АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Основні етапи розвитку м’язової системи у дітей

М’язи у новонародженого та дитини грудного віку розвинені слабо: вони становлять близько 25% маси його тіла, тоді як у дорослого – 40 – 43%. М’язові волокна значно тонші, ніж у дорослого. Збільшення м’язової маси у міру росту дитини відбувається за рахунок збільшення обсягу кожного волокна, а не внаслідок збільшення їх кількості. У перші місяці життя у дітей відзначається підвищений м’язовий тонус, так званий м’язовий гіпертонус. Він пов’язаний з особливостями функції центральної нервової системи. Тонус згинальних м’язів переважає над тонусом м’язів-розгиначів. Цим пояснюється те, що якщо немовля розпеленати, він зазвичай лежить із зігнутими ручками та ніжками. Під час сну і ссання тонус м’язів дещо знижується, хоча перевага тонусу м’язів-згиначів зберігається. Поступово гіпертонус зникає.

Тонус м’язів у дитини слабкий. Новонароджений безпорадний, він не може самостійно змінити положення тіла, не тримає голову. Статичні і рухові функції розвиваються поступово.

Спочатку розвивається рухова здатність м’язів шиї і тулуба, а потім м’язів кінцівок. Розвиток мускулатури рук передує розвитку м’язів ніг; поступово наростає м’язова сила.

Кісткова тканина (лат. textus ossei) — вид твердої сполучної тканини, із якої сформовані кістки скелету.

Вікові зміни полягають у поступовій втраті кісткової маси. Так, у молодих осіб в кістковій тканині переважають процеси утворення. У міжклітинній речовині спостерігається переважання органічного компоненту над мінеральним. Максимум кісткової маси досягає до 20-25 років. Після 35-40 років кожний цикл ремоделювання закінчуєтсья частковою втратою кісткової тканини, оскільки кількість утвореної кістки менша від кількості зруйнованої в результаті резорбції. При цьому компактний шар менше піддається віковим змінам

Водночас із віком зменшується висота альвеолярного відростка. Деякі автори вказують, що середній показник ступеня втрати висоти альвеолярного відростка протягом десяти років життя у людей із задовільною гігієною становить 0,38 мм. Незадовільна гігієна сприяє прискореним темпам втрати висоти авльвеолярного відростка і становить 0,89 мм за десятиріччя. Показник 0,38 мм за декаду вважаєтсья фізіологічним. Загальна втрата висоти альвеолярного відростка у людей зі здоровим пародонтом і доброю гігієною за період життя 20-70 років становить 1,9 мм [24,27]. Згідно досліджень інших авторів середній показник ступеня втрати висоти альвеолярного відростка становить 0,5-0,7 мм за десятиріччя у здорових людей. Є також дані, що середня втрата висоти щелепи складає 0,1-0,2 мм за рік

імпульсу проходить по чутливих 0 %97%D 0 %B 0 %D 0 %B 3 %D 0 %B 0 %D 0 %BB%D 1 % 8 C%D 0 %BD%D 1 %96_%D 0 %BF%D 1 %80%D 0 %B 8 %D 0 %BD%D 1 %86%D 0 %B 8 %D 0 %BF%D 0 %B 8 _%D 1 %80%D 0 %B 5 %D 0 %B 3 %D 1 %83%D 0 %BB%D 1 % 8 F%D 1 %86%D 1 %96%D 1 %97_%D 1 %84%D 1 %83%D 0 %BD%D 0 %BA%D 1 %86%D 1 %96%D 0 %B 9._%D 0 % 9 D%D 0 %B 5 %D 1 %80%D 0 %B 2 %D 0 %BE%D 0 %B 2 %D 0 %B 0 _%D 1 %80%D 0 %B 5 %D 0 %B 3 %D 1 %83%D 0 %BB%D 1 % 8 F%D 1 %86%D 1 %96%D 1 % 8 F._%D 0 % 9 F%D 1 %80%D 0 %B 5 %D 0 %B 7 %D 0 %B 5 %D 0 %BD%D 1 %82%D 0 %B 0 %D 1 %86%D 1 %96%D 1 % 8 F_%D 1 %83%D 1 %80%D 0 %BE%D 0 %BA%D 1 %83"нервах до довгастого мозку. Там міститься центр слиновиділення, який по рухових нервах передає «команду» слинним залозам, і вони виробляють й виділяють слину.

До основних видів безумовних рефлексів належать дихальні, харчові, хапальні, захисні, орієнтувальні та статеві.
Дихальні рефлекси - це рефлекторні дихальні рухи, що забезпечують вдих і видих. Харчові рефлекси – виділення слини, жовчі, травних соків, жування, ковтання під час потрапляння їжі до рота.

Захисні рефлекси забезпечують захист організму від дії різних чинників: відсмикування руки при уколі, кашель і чхання при потраплянні алергенів, мікроорганізмів у дихальні шляхи, мигання повік очей, зіничний рефлекс тощо.
Багато безумовних рефлексів проявляються не відразу після народження, а запускаються програмою генетичного розвитку тільки через деякий час. До таких рефлексів відносять, наприклад, орієнтувальний і статевий рефлекси. Орієнтувальний рефлекс, або рефлекс «що таке?», - це відповідь на нові або біологічно важливі (світло, звук та інші) подразники. Він виникає щоразу, коли з'являється несподіваний або новий подразник, і людина на нього реагує повертанням голови. Так вона оцінює біологічне значення подразника.

У період статевого дозрівання проявляються складні безумовні статеві рефлекси, пов'язані з 0 %A 1 %D 0 %BF%D 0 %BE%D 1 %81%D 0 %BE%D 0 %B 1 %D 0 %B 8 _%D 1 %80%D 0 %BE%D 0 %B 7 %D 0 %BC%D 0 %BD%D 0 %BE%D 0 %B 6 %D 0 %B 5 %D 0 %BD%D 0 %BD%D 1 % 8 F_%D 1 %80%D 0 %BE%D 1 %81%D 0 %BB%D 0 %B 8 %D 0 %BD._%D 0 % 9 F%D 0 %BE%D 0 %B 2 %D 0 %BD%D 1 %96_%D 1 %83%D 1 %80%D 0 %BE%D 0 %BA%D 0 %B 8 "розмноженням і турботою про нащадків.

