АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Лікування. Радикальним вважають тільки оперативне лікування

Радикальним вважають тільки оперативне лікування. Об'єм операції залежить від локалізації пухлини у відділах шлунка. При локалізації пухлини в антральному відділі виконують субтотальну резекцію шлунка, яка полягає у видаленні дистальних 4/5 шлунка з регіонарними лімфатичними вузлами 1-2 груп – І, ІІ, ІІІ колекторів лімфовідтоку за О.В.Мельниковим. Тобто включає великий та малий сальники, ретропілоричну клітковину, перигастральні лімфовузли та перев'язку лівої шлункової артерії.

При локалізації пухлини в кардіальному відділі шлунка виконують субтотальну проксимальну резекцію шлунка та нижньої третини стравохода.

3 видаленням лімфовузлів 1-2 груп III і IV колекторів лімфовідтоку за Мельниковим О.В., операція можлива через абдомінальний та комбінований торакоабдомінальний доступи.

Пухлини тіла шлунка та інфільтративні форми раку будь-якої локалізації вимагають виконання гастректомії з регіонарними лімфатичними вузлами 1-2 груп І, ІІ, III і IV колекторів.

Задовільний загальний стан хворого дозволяє у ряді випадків виконати розширені та комбіновані радикальні втручання. Для підвищення операбельності хворих японські вчені запропонували розширювати обєм операції до широкого видалення лімфатичних колекторів всіх зон можливого регіонарного метастазування верхнього поверха черевної порожнини, Топографічна зона простягається від селезінки до воріт печінки, від діафрагми до верхнього краю підшлункової залози. Це дозволяє зберегти принципи абластики, попередити фрагментацію лімфатичних вузлів, видалити уражений орган у блоці із оточуючою клітковиною.

При ранньому раці (обмеженому слизовою оболонкою або підслизовим шаром) за даними японських онкологів, можливі ендоскопічні операції. Наприкінці 1991р. в Японії раким чином було проліковано біля б тисяч хворих на РІП

Паліативну операцію - просту резекцію шлунка виконують у ослаблених та похилого віку пацієнтів. У випадках пухлинного стенозу входу чи виходу із шлунка виконують симптоматичні операції - накладення гастростом і гастроентероанастомозів. В нашій клініці застосовують клапанну гастростому по Сапожкову.яка запобігає виходу шлункового соку на шкіру і мацерації її.

Променеву терапію застосовують при ураженні проксимальних відділів (передопераційний та паліативний курси), а також інколи при локалізації пухлини в інших відділах, при неможливості оперативного лікування, як паліативний курс. Складність променевої тарапії повязана із мобільністю органу і складності провести топометричну підготовку. Фіксований пророзший пухлиною шлунок легше з цих причин опромінювати, але чутливість до променевої терапії РШ невелика, тому найбільшого поширення набула тільки передопераційна інтенсивна променева терапія з метою підвищення абластики операції та девіталізації ракових клітин. Останнім часом передопераційне та інтраопераційне опромінення шлунка почали проводити частіше, що являє собою комбіноване лікування.

Хіміотерапію проводять при первинно нерезектабельній пухлині, рецидивах і метастазах пухлини, а також після паліативних операцій, пробних лапаротомій і в поєднанні з паліативним опроміненням. Вивчається ефективність неоