АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Основні типи бинтових пов’язок

Будь-яка пов’язка складається з простих ходів бинта. На початку і в кінці бинтування накладають фіксуючі циркулярні тури бинта.

Кругова (циркулярна) пов’язка (fascia circularis) (рис. 1) складається з кількох циркулярних ходів бинта, які накладаються на одне і теж місце, повністю прикриваючи всі попередні тури. Таку пов’язку накладають на частини тіла, форма яких подібна до циліндра (голова, плече, нижня третина гомілки, фаланги пальців, променево-зап’ястний суглоб).

Спіральна пов’язка (fascia spiralis) (рис. 2) застосовується при необхідності забинтувати значну ділянку тіла. Таку пов’язку накладають знизу вверх, спочатку – 2-3 циркулярні тури, а потім їх направляють косо вверх з розрахунку, що кожен наступний тур має закривати ²/₃ ширини попереднього. Як правило, таку пов’язку накладають на частини тіла, які мають циліндричну форму (тулуб, плече, нижня частина гомілки і передпліччя).

Рис. 1. Кругова бинтова пов’язка	Рис. 2. Спіральна бинтова пов’язка

При різній товщині сегментів кінцівки (гомілка-стегно, передпліччя-плече) досягнути щільного прилягання бинта неможливо, тому спіральну пов’язку необхідно накладати з перегинами. В місці невідповідності туру бинта і поверхні, яку бинтують, притримують нижній край бинта першим пальцем лівої руки, а правою рукою роблять перегин в напрямку до себе на 180°. При цьому верхній край бинта стає нижнім, а нижній – верхнім. Хід бинта продовжують до місця фіксації першим пальцем попереднього туру. При наступному турі перегин бинта повторюють. Перегини бинта повинні знаходитись на одній лінії, бажано збоку від місця пошкодження. Перегини бинта виконують до тих пір, поки бинтують частину тіла, яка має форму конуса.

Повзуча пов’язка (fascia serpences) нагадує спіральну (рис. 3).

Рис. 3. Повзуча бинтова пов’язка

Після закріплювальних турів бинт накладають гвинтоподібно так, щоб його тури не дотикались. Проміжки між турами бинта повинні приблизно відповідати ширині бинта. Повзуча пов’язка менш міцна, ніж спіральна, тому її застосовують для тимчасового утримання перев’язувального матеріалу на кінцівках при їх пошкодженні на значному протязі.

Характеристика окремих груп м´яких пов´язок

М´які пов’язки є дуже різноманітні. Найпоширенішими з них є захисні та фіксувальні. Вид захисної пов’язки залежить від характеру і об´єму пошкодження, умов накладання пов’язки, тривалості її перебування на тілі. В залежності від виду перев’язувального матеріалу і способу його фіксації до тіла розрізняють клейові, косинкові, пращеподібні, контурні, бинтові та сітчасто-трубчаті пов’язки.

Клейові пов´язки. Дрібні різані, колоті, рвані, забиті рани, садна, подряпини можна захистити клейовими пов’язками. З цією метою застосовують клей БФ-6, як самостійно, так і в комбінації з антибіотиками мономіцином чи левоміцетином (левопласт), клей № 88 з еритроміцином та ін. Через 5 хвилин після нанесення клею на рану і оточуючу шкіру утворюється плівка, яка може захищати рану від інфекції 3-4 дні. Вона не змивається водою, не заважає роботі і сприяє епітелізації рани. Клей наноситься на рану тільки при відсутності кровотечі, оскільки в такому випадку під плівкою накопичується тканинний вміст, підсилюється біль і плівка швидко стає непридатною. Крім того, шкіра навколо рани повинна бути сухою і чистою, без ознак запалення як в рані, так і навколо зони пошкодження.

Перев’язувальний матеріал можна фіксувати до країв шкіри за допомогою клеолу, колодія, липкопластиру, спеціальних медичних клеїв.

Клеол фабричного приготування складається з 40 частин каніфолі, 33 частин 96 % етилового спирту, 15 частин ефіру і 1 частини соняшникової олії. Рану закривають кількома шарами марлевих серветок. Навколо них на шкіру неширокою смужкою накладають шар клеолу. Марлеву серветку, яка за розмірами дещо більша за площу перев’язувального матеріалу, в натягнутому вигляді прикладають до нанесеного шару клеолу і утримують і в такому положенні 2-3 хвилини. Серветка міцно приклеюється до шкіри і надійно фіксує пов’язку на рані. Після зняття наклейки залишки клеолу з шкіри видаляють тампоном, який змочений в ефірі.

Колодій – це летка рідина, яка складається з суміші ефіру, етилового спирту і нітроцелюлози. Техніка накладання колодієвої пов’язки така ж, як і клеолової. Колодій при висиханні дещо стягує шкіру, тому може викликати у пацієнта неприємні відчуття.

В сучасних умовах клеолова і колодієва пов’язки при наданні першої допомоги практично не застосовуються і мають історичний і теоретичний інтерес.

Липкопластирні пов’язки. Липкопластир – смужка тканини, яка з одного боку покрита спеціальним клеєм. Липкопластир випускають у вигляді котушок різних розмірів. Клейова сторона липкопластиру є стерильною і може накладатись безпосередньо на рану. Смужки липкопластиру можна накладати зверху на перев’язувальний матеріал і фіксувати його до шкіри. Липкопластирні пов’язки дуже зручні у випадках, коли необхідно нетравматично зблизити краї рани.

Для закриття невеликих ран, саден застосовують бактерицидний пластир, який випускається в спеціальній упаковці. По центру поверхні пластиру, яка буде наклеюватись, є пористий матеріал, просякнутий антисептичною речовиною (рис. 4).