Складну систему природжених (безумовнорефлекторних) програм поведінки, пов'язаних із збереженням виду, називають інстинктами (від лат. інстинктус - спонука, мотив).

Інстинкти в людини як ланцюги вроджених безумовних рефлексів можуть проявлятися по-різному, залежно від внутрішніх потреб людини, конкретної ситуації, змінюватися з віком. Наприклад, інстинкт самозбереження може проявлятися втечею від небезпеки, обережною поведінкою або агресією. Усім вам відомий материнський інстинкт - це потреба матері дбати про дитину та захищати її. Інколи він сильніший за інстинкт самозбереження.

Поведінка людини складна, в ній задіяні механізми не лише безумовних та умовних рефлексів, а також - розумової діяльності. Якщо інстинктивна діяльність людини часто проявляється неусвідомленими діями, то розумова діяльність спрямовує її поведінку відповідно до законів сусп

51. Гіподинамія - це обмеження рухової активності, зумовлене способом життя, професійною діяльністю, тривалим ліжковим режимом, перебуванням людини в умовах невагомості (тривалі космічні польоти) тощо. Гіподинамія у шкільному віці часто пов’язана з нераціональним розпорядком дня дитини, перевантаженням її навчальною роботою, унаслідок чого залишається мало часу для прогулянок, ігор, заняття спортом.

Гіподинамія шкідливо впливає не тільки на м’язи, але й на багато інших органів і на фізіологічні системи. Фізична робота належить до фізіологічно важливих елементів нормальної життєдіяльності, вона впливає на кістково-суглобовий апарат, дихання, обмін речовин, ендокринну рівновагу, на діяльність нервової та інших систем організму. Тому відповідний рівень рухової активності гармонійно формує організм анатомічно і функціонально, визначає стійкість людини до несприятливих умов навколишнього середовища, до хворобливих факторів. Тривале обмеження навантаження на м’язовий апарат може стати причиною зворотних функціональних порушень, а деколи й приско-рити виникнення патологічних змін в організмі (гіпертонічна хвороба, артеріосклероз).

Особливо небезпечна гіподинамія у ранньому дитячому і шкільному віці. Вона затримує формування організму, негативно впливає на розвиток опорно-рухового апарату, серцево-судинної, ендокринної та інших систем. При цьому значно знижується опірність до збудників інфекційних хвороб; діти часто нездужають, захворювання можуть переходити в хронічні. Недостатня рухливість школяра і тривале перебування в одному положенні за столом чи партою можуть спричинити порушення постави, виникнення сутулості, деформації хребта. Так зване м’язове голодування в дитини може викликати більш явне порушення функцій, ніж у дорослих, воно призводить до зниження не тільки фізичної, але й розумової працездатності.

Для запобігання розвитку цієї хвороби велике значення має оздоровча фізична культура, яка є однією з найважливіших умов розвитку організму людини. Під час фізичних вправ спрацьовують м’язова, дихальна, серцево-судинна, нервова, ендокринна і травна системи.

52. Навчальний процес пов’язаний з більшими розумовими й фізичними навантаженнями. Заняття за партою, креслярською дошкою, стояння за верстатом пов’язані з певним, переважно статичним положенням тіла, що викликає напругу м’язів спини, шиї, живота, верхніх і нижніх кінцівок. У систему керування позою входять ЦНС (відповідні сегменти спинного мозку) і периферичні рецептори в м’язах; керування позою здійснюється через м’язовий апарат, завдяки тремору – незначне тремтіння м’язів. Пози з невеликим нахилом більше вигідні з погляду статики й біомеханіки – менше коливання центра ваги. При більших нахилах у роботу утягуються додаткові рухові одиниці, частішає пульс, знижується амплітуда подиху, можливі порушення зору, виникають застійні явища в кровоносному руслі ніг і малого таза, відбувається здавлювання хребетних диськів.

Установлено, що ступінь нахилу корпуса збільшується з віком школярів: у початкових класах між нахилом голови й горизонтальною площиною становить 45 градусів, грудний відділ хребта – 55 градусів. У школярів середніх і старших класів відповідно – 39 – 33 і 53 -48 градусів. Вікові особливості сидячого положення пов’язані з фізіологічними-анатомо-фізіологічними параметрами організму. Менш зроблений пристрій нервово-м’язового апарата в молодшому шкільному віці, пояснює труднощі подолання статичних навантажень, незважаючи навіть на більше вертикальне положення тіла.

53. Безумовні рефлекси- це видові, природжені, відносно постійні реакції організму на дію зовнішнього і внутрішнього середовища, що здійснюються за допомогою нервової системи. Видовими вони є, бо утворилися і закріпилися в процесі тривалого розвитку людини як певного виду. Вони сформовані до моменту народження дитини.

Безумовні рефлекси є природженими, бо успадковуються від батьків.

Ознака безумовних рефлексів - відносно постійні - підкреслює їхню відносну незмінність. Пригадайте механізм слиновидільного рефлексу, що виникає при подразненні їжею смакових рецепторів язика. Збудження у вигляді нервового імпульсу проходить по чутливих нервах до довгастого мозку. Там міститься центр слиновиділення, який по рухових нервах передає «команду» слинним залозам, і вони виробляють й виділяють слину.

До основних видів безумовних рефлексів належать дихальні, харчові, хапальні, захисні, орієнтувальні та статеві.

Дихальні рефлекси - це рефлекторні дихальні рухи, що забезпечують вдих і видих. Харчові рефлекси – виділення слини, жовчі, травних соків, жування, ковтання під час потрапляння їжі до рота.

