АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Залози змішаної секреції та їх роль в житті людини.

Залози змішаної секреції — залози що виконують зовнішню та внутрішню секреторну функції. Такі залози мають в своїй структурі клітини, що продукують біологічно-активні речовини, а також клітини, що виділяють секрет.

в людей це підшлункова та статеві залози.

Підшлункова залоза бере участь у процесі травлення, тобто працює як залоза зовнішньої секреції, а з іншого виробляє інсулін та глюкагон — гормони, що регулюють вміст цукру у крові, тобто виконує внутрішню функцію.

Статеві залози — у жінок яєчники, у чоловіків — сім'яники або яєчка. Виконують як зовнішньосекреторну функцію продукуючи статеві клітини так і внутрішньосекреторну виділяючи у кров статеві гормони.

Залози змішаної секреції. (Розповідь учителя з елементами бесіди, використанням таблиць і складанням схеми).

2. Підшлункова залоза, її будова. Місце розташування і функції. (Розповідь учителя з елементами бесіди, використанням таблиці і складанням схеми).

Функції підшлункової залози:

— Секретує підшлунковий сік, який виділяється у дванадцятипалу кишку.

— Виробляє гормони, що надходять безпосередньо у кров.

Гормони виробляються клітинами острівців Лангерганса, які містяться в товщі залозистих часток у вигляді скупчень.

3. Гормони підшлункової залози. (Розповідь учителя і складання схеми).

4. Цукровий діабет. Його причини і наслідки. (Повідомлення учнів з елементами бесіди).

5. Статеві залози, їх місце розташування та функції. (Розповідь учителя з використанням таблиці і складанням схеми).

У чоловічих статевих залозах (яєчках) утворюються сперматозоїди, чоловічі статеві гормони — андрогени (тестостерон). Жіночі статеві залози (яєчники) продукують статеві клітини — яйцеклітини і синтезують жіночі статеві гормони — естрогени (естрадіол, прогестерон).

6. Функції статевих гормонів. (Розповідь учителя з елементами бесіди).

Функції статевих гормонів:

— у зародковий період контролюють диференціацію статевих ознак;

— під час статевого дозрівання — вторинних статевих ознак (волосяний покрив, зміна голосу, скелет і мускулатура, функціонування статевої системи);

— естрадіол — регулює процеси підготовки матки до імплантації (прикріплення зародка до стінки матки) заплідненої яйцеклітини;

— прогестерон (гормон вагітності) — регулює процеси остаточної підготовки матки до імплантації зародка та наступного розвитку ембріона.

110.СПИННОМОЗКОВА РІДИНА (лат. liqnor cerebrospinalis) утворюється в шлуночках мозку шляхом пропотівання плазми крові крізь стінки судин, а також секретується клітинами судинних сплетінь. З шлуночків вона надходить у цистерни мозку та субарахноїдальний простір. За добу в нормі До складу спинномозкової рідини входять різні білки, мінеральні речовини та невелика кількість клітин (лейкоцити, лімфоцити). Внаслідок наявності гематоенцефалічного бар'єру ліквор найбільш повно характеризує функціональну активність різних медіаторних систем головного і спинного мозку

Спинномозкова рідина міститься у підпавутинному просторі, шлуночках і центральному каналі спинного мозку. У дорослої людини кількість спинномозкової рідини становить 120-150 мл, вона виробляється судинними сплетеннями шлуночків головного мозку. Спинномозкова рідина циркулює у всіх напрямках

Функції спинномозкової рідини різноманітні: вона є амортизатором для головного та спинного мозку, що оберігає його від механічних ушкоджень; бере участь у живленні та метаболічних процесах нервової тканини; у захисті від водно-осмотичних зрушень, забезпечує нормальний кровообіг у порожнині черепа.

В спинномозковій рідині знаходяться фізіологічно активні речовини, які можуть дифундувати до нервових центрів, змінюючи їх активність. Через цей механізм опосередковується регуляторна функція ліквору.

Гематоенцефалі́чний бар'є́р (ГЕБ) — це фізіологічний бар'єр, що відмежовує кров від цереброспінальної рідини та внутрішнього середовища центральної нервової системи, для того щоб зберегти сталість останнього

У створенні гематоенцефалічного бар'єру задіяні такі структури:

Ендотелій капілярів, клітини якого дуже міцно і близько з'єднані між собою за допомогою щільних контактів, внаслідок чого капіляри ЦНС найменш проникні у всьому тілі. Ця складова є найважливішою у створенні ГЕБ.

Порівняно товста базальна мембрана, що оточує зовні кожен капіляр.

Цибулиноподібні «ніжки» астроцитів, які щільно обліплюють капіляри

Проникність гематоенцефалічного бар'єру[ред. код]

Гематоенцефалічний бар'єр має вибіркову проникність: через нього шляхом полегшеної дифузії можуть транспортуватись речовини необхідні для живлення ЦНС: глюкоза, незамінні амінокислоти та деякі електроліти. Ліпіди (жири, жирні кислоти) та низькомолекулярні жиророзчинні речовини (кисень, вуглекислий газ, етанол, нікотин, анестетики) можуть пасивно дифундувати через мембрани ГЕБ..

Проходження речовин у зворотному напряму — із мозку в кров — контролюється значно менше, через те, що цереброспінальна речовина відтікає у венозне русло через ворсинки павутинної оболонки.

Розподіл гематоенцефалічного бар'єру

ГЕБ не однаковий у різних ділянках центральної нервової системи, наприклад у судинних сплетеннях шлуночків мозку капіляри добре проникні, проте вони оточені клітинами епендими, котрі вже з'єднані між собою щільними контактами. Інколи бар'єр у судинних сплетеннях відрізняють від гематоенцефалічного і називають гемато-спинномозковорідинним, хоча вони мають багато спільного.

Деяким функціональним структурам мозку гематоенцефалічний бар'єр перешкоджає виконувати їхню роботу, тому вони його позбавлені, ці ділянки об'єднані під назвою навколошлуночкові органи, оскільки розташовані поблизу шлуночків мозкуГематоенцефалічний бар'єр також недорозвинутий у новонароджених і немовлят, через що вони особливо чутливі до токсичних речовин.

