 |
|
АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология |
Поняття про систолічний, хвилинний об’єм крові, пульс, тискПульс - це періодичне, синхронне з діяльністю серця коливання стінок артерій, що викликане скороченням серця, вигнанням крові в артеріальну систему і зміною в ній тиску впродовж періоду систоли і діастоли. Характер пульсу залежить від діяльності серця і стану артерій. Він змінюється також при психічному збудженні, фізичній роботі, коливаннях навколишньої температури, при дії уведених лікарських препаратів, алкоголю. • Артеріальний: • Центральний • Периферичний • Венозний; • Капілярний. При дослідженні пульсу визначають такі його характеристики: • Однаковість на обох руках • Ритмічність • Частота • Напруження • Наповнення • Висота • Швидкість • Рівномірність • Дикротичність • Парадоксальність • Дефіцит • Лабільність Кров'яний тиск — 0 %A 2 %D 0 %B 8 %D 1 %81%D 0%BA"тиск, який 0 % 9 A%D 1 %80%D 0 %BE%D 0 %B 2"кров надає на стінки кровоносних судин, або, інакше кажучи, перевищення тиску рідини в кровоносній системі над атмосферним тиском. Це один з найважливіших параметрів, що характеризує роботу 0 % 9 A%D 1 %80%D 0 %BE%D 0 %B 2 %D 0 %BE%D 0 %BD%D 0 %BE%D 1 %81%D 0 %BD%D 0 %B 0 _%D 1 %81%D 0 %B 8 %D 1 %81%D 1 %82%D 0 %B 5 %D 0 %BC%D 0 %B 0"кровоносної системи. Виділяють наступні види кров'яного тиску: • Артеріальний тиск • Центральний артеріальний тиск • Венозний тиск • Центральний венозний тиск • Капілярний тиск • Тиск у порожнинах серця • Тиск заклинювання легеневої артерії Серце́вий ви́кид, або Хвили́нний об'є́м кр́ові, також ХОК — кількість 0 % 9 A%D 1 %80%D 0 %BE%D 0 %B 2"крові, що викидають 0 %A 8 %D 0 %BB%D 1 %83%D 0 %BD%D 0 %BE%D 1 %87%D 0 %BE%D 0%BA&action=edit&redlink=1"шлуночки 0 %A 1 %D 0 %B 5 %D 1 %80%D 1 %86%D 0 %B 5"серця за 1 0 %A 5 %D 0 %B 2 %D 0 %B 8 %D 0 %BB%D 0 %B 8 %D 0 %BD%D 0 %B 0"хвилину. Викид лівого шлуночка = споживання О2 / ([АО2] — [VО2]) = 250 мл/хв / (190 мл/л артеріальної крові — 140 мл/л венозної крові у легеневій артерії) = 250 мл/хв / 50 мл/л = 5 л/хв В. Ф. Ганонг — Фізіологія людини За 1 систолу при частоті скорочень 70-75 за 1 хв серце викидує в аорту 60-70 мл крові — це 0 %A 1 %D 0 %B 8 %D 1 %81%D 1 %82%D 0 %BE%D 0 %BB%D 1 %96%D 1 %87%D 0 %BD%D 0 %B 8 %D 0 %B 9 _%D 0 %BE%D 0 %B 1 %27%D 1 %94%D 0%BC"систолічний об'єм 0 % 9 A%D 1 %80%D 0 %BE%D 0 %B 2"крові. 80Розвиток і вікові особливості серцево-судинної системи Серце закладається спочатку у вигляді двох правої і лівої трубок, що виникають з мезенхіми; в процесі розвитку ці парні трубки зливаються, утворюючи одну трубку з двохшаровою стінкою. Надалі шляхом поступового перетворення внутрішній шар трубки організовує ендокард, а зовнішній шар – міокард і епікард. В процесі зростання трубка з подовженої переходить в S-образну. Усередині її порожнини з'являються перегородки, що розділяють серце на чотири камери. Усередині камер з потовщень ендокарду утворюються атріовентрикулярні клапани і заслінки. В процесі розвитку серце поступово з шийної області опускається в грудну, де залежно від віку міняє своє положення. У новонародженого серце займає поперечне положення і відтіснене назад збільшеною вилочковою залозою. Крім того, збільшена печінка зумовлює високе стояння серця: його верхівка проектується на рівні четвертого міжребер’я зліва, до 5 років вона розташована на рівні п'ятого міжребер’я, до 10 років майже досягає рівня верхівки дорослої людини. Передсердя і шлуночки розвиваються нерівномірно. У новонародженого і в перші місяці грудного віку зростання передсердя протікає більш інтенсивно, ніж зростання шлуночків; на другому році життя зростання їх загалом однакове.. З кінця першого року серце починає розташовуватися в косому положенні. Маса серця у новонародженого в середньому 24 г в період