Захисні рефлекси забезпечують захист організму від дії різних чинників: відсмикування руки при уколі, кашель і чхання при потраплянні алергенів, мікроорганізмів у дихальні шляхи, мигання повік очей, зіничний рефлекс тощо.

Багато безумовних рефлексів проявляються не відразу після народження, а запускаються програмою генетичного розвитку тільки через деякий час. До таких рефлексів відносять, наприклад, орієнтувальний і статевий рефлекси. Орієнтувальний рефлекс, або рефлекс «що таке?», - це відповідь на нові або біологічно важливі (світло, звук та інші) подразники. Він виникає щоразу, коли з'являється несподіваний або новий подразник, і людина на нього реагує повертанням голови. Так вона оцінює біологічне значення подразника.

У період статевого дозрівання проявляються складні безумовні статеві рефлекси, пов'язані з розмноженням і турботою про нащадків.

Складну систему природжених (безумовнорефлекторних) програм поведінки, пов'язаних із збереженням виду, називають інстинктами (від лат. інстинктус - спонука, мотив).

Інстинкти в людини як ланцюги вроджених безумовних рефлексів можуть проявлятися по-різному, залежно від внутрішніх потреб людини, конкретної ситуації, змінюватися з віком. Наприклад, інстинкт самозбереження може проявлятися втечею від небезпеки, обережною поведінкою або агресією. Усім вам відомий материнський інстинкт - це потреба матері дбати про дитину та захищати її. Інколи він сильніший за інстинкт самозбереження.

Поведінка людини складна, в ній задіяні механізми не лише безумовних та умовних рефлексів, а також - розумової діяльності. Якщо інстинктивна діяльність людини часто проявляється неусвідомленими діями, то розумова діяльність спрямовує її поведінку відповідно до законів суспільства, традицій.ільства, традицій.

54. Умо́вний рефле́кс — складна пристосувальна реакція організму,що виникає на грунті утворення тимчасового нервового зв'язку(асоціації)між сигнальним(умовним) та підкріплюючим його безумовним подразником. Умовні рефлекси формуються на основі вроджених 0 %91%D 0 %B 5 %D 0 %B 7 %D 1 %83%D 0 %BC%D 0 %BE%D 0 %B 2 %D 0 %BD%D 0 %B 8 %D 0 %B 9 _%D 1 %80%D 0 %B 5 %D 1 %84%D 0 %BB%D 0 %B 5 %D 0 %BA%D 1%81"безумовних рефлексів. Умовні рефлекси — індивідуальні, набуті рефлекторні реакції, які виробляються на базі безумовних рефлексів. Їх ознаки:

• Набуваються протягом усього життя організму.

• Неоднакові у представників одного виду.

• Не мають готових рефлекторних дуг.

• Вони формуються при певних умовах.

• В їх здійсненні основна роль належить корі великого мозку.

• Мінливі, легко виникають і легко зникають залежно від умов, в яких знаходиться організм.

Умови утворення умовних рефлексів:

• Одночасна дія двох подразників: індиферентного для даного виду діяльності, який в подальшому стає умовним сигналом, і безумовного подразника, який викликає певний безумовний рефлекс.

• Дія умовного подразника завжди випереджує дію безумовного (на 1-5с.).

• Підкріплення умовного подразника безумовним повинно бути кількаразовим.

• Безумовний подразник повинен бути біологічно сильним, а умовний володіти помірною оптимальною силою.

• Умовні рефлекси швидше і легше формуються при відсутності сторонніх подразників.

Умовні рефлекси можна виробляти не лише на основі безумовних, але і на основі раніше набутих умовних рефлексів, які стали достатньо міцними. Це умовні рефлекси вищого порядку. Умовні рефлекси бувають:

• природні — рефлекторні реакції, які виробляються на зміни навколишнього середовища, і завжди супроводять появу безумовного. Наприклад, запах, вигляд їжі є природними сигналами самої їжі;

• штучні — умовні рефлекси, що виробляються на подразнення, які не мають до безумовно рефлекторної реакції природного відношення. Наприклад, слиновиділення на дзвоник або на час.

55. Розрізняють безумовне і умовне гальмування умовних рефлексів.
Безумовне гальмування є вродженим, може проявлятися в любому відділі ЦНС. Розрізняють безумовне гальмування:
- зовнішнє - виникає, якщо у корі великого мозку під час здійснення умовного рефлексу виникає нова, досить сильна ділянка збудження, не зв’язана з даним умовним рефлексом. Даний вид гальмування не потребує вироблення - умовний рефлекс гальмується одразу, як тільки подіє сторонній, надзвичайно сильний подразник. У молодших школярів гальмуються умовні рефлекси пов’язані з письмом, якщо на учнів подіє достатньо сильний сторонній подразник. Таким подразником може бути крик вчителя, почуття голоду, переповнення сечового міхура, запалення певної ділянки. Така форма взаємодії між нервовими центрами дозволяє зосередити увагу на більш важливій у даний момент події;
- позамежове, яке проявляється при надмірному збільшенні сили або часу дії умовного подразника. При цьому умовний рефлекс різко послаблюється, або повністю зникає. Позамежове гальмування захищає нервові клітини від виснаження. У школярів позамежове гальмування спостерігається тоді, коли вчитель пояснює навчальний матеріал надто гучним голосом.
Умовне (внутрішнє) гальмування - характерне лише клітинам кори великого мозку, виникає за певних умов і настає не одразу, а виробляється поступово. Розрізняють умовне гальмування:
1) згасаюче - виникає у тому випадку, коли умовний подразник багато разів не підкріплюється безумовним. Згасанням можна пояснити неміцність знань навчального матеріалу, якщо він не закріплювався повторенням, тимчасову втрату навички гри на музичному інструменті. Згасання лежить в основі забування. У дітей згасаюче гальмування відбувається повільно, тому їх важко відучити від шкідливих звичок;
2) запізнювальне - воно розвивається, якщо безумовний подразник давати з запізненням після умовного. Наприклад, якщо після багаторазового повторення вмикання дзвонику їжу давати не через 1-5сек., а через 2-3хв., то і слина буде виділятися через 2-3хв. У дітей запізнювальне гальмування виробляється з труднощами під впливом виховання і тренування. Першокласник тягне руку, встаючи з-за парти, намагаючись привернути увагу вчителя, важко привчити його стримувати свої бажання;
3 ) диференціювальне - організм відрізняє умовні подразники близької якості. Виробляється внаслідок підкріплення одних умовних подразників і непідкріплення інших. Завдяки диференціювальному гальмуванні молодші школярі у процесі навчання розрізняють звуки, кольори, відтінки, форму предметів, тварини, рослини, з багатьох предметів вибирають той, який потрібний. Це дає можливість їм засвоїти правильне написання букв, фіксувати результати спостережень тощо. Уже з перших днів життя дитини починає вироблятися диференціювання. Це допомагає орієнтуватися в навколишньому світі, вичленяти з нього подразники значущі, сигнальні;
4) умовне гальмо - якщо у собаки виробити слиновидільний умовний рефлекс на свисток, то свисток викликатиме виділення слини, а комбінація свисток-світло - ні, оскільки ця комбінація двох подразників не підкріплюватиметься годуванням. У даному випадку світло виступає умовним гальмом. Процес навчання пов’язаний з виробленням у школярів умовних гальм. Наприклад, слово “не можна” гальмує умовні рефлекси, небажані на певному етапі навчання;
5) зберігальне гальмування - розвивається внаслідок стомлення після тривалої роботи. Спрямоване на збереження нервових структур від функціонального виснаження і морфологічного руйнування.

