АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Загальні відомості про діагностику захворювань

Правильний догляд за хворим і знання необхідних параметрів життєдіяльності організму є основною запорукою лікування. Саме тому для медичного працівника дуже важливим є вміння правильно оцінювати показники основних систем організму: дихальної, серцево-судинної, сечостатевої та ін.

Одним з найважливіших моментів в діагностиці будь-якого захворювання є визначення скарг хворого і уточнення, коли і в якій послідовності вони виникли. При скаргах на біль з’ясовують його локалізацію та поширення, інтенсивність, стійкість, характер (постійний, ниючий, колючий, ріжучий, розпираючий), зв'язок між зміною положення тіла, рухами, вживанням їжі, актами сечопуску та дефекації, фізичними та психічними напруженнями, зміною пори року та погоди. Встановлюють, що полегшує стан хворого. З'ясовують, коли виникло захворювання і як воно розвивалось –поступово чи раптово. Необхідно розпитати хворого про етапи та методи лікування в медичних закладах. Якщо у пацієнта є лабораторні, інструментальні, рентгенологічні та інші результати обстеження, з ними необхідно ознайомитися. Якщо хворий знаходиться в несвідомому стані або це дитина, то про перебіг захворювання можна розпитувати в родичів, батьків чи супроводжуючих.

Після цього переходять до огляду і обстеження місця захворювання. Обстеження необхідно починати з простих прийомів, поступово переходячи до більш складних. На першому місці є огляд місця хвороби. Освітлення при огляді повинно бути розсіяним і достатньо яскравим, найкраще – денним. Слід звертати увагу на колір шкіри, слизових оболонок, наявність висипань, пігментації, крововиливів та ін. Часто для порівняння необхідно оглянути симетричні ділянки тіла. Важливим є визначення активних і пасивних рухів в кінцівках.

Після огляду переходять до перкусії – методу, яким найчастіше користуються при дослідженні органів черевної порожнини чи грудної клітки. Звертають увагу на зміну перкуторного звуку.

Наступним кроком є пальпація. Вона дозволяє отримати дані щодо форми, величини, характеру і глибини знаходження патологічного вогнища, підвищення місцевої температури, встановити больові реакції, наявність або відсутність пульсації, крепітації, флуктуації.

Після цього використовують аускультацію, яка може бути прямою або непрямою. При прямій аускультації звуки чути на віддалі без допоміжних приладів (шум при звуженні трахеї або спазмі бронхів; входження та виходження повітря через рану на грудній клітці при відкритому пневмотораксі; посилена перистальтика кишківника тощо). Непряму аускультацію проводять за допомогою спеціального приладу – фонендоскопа, яким вислуховують дихальні і судинні шуми, серцеві тони, дихальні хрипи, шуми.

Наприкінці обстеження часто застосовують різні спеціальні методи дослідження, характерні лише для даного захворювання.

Часто при огляді і обстеженні хворого встановити причину захворювання і виставити діагноз є складно. Тому, для полегшення і уточнення цього завдання використовують ряд лабораторних і інструментальних методів.

Лабораторне дослідження включає: загальний аналіз крові та сечі, біохімічний аналіз крові, коагулограму (показники згортальної системи крові), аналіз крові на цукор, групу крові і резус-належність. Важливе значення мають також і спеціальні лабораторні дослідження: імунологічні, мікробіологічні, цитологічні, гістологічні та ін.

До інструментальних методів дослідження належать:

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 728 | Нарушение авторских прав