статевого дозрівання спостерігається посилення зростання серця. Кровоносні судини, елементи крові – вся кровоносна система утворюється з мезобласту, з кліток мезенхіми Розвиток судин відбувається одночасно з розвитком серця. Судини складаютьсяз трьох шарів: ендотелій – внутрішній шар,середнім – м'язовим і зовнішнім–з’єднувальним,вони розвиваються з мезенхіми. У новонародженого є ті ж судини, що і у дорослого. Лімфатичні судини і лімфатичні вузли виникають з мезенхіми по ходу крупних вен у вигляді лімфатичних мішків; це відбувається на 6-7-й тижню внутрішньоутробного періоду, Лімфатична системановонародженого має деякі особливості, що відрізняють її від цієї системи у дорослого. Це стосується головним чином кількості лімфатичних вузлів. Кількість регіонарних вузлів у новонародженого більше, ніж у дорослого. Це відноситься до потиличних, навколовушних, предгортанних вузлів. Вікові зміни серцево-судинної системи З віком погіршується робота серцевого м'яза. Під час фізичного навантаження серце погано забезпечує організм кров'ю, тканини не забезпечуються в належній мірі киснем, через це значно зменшуються фізичні можливості людини, швидко наступає стомлюваність. Крім того, в результаті зменшення еластичності кровоносних судин при фізичній роботі різко підвищується артеріальний тиск.. Важливо пам'ятати, що у літніх людей при раптових ситуаціях, наприклад переляку, стресі, артеріальний тиск може різко піднятися або, навпаки, різко впасти.
81. ТРАВНІ ФЕРМЕНТИ ТА ЇХ ЗНАЧЕННЯ. Механічна обробка їжі відбувається в ротовій порожнині за участю зубів і язика. Хімічна обробка їжі починається в ротовій порожнині й закінчується в тонкому кишечнику. Вона відбувається під дією ферментів. Ферменти або ензими, біокаталізатори — специфічні білки, що присутні у всіх живих клітинах і відіграють роль біологічних каталізаторів. Часто їх дія виявляється в комплексі з іншими сполуками небілкової природи. Ферменти мають активний центр — специфічну групу амінокислот. Розщеплюючи органічні речовини в травному каналі, ферменти виконують роль каталіза-торів. Вони утворюються в слинних залозах, шлунку, підшлунковій залозі, кишечнику. Ферменти мають деякі загальні властивості.1. Ферментам властива специфічність: кожний фермент розщеплює поживні речовини тільки певної групи. Так, протеази розщеплюють білки, ліпази — жири, амілази — вуглеводи. До протеазів відносяться: пепсин, желатиназа, хімозин шлунку, трипсин і хімотрипсин підшлункової залози, ентерокиназа залоз стін кишечнику. Найбільш активні ліпази, що виділяються з соком підшлункової залози. До амілазів відносять птіалін і мальтозу слини, амілазу, мальтазу й лактазу підшлункової залози.2. Ферменти діють тільки в певному хімічному середовищі. Наприклад, пепсин (фермент шлункового соку) активний тільки в кислому середовищі, а для роботи ферментів кишечнику необхідне лужне середовище.3. Ферменти діють тільки при певній температурі. Оптимальна температура для роботи всіх ферментів — 36-37°С. Якщо ці умови змінюються, ферменти знижують свою активність, що приводить до порушення травлення і захворювань.4. Невелика кількість ферменту може розщеплювати велику масу органічної речовин 82.Ротова порожнина У щелепах знаходяться зуби - органи, що є для кусання й подрібнення (пережовування) їжі. У дорослої людини міститься 28-32 зуба.Зуби за своїм призначенням поділяються на: різці, ікла і корінні зуби. Перші два види зубів служать для кусання їжі і мають гостру поверхню, а останній - для її пережовування У ротовій порожнині в процесі пережовування їжі вона не тільки подрібнюється, а й перемішується із слиною, перетворюється в харчовій грудку. Це перемішування в ротовій порожнині здійснюється за допомогою мови і м'язів щік.