56. Кора кінцевого мозку і підкіркові утвори є вищими відділами ЦНС людини. Вони забезпечують рефлекторні реакції, за рахунок яких здійснюються складні взаємодії людини з навколишнім середовищем. Вперше уявлення про рефлекторний характер діяльності головного мозку висловив І.М. Сєченов в 1863р. у своїй праці “Рефлекси головного мозку”. І.П. Павлов розвинув рефлекторну теорію, створив метод об’єктивного дослідження функцій кори великого мозку - метод умовних рефлексів, розробив вчення про вищу нервову діяльність, яке обґрунтовує психічну діяльність людини.
Вища нервова діяльність -сукупність різноманітних формспільної діяльності кори півкуль великого мозку і підкіркових структур, яка забезпечує взаємодію цілісного організму із навколишнім середовищем (поведінку людини).
В основі вчення про ВНД І.П Павлов поклав три основні принципи рефлекторної діяльності.
1. Принцип структурності - кожній морфологічній структурі відповідає певна функція. Корі великого мозку властива функція утворення тимчасових зв’язків - умовних рефлексів.
2. Принцип детермінізму - рефлекторні реакції є причинно обумовлені, тобто вони детерміновані. Для прояву будь-якого рефлексу необхідна причина - вплив із зовнішнього або внутрішнього середовища.
3. Принцип аналізу і синтезу - аналітична і синтетична діяльність ЦНС здійснюється за рахунок складних взаємовідношень процесів збудження і гальмування. За рахунок аналітичної діяльності кори великих півкуль головного мозку людина може розчленити складні явища і предмети на більш прості і вивчати їх окремо. Синтетична діяльність кори великого мозку, в основі якої лежить утворення умовних рефлексів, дає можливість зрозуміти сутність предметів і явищ в цілому.

Тип ВНД - це сукупність властивостей нервових процесів, що обумовлені спадковими особливостями організму і набутими в процесі індивідуального життя.
І.П. Павлов виділив типи ВНД на основі 3 показників нервових процесів (збудження і гальмування):
- сили - здатності клітин кори мозку зберігати адекватні реакції на сильні і надсильні подразники;
- рухливості - швидкості переходу процесу збудження в гальмування, і навпаки;
- урівноваженості - однакова вираженість за силою процесів збудження і гальмування. Нервові процеси можуть бути врівноважені, або один з них може переважати над іншим.
На основі вивчення особливостей нервових процесів І.П. Павлов виділив 4 типи ВНД для тварин. Учений вважав, що основні типи ВНД, виявлені у тварин, збігаються з чотирма темпераментами, встановленими у людей Гіппократом:
1. Холерик - сильний, неврівноважений, рухливий.
У дітей даного типу збудження домінує над гальмуванням. Вони непосидючі, рухливі, малодисципліновані, нерідко агресивні, легко збудливі. Серед них зустрічаються дуже здібні, емоційні, темпераментні. Рухаються швидко, мова теж швидка. Виховання і навчання таких дітей потребує великої витримки і такту, цілеспрямованих дій вчителя і батьків. Тренуваннями можна посилити в них процеси гальмування і послабити процеси збудження.
2. Сангвінік - сильний, врівноважений, рухливий.
У дітей процес збудження легко змінюється гальмуванням і навпаки. Всі умовні рефлекси утворюються легко і швидко. Такі діти життєрадісні і працелюбні, дисципліновані, вчаться добре. Мова в них швидка, але плавна. Володіють великим словниковим запасом. Перебудова динамічного стереотипу відбувається без ускладнень.
3. Флегматик - сильний, врівноважений, інертний.
У дітей мала рухливість нервових процесів, збудження змінюється гальмуванням повільно, перехід від одного виду діяльності до іншого утруднений. Умовні рефлекси утворюються повільно, але вони міцні. Мова спокійна, правильна, без надлишкової жестикуляції. Діти спокійні, вперті, малорухливі, посидючі, дисципліновані.
4. Меланхолік - слабкий тип.
У дітей слабка врівноваженість нервових процесів, умовні рефлекси формуються повільно. Сильні або тривалі подразники викликають у дітей позамежове гальмування, вони швидко втомлюються. Сторонні подразники легко викликають в них зовнішнє гальмування. Динамічний стереотип змінюється з великими труднощами. Вступивши до школи, такі діти важко контактують з іншими школяра, часто плачуть. Потребують постійного педагогічного спостереження., особливої уваги
І.П.Павлов поряд з чотирма спільними для людини і тварин типами, на основі врахування взаємодії та врівноваженості 1 та П сигнальної систем дійсності, виділив людські типи ВНД:
1. Художній тип - перша сигнальна система переважає над другою. Це художники, музиканти тощо - люди, які безпосередньо сприймають дійсність, користуються чуттєвими образами.
2. Мислительни й тип - друга сигнальна система переважає над першою. Це філософи, математики тощо - люди, з вираженою здатністю до абстрактного мислення.
3. Середній тип - перша та друга сигнальні системи врівноважені. До цього типу належить більшість людей..