Клінічне значення

Здатність певних препаратів проникати через ГЕБ є важливою характеристикою їхньої фармакокінетики. Зокрема її важливо враховувати при лікуванні органів нервової системи. Наприклад деякі антибіотики фактично не здатні проникати в тканини головного та спинного мозку, тоді як інші роблять це досить легко. ГЕБ затримує аміни дофамін та серотонін, але пропускає їхні кислотні попередники — L-ДОФА та 5-гідрокситриптофан.

Важливим клінічним спостереженням є те, що гематоенцефалічний бар'єр порушується в зонах пухлинного росту — новоутворені капіляри не мають нормальних контактів із астроцитами. Це допомагає у діагностуванні новоутворень в ЦНС: якщо використати альбумін мічений 131I, він проникатиме в першу чергу у тканину пухлини, завдяки чому її можна буде локалізувати.

111. ЗАПАЛЕННЯ

Запалення - це типовий патологічний процес, який виникає при ушкоджен-ні тканин і характеризується порушенням кровообігу, зміною крові та сполучної тканини у вигляді альтерації, ексудації і проліферації. На цей, переважно місцевий процес, тією чи іншою мірою реагує увесь організм, і передусім такі системи, як імунна, ендокринна та нервова.

Виникнувши на ранніх стадіях еволюції, цей процес поступово змінював свій характер, ускладнювався, однак у ньому завжди можна було виявити дві сторони. Одна - це ушкодження із загрозою для органа і навіть для організму, друга - стимуляція захисних механізмів, які допомагають організму в боротьбі за виживання.

Всі патогенні фактори прийнято поділяти на зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні). До зовнішніх належать мікроорганізми (бактери, віруси, гриби); тваринні організми (найпростіші, черв'яки, комахи); хімічні речовини (кислоти, луги); механічні (сторонні тіла, тиск, розрив) і термічні (холод, теплота) впливи, іонізуюче та ультрафіолетове випромінювання.

До внутрішніх факторів належать ті, що виникають в організмі внаслідок іншого захворювання. Наприклад, запалення може виникнути як реакція на пухлину, жовчні або сечові камені, тромб, що утворився в судинах. Причиною запалення можуть стати комплекси антиген-антитіло, які фіксовані в будь-якому органі.

СТАДІЇ І МЕХАНІЗМИ ЗАПАЛЕННЯ

У класичній патології прийнято поділяти запалення на три стадії: 1) альте-рації; 2) ексудації; 3) проліферації.

Стадія I (стадія альтерації). Запалення завжди починається з ушкодження тканини — альтерації. Після впливу пошкоджувального фактора в клітинах виникають структурні, а також метаболічні зміни, характер яких залежить від. сили ушкодження, виду клітин (ступеня зрілості тощо). Одні клітини гинуть, інші залишаються життєздатними, треті навіть активуються, починають вироб-ляти біологічно активні речовини, залучаючи в процес запалення нові клітини як у зоні запалення, так і поза нею. Це так звані клітини запалення.

Основні клітини запалення. Макрофаги. Активні макрофаги синтезують особливу речовину, що має назву інтерлейкіну-1 є підстави думати. що ранні симптоми захворювання (головний біль. біль у м'язах і суглобах. сонливість, гарячка, лейкоцитоз) пояснюються саме дією інтерлейкіну-1.

Тканинні 6азофіли (тучні клітини) при ушкодженні виділяють гістамін і гепарин, що містяться у їх гранулах.

Нейтрофільні гранулоцити. Головною функцією цих клітин є фагоцитоз. Надійшовши з кісткового мозку в кров, вони емігрують із судин і у великій кількості скупчуються в осередку запалення.

Тромбоцити - це найбільш постійні й універсальні клітини запалення. До їх складу входять речовини, які впливають на проникність стінки судин, їх еластичність, на ріст і розмноження клітин, а головне - на здатність крові згортатись.

Фібробласти виявляють себе в останню стадію запалення. накопичуючись в осередку запалення і збільшуючи синтез -колагену та глікозаміногліканів.

Медіатори запалення. — це біологічно активні речовини, які синтезуються в клітинах або рідинах організму і чинять безпосередній вплив на запальний процесс

Медіатори запалення. Гістамін знаходиться у гранулах тканинних 6азофілів у неактивній формі. У вольному стані він спричиняє розширення дрібних судин (капілярів, венул), збільшуючи проникність їх стінок. У малих дозах гістамін розширює артеріоли у великих - звужує венули.

Другим клітинним медиатором є серотонін, який виділяється при руйнуванні клітин і спричинює підвищення проникності судин.

Роль гепарину полягає в тому, що він перешкоджає утворенню фібрину на внутрішній оболонці капілярів і спричинює підвищення проникності їх стінок

Гуморальні медіатори запалення синтезуються в плазмі крові та тканинній рідині внаслідок дії певних ферментів. Серед них найбільше значення мають кініни.

Стадія II (стадія ексудації). Запалення характеризується порушенням місцевого крово- і лімфообігу, передусім мікроциркуляції. Мікроциркуляцією прийнято називати рух крові в термінальному судинному руслі (в артеріолах, капілярах і венулах), а також транспорт різних речовин крізь стінку цих судин.

В осередку запалення опечатку виникає артеріальна гіперемія. Вона є результатом утворення великої кількості вазоактивних речовин - медіаторів запалення, які розслаблюють м'язові елементи стінок артеріол. Це зумовлює посилення притоку артеріальної крові, прискорює її рух, відкриває капіляри, які раніше не функціонували, підвищує у них тиск.

За артеріальною гіперемією розвивається венозна. При цьому швидкість руху крові зменшується і змінюється характер її течії. Зазнають змін реологічні властивості крові. Вона стає густішою і більш в'язкою, еритроцити набухають, утворюючи агрегати - безладно з'єднані між собою скупчення еритроцитів, які повільно рухаються або зовсім зупиняються в судинах з малим діаметром. Рух крові може зовсім припинитись, що викликає розвиток стазу. Наслідком стазу можуть бути незворотні зміни крові та тканин.

Однією з характерних ознак запалення є ексудація та еміграція лейкоцитів.