Слизова оболонка ротової порожнини містить чутливі нервові закінчення - рецептори, за допомогою яких сприймає смак, температуру, консистенцію та інші якості їжі. Збудження від рецепторів передається в центри довгастого мозку. У результаті, за законами рефлексу починають включатися послідовно в роботу слинні, шлункові і підшлункові залози, потім відбувається вищеописаний акт жування і ковтання. Ковтання - це акт, який характеризується проштовхуванням їжі в глотку і далі в результаті скорочення м'язів гортані - в стравохід. Глотка - лійкоподібний канал, вистелений слизовою оболонкою. Верхня стінка глотки зрощена з основою черепа, на кордоні між VI і VII шийними хребцями ковтка, звужуючись, переходить у стравохід. З порожнини рота через глотку в стравохід надходить їжа, (У глотці відбувається перехрест травного та дихального шляхів). Стравохід - циліндрична м'язова трубка, розташована між горлом і шлунком довжиною 22-30 см. Стравохід вистелений слизовою оболонкою, в підслизовій основі його знаходяться численні власні залози, секрет яких зволожує їжу під час її проходження по стравоходу в шлунок. Просування харчової грудки по стравоходу відбувається за рахунок хвилеподібних скорочень його стінки - скорочення окремих ділянок чергується з їх розслабленням. З стравоходу їжа потрапляє в шлунок. Шлунок - нагадує за зовнішнім виглядом реторту, розтяжний орган, який є частиною травного тракту і розташовується між стравоходом і дванадцятипалої кишкою. З стравоходом він з'єднується через кардіальної отвір, а з дванадцятипалої кишкою - через отвір воротаря. Шлунок зсередини покритий слизовою оболонкою, в якій містяться залози, що виробляють слиз, ферменти і соляну кислоту. Шлунок є резервуаром для поглиненої їжі, яка в ньому перемішується і частково перетравлюється під впливом шлункового соку. Вироблюваний шлунковими залозами, розташованими в слизистій оболонці шлунка, шлунковий сік зі тримає соляну кислоту і фермент пепсин; ці речовини беруть участь у хімічній обробці, що надходить у шлунок їжі в процесі се перетравлення. Тут під впливом шлункового соку розщеплюються білки. Це - поряд з перемішуючим дією, що надаються на їжу м'язовими шарами шлунка, - перетворює її в частково переварену напіврідку масу (хімус), що потім надходить у дванадцятипалу кишку. Перемішування хімусу з шлунковим соком і подальше його виштовхування в тонку кишку здійснюється шляхом скорочення м'язів стінок шлунка. Тонка кишка займає більшу частину черевної порожнини і розташовується там, у вигляді петель. Довжина її доходить до 4, 5 м. Тонка кишка, у свою чергу, ділиться на дванадцятипалу, худу і клубову кишки. Саме тут протікає велика частина процесів перетравлення їжі та всмоктування її вмістуПоруч зі шлунком розташована 12-та палої кишки, яку виділяють у тонкому кишечнику, тому що в неї впадають протоки міхура жовчного міхура і проток підшлункової залози. Кишка дванадцятипала - перший з трьох відділів тонкої кишки. Починається від воротаря шлунка і доходить до тонкої кишки. У дванадцятипалу кишку надходить жовч із жовчного міхура (через загальний жовчний проток) і сік підшлункової залози з підшлункової залози. У стінках дванадцятипалої кишки знаходиться велика кількість залоз, які секретують багатий слизом лужної секрет, що захищає дванадцятипалу кишку від впливу кислого хімусу, що потрапляє в неї зі шлунка.Кишка худа - частина тонкої кишки. Вона з'єднує дванадцятипалу і клубову кишки.Тонка кишка містить багато залоз, що виділяють кишковий сік. Тут відбувається основне перетравлення їжі та всмоктування поживних речовин в лімфу і кров. Переміщення хімусу в тонкому кишечнику відбувається завдяки поздовжнім і поперечним скорочень м'язів її стінки.