64 Смаковий аналізатор:

Смак сприймається рецепторами, які знаходяться в складі смакових бруньок. Розташовані смакові бруньки переважно в жолобчастих, грибоподібних і листоподібних сосочках язика, а також на задній стінці глотки, м`якому піднебінні, мигдалинах і надгортаннику. Найбільше смакових рецепторів на кінчику, краях і задній частині язика. Смакові бруньки мають форму цибулини, яка утворена 40 довгастими веретеноподібними клітинами, розташованими у вигляді часток апельсину; і відокремленими одна від одної опорними клітинами. Смакові бруньки не досягають поверхні слизової оболонки і відокремлені від неї невеликими заглибленнями -смаковими порами. На кінці смакової клітини є мікроворсинки, які сприймають подразнення від речовин, що мають до них стереохімічну спорідненість. Загальна кількість смакових бруньок у людини близько 10000. Нервові волокна, які відходять від бруньок, формують смакові нерви - гілочки-n.glosopharіngeus, n. lingualis, chorda tympani. Імпульси надходять в ядро одиночного пучка довгастого мозку, звідси в складі медіальної петлі - таламус, і вже звідси перемикаються в постцентральну зону кори. Розрізняють чотири типи смакових відчуттів, причому, у більшості людей солодкий смак сприймається кінчиком язика, гіркий – коренем, солоний і кислий - боковими частинами. Для того, щоб інша речовина могла викликати збудження смакової бруньки, вона повинна розчинятися в рідкому середовищі ротової порожнини. При накладанні сухих кришталиків на суху поверхню язика смакові відчуття зовсім не виникають. Вважають, що відчуття зумовленні зв’язуванням речовини з мембрани мікроворсинок рецепторних клітин. Внаслідок такого зв’язування відбувається зміна проникності мембрани і процес деполяризації.

Відчуття солодкого виникає при потраплянні в ротову порожнину цілого ряду речовин: цукрів, гліколей, спиртів, альдегідів, кетонів, амідів, ефірів, амінокислот, сульфокислот, солей свинцю і берилію. Структура сахарину, який в 600 разів солодший від сахарози, суттєво відрізняється від будови цукрів. Інші смакові відчуття більше відповідають хімічній будові речовин. Солоний смак завжди виникає при дії іонізованих неорганічних солей, кислий - при нанесенні кислот. Гіркі речовини - це або алкалоїди, або органічні сполуки, які мають молекули з довгим ланцюгом. Неприємний гіркий смак може служити попередженням про небезпеку, тому що багато отруйних речовин містять алкалоїди.

65 Нюховий аналізатор:

Представники тваринного світу за значенняи сприйняття запахів в їх житті поділяються на макросоматів - тварини, в орієнтації яких сприйняття запахів має вирішальне значення, мікросоматів, орієнтація яких в просторі відбувається переважно за допомогою зору і слуху (до них відноситься і людина) і аносматів, позбавлених нюху (морські ссавці-кити, дельфіни).

Хоча людина і мікросомат, нюх допомагає більш яскравому і всебічному сприйняттю оточуючого середовища, є чутливим і постійно діючим індикатором шкідливих домішок у середовищі.

Рецептори нюхового аналізатора розташовані в слизовій носа в ділянці верхньої третини носової раковини. Кількість їх у людей становить приблизно 60 млн., тоді як у собак - 120 млн. Рецепторні клітини - це чутливі волоскові клітини, розташовані серед опорних клітин. Нюхова клітина має форму веретена, або бокала з двома периферійними відростками і одним центральним. Периферійні доходять до поверхні і закінчуються булавоподібними потовщеннями, на яких розташовано декілька війок. Булавоподібні потовщення розташовані або на мембрані, або під нею, і можуть підніматись і вступати в контакт з пахучою речовиною. Центральні відростки нюхової клітини проходять поодинокими нитками через решітчасту пластинку. На зовнішній поверхні лобної частки вони сходяться і утворюють нюхові цибулини, які створюють нюховий нерв. Закінчується нюховий аналізатор в кірковій ділянці гачка звивини гіпокампа. Така близкість розташування до емоційних центрів пояснює, чому всі запахи емоційно забарвлені.

Відчуття запаху в людини виникає лише в той момент, коли вона вдихає, тому що під час видиху повітря не проходить через нюхову зону. Ступінь чутливості залежить від концентрації пахучої речовини і регулюється симпатичною нервовою системою. До сьогоднішнього дня немає цілком вірної теорії сприйняття запахів. Є два питання: 1. Чи повинна речовина взаємодіяти безпосередньо з нюховою клітиною? 2. Чи може пахуча речовина випромінювати хвилі? На основі цих питань сформувалось декілька теорій, кожна з яких пропонувала докази на свою користь.

661. Кірковий центр шкірного аналізатора, або аналізатора всіх видів загальної чутливості (тактильної, больової, температурної, мязово-суглобової чутливості), знаходиться в задній центральній закрутці тімяної частки.

