АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Механізми біологічної дії антибіотиків на мікробну клітину. Природна та набута стійкість до антибіотиків. Принципи раціональної антибіотикотерапії.

Прочитайте:
  1. Американські принципи лікування хронічного панкреатиту
  2. Антиноцицептивні механізми
  3. Внутрішньошкірна діагностична проба на індивідуальну чутливість до антибіотиків
  4. ВНУТРІШНЬОШКІРНА ДІАГНОСТИЧНА ПРОБА НА ІНДИВІДУАЛЬНУ ЧУТЛИВІСТЬ ДО АНТИБІОТИКІВ.
  5. Діагностика отруєнь і принципи надання невідкладної допомоги
  6. Загальні принципи догляду за хворими
  7. Загальні принципи і методи поведінки з хворими на гострі психічні розлади
  8. Загальні принципи лікування ран
  9. Загальні принципи лікування цукрового діабету
  10. Загальні принципи терапії крововтрати.

Механізми біологічної дії:

• Порушення синтезу клітинної стінки за допомогою інгібування синтезу пептидоглікану (пеніцилін, цефалоспорин, монобактами), утворення димерів і їх перенесення до ланцюгів пептидоглікану, що ростуть (ванкоміцин, флавоміцін), або синтезу хітину (ніккоміцін, тунікаміцін). Антибіотики, що діють за подібним механізмом мають бактерицидну дію, не вбивають клітини, що позбавлені клітинної стінки.

• Порушення функціонування мембран: порушення цілісності мембрани, утворення іонних каналів, скріплення іонів в комплекси, розчинні в ліпідах, і їх транспортування. Подібним чином діють ністатин, граміцидин, поліміксин.

• Придушення синтезу нуклеїнових кислот: зв'язування з ДНК і перешкоджання просуванню РНК-полімерази (актидин), зшивання ланцюгів ДНК, що викликає неможливість її розплітання (рубоміцин), інгібування ферментів.

• Порушення синтезу пуринів та піримідин ів (азасерин, саркоміцин).

• Порушення синтезу білку: інгібування активації і перенесення амінокислот, функцій рибосом (стрептоміцин, тетрациклін, пуроміцин).

• Інгібування роботи дихальних ферментів (антиміцини, олігоміцини, ауровертин).

Резистентність мікроорганізмів до антибіотиків прийнято поділяти на природну і набуту. Природна стійкість пояснюється відсутністю у мікроорганізму мішені для дії антибіотика. Класичним прикладом природної резистентності є нечутливість мікоплазм до b­лактамних антибіотиків через відсутність у бактерій клітинної стінки (основної мішені b­лактамів). Набута резистентність виникає в процесі природного відбору. У результаті мутації або передачі генетичного матеріалу від інших мікроорганізмів за допомогою плазмід бактеріальна клітина може набувати резистентності до одного або декількох класів антибіотиків. На даний час відомо декілька основних механізмів антибіотикорезистентності: ферментативна інактивація антибіотика, у першу чергу за допомогою b­лактамаз, порушення проникності зовнішньої клітинної мембрани, модифікація мішені переважно за рахунок мутації, активне виведення антибіотика з бактерійної клітини через клітинні канали.

 

Принципи раціональної антибіотикотерапії:

1. Суворо обгрунтоване показання до призначення антибіотиків.

2. Врахування етіотропності дії – вибирати найактивніший і найменш токсичний препарат, враховуючи чутливість мікроорганізмів та макроорганізму.

3. Вибір оптимальних доз препарату з урахуванням тяжкості процесу, застосовувати достатню концентрацію антибіотику, враховувати прийняті схеми лікування.

4. Вибір оптимальної частоти застосування з урахуванням фармакокінетики препарату.

5. Вибір оптимального способу введення препарату з урахуваням тяжкості, локалізації інфекційного процесу та особливосте фармакокінетики даного антибіотику.

6. Вибір оптимальної тривалості курсу антибіотику – від 5-7 до 14-21 днів, після одужання, нормалізації температури – приблизно впродовж 3 днів.

7. Вибір оптимальної комбінації протимікробних засобів (для підсилення дії) з урахуванням синергічної та антагоністичної дії – одночасно не застосовувати бактерицидні і бактеріостатичні антибіотики; одночасно призначати не більше 2 синергічних препаратів, а для лікування туберкульозу – комбінації з 3-4 (у виняткових випадках 5 і навіть 6 протитуберкульозних препаратів.

8. Здійснювати контроль за виліковуванням (бактеріологічний контроль).

9. Проводити моніторинг і профілактику ускладнень і негативних побічних реакцій.

10. Запобігати появі стійких форм бактерій та інших мікроорганізмів, дотримуючись правил санітарно-гігієнічного режиму в лікувальних закладах, обмежуючи місцеве застосування препарату, контролюючи частоту і тривалість його застосування хворим.


Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1462 | Нарушение авторских прав







При использовании материала ссылка на сайт medlec.org обязательна! (0.003 сек.)