Ексудація - це вихід рідкої частини крові, електролітів, білків і клітин із судин у тканини. Вихід лейкоцитів (еміграція) займає в цьому процесі особливе місце. Рідина (ексудат), яка виходить із судин, просочує запалену тканину або зосереджується в порожнині, наприклад, у перикардіальній, у передній камері ока.

Основною причиною ексудації є підвищення проникності стінок судин, насамперед капілярів і венул. Якщо стінка судин порушена незначно, то в ексудат, як правило, проникають альбуміни і глобуліни.

Стадія III (стадія проліферації). Руйнівні процеси поступово припиняються і змінюються відновними. Передусім, це розмноження клітин і компенсування дефекту. Одночасно із розмноженням клітин, і навіть дещо випереджаючи його, відбувається припинення запального процесу: інгібіція ферментів, розщеплення і виведення токсичних продукт. Активність клітин запалення також пригнічується. Клітини перестають виробляти одні медіатори і починають синтезувати інші. Тепер на той самий медіатор клітина може дати зовсім іншу відповідь, оскільки на її поверхні з'являються зовсім інші рецептори, а попередні йдуть усередину.

В інактивації клітин запалення, крім місцевих, велику роль відіграють загальні фактори, в тому числі ендокринні. Гормон кори надниркових залоз гидрокортизон гальмує синтез вазоактивних речовин у клітинах, спричинює лімфопенію, стабілізує мембрани лізосом.

Фагоцитарна активність до кінця запалення зростає. Завдяки цьому зона запалення звільняється від некротизованих клітин, чужорідних і токсичних речовин.

КЛАСИФІКАЦІЯ ЗАПАЛЕННЯ

Залежно від характеру домінуючого місцевого процесу (альтерація, ексуда-ція або проліферація), розрізняють три види запалення: альтеративне, ексуда-тивне та проліферативне (продуктивне).

Ексудативне залалення характеризується значним порушенням кровообігу з явищами ексудації та еміграції лейкоцитів. За характером ексудату розрізняють:

Серозне запалення.

Фібринозне запалення.

Гнійне запалення.

Катаральне запалення.

Геморагічне запалення.

Гнильне запалення.

Змішані форми.

Серозне запалення характеризується утворенням серозного ексудату, до складу якого входить до 2 % білка та невелика кількість клітинних елементів.

При фібринозному запаленні характерним є утворення ексудату, який має властивість згортатись внаслідок утворення фібрину

Крупозне запалення спостерігають тоді, коли некроз захоплює лише поверхневі відділи тих або інших покривів.

Дифтеритичне запалення вирізняється глибшим некрозом, який захоплює не тільки поверхневі відділи, а й проникає углиб тканин

Наслідком фібринозного запалення може бути повне розсмоктування фі6рину, заміщення його сполучною тканиною (організація ексудату) із розвитком склерозу органа і порушенням його функції, утворенням синехій (зрощень) між листками плеври, епікардом і перикардом, звапненням ексудату. Дифтеритичне запалення має місце при дифтерії, уремії.

При гнійному запаленні характерним є утворення гнійного ексудату, що складається з великої кількості лейкоцитов, білка, залишків некротизованих тканин, живих і загиблих мікроорганізмів.

Катаральним називають запалення, при якому ексудат, що виходить на поверхню слизових оболонок, стікає з них, до його складу примішується слиз, що є продуктом діяльності слизових залоз Катаральне запалення буває: серозне, слизове, гнійне.

Геморагічне запалення розвивається в разі наявності в ексудаті значної кількості еритроцитів і є характерним для сибірки. чуми, грипу тощо.

Гнильне, або іхорозне, запалення є наслідком проникнення гнильної мікрофлори у вогнище гнійного запалення, що призводить до некрозу тканин.

Часто гострі ексудативні запалення мають змішаний характер (наприклад, гнійно-фібринозне).

112.Природа наділила людину системами захисту (резистенцїї) і пристосування (реактивності та адаптації”), які дають змогу підтримувати відносну сталість внутрішнього середовища організму – гомеостаз – за умов постійної зміни довкілля.

Система захисту, або резистенцїї – це взаємопов’язаний комплекс анатомо-фізіологічних систем організму, до якого насамперед входять нервова, ендокринна та імунна системи, шкіра й слизові оболонки, аналізатори (сенсорні системи) та інші системи, що забезпечують стійкість (захист) організму до дії чинників навколишнього середовища, які можуть зумовлювати істотні зміни в організмі або захворювання (патологічний стан).

Один із процесів, який допомагає організму захищатися від впливу сторонніх і шкідливих йому факторів шляхом обмеження запального вогнища від усього організму, є запалення. Запалення - це патологічний процес, який виникає внаслідок ушкодження тканин і проявляється в порушенні кровообігу, змінах у крові та сполучній тканині, а також у структурних змінах клітин та тканин, які супроводжуються зміною їхньої життєдіяльності (альтерація), накопиченням у тканинах та порожнинах організму багатої на білок запальної рідини (ексудація) і розростанням, збільшенням числа клітин тканин за рахунок їх поділу (проліферація). Цей процес переважно локальний, у нього певною мірою втягується весь організм і передусім такі системи, як імунна, ендокринна й нервова. Симптомами запалення є: припухлість, почервоніння, підвищення температури, біль і порушення функції.

При запаленні запобігається поширення патологічного процесу (генералізація), увага акцентується на боротьбі зі шкідливим агентом в одному місці. Запальне вогнище не тільки фіксує все, що знаходиться в ньому, а й поглинає токсичні речовини, які циркулюють у крові. Це пояснюється тим, що навколо вогнища формується своєрідний бар’єр із однобічним проникненням. У вогнищі запалення створюються несприятливі умови для життя мікроорганізмів. Отож основну роль відіграють фагоцити (рухливі клітини багатоклітинного організму, здатні до захоплення та перетравлювання мікроорганізмів, зруйнованих клітин та мікробних часточок) і специфічні антитіла, а також ферменти й основні білки. Лікувальна сторона запалення добре проявляється у стадії проліферації і регенерації (відновлення організмом втрачених або пошкоджених частинок).