2. Кірковий центр зорового аналізатора розташований у потиличній частці (на медіальній поверхні) навколо шпорної щілини.

3. Кірковий центр слухового аналізатора міститься у верхній висковій закрутці вискової частки.

4. Кірковий центр смакового аналізатора розміщений у нижній частині задньої центральної закрутки тімяної частки.

5. Кірковий центр нюхового аналізатора локалізується в ділянці закрутки морського коника і його гачка.

6. Кірковий центр рухового аналізатора міститься у передній центральній закрутці лобної частки. В цій ділянці знаходяться нервові клітини, з діяльністю яких повязані всі рухи організму, а також формування свідомих рухових реакцій.

Кіркові центри усіх аналізаторів правої половини тіла розміщені в лівій півкулі, а лівої половини в правій.

Можна сказати, що вся кора великого мозку це складна система ядер аналізаторів, в яких відбувається безперервний аналіз і синтез подразнень, що постійно надходять до кори, внаслідок чого організм відповідає на них певними реакціями. Отже, ядра аналізаторів це центри, що регулюють виконання певних функцій.

67 Рецептори - чутливі нервові структури, що перетворюють різні види енергії (світлову, механічну, теплову та ін.) у нервовий імпульс.
Залежно від розташування розрізняють рецептори: екстеро-, інтеро-, пропріорецептори (див. тема "Нервова система"). За морфологічними особливостями їх поділяють на: первинночутливі і вторинночутливі.
Первинночутливі рецептори - це просте чутливе нервове закінчення біполярного нейрона, по центральному відростку якого збудження передається на вищий рівень чутливої системи. Ці клітини одночасно і рецепторними, і чутливими нейронами І порядку. Рецепторні утворення нюхового, шкірного і рухового аналізаторів належать до первинних.
Вторинночутливі рецептори - це спеціалізовані рецепторні клітини, які сприймають подразнення і передають збудження на нейрони І порядку. До вторинночутливих належать смакові, слухові, зорові. вестибулярні рецептори.
Залежно від специфічності до дії подразників рецептори поділяють на:
- мономодальні - пристосовані до дії одного подразника (рецептори сітківки ока - до дії світла);
- полімодальні - можуть сприймати подразники різної природи (рецепторні утворення шкіри сприймають температуру, механічні подразники).
Рецептори розрізняють:
- контактні - якщо подразник викликає збудження рецепторних утворень при безпосередньому дотику з ними (рецептори шкіри);
- дистантні - якщо володіють здатністю переходити в стан збудження при дії подразників, розташованих на певній відстані.
Залежно від характеру дії подразників, до яких рецептор володіє вибірковою чутливістю, розрізняють: фоторецептори, терморецептори, барорецептори, механорецептори, хеморецептори.
Нервові імпульси, що виникають у рецепторах через ланцюг нейронів, що складається з трьох клітин, надходять до великих півкуль головного мозку. перша клітина - чутлива, розташована за межами ЦНС у міжхребцевих спинномозкових вузлах і вузлах черепно-мозкових нервів. Другий нейрон знаходиться у довгастому або середньому мозку, третій нейрон - у зоровому горбі.
Аналіз інформації здійснюється у всіх ланках аналізатору - від рецептора до центральної частини. Цей аналіз зводиться насамперед до обмеження надлишкової інформації, виділення суттєвих ознак подразника.

68 Складається з трубкоподібних воздухоносных органів - носової порожнини, гортані, трахеї, в яких повітря аналізується, зігрівається, очищається, і парного компактного органу газообміну - легенів.
Ніс з носовою порожниною (мал. 23 а, б). Верхівка носа з носовим люстерком, зазвичай пігментованим, не містить залоз. По середній лінії проходить борозна - продовження борозни верхньої губи - фільтр. У основі верхівки носа - носові хрящі і носова хрящова перегородка. Ніздрі, округлі зовні, звужуються в щілину, облямовану верхніми і нижніми крилами. Крила носа малорухомі. У короткоголових собак із-за занадто вузьких ніздрів можливо ускладнене і тому шумне (з сопінням) дихання.
Дорсальна раковина без особливостей. Вентральна раковина велика, сильно складчаста. Між ними далеко проникає эндотурбиналия лабіринту гратчастої кістки, розділяючи середній хід на два рукави. Її часто називають середньою раковиною. Значно ускладнений і лабіринт гратчастої кістки. В результаті поверхня нюхового епітелію у собак складає від 67 см2 (спанієль) до 170 см2 (вівчарка), а кількість нюхових нейронів може перевищувати 200 млн.
би: 1 - дах носової порожнини; 2 - дно носової порожнини; 3 - латеральна стінка; 4 - різцева кістка; 5 - частина носового люстерка; 6 - пряма складка; 7 - крыловая складка; 8 - вентральна складка носа; 9 - коса складка; 10 - паралелльные складки; 11 - отвір слізно-носового каналу; 12 - отвір вивідної протоки латеральних носових залоз
Гортань (мал. 24 а) розташована на рівні I - II шийних хребців, майже кубічної форми. Окрім еластичного надгортанного, двох невеликих черпаловидних, короткого щитовидного і великого кільцеподібного у собак можуть бути присутніми невеликий плоский межчерпалОБИДНЫЙ хрящ і клиновидні хрящі, які лежать з двох сторін від надгортанника і причленяются сполучною тканиною до черпав ОБРАЗЛИВИМ хрящам.
Трахея має форму циліндра, декілька сплюснутого дорсо-вентрально, містить 42 - 46 хрящових кілець. Біфуркація знаходиться на рівні 4-го ребра.
Легені (мал. 24 б) розділяються на долі глибокими вирізками, що доходять до основи пайового бронха. Верхівкова (краниальная) доля правої легені може бути роздвоєна. Сердечні (середні) долі не виходять в бік за межі діафрагмальної (каудаль-
а: 1 - кільцеподібний хрящ; 2 - щитовидний хрящ; 3 - черпаловидні хрящі; 4 - надгортанник; 5,6 - кільця трахеї; 7 - великі роги під'язикової кістки; 8 - тіло під'язикової кістки; 9 - малі роги; 10, 11, 12 - дистальний, середній і проксималь-ный членики під'язикової кістки
би: 1 - верхівкова доля; 2 - сердечна доля; 3 - дифрагмальная доля; а - тупий край; b - гострий край; з - трахея
ний) долі. Додаткова доля оточує згори каудальную порожнисту вену. У задній частині середостіння існує повідомлення між правим і лівим плевральними мішками.