З тонкої кишки їжа потрапляє в товсту кишку довжиною 1, 5м, яка починається мешковидних випинанням - сліпою кишкою, від якої відходить 15 см відросток (апендикс). Вважається, що він виконує деякі захисні функції. Кишка ободова - основна частина товстої кишки, до складу якої входять чотири відділи: висхідна, поперечна, спадна і сигмовидна ободова кишка.У товстому кишечнику в основному засвоюється вода, електроліти та клітковина, він закінчується прямою кишкою, в якій збирається неперетравлена їжа. 83. ПЕЧІНКА, ПІДШЛУНКОВА ЗАЛОЗА ТА ЇХНЯ РОЛЬ У ТРАВЛЕННІ. Печінка виділяє жовч, яка емульгує жири, полегшує їх розщеплювання, оскільки збільшує поверхню взаємодії ферментів із жирами. Жовч також активує ферменти кишечнику й посилює скорочення гладких м'язів стінки кишки. Вона згубно діє на мікроорганізми, перешкоджаючи їх розмноженню. У печінці відбувається знешкодження отруйних речовин, які утворюються в результаті гниття білків у товстому кишечнику і всмоктуються в кров. Печінка бере участь в обміні вуглеводів, синтезі вітаміну А. Клітини печінки накопичують глікоген, який при необхідності розщеплюється до глюкози й поступає в кров. У печінці синтезуються білки фібриноген і протромбін, які беруть участь у згортанні крові, а також у розщеплюванні амінокислот з утворенням аміаку, який тут же перетворюється на сечовину. Печінка впливає і на обмін жирів. Підшлункова залоза містить весь набір ферментів, здатних викликати розщеплювання складних поживних речовин до мономерів. Вона виділяє безбарвний, прозорий сік лужної реакції. Ферменти трипсин і хімотрипсин розщеплюють поліпептиди до амінокислот. Ліпаза підшлункового соку під впливом жовчі переходить в активну форму й розщеплює нейтральний жир до гліцерину та жирних кислот. Під впливом амілази та мальтози вуглеводи розщеплюються до 84 ВСМОКТУВАННЯ. У тонкому кишечнику відбуваються два види травлення: порожнинне і пристінкове. Слизова тонкого кишечнику виділяє кишковий сік, який містить 22 ферменти, котрі розщеплюють різні компоненти їжі. У цьому відділі кишечнику травлення в основному закінчується. У товстому кишечнику за участю бактерій відбувається розщеплення клітковини. Всмоктування — складний фізіологічний процес, який протікає переважно в тонкому і закінчується в товстому кишечнику. У шлунку всмоктується в невеликій кількості глюкоза, вода, розчинені солі, деякі лікарські препарати. Основні процеси всмоктування поживних речовин відбуваються в тонкому відділі кишечнику, який добре пристосований для виконання цієї функції. Ворсинки епітелію стінок кишечнику активно пропускають амінокислоти, глюкозу та гліцерин. Жирні кислоти з'єднуються з лугами та жовчними кислотами, омилюються, утворюючи розчинні солі жирних кислот, які всмоктуються через стінки ворсинок. У клітинах ворсинок з гліцерину і жирних кислот синтезуються жири, властиві організму людини, які потім поступають у лімфатичні капіляри. Амінокислоти й моносахариди всмокту-ються в кровоносні капіляри. Гладка м'язова тканина, що входить до складу стінки тонкої кишки, забезпечує ритмічні скорочення ворсинок, що посилює відтік із кровоносних і лімфатичних капілярів. Амінокислоти поступають у печінку й інші клітини організму, де використовуються для синтезу білків. Моносахариди з кров'ю розносяться по всьому організму й використовуються переважно як джерело енергії. Процес травлення триває у людини від однієї до трьох діб, з яких більший час доводиться на пересування залишків їжі по товстому кишечнику. У цьому відділі відбувається всмоктування води, мінеральних солей, а також низки отруйних для організму речовин, що утворюються в результаті гниття залишків білків. Мікрофлора товстого кишечнику розкладає неперетравлені залишки їжі, синтезує вітаміни К і групи В, пригнічує діяльність патогенних мікроорганізмів і бере активну участь у обміні речовин. У товстому кишечнику формуються калові маси, Що через анальний отвір періодично виводяться з організму.