Рис. 4. Накладання на рану липкопластирної бактерицидної пов’язки

В цьому пластирі є дуже дрібні пори, що дозволяє попередити розвиток подразнення шкіри, не порушує процеси загоєння рани. Слід пам’ятати, що тривале перебування на шкірі липкопластиру може викликати її подразнення (дерматит).

Плівкоутворювальні аерозолі. Такі аерозолі отримують при змішуванні плівко­утво­рювальної композиції з фреоном. Сумішшю заправляють металічні чи скляні балончики з кришками-розпилювачами. При натисканні на головку розпилювача рідина цівкою виходить з балончика. Розчинник швидко випаровується і через декілька секунд на шкірі утворюється еластична захисна плівка. Аерозольна плівка впливає на мікрофлору ран і попереджує їхнє вторинне інфікування, оскільки містить антибактеріальний препарат широкого спектру дії.

Буметол (полімер-бутилметак­ри­лат + метакрилова кислота + лінетол) – один з найбільш поширених плівкоутворювальних аерозолів. Плівка не перешкоджає випаровуванню води і аерації шкіри, оскільки має найдрібніші пори, через які не проникає інфекція. Фармацевтична промисловість випускає протиопікові та ранозагоювальні аерозольні препарати – Лівіан, Вінізоль, Левовінізоль, Оксициклозоль. Ці препарати містять антибіотики (левоміцетину сукцинат, окситетрацикліну гідрохлорид), антисептики (цитраль, циміналь), протизапальні та ранозагоювальні речовини (преднізолон, вінілін, лінетол, вітамін D₃) та ін. Плівкоутворювальні аерозолі прості в застосуванні, швидко створюють захисну плівку, не вимагають спеціальної підготовки персоналу, можуть широко використовуватися при наданні самодопомоги та взаємодопомоги. Особливо показане застосування аерозольних плівок при небезпеці інфікування післяопераційних швів виділеннями з нориці, сечею, калом та ін. Захисні плівки добре утримуються на шкірі, не викликають неприємних відчуттів у хворих і є водонепроникні. На фармацевтичному ринку України можна знайти такі препарати – Пластбутол (Угорщина), Акутол (Чехія), Нобекутан (Швеція), Ліквідопласт (Німеччина) та ін.

Захисна плівка утворюється також при нанесенні на рану рідини Новикова або суміші Черняка.

Синтетичні клейові композиції часто використовують для підготовки операційного поля: липка плівка ОПАЛ (Операційна Плівка Асептична Липка). Ця плівка має полімерну основу товщиною близько 30 мкм, на одну сторону якої нанесено спеціальний полімерний клей, який має вибіркову липкість до шкіри. Перед використанням плівки шкіру знежирюють і обробляють антисептичним розчином. Стерильним пінцетом витягають плівку з пакета і видаляють папір. Липким шаром розтягнуту плівку накладають на суху ділянку операційного поля і ретельно від центру до периферії тампоном притирають її до шкіри. Далі через плівку виконують операційний розтин. Після операції плівку видаляють. При цьому операційна рана надійно ізолюється від оточуючої шкіри

Косинкові пов’язки. Ці пов’язки накладають за допомогою шматка тканини, який вирізаний чи складений у вигляді прямокутного трикутника-косинки. Медична промисловість випускає стандартні косинки для надання першої долікарської допомоги розмірами 135х100х100 см, яка в пресованому вигляді є кубиком розмірами 5х3х3 см. Одна або кілька косинок дозволяють накласти надійну пов’язку на будь-яку ділянку тіла (рис.5).

Для накладання косинкової пов’язки на верхню кінцівку передпліччя укладають на середину косинки так, щоб китиця знаходилась біля самого краю косинки (основи). Один кінець (позаду передпліччя) проводять зверху здорового плеча, другий – зверху пошкодженого плеча і зв’язують їх між собою так, щоб передпліччя в косинці було зігнуте під прямим кутом. Третій кінець з деяким натягом обводять навколо плеча і фіксують за допомогою булавки до передньої частини косинки.

Рис. 5. Накладання косинкової пов’язки на різні ділянки тіла.

Пращеподібні пов’язки. Для накладання цього виду пов’язок необхідні широкий бинт або смужка бавовняної тканини довжиною 75-80 см. Смужку з обох кінців розрізають в поздовжньому напрямку так, щоб центральна її частина залишалась нерозрізаною на довжину, яка необхідна для закриття зони пошкодження. Цю нерозрізану частину накладають в поперечному напрямку на ділянку рани, надрізані кінці перехрещують і зв’язують верхні з нижніми кінцями. Найчастіше такі пов’язки накладають на різні ділянки голови (рис. 6).

Рис. 6. Пращеподібна пов’язка а – на ніс; б – на підборіддя

Бинтові пов’язки. Бинт – смужка марлі довжиною 5-7 м, яка скатана у вигляді рулону. Випускають бинти різної ширини: вузькі (до 5 см) – для накладання пов’язок на пальці китиць і стоп; середні (7-10 см) – для пов’язок на передпліччя, китиці, голову, шию, гомілку, стопу; широкі (15-20 см) – для пов’язок на грудну клітку, живіт, стегно, таз, плечовий суглоб, плече. Стандартні бинти є стерильними (герметично запакованими у провощений папір) і нестерильними (загорнутими звичайним папером в пачки).

Марлевий бинт легко набуває форми частини тіла, яку бинтують. Бинтова пов’язка дозволяє створити рівномірний тиск на тканини і функціональний спокій органу чи кінцівці.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1218 | Нарушение авторских прав