113. Алергія є гостру чутливість організму людини на певні речовини. Алергеном може бути що завгодно. Вони підстерігають всюди: в повітрі, в харчових продуктах, серед рослин, вдома або на роботі. Багато людей страждають від контакту з косметикою, миючими засобами, тваринами, рослинами, пилом, від прийому лікарських препаратів і т.д.

Алергія - це досить підступне захворювання, що вимагає своєчасного лікування та постійної профілактики, в іншому випадку людину чекають дуже неприємні наслідки.

Алергія - одне з найбільш поширених захворювань

Досить поширена алергія на продукти харчування. Виникає вона, коли організм людини помилково приймає той чи інший продукт за загрозу і для самозахисту змушує імунну систему активно виробляти антитіла. У разі повторного прийому алергену організм вже дізнається це речовина і миттєво реагує викидом нових антитіл, які і викликають алергічні симптоми.

Найбільш поширеними алергенами в разі харчової алергії вважаються цитрусові, мед, молочні продукти, але може бути і будь-який інший продукт.

Буває також сезонна алергія. Вона зазвичай з'являється в період активного цвітіння рослин, коли в повітрі літають пилок, пух та інші дрібні речовини, що заважають алергіку спокійно жити.

ознаки

Ознаки шкірної алергічної реакції можуть проявлятися у вигляді висипу, свербежу, появи пухирів, міхурів або просто почервоніння шкіри. У разі алергічної реакції легких ознаками може бути кашель, задишка, відчуття стиснення в грудях. Нежить може бути ознакою алергічної реакції носа. Сльозовиділення, свербіж, почервоніння, запалення - ознаки реакції очей. Нудота, блювота, біль у шлунку, діарея можуть бути ознаками алергічної реакції шлунка. Обличчя і голова можуть реагувати припухлістю мови, горла, губ, повік, всього обличчя та повік, а також головним болем

симптоми

Як вже було сказано вище, алергічна реакція може виявлятися на самих різних ділянках тіла. Симптоми алергії можуть спостерігатися як протягом кількох хвилин, так і кілька днів або навіть тижнів.

Виділяють такі основні симптоми алергії:

почервоніння очей, сльозоточивість;

сінна лихоманка, астма;

закладеність носа, припухлість слизових;

біль і запалення суглобів;

почервоніння шкіри, поява кропив'янки, екземи;

розлад шлунка, діарея, блювота.

Алергія може стати надзвичайно небезпечною, викликати ускладнення і навіть загрожувати життю. Адже реакція організму на алерген буває несподівано гострою.

Виділяють наступні ускладнення при алергії:

анафілактичний шок;

прискорений пульс;

кропив'янка;

запаморочення;

холодний піт;

утруднене або свистяче дихання;

липка шкіра;

шлункові спазми;

нудота;

колапс;

судоми.

При відсутності своєчасної і грамотної медичної допомоги важка форма алергії може призвести навіть до летального результату.

лікування

Найкращі популярними лікарськими препаратами від алергії є антигістамінні. Діють всі вони за одним принципом - блокують гормон, який виробляється подразником. За рахунок розширення дрібних і звуження великих судин, цей гормон (гістамін) збільшує проникність стінок судин, і тим самим викликає перераховані вище симптоми. Варто відзначити, що антигістамінні препарати мають ряд побічних ефектів (сонливість, слабкість, млявість і пр), але із зняттям основних алергічних симптомів вони добре справляються. Обов'язково проконсультуйтеся з лікарем про те, в якій дозуванні необхідно застосовувати ліки.

Також широко використовуються і препарати, які містять кортикостероїд - це гормон, який синтезується в надниркової корі.

Лікування алергії можна здійснювати і за допомогою лейкотрієнових препаратів - щодо нових, вони знижують згубну дію речовин, які виробляються разом з гістаміном (лейкотрієни). Такі ліки має протизапальну властивість і є ефективним тільки для того, щоб позбавити людину від симптомів.

Але існують і інші, більш ефективні методи лікування від алергії. Наприклад, імунотерапія, яку з недавніх часів практикують і у нас. За допомогою шкірного тесту пацієнта, лікарі визначають алерген і вводять суміш алергенів пацієнтові. У міру звикання, дозу підвищують. Все лікування алергії відповідно проходить виключно під наглядом фахівців і може тривати аж до п'яти років. Однак цей спосіб набагато надійніше інших. Хоча багато людей не витримують такого тривалого лікування і зриваються, імунотерапія здатна повністю позбавити хворого від захворювання. Профілактика

Для того, щоб не страждати побутової алергією, частіше займайтеся прибиранням, уникайте при цьому дуже агресивних миючих і чистячих засобів. Не зловживайте пухнастими ковдрами і длінноворсістимі килимами. Якщо алергію викликає пилок, то при можливості виходьте на вулицю після двох годин дня, коли активність викиду пилку згасає.

Не забувайте про те, що багато продуктів харчування мають ті ж алергени, що і пилок. Наприклад, десерти з фруктів, деякі страви, мед і коньяк. Ну а хворим залишається вірити, що вчені знайдуть засіб по боротьбі з таким захворюванням як алергія.

114.

Алергія – це прискорена реакція відторгнення імунної системи на чужорідні речовини, так звані алергени, часто не шкідливі.

Алергічні захворювання відомі з давніх часів Причина цього, ймовірно, є широке застосування антибіотиків і інших лікарських засобів, бурхливий розвиток промисловості, поява на ринку нових синтетичних матеріалів, барвників і навіть продуктів харчування. А також не варто забувати про зниження імунітету населення, нездорове харчування і спосіб життя. Грають роль також стан нервової, ендокринної системи, спадковість.

Алергени можуть потрапляти в організм ззовні або утворюватися в самому організмі. Екзогенні алергени можуть бути неінфекційного походження (побутовий пил, шерсть тварин, лікарські препарати і т.д.) і інфекційними (грибки, бактерії, гельмінти, віруси і продукти їх життєдіяльності). Речовини, що містяться в косметиці, продукти, тканинах, у слині і отруту комах, метали можуть стати причиною алергії.

Особливу групу алергенів складають фізичні фактори – тепло, холод, механічне роздратування.

