корсета.

Ефективним засобом виправлень постави є плавання (М.О.Константиновська, В.В.Бондаренко, 1983; М.К.Кравченко, 1988; Г.А.Горяная, 1995). Проводячи заняття в басейні з дітьми, які мають порушену поставу та хворі сколіозом належить дотримуватись таких вимог (Ю.Н.Тюльченко і ін., 1994):

• підбирати плавальні вправи і стиль плавання суворо індивідуально;

• особливу увагу звертати на правильність дихання;

• при визначенні вихідного положення та індивідуальних спеціальних корегуючих вправ належить враховувати тип сколіозу, ступінь викривлення, зміни хребта в сагітальній площині, стан м’язової системи і рівень фізичної підготовленості;

• попередньо засвоювати елементи кожної вправи на суші (у хворих сколіозом враховувати порушення координації);

• виключати вправи обертання хребта з коливанням навкруги поздовжньої вертикальної осі тулуба;

• забезпечити суворий контроль за стабілізацією хребта в положенні корекції;

• добиватись збільшення паузи "ковзання" з самовитяженням хребта;

• обережно використовувати деторсійні вправи у воді, оскільки їх неправильне використання може призвести до збільшення торсії і нестабільності хребта.

Для профілактики порушень постави та лікування дітей і підлітків з порушеною поставою, а також для дорослих осіб хворих остеохондрозом хребта Л.А.Андреева (1994) пропонує використовувати бальні танці на льоду. Систематичні координовані ковзання (вперед або назад) виявились високоефективними при лікуванні сколіозів. Виконання простих фізичних вправ в час ковзання сприяє створенню м’язового корсета тулуба і зменшує навантаження на хребет. Просте ковзання на ковзанах вже є коригуючою вправою, оскільки стараючись втримати рівновагу і зберегти центр ваги тіла щодо середньої точки опори, хворий, вимушено випрямляючи тулуб, розтягує хребет. При цьому ослаблені м’язи на випуклому боці дуги викривлення напружуються значно більше, ніж на увігнутому боці, що сприяє зміцненню ослаблених м’язів, поліпшенню постави за рахунок випрямлення тулуба.

Для осіб з порушеною поставою Л.А.Андреева (цит. за К.Бобрищевим, 1994) пропонує виконання таких вправ. При правобічнім груднім сколіозі, коли праве плече значно вище лівого, хворий повинен навчитись ковзатись з високо піднятою вверх випрямленою правою рукою, відводячи пряму праву руку в бік на рівень плеча. Це буде сприяти виправленню грудної дуги викривлення. При лівобічнім поперековім сколіозі, коли ліва половина тазу опущена, відведення прямої лівої ноги назад при ковзанні зменшуватиме дугу викривлення, – сприятиме зміцненню розтягнутих і послаблених м’язів лівої половини поперекової ділянки тулуба. А легке заведення правої ноги ззаду за опорну ногу сприятиме розвороту таза і зменшить торцію позвонків в поперековім відділі хребта. Коригуючі вправи доцільно виконувати в танці, включаючи до них різноманітні фігури, колові рухи, дуги тощо. Так, "спіраль" (ковзання в положенні "ластівки" на лівій нозі) вперед чи назад служить деторсійною вправою для лівобічної поперекової дуги викривлення. Якщо до цього ще додати рухи, як вказується вище, то корекції піддаватиметься і грудна правобічна дуга. Це дуже важливо при консервативнім лікуванні учнів з стабільними формами сколіозу.

Високоефективною коригуючою і деторсійною вправою є "пістолетик" – ковзання на зігнутій правій нозі (присядки) з витягнутою вперед лівою ногою при лівобічнім поперековім сколіозі. Лікувальний ефект при цьому досягається за рахунок зменшення поперекової дуги і легкої доротації поперекових хребців.

Обов’язковою умовою формування правильної постави є гармонійний розвиток м’язів шиї, плечового пояса, спини, грудної клітки, живота, передньої і задньої поверхні стегон, гомілок, ступнів. Усі м’язи беруть активну участь в забезпеченні правильної постави та підтриманні тіла у вертикальному положенні.

Вчитель фізичної культури повинен уважно стежити за правильністю постави при виконанні вправ на уроках фізичного виховання, в час позаурочних спортивних занять тощо. Високоефективними у формуванні правильної постави є вправи на збереження рівноваги на малій площі опори (ходьба по лінії, ходьба на носках, носіння вантажу на голові тощо). При початкових ознаках сутулості і "круглій спині" доцільнішим є виконання вправ, які зміцнюють довгі м’язи спини, сприяють розтягненню передніх зв’язок грудного відділу хребта. Дітям з крилоподібними лопатками показані вправи на зведення лопаток, розведення рук в сторони, відведення рук назад, колові рухи руками, вправи з гімнастичною палицею. Учням з надмірним вигином поперекової частини хребта дуже корисні вправи, які зміцнюють м’язи живота. Ефективність фізичних вправ як засобу формування належної постави значно зростатиме за умови виконання їх з врахуванням анатомо-фізіологічних особливостей учнів, умов життя.

