АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Призначення пов’язок

Десмургія (від грецьких слів desmos – зв’язка, пов’язка, ergon – дія) – це вчення про пов’язки, принципи і правило їх накладання.

Під пов’язкою розуміють комплекс засобів, що застосовуються для захисту ран, патологічно зміненої шкіри від впливу різних факторів зовнішнього середовища. У вузькому значенні пов’язка – це засіб для закріплення чи утримання на рані перев’язувального матеріалу. Процес накладання його на рану називають перев’язуванням.

Накладання пов’язок – складна і відповідальна процедура. Неправильно накладена пов’язка може бути причиною серйозних ускладнень і мати такі ж негативні наслідки, як і погано виконана операція. Існують певні вимоги як до самої пов’язки взагалі, так і правила стосовно її накладання.

Будь-яка пов’язка повинна:

- максимально виконувати своє призначення;

- забезпечувати фізіологічні умови для функціонування органу чи організму;

- бути не надто вільною, але і не дуже тугою (крім спеціальних пов’язок), не порушувати крово- та лімфообіг;

- бути зручною для потерпілого, не викликати психологічного дискомфорту;

- мати естетичний вигляд.

Для більш чіткого розуміння призначення і застосування пов’язок, їх розподіляють (класифікують) за матеріалом, функціональним призначенням, етапністю надання медичної допомоги. Функціональне призначення пов’язки зумовлює вибір певного матеріалу, а етап надання медичної допомоги (перша допомога, дошпитальний та шпитальний етапи) визначають вид засобів для перев’язування.

В залежності від виду матеріалу розрізняють наступні групи пов’язок:

- м’які пов’язки: пов’язки з марлі, бинтові, тканинні, марлево-клеольні, пластирні, з плівкоутворювальних аерозолів.

- тверді пов’язки, або такі, що тверднуть: шинні (тверді) пов’язки з різноманітних матеріалів (дерева, металу, пластика), пов’язки з гіпсу, крохмалю, нових полімерних матеріалів (фіброглас, смоли), що в процесі накладання стають твердими.

За функціональним призначенням пов’язки поділяють на захисні, фіксуючі, стискаючі, гемостатичні, оклюзійні, іммобілізаційні, корегуючі та пов’язки для витягання.

За допомогою захисних пов’язок закривають ранові поверхні, операційні рани та інші пошкодження на поверхні тіла. Застосовують марлеві або тканинні бинти, липкопластир, плівкоутворювальні аерозолі. За допомогою фіксувальних пов’язок фіксують перев’язувальний матеріал в ділянці його накладання. Для цього застосовують пластир, клейові речовини, еластичні трубчасті бинти. Призначення стискувальних пов’язок – підтримувати рівномірний додатковий тиск на певну ділянку тіла. Ці пов’язки накладають на ділянки, де не виникає загроза функції дихання (шия) або кровопостачання (пахвинна ділянка). Для цього використовують лейкопластир (при пупковій грижі у немовляти), еластичні бинти (на суглоби, кінцівки), мазеві препарати (цинк-желатинова бинтова пов’язка при захворюваннях вен нижніх кінцівок. Гемостатичні пов’язки призначені для зупинки кровотечі з рани (переважно капілярної чи артеріальної на дошпитальному етапі). Це досягається за допомогою спеціальних матеріалів (гемостатична губка, марля, фібриноутворювальні пластинки типу «Tachocomb») або еластичним притис­кан­ням місця кровотечі чи стовбура судини (наприклад, скроневої артерії). Оклюзійні (герметичні) пов’язки застосовують переважно на дошпитальному етапі при проникаючих пораненнях грудної клітки, для попередження виникнення пневмотораксу. Для цього використовують або стандартний індивідуальний перев’язувальний пакет (ІПП) або будь-який матеріал, що не пропускає повітря. Корегуючі пов’язки призначені для створення тиску на певну ділянку тіла з метою зміни її розташування чи форми. Для цього застосовують речовини, що тверднуть (гіпсові пов’язки, чобітки при клишоногості), стремена Павлика з шкіри. Іммобілізаційні пов’язки застосовують для забезпечення нерухомості травмованої кінцівки чи її фрагмента з метою попередження розвитку ускладнень (шок, кровотеча, зміщення відламків та ін.). Для цього застосовують шинні пов’язки: з дерева, фанери (шина Дітеріхса), дроту (драбинчаста шина Крамера), металу (стандартні шини) та пластика (пневматичні та лубкові шини). Пов’язки для витягання використовують на шпитальному етапі в стаціонарі. Переважно це складні конструкції з металу, дерева чи дроту (наприклад, компресійно-дистракційний апарат Ілізарова).

В.Казіцький, М.Корж в 1986 році запропонували класифікацію м’яких пов’я­зок:

І. Захисні: клейові, липкопластирні, плівкоутворювальні аерозолі.

ІІ. Укріплювальні: клейові, пластирні, косинкові, пращеподібні, Т-подібні, бинтові, з трубчатого трикотажного еластичного бинта, з еластичного трубчатого медичного бинта.

ІІІ. Спеціальні.

- стандартні. індивідуальний перев’язувальний пакет (ІПП), пакет перев’язувальний (ПП), пов’язки стерильні, подушечки ватно-марлеві стерильні, смужка ватно-марлева, контурні пов’язки, суспензорій, гумова герметична пов’язка Бєлова;

- нестандартні: економні, цинк-желатинові; бандаж; суспензорій; липкопластирна, герметизувальна, пов’язка на сідниці, пов’язка Жюде, фіксація кінцівки на клиноподібній подушці.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 1353 | Нарушение авторских прав