Симптоми прояви алергії можуть бути найрізноманітніші, в залежності від причини її викликали. Шкірні висипання, екзема, кропивниця – прояви на шкірі і слизових оболонок. Нежить, астма, набряк слизових оболонок, сльозотеча, свербіж – це теж симптоми алергії. Вона може супроводжуватися болями в шлунку, порушенням роботи кишечнику (метеоризм, пронос), температурою, герпес, артрит, головними болями і т.д.

Різновиди алергенів за походженням

побутові: домашній пил, книжковий пил, дафнії

епідермальні: хутро, пух, перо, лупа, екскременти, слина домашніх тварин, епідерміс людини

інсектні: синантропні мікрокліщі, таргани, жалячі і кровосисні комахи, павукоподібні

пилкові: пилок рослин

харчові: потенційно — будь-який продукт харчування, але особливо — червоні фрукти (полуниця, малина,, абрикос, цитрусові), молоко, риба і морепродукти, шоколад, горіхи

лікарські: потенційно — будь-які лікарські препарати, в тому числі і протиалергічні

грибкові: частіше плісняві і дріжджові гриби, як компонент домашнього пилу

гельмінтні: антигени аскарид, гостриків, волосоголовців та інших гельмінтів

1. Харчова алергія

Причина появи: вживання алергенних продуктів або продуктів, що містять харчові добавки, барвники, консерванти, підсилювачі смаку, загусники, розпушувачі, емульгатори та ароматизатори.

Основні алергени: яйця, риба, молочні продукти, моркву, мед, горіхи, цитрусові, бобові, злаки, кунжут.

Симптоми:

порушення роботи ШКТ (шлунково-кишкового тракту) - діарея, запор, нудота, блювота, головний біль;

алергічні дерматози - лущення, сухість, кропив'янка, почервоніння, екзема, пухирі;

набряклість губ і язика;

анафілактичний шок (раптові судоми, висип по всьому тілу, блювання, часте мимовільне сечовипускання, втрата свідомості).

2. Респіраторна алергія

Причина появи: реакція організму на найдрібніші частинки алергенів - пилок рослин, пил, продукти життєдіяльності тарганів і кліщів, шерсть тварин, спори пліснявих грибів.

Симптоми:

рідкі виділення з носової порожнини;

чхання;

свербіж в носі;

кашель;

хрипи в легенях;

бронхіальна астма;

алергічний кон'юнктивіт (сльозотеча, печіння, свербіж і почервоніння очей).

3. Інсектна алергія

Причини: реакція організму на укуси комах (ос, бджіл, шершнів та інших перетинчастокрилих комах) або на потрапляння в дихальні шляхи людини частинок їх тіл та продуктів їх життєдіяльності.

Симптоми:

слабкість;

запаморочення;

пониження тиску;

кропив'янка або набряклість тканин;

симптоми бронхіальної астми (при вмісті у вдихуваному повітрі фрагментів комах);

анафілактичний шок (критична реакція).

4. Лікарська алергія

Причини: використання лікарських препаратів, таких як антибіотики, гормони, анальгетики, вітаміни, анестетики, сульфаніламіди, препарати на основі сироватки крові, ферментні препарати, вакцини, а також використання хімічних речовин.

Симптоми:

висипання на шкірі;

свербіж;

напади задухи;

загострення астми;

ураження внутрішніх органів;

анафілактичний шок.

5. Інфекційна алергія

Причини: підвищена чутливість до умовно-патогенних і непатогенних мікроорганізмів. Наприклад, це може бути алергія на мікроби сімейства Neisseriaceae (субфлава, Флавій, нейсерія перфлава).

Симптоми:

загальне нездужання;

прояв ознак бронхіальної астми.

Типи алергії (алергічних реакцій)

Перші три типи алергії проявляються гостро й тому більше потребують ургентних заходах.

В основі першого типу алергії (алергійної реакції) лежить реагінових механізм пошкодження тканин, що протікає за участю звичайно IgE, рідше класу IgG, на поверхні мембран базофілів і тучних клітин. У кров вивільняється ряд біологічно активних речовин: гістамін, серотонін, брадикініни, гспарин, повільно реагує субстанція анафілаксії, лейкотрієни та інші, які призводять до порушення проникності мембран клітин, интерстициальному набряку, спазму гладкої мускулатури, підвищенню секреції. Типовими клінічними прикладами алергії першого типу є анафілактичний шок, бронхіальна астма, кропив'янка, Помилковий круп, вазомоторний риніт.

Другий тип алергії (алергійної реакції) цитотоксичний, протікаючий за участю імуноглобулінів класів Про і М, а також при активації системи комплементу, що веде до пошкодження клітинної мембрани. Цей тип алергії спостерігається при лікарській алергії з розвитком лейкопенії, тромбоцитопенії, гемолітичної анемії, а також при гемолізі під час гемотрансфузій, гемолітичній хворобі новонароджених при резус конфлікті.

Третій тип алергії (алергійної реакції) пов'язаний з пошкодженням тканин імунними комплексами, циркулюючими в кров'яному руслі, протікає за участю імуноглобулінів класів С і М. шкідлива дія імунних комплексів на тканині відбувається через активацію комплементу і лізосомальних ферментів. Цей тип алергії розвивається при екзогенних алергічних альвеолитах, гломерулонефриті, алергічних дерматитах, сироваткової хвороби, окремих видах лікарської і харчової алергії, ревматоїдному артриті, системному червоному вовчаку і ін

Четвертий тип алергії (алергійної реакції) - туберкуліновий, уповільнений - виникає через 24-48 ч, протікає за участю сенсибілізованих лімфоцитів. Характерний для інфекційно-алергічної бронхіальної астми, туберкульозу, Бруцельозу і деяких інших захворювань.

115.Найбільш важливою функцією нейтрофілів і макрофагів є фагоцитоз - Поглинання клітиною шкідливого агента. Фагоцити вибагливі щодо матеріалу, який вони фагоцитують; інакше вони могли б фагоцитувати нормальні клітини і структури організму. Здійснення фагоцитозу залежитьголовним чином від трьох специфічних умов.

По-перше, більшість природних структур мають гладку поверхню, яка перешкоджає фагоцитозу. Але якщо поверхня нерівна, можливість фагоцітірованія зростає.