85. Регуляція травлення Травлення - складний багатоступінчастий процес, який здійснюється завдяки злагодженій роботі органів травної системи. Регуляція слиновиділення. слина в невеликій кількості надходить у ротову порожнину безперервно. Проте як тільки шматочок їжі опиняється в роті, слини стає більше. Слиновиділення посилюється мимовільно: його спричиняє саме надходження їжі. У тканинах ротової порожнини містяться закінчення нейронів, здатні розпізнавати дотик, температуру, хімічний склад їжі. Нервові імпульси, що в них виникають, прямують по нейронах до центру слиновиділення, розташованого в головному мозку. А звідти по ефекторних нейронах передаються в слинні залози, що у відповідь декретують більше слини. Таке збільшення слиновиділення є безумовними рефлексом. Регуляція ковтання. Як тільки подрібнена і змочена їжа досягає кореня язика, починають діяти ковтальні м’язи язика, глотки, верхньої частини стравоходу. Наслідком їх дій є ковтання й згинання надгортанного хряща, що запобігає надходження їжі в дихальне горло.У момент ковтання дихання припиняється. Центр ковтання пов'язаний з центром дихання. Як тільки нервові імпульси по рецепторному нейрону надходять до центру ковтання, сигнал передається і в центр дихання - дихальні рухи на мить затримуються.Нервова система керує і скорочення м’язів стравоходу під час просування їжі до шлунка. "Запускають" рефлекс нейрони, нервові закінчення яких розташовані у стінці стравоходу. Для них подразником є розширення стінки стравоходу під дією харчової грудки. Сигнали по цих нейронах прямують у нервові центри головного мозку, а звідти по ефекторних нейронах команди передаються на гладенькі м'язи стравоходу, примушуючи їх скорочуватися.Регуляція травлення в шлунку й кишечнику. У керуванні процесами вироблення травних соків беруть участь і нервова, і гуморальна системи регуляції.Лише їжа подразнює закінчення рецепторних нейронів у ротовій порожнині, сигнали про це надходять до центру головного мозку, який керує секрецією шлункового соку. Його вироблення клітинами шлунку починається за командами цього центру. їжа ще не встигла перетворитися на харчову грудку або навіть потрапити до рота, а клітини шлунку вже декретують шлунковий сік. Завдяки його завчасному виробленню шлунок готується до травлення, тому розщеплення речовин їжі починається, лише вона надходить до шлунка.Кишковий сік виробляється під час надходження кислого хімусу зі шлунка до дванадцятипалої кишки. Її клітини починають виділяти два гормони: секретин і холецистокинін, що діють на підшлункову залозу. Вона відповідає на їх впливи, синтезуючи підшлунковий сік. Секретин активує вироблення жовчі, а холецистокинін примушує скорочуватися стінки жовчного міхура. Як наслідок - у дванадцятипалу кишку викидається порція жовчі. Робота м’язів стінки шлунка, що спричиняє перемішування їжі та її просування в кишечник, також регулюється рефлекторно. Цю реакцію "запускають" механічні подразнення нервових закінчень у стінці шлунка. Перистальтика кишечнику регулюється так само, як і перистальтика шлунка і стравоходу. 86. ВІКОВІ ОСОБЛИВОСТІ СИСТЕМИ ТРАВЛЕННЯ Особливості системи травлення в період онтогенезу. У внутрішньоутробний період розвитку основний тип живлення гематотрофний – при якому поживні речовини надходять до організму плода через плаценту. Плацентарна мембрана добре пропускає воду, глюкозу, амінокислоти, дипептиди та інші сполуки, потрібні для здійснення обмінних процесів у організмі плода. Більшість білків, ліпідів і полісахаридів у плаценті спочатку піддаються ферментативному гідролізу. У кров плода вони надходять у вигляді мономерів. З 4–5 місяця внутрішньоутробного розвитку починають діяти органи травлення. Ферментативна активність тонкої кишки формується раніше, ніж інших відділів. У період внутрішньоутробного розвитку поступово формується й ендокринний апарат системи травлення: збільшується кількість ендокринних клітин. Після