Важливою передумовою формування правильної постави дітей є виховання високих вольових і моральних якостей учнів, формування і удосконалення рухових умінь і навичок, розвиток нормативних величин сили, витривалості, спритності та гнучкості, постійне використання високоефективних педагогічних, медикобіологічних та психологічних засобів відновлення, (О.А. Лосева, 1976, Е.Г. Мартіросов, 1982, М.В. Клюев, 1983, Н.В. Данілова, 1995).

При формуванні належної постави у дітей з ослабленим м’язовим тонусом зазначених вище фізкультурно-оздоровчих заходів часто виявляється недостатньо. Таким дітям необхідно рекомендувати щоденне виконання індивідуального комплексу корегуючих вправ. Примірний комплекс таких вправ в кожному конкретному випадку повинен розробити вчитель разом з лікарем. При складанні комплексу вправ корегуючої гімнастики для учнів з нефіксованими формами порушень постави особливу увагу приділяють вирішенню таких основних завдань:

• формування навичок належної постави усунення причин, які сприяють викривленню хребта;

• щоденні розвантаження хребта, лежачи на спині чи животі;

• зміцнення м’язового апарата і розвиток статичної витривалості м’язів, які підтримують хребет;

• виправлення наявних дефектів постави;

• поліпшення функціонального стану усіх органів і систем організму (збільшення рівня здоров’я).

Заохочуючи учнів до занять фізичною культурою, необхідно дотримуватись педагогічних принципів індивідуалізації, систематичності, поступовості, відповідності величин фізичних навантажень рівню підготовленості учня тощо. Важливе значення при організації занять фізичними вправами в школі має відповідність розмірів гімнастичних снарядів зросту учнів, розмірам їх грудної клітки, кистей рук тощо. Спричиняючи надмірну втому, тривале виконання фізичних вправ не лише не сприятиме формуванню правильної постави, а, навпаки, може привести до порушень постави тіла, сприяти розвитку сутулості (О.А.Лосева, 1976, Л.Е.Любомирський, 1979, Е.Г.Мартиросов, 1982).

Виховання почуття належної постави у школярів досягається шляхом багаторазового повторення правильної пози тіла (лежачи, сидячи), перевіркою цих положень біля гімнастичної стінки, біля стіни та дзеркала. Корисно розвивати у дітей самоконтроль за правильністю поз і рухів; свідоме відношення дітей до своїх дій сприятиме мобілізації уваги і волі.

Для засвоєння навички належної постави доцільно використовувати вправи на підтримання рівноваги в час ігрових уроків. Для вдосконалення м’язового чуття (рівня напруженості і розслаблення окремих груп м’язів), ефективними є вправи з утриманням предметів (мішечків) на голові. Адже втримати мішечок на голові, рухаючись, можна лише, підтримуючи пряме положення корпусу, що можливо при скороченні відповідних м’язів спини. Систематичні виконання таких вправ сприяють зміцненню м’язів спини.

Розвантаження хребта під вагою власного тіла досягається переведенням дітей в горизонтальне положення: лежачи на животі, спині, на боці, стоячи рачки. В цих положеннях руховий апарат хребта знаходиться в стані відносного розслаблення. З цією ж метою використовують різноманітні виси на перекладині. В міру оволодіння вправами при "розвантаженому" хребті ті ж рухи виконують в положенні сидячи і стоячи.

Для корекції порушень постави дітей дошкільного віку ефективним є використання ортопедичної піраміди, яка дозволяє дітям повзати в різних позах і різних напрямках (вверх, вниз, вбік). Вчені виходять з того, що дитячий вік є віком повзання і цей "природний" метод руху належить якнайповніше використовувати для нормалізації постави (С.Б.Тихвинский, В.С.Хрущов, 1980, М.В.Клюев, 1983).

Для виправлення наявних дефектів можуть бути використанні як симетричні, так і асиметричні вправи (С.Б.Тихвинский, В.С.Хрущов, 1980, Л.О.Константтиновська, В.В.Бондаренко, 1993). Асиметричні вправи (2-4 вправи в кожному занятті) використовують у випадках наявності структурних змін в хребцях і міжхребцевих дисках, коли сколіоз не піддається лікуванню. А.Ф.Коптелін (1969) вважає, що при лікуванні сколіотичної деформації з наявністю торсійних змін необхідно концентрувати лікувальну дію вправ на певних ділянках тіла з метою більш "локалізованого впливу" на хребет. Так, відведення ноги в бік вигину поперекового відділу приводить до зміщення тазу і корекції бокового викривлення.

Дата добавления: 2015-11-26 | Просмотры: 1462 | Нарушение авторских прав