По-друге, більшість природних поверхонь мають захисні білкові оболонки, відразливі фагоцити. З іншого боку, більшість загиблих тканин і сторонніх часток позбавленізахисних оболонок, що робить їх об'єктом фагоцитозу.

По-третє, імунна система організму утворює антитіла проти інфекційних агентів, наприклад бактерій. Антитіла прикріплюються до мембран бактерій, і бактерії стають особливо чутливими до фагоцитозу.

Фагоцитоз, здійснюваний нейтрофілами. Нейтрофіли, що входять в тканини, є вже зрілими клітинами, здатними до негайного фагоцитозу. При зустрічі з часткою, яка повинна бути фагоцитувати, нейтрофіл спочатку прикріплюється до неї, а потім випускає псевдоподии у всіх напрямкахнавколо частки. На протилежній стороні частки псевдоподии зустрічаються і зливаються один з одним

Фагоцитоз, здійснюваний макрофагами. Макрофаги представляють собою кінцеву стадію розвитку моноцитів, що входять в тканини із крові. При активації імунної системою вони стають набагато більш потужними фагоцитами, ніж нейтрофіли, і часто можуть фагоцитувати до 100 бактерій.

І нейтрофіли, І макрофаги містять величезну кількість лізосом, наповнених протеолітичними ферментами, особливо пристосованими для переварювання бактерій та інших чужорідних білкових речовин. Лізосоми макрофагів (але не нейтрофілів) містять також велику кількість ліпаз, які руйнують товсті ліпідні мембрани, що покривають деякі бактерії, наприклад туберкульозну паличку.

І нейтрофіли, і макрофаги можуть знищувати бактерії. Крім перетравлення поглинутих бактерій в фагосомах нейтрофіли і макрофаги містять бактерицидні агенти, що знищують більшість бактерій, навіть якщо лізосомальні ферменти не можуть їх перетравити.

Лейкоцити - неодноріднагрупа різних за зовнішнім виглядом і функцій клітин крові людини або тварин, виділена за ознакою відсутності самостійної забарвлення і наявності ядра.

Головна функція лейкоцитів - Захист. Вони відіграють головну роль у специфічній інеспецифічної захисту організму від зовнішніх і внутрішніх патогенних агентів, а також у реалізації типових патологічних процесів. Всі види лейкоцитів здатні до активного руху і можуть переходити через стінку капілярів і проникати в тканини, де вони поглинають іпереварюють чужорідні частинки. Цей процес називається фагоцитоз, а клітини, його здійснюють, - фагоцитами. Якщо чужорідних тіл проникло в організм дуже багато, то фагоцити, поглинаючи їх, сильно збільшуються в розмірах і в кінці кінців руйнуються. При цьомузвільняються речовини, що викликають місцеву запальну реакцію, яка супроводжується набряком, підвищенням температури і почервонінням ураженої ділянки. Речовини, що викликають реакцію запалення, залучають нові лейкоцити до місця впровадження чужорідних тіл.Знищуючи чужорідні тіла та пошкоджені клітини, лейкоцити гинуть у великих кількостях. Гній, який утворюється в тканинах при запаленні, - це скупчення загиблих лейкоцитів.

116. Захисні фактори (бар'єри) організму людини від інфекцій

Шкіра і слизисті оболонки — перешкоджають проникненню мікробів із зовнішнього середовища у тканини організму. Окрім функцій механічного захисту від інфекції, шкіра та слизисті оболонки мають ряд факторів додаткового захисту від мікробів. Так, потові та сальні залози шкіри виводять на поверхню шкіри жирні кислоти та лізоцим (фермент, що знищує компоненти мікробів), який сприяє швидкій смерті мікробів осівши на поверхні шкіри.

Лімфатичні вузли та селезінка виконують роль своєрідного фільтру у якому затримуються усі чужорідні структури циркулюючі в крові та лімфі, у тому числі і мікроорганізми. Дуже часто, проникнувши через шкірні бар'єри, інфекція заримується у лімфатичних вузлах і руйнується там.

Гуморальні фактори захисту — представлені циркулюючим у крові комплектом (комплекс білків, руйнуючий мікроорганізми), а також специфічними антитілами, що розпізнають та руйнують інфекцію.

Імунна система організму — це найбільш потужний і складний механізм захисту. Основними компонентами імунної системи людини є імунні клітини і гуморальні фактори, що секретуються ними. Клітини імунної системи здатні розігнати той або інший вид мікробів і дати початок специфічній імунній відповіді, направленій на знищення цих мікробів.

Вірусні інфекції поширені повсюдно. Вважається, що кожна людина протягом життя хворіє близько шістдесяти разів тією або іншою формою вірусної інфекції — це можуть бути як важкі маніфестні випадки, так і легкі, безсимптомні.

Природна захист

Людина, щоб вижити в агресивному середовищі, також наділений від природи системою захисту, до якої відносяться природні бар’єри — шкіра та слизові оболонки. В особливо вразливих місцях бар’єри посилені, наприклад, слизом в порожнині носа або спеціальним видом епітелію в бронхах. Є у людини фактори неспецифічного захисту, такі, як лізоцим і інтерферон, які першими зустрічають інфекційний агент і запускають механізми протидії йому.

Існує в організмі і специфічна захист, до якої відноситься вироблення імунітету до певних видів інфекційних агентів. Віруси і бактерії атакують організм, при цьому у людини виробляються антитіла до нихНа цьому механізмі імунної відповіді заснована вакцинація.

Імунітет відіграє важливу роль у протидії вірусним інфекціям, тому не варто ігнорувати заклики лікарів про здоровий спосіб життя, що включає відмову від куріння і алкоголю, загартовування, раціональне харчування і фізичні вправи — це фактори, які дозволяють організму самому справлятися з багатьма інфекційними агентами за допомогою власних захисних властивостей.

Народні засоби

З давніх часів людям відома здатність багатьох рослин охороняти від зараження різними інфекціями. Багато батьків, бажаючи убезпечити свою дитину, в період підйому захворюваності гострими вірусними інфекціями, вішають на шию йому зубчик часнику, або викладають часник по периметру коляски немовляти при виході на прогулянку. Дійсно, фітонциди, що містяться у великій кількості в часнику і цибулі, мають здатність знезаражувати віруси і пригнічувати бактерії. Багато фітонцидів і в деяких інших рослинах, наприклад, в герані або цитрусових. Якщо їх «поселити» в спальні — частота захворювань на простудні захворювання знижується. Фітонциди використовуються в медицині недостатньо активно, так як дуже погано піддаються стандартизації, але для домашнього використання підходять дуже добре.