народження дитина живиться материнським молоком, воно забезпечує організм, пластичним і енергетичним матеріалом. З молоком надходять вітаміни, ферменти, мінеральні речовини, вода, біологічно активні сполуки тощо. Починаючи з 5–6 міс, у раціон немовляти вводять прикорм, а згодом дитину поступово переводять на дефінітивне харчування. Ферментативна активність слини незначна, але достатня для зсідання молока у шлунку. Амілаза, яка міститься в слині новонародженого, складає приблизно 1/3 її активності у дорослих. Протягом перших 1–2 років ферментативна активність слини підвищується. Умовний слиновидільний рефлекс формується на першому році життя. Шлунок новонародженого має місткість 5–10 мл. До кінця року він поступово збільшується до 250-300 мл. З віком збільшується також і щільність залоз на поверхні слизової оболонки. Ферментативна активність соку залежить від типу харчування: у перші місяці практично не розщеплюються білки, які містяться в продуктах рослинного походження і м'ясі. Довжина кишок у дітей стосовно довжини тіла більша, ніж у дорослих (у новороджених – у 8,3 разу, а у дорослих – у 5,4 рази). Секреторна активність підшлункової залози й печінки нижча, ніж у дорослих. Унаслідок цього на першому році життя переважає мембранне травлення. Заселення товстої кишки мікрофлорою відбувається вже протягом перших 2–4 діб життя. Нормальна мікрофлора бере участь У травленні, формуванні імунологічної реактивності, пригніченні розвитку патогенної мікрофлори, синтезує ряд вітамінів, інактивyє ряд фізіологічне активних сполук. На ранніх етапах розвитку формуються гормональні н місцеві системи регуляції секреторної активності і моторна функція органів травлення. Центральні нервоворефлекторні механізми підключаються пізніше. Формування системи травлення завершується на час статевого дозрівання. Особливості травлення при старінні. У похилому та старечому віці сповільнюються проліферація та визрівання епітелію системи травлення, знижується синтез ферментів, унаслідок чого погіршується гідроліз поживних речовин. Зменшуються проникність і транспортна активність мембран, порушуються також нервові та гуморальні механізми регуляції діяльності органів травлення. Зміни в порожнині рота зв'язані з патологією зубів, унаслідок чого знижується ефективність жування, зменшується кількість смакових цибулин, отже, смакова чутливість, особливо на солодке. Зменшується секреція слини, тому частіше спостерігається сухість слизової оболонки рота. Порушується ковтання, бо сила м'язів глотки зменшується. Стає меншою кількість шлункового соку, падає концентрація в ньому пепсиногенів і особливо хлористоводневої кислоти Відбуваються атрофічні зміни і в підшлунковій залозі: знижується її секреторна функція, спочатку стає менше ферментів, особливо протеаз і ліпаз, а потім - бікарбонатів. Знижується маса печінки, а отже й продукція жовчі. У жовчі стає менше жовчних кислот, фосфоліпідів, але більше холестерину. Гірше скорочується жовчний міхур, стає асинхронною діяльність сфінктерів жовчовивідних шляхів. Зменшуються товщина слизової оболонки тонкої кишки, кількість ентероцитів, ворсинок, погіршуються проліферативні процеси в цій оболонці. Порушується виділення ферментів, особливо ліпаз. Тому в похилому і старечому віці гірше засвоюються молоко, жири. Пацієнти такого віку надають перевагу солодощам. З віком порушується процес всмоктування білків, жирів, меншою мірою – вуглеводів. Знижується тонус тонкої кишки, сповільнюються перистальтика і евакуація кишкового вмісту, частіше буває запор. У товстій кишці збільшується кількість мікроорганізмів, змінюється їх склад – підвищується кількість гнильних форм і зменшується число молочнокислих. Істотну роль у порушенні функції системи травлення має погіршення кровопостачання її органів, яке спостерігається у літніх людей. Вказані зміни треба враховувати при складанні раціону харчування для людей похилого та старечого віку.