69 Дихання — необхідний фізіологічний процес постійного обміну газами між організмом і зовнішнім середовищем. В результаті дихання в організм потрапляє кисень, який використовується кожною клітиною організму в реакціях окислення, що є основою обміну речовий та енергії. В процесі цих реакцій виділяється вуглекислий газ, надлишок якого повинен весь час виводитись з організму. Без доступу кисню і виведенні вуглекислого газу життя може тривати всього декілька хвилин. Процес дихання включає п'ять етапів:

• обмін газами між зовнішнім середовищем і легенями (легенева вентиляція);

• обмін газів у легенях між повітрям легень і кров'ю капілярів, які щільно пронизують альвеоли легенів (легеневе дихання);

• транспортування газів кров'ю (перенос кисню від легень до тканин, а вуглекислого газу від тканин до легень);

• обмін газів у тканинах;

• застосування кисню тканинами (внутрішнє дихання на рівні мі-тохондрій клітин).

70.Діти до 8-11 років мають недорозвинуту носову порожнину, набряклу слизову оболонку і звужені носові ходи. Це ускладнює дихання носом і тому діти часто дихають з відкритим ротом, що може сприяти простудним захворюванням, запаленню глотки і гортані. Крім того, постійне дихання ротом може привести до частих отитів, запалень середнього вуха, бронхітів, сухості порожнини рота, до неправильного розвитку твердого піднебіння, до порушення нормального положення носової перетинки та ін. Простудно-інфекційні захворювання слизової носа (риніти) майже завжди сприяють її додатковому набряку і ще більшому зменшенню і до того звужених носових проходів у дітей, що додатково сприяє ускладненню їх дихання носом. Тому простудні захворювання дітей потребують швидкого і ефективного лікування, тим більше, що інфекція може потрапляти у повітряносні порожнини кісток черепа (у гайморову порожнину верхньої щелепи, або у фронтальну порожнину лобної кістки), визиваючи відповідні запалення слизової цих порожнин і розвиток хронічної нежиті (більш детально дивись далі).

Із порожнини носа повітря потрапляє через хоани у глотку, куди відкриваються також ротова порожнина (зве), слухові (євстахієві канали) трубки, і беруть початок гортань та стравохід. У дітей до 10-12 років глотка дуже коротка, що приводить до того, що інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів часто ускладнюються запаленнями середнього вуха, так як інфекція туди легко потрапляє через коротку і широку слухову трубу. Про це слід пам'ятати при лікуванні застудних хвороб дітей, а також при організації занять з фізичної культури, особливо на базі водних басейнів, по зимовим видам спорту і таке подібне.

71 Для того щоб газообмін здійснювався нормально, повітря в легенях має постійно відновлюватися. Це відбувається завдяки дихальним рухам - вдиху і видиху, що постійно і ритмічно змінюють один одного (мал.1). Під час вдиху і видиху об'єм легенів то збільшується, то зменшується. Легені не мають власних м'язів, тому дихальні рухи відбуваються за допомогою міжреберних м'язів і діафрагми. Оскільки тиск у плевральній порожнині менший, ніж тиск у легенях, 0 % 9 B%D 0 %B 5 %D 0 %B 3 %D 0 %BA%D 0 %B 8 %D 0 %B 5 ._%D 0 % 9 F%D 0 %BE%D 0 %BB%D 0 %BD%D 1 % 8 B%D 0 %B 5 _%D 1 %83%D 1 %80%D 0 %BE%D 0 %BA%D 0 %B 8"легені повторюють форму грудної порожнини, що змінюється внаслідок рухів діафрагми. Мимовільну регуляцію дихання здійснює дихальний центр, що знаходиться в довгастому мозку (одному з відділів заднього мозку). Вентральна (нижня) частина дихального центру відповідальна за стимуляцію вдиху, її називають центром вдиху (інспнра-раторних центром). Стимуляція цього центру збільшує частоту і глибину вдиху. Дорсальна (верхня) частина і обидві латеральні (бічні) гальмують вдих і стимулюють видих; вони носять збірна назва центру видиху (експіраторного центру).

Дихальний центр пов'язаний з міжреберних м'язів міжреберними нервами, а з діафрагмою - діафрагмовим. Бронхіальне дерево (сукупність бронхів і бронхіол) иннервируется блукаючим нервом. Ритмічно повторюються нервові імпульси, що прямують до діафрагми і міжреберних м'язів забезпечують здійснення вентиляційних рухів.

Як здійснюються дихальні рухи?

У спокійному стані людина робить 16-20 дихальних рухів за хвилину. В альвеоли атмосферне повітря надходить завдяки вдиху, а виходить з них із зміненим складом за допомогою видиху.

Під час глибокого вдиху водночас скорочуються міжреберні м'язи, діафрагма, а також деякі м'язи грудної клітки і плечового поясу, що піднімають ребра вище, ніж за спокійного вдиху. Під час глибокого видиху розслаблюються зовнішні міжреберні м'язи і діафрагма, скорочуються міжреберні м'язи, крім того, скорочуються м'язи черевної стінки. Завдяки цьому діафрагма ще більше випинається в бік грудної порожнини, об'єм якої зменшується.

Залежно від переважаючої участі в дихальних рухах міжреберних м'язів або діафрагми розрізняють відповідно грудний і черевний типи 0 % 9 C%D 0 %B 5 %D 1 %85%D 0 %B 0 %D 0 %BD%D 0 %B 8 %D 0 %B 7 %D 0 %BC%D 1 % 8 B_%D 0 %B 2 %D 0 %B 4 %D 0 %BE%D 1 %85%D 0 %B 0 _%D 0 %B 8 _%D 0 %B 2 %D 1 % 8 B%D 0 %B 4 %D 0 %BE%D 1 %85%D 0 %B 0 ._%D 0 % 9 F%D 0 %BE%D 0 %BB%D 0 %BD%D 1 % 8 B%D 0 %B 5 _%D 1 %83%D 1 %80%D 0 %BE%D 0 %BA%D 0 %B 8"дихання.

Процес дихання відбувається мимовільно. Це забезпечується завдяки нервовій і гуморальній регуляції дихання (мал.2). За нервову регуляцію дихальних рухів відповідальний дихальний центр, розміщений у довгастому мозкові

. 72Вікові особливості системи органів дихання

З третього тижня ембріонального розвитку починається формування органів дихання і продовжується протягом тривалого часу після народження дитини. На 3-му тижні ембріогенезу у шийному відділі ентодермальної трубки з'являється випинання, яке швидко росте. На 4-му тижні воно ділиться на праву і ліву частини - майбутні праву і ліву легені. У свою чергу кожна з них деревоподібно гілкується. Гладком'язові волокна і хрящі бронхів формуються з мезодермальної мезенхіми. Формування хрящового каркасу трахеї і бронхів починається з 10-го тижня розвитку плоду. Каналікулярная фаза (реканалізації) триває протягом 16 - 26 тижнів. У цей час відбувається утворенням просвіту в бронхах, продовжується розвитк і скуляризація майбутніх респіраторних відділів легені. Завершальна фаза (альвеолярна) - період утворення альвеол - починається з 24-го тижня. До моменту народження дитини вона не закінчується і утворення альвеол продовжується і в постнатальному періоді. Органи дихання у дітей мають відносно менші розміри і відрізняються незавершеністю анатомо-гістологічного розвитку. Ніс дитини раннього віку відносно малий, носові ходи вузькі, нижній носовий хід відсутній. Слизова оболонка носа ніжна, відносно суха, багата кровоносними судинами. Унаслідок вузькості носових ходів і рясного кровопостачання їх слизистої оболонки навіть незначне запалення викликає у маленьких дітей утруднення дихання через ніс. Дихання ж через рот у дітей першого півріччя життя неможливе, оскільки велику мову відтісняє надгортанник назад. Особливо вузьким у дітей раннього віку є вихід з носа - хоаны, що часто є причиною тривалого порушення у них носового дихання.Газообмін плода відбувається через плаценту. Материнська кров з маткових артерій надходить у міжворсинчасті лакуни. У свою чергу, кров плода, що підходить до плаценти пупковими артеріями, досягає міжворсинчастого простору, де широко розгалужуються капілярні петлі. Товщина бар'єра, що відокремлює кров матері від крові плода, становить близько 3,5 мкм. Він складається із 3 шарів клітин. У материнській крові РО₂, відносно невисокий (це змішана кров), і тому у крові, що надходить до плода по пупковій вені, РО₂, складає близько 60 мм рт. ст. (8кПа). Однак низький РО₂, в крові плода компенсується за рахунок підвищеної спорідненості фетального гемоглобіну (HbF) до кисню Це, поряд з високим рівнем еритроцитів, забезпечує досить високу кисневу ємкість крові (до 16—17 мл/л). Крім того, завдяки особливостям кровообігу плода, до таких найважливіших органів, як головний мозок і серце, надходить відносно високо оксигенована кров. У інших органах плода у зв'язку з низьким рівнем оксигенації АТФ утворюється не тільки за рахунок окислення, але й анаеробним шляхом. Тому тканини плода стійкіші до гіпоксії. Перший вдих. Дихальні рухи незначної амплітуди спостерігаються ще у внутрішньоутробному періоді. Під час пологів плацентарний газообмін порушується, що призводить до виникнення гіпоксії і гіперкапнії. Одночасно різко підвищується чутливість хеморецепторів, що шляхом сумарного впливу гіпоксії і гіперкапнії забезпечує посилення дихальних рухів. Легені плода заповнені приблизно на 40 % ЗЄЛ рідиною, яка секретується альвеолярними клітинами. Під час проходження через родові шляхи частина рідини вичавлюється. Рідина, що лишилася в дихальних шляхах, утруднює здійснення перших вдихів, оскільки при цьому треба перебороти значної сили поверхневий натяг.Вирішальним моментом є перев'язування пуповини в той час, коли починає підвищуватись напруга СО₂ в крові новонародженого. Коли РСО₂ досягає критичної величини, через центральні хеморецептори збуджуються інспіраторні нейрони і відбувається перший вдих. Під час вдиху внутрішньоплевральний тиск новонародженого може знижуватись на 30мм рт. ст. Спочатку легені новонародженого розправлені нерівномірно. Проте поступове всмоктування рідини, що залишилася, і біосинтез сурфактанту сприяють стабілізації альвеол. Вентиляція легенів стає рівномірною лише через кілька діб.Помітні зміни відбуваються в системі дихання в період старіння: знижується життєва ємкість легень, особливо у чоловіків, збільшується анатомічний та фізіологічний мертві простори, частішає дихання, зменшуються еластичність легень, кількість капілярів у стінках альвеол. Унаслідок цього значно знижується дифузія газів у легенях, особливо під час фізичної праці. Зменшується максимальне поглинання кисню. Альвеолоартеріальна різниця за О₂ збільшується, знижується напруга кисню в артеріальній крові, але Р СО₂ істотно не змінюється.У віці понад 65 років значно зменшується здатність реагувати гіпервентиляцією на гіпоксію, меншою мірою зменшується реакція на гіперкапнію.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 704 | Нарушение авторских прав