Лікарські препарати

Всі ліки, які допомагають боротися з гострими захворюваннями, діляться на засоби, які стимулюють неспецифічні фактори захисту людини і засоби, що забезпечують вироблення антитіл до конкретних збудників захворювань.

До засобів, що підвищують неспецифічну захист людини, відносяться препарати, стимулюючим тим чи іншим чином вироблення власного інтерферону. Найбільш поширена група індукторів інтерферону: арбідол, аміксин, Анаферон, циклоферон. Подібним дією володіють препарати з кореня солодки, лізоциму. Ці кошти потрібно приймати при виникненні загрози зараження і при перших ознаках інфекції. Раніше і пізніше їх прийом недоцільний.

Специфічний імунітет розвивається після вакцинації. Всім відома вакцинація проти грипу, що забезпечує вироблення антитіл до конкретних варіацій цього вірусу.

117. Шляхи поширення хвороботворних агентів в організмі

Важливим моментом загального патогенезу є поширення хвороботворних агентів в організмі. Знання цих шляхів дозволяє впливати на них, перешкоджати їх розповсюдженню.

Існують такі шляхи поширення хвороботворних агентів в організмі.

- по продовженню;

- по дотику;

- по кровоносних і лімфатичних судинах;

- по нервових стовбурах.

По продовженню хвороботворні агенти розповсюджуються, в основному, по органах, які мають трубчасту будову: по дихальній системі, травлення, сечостатевій, у молочній залозі (так звана «висхідна інфекція»).

По дотику патологічний процес розповсюджується, наприклад, від поверхні шкіри на підшкірну клітковину, м’язи.

По кровоносних і лімфатичних судинах розповсюджуються бактерії, токсини, отрути, фармакологічні засоби (гематогенний та лімфогенний шляхи поширення хвороботворних агентів).

По нервових стовбурах розповсюджуються деякі віруси (сказу, токсин правця, ботулізму).

118. Патогенез – розділ патології, який вивчає механізми виникнення, перебігу хвороби чи патологічного процесу, включення організмом захисно-компенсаторних механізмів і кінець хвороби.

Добре відомо, що без причини хвороба чи патологічний процес не виникне. Між етіологічним і патогенетичним чинником існує певний зв’язок. Етіологічний чинник (травма, збудник, хімічні речовини тощо) виступає в ролі пускача хвороби чи патологічного процесу, а далі хвороба розвивається у відповідності із закономірностями патогенезу.

Наступним, що важливо для розуміння патогенезу – це роль причинно-наслідкових зв’язків у патогенезі. Хвороба, чи патологічний процес, розвиваються, як правило, за причинно-наслідковим ланцюгом. Причина викликає наслідок, а наслідок є причиною для наступного наслідка, і далі за такою схемою.

Суттєвим положенням патогенезу є роль загального і місцевого. Хвороба чи патологічний процес можуть носити, переважно, загальний, або місцевий характер. Такий поділ в патології існує. Наприклад, гіпертермія (перегрівання) – загальний процес, дія механічних ушкоджувальних чинників може викликати місцеве пошкодження – рану, а може і загальне явище – травматичний шок. Але між місцевим і загальним пошкодженням завжди існує зв’язок, менше чи більше виражений.

120.Ушкодження та смерть від дії низької температури. Людина, користуючись житлом, одягом, може протягом тривалого часу переносити значні пониження зовнішньої температури - до 50-60 "С нижче нуля. Але за несприятливого збігу обставин (поганий одяг, загальна слабкість, дитячий або похилий вік, стан сп'яніння, порушення кровообігу в певній частині тіла) дія холоду може призвести до тяжких наслідків і навіть до смерті.

Місцеві зміни при дії холоду (відмороження) добре вивчені в хірургії. Варто нагадати, що розрізняють чотири ступені відмороження.

Перший ступінь, гіперемічний, характеризується порушенням кровообігу: судини спазмуються, шкіра блідне, чутливість знижується, кров приливає до внутрішніх органів, але незабаром судини знову розширюються і переповнюються венозною кров'ю, що надає шкірі синюватого кольору, в пошкодженій ділянці з'являється біль, але згодом чутливість втрачається.

Якщо дія холоду не припиняється, то настає відмороження другого ступеня - запалення, коли знову з'являється почервоніння, припухлості та пухирці, наповнені кров'янистим запалювальним ексудатом. Пухирці, наповнені мутною червонуватою рідиною, легко рвуться, залишаючи виразки, які важко загоюються.

Третій ступінь, некротичний, виявляється в омертвінні ураженої ділянки шкіри і підшкірної клітковини.

При четвертому ступені омертвіння йде глибше - до кості, часто має характер вологої гангрени, що нерідко ускладнюється вторинною інфекцією.

Загальна дія холоду має в судовій медицині значно більше значення. Якщо холод впливає на весь організм, то тепловіддача посилюється, а теплоутворення не компенсує її. Теплорегуляція, таким чином, порушується, температура тіла починає знижуватися. З клінічних спостережень відомо, що вже при падінні температури тіла до 35-34 С людина відчуває сильну слабкість і втому. При подальшому падінні температури з'являється запаморочення, бажання прилягти, людина впадає в сон, який сам по собі знижує опір організму. Всі функції організму пригнічуються, і, нарешті, коли температура тіла опускається нижче 25 °С, настає смерть. При цьому на трупі слідів місцевої дії холоду, як правило, немає. Точно встановити, при якій температурі зупиняється серце, неможливо. Ймовірніше за все, що переважно при температурі 20-25 С, але інколи і при вищій. Отже, смерть настає від охолодження тіла, адже при цьому температура значно вища від нуля. Замерзанню може бути підданий труп людини, померлої з будь-якої іншої причини.