87. плазма складає рідку частину крові і є водно-сольовим розчином білків. Складається на 90-95 % води і 8-10 % сухого залишку. До складу сухого залишку входять неорганічні та органічні речовини. До органічних відносяться білки, азотомісні речовини небілкової природи, безазотисті органічні компоненти, ферменти. Білки становлять 7-8 % сухого залишку і виконують ряд функцій. Вони відрізняються за будовою, молекулярної маси, вмісту різних речовин. В нормі у плазмі присутні альбуміни і глобуліни. Їх співвідношення визначається білковимкоефіцієнтом, який дорівнює 1,5-2,0. Альбуміни - дрібнодисперсні білки. В плазмі їх міститься близько 50-60 %. Глобуліни - грубодисперсні молекули. За рахунок такої будови глобуліни виконують різні функції: 1.захисну; 2.транспортну; 3патологічну. У плазмі також містяться амінокислоти, сечовина, сечова кислота, креатинін; Їх зміст невелика, тому вони позначаються як залишковий азот крові. Рівень залишкового азоту підтримується за рахунок наявності білків у їжі, видільної функції нирок і інтенсивності білкового обміну. ФОРМЕНІ ЕЛЕМЕНТИ КРОВІ Еритроцити— червоні кров'яні тільця. Вони визначають колір крові. Це без'ядерні клітини, що мають вид двояко-вгнутого диска діаметром 7—8 мкм і завтовшки 1—2 мкм. В еритроцитах міститься специфічний пігмент крові — гемоглобін, який є білком, пов'язаним з атомом заліза. У нормі в крові міститься 13,0—16,0 г% гемоглобіну. Еритроцити утворюються в червоному кістковому мозку. Віл крові їх міститься (4 — 5) х 1012. Середня тривалість життя еритроцитів — 120 днів, потім вони руйнуються в печінці та селезінці, де гемоглобін після відщеплювання заліза утворює жовчні пігменти. Функція еритроцитів — транспорт кисню та вуглекислого газу. Ця функція пов'язана із здатністю гемоглобіну створювати неміцний хімічний комплекс з киснем — оксигемоглобін (атоми заліза гемоглобіну здатні приєднувати й віддавати молекули кисню без зміни валентності). (артеріальна кров має яскраво-червоний колір, а венозна — більш темний). У венозній крові гемоглобін утворює сполуку з двооксидом вуглецю — карбогемоглобін, який переносить близько 10 % CO,; інший СО, у вигляді карбонатних сполук переноситься плазмою крові. Лейкоцити— білі кров'яні тільця, що не мають постійної форми, вони містять ядро і здібні до амебоїдного руху їх розміри від 8 до 20 мкм. Вони можуть проникати через стінки судин і пересуватися між клітинамКількість лейкоцитів сильно коливається: при визначенні їх вранці, натще, вона скла-дає від 4x109 до 9x109 віл крові. Лейкоцити утворюються в червоному кістковому мозку, селезінці, лімфатичних вузлах, руйнуються в селезінці, осередках запалення. Тривалість їх життя 2-4 дні. Основна функція лейкоцитів — захист організму від мікроорганізмів, чужорідних білків, чужорідних тіл — здійснюється завдяки їх здібності до фагоцитозу. Різновид білих клітин крові — лімфоцити здатні утворювати антитіла у відповідь на проникнення в організм збудників захворювань. Лейкоцити також здатні знищувати відмерлі клітини організму. Тромбоцити— без'ядерні кров'яні пластинки округлої або овальної форми діаметром 2-5 мкм. Вміст їх віл крові — (180—320) х 109. Утворюються в червоному кістковому мозку, руйнуються в селезінці. Тривалість їх життя 8-11 днів. У кров'яних пластинках виявляються специфічні гранули, що містять серотонін і речовини, які беруть участь у згортанні крові, а також мітохондрії, мікротрубочки (які зумовлюють, як вважають, рухливість пластинок), гранули глікогену, іноді рибосоми. Функція тромбоцитів — участь у згортанні крові.
Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1090 | Нарушение авторских прав |