Індивідуальні особливості й зовнішні обставини відіграють значну роль. Діти дуже чутливі як до місцевої, так і до загальної дії холоду. Новонароджені з вологою непокритою шкірою можуть померти при температурі +5-8 С. Старі, худі, виснажені, голодні, психічно пригнічені люди значно гірше переносять дію холоду. Хвороби серця і судин також знижують опір організму. Навпаки, молоді, здорові люди переносять холод краще; значну роль відіграють тренування та звичка до холоду.

119.Ушкодження і смерть від дії високої температури. До підвищення температури організм людини значно менше пристосований, ніж до пониження, і сильніше на нього реагує.

Місцеві зміни при дії високої температури дещо схожі на ті, що спричинює холод, але мають і суттєві відмінності. Зміни від дії полум'я, нагрітих металевих предметів, гарячого газу, сонячного випромінювання називають опіками. Зміни від дії гарячих рідин, пари називають обварюванням. Дію сірчаної і соляної кислот й інших їдких речовин також часто називають опіками, але де неправильно, тому що зміни у шкірі при цьому відбуваються внаслідок хімічного, а не теплового впливу, чому їх і слід розглядати в токсикології.

У судовій медицині прийнято розрізняти чотири ступені опіків.

Перший ступінь, гіперемічний, що характеризується почервонінням і припухлістю шкіри. Уражені місця дуже болючі. У випадках легких опіків почервоніння та припухлість швидко проходять, епідерміс сходить у процесі лущення.

Другий ступінь, запальний, характерний утворенням пухирів на почервонілій здутій шкірі. Рідина в пухирях, як правило, прозора, інколи каламутна (але не кров'яниста), багата на лейкоцити. Пухирі найчастіше утворюються між роговим і зернистим шарами епідермісу, рідше - під епідермісом. Зазвичай вони виникають не відразу після опіку, у міру розвитку запальних явищ. Великі пухирі легко лопаються, ексудат витікає, оголене ж дно пухирів легко доступне для інфекції, що сповільнює їх гоєння.

Третій ступінь опіку відрізняється некрозом тканини з утворенням струпа, що залежить від порівняно тривалої дії високої температури. Струп забарвлений у темно-коричневий колір, у всіх прилеглих судинах є тромби. Подібні опіки гояться дуже повільно; омертвіла тканина поступово відмежовується запальною зоною і потім відділяється. При цьому ступені є досить сприятливий ґрунт для інфекцій і нагноєння. При відділенні струпа нерідко спостерігаються глибокі втрати тканини, виразки великих судин, тромбоз, їх септичні ускладнення. Після загоювання залишаються стягуючі, довго чутливі рубці, що спотворюють тіло і спричинюють обмеження рухомості, нерідко контрактури, особливо, якщо вони розташовуються в природних складках шкіри, наприклад, у ліктьовій, між пальцями, на шиї тощо.

Четвертий ступінь - обвуглення - утворюється при тривалій дії полум'я і в судовій практиці зустрічається, як правило, лише на трупах. Зрідка доводиться мати справи з опіками вольтовою дугою, що супроводжуються обвугленням на обмеженій ділянці тіла без смертельного наслідку.

121. Етіологія – це вчення про причини і умови виникнення хвороби.

В основі етіології лежать поняття причинності і детермінізму.

Причинність відображає об’єктивно існуючий зв’язок явищ, серед яких одне явище (причина) при певних умовах неминуче викликає виникнення іншого явища (наслідку). Будь яка хвороба як явище має свою причину. Виникнення і розвиток хвороби відбуваєтья не випадково, а підкоряється певним закономірностям.

Причиною хвороби слід рахувати той фактор, без якого вона не може виникнути ні при яких умовах.

Умови, які підсилюють дію причини і таким чином сприяють розвитку хвороби. Наприклад, причиною гострих респіраторних захворювань є віруси, а сприяючими умовами – ожолодження, втома, зниження імунітету. Інколи умови можуть мати вирішальне значення. Без певних умов, не дивлячись на наявність причини, хвороба не виникає (наприклад, алергія на харчові продукти).

Умови, які послаблюють дію причини і таким чином запобігають розвитку хвороби. До них відносяться: раціональне харчевання, правильна організація режиму дня, фізична культура, гарний догляд за хворим. Інколи умови можуть повністю нейтралізувати дію причини (наприклад, наявність природнього або набутого імунітету до збудників інфекційних хвороб).

Сукупність причин і умов які мають відношення до виникнення хвороби, отримали назву етіологічних факторів. Етіологічні фактори бувають екзогенними (зовнішніми) і ендогенними (внутрішніми). До екзогених факторів відносяться:

а) фізичні – механічна дія, радіація, висока і низька температура, електричний струм перевантаження, невагомість та інш.;

б) хімічні – неорганічні і органічні сполуки природнього і штучного походження;

в) біологічні – віруси, ріккетсії, бактерії, гельмінти, членистоногі;

г) психічні – слово;

д) соціальні – рівень розвитку суспільства, традиції і інш.

Ендогенні фактори – спадковість, конституція, вік, стать, реактивність організму.

Поряд з етіологічними факторами існує також таке поняття, як фактор ризику.

Фактори ризику – це сукіпність факторів, які в популяції людей статистично достовірно підвищують захворюваність певною хворобою.

122.. Поняття симптом та синдром. Їх види.

Симптом - від грецького ознака,випадок- ознака хвороби, якісно новий не властивий здоровому організму феномен, який можна виявити за допомогою клінічних методів.

Види симптому:

• об»єктивні-ми можемо самі побачити в людині,

• суб»єктивні- не можемо виявити, але вони є.

Симптоми також поділяються на явні і скриті. Поява симптомів:рання і пізня. По діагностичному значенні можуть бути специфічні і неспецифічні.

Синдром – сукупність симптомів, об»єднаних спільним патогенезом. В сучасній медицині описано 1.5 тисяч синдромів. Синдроми можна виявити за допомогою спеціальних методів: клінічні, лабораторні, електрофізіологічні, рентгенологічні та інші.

Види синдромів:

• синдроми порушення рухових функцій

• синдроми порушення чутливості

• синдроми ураження зорових функцій

• синдроми ураження слухових функцій

• синдроми ураження вегетативної нервової системи

• нейроендокринні синдроми

• синдроми ураження вищих кіркових функцій

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1818 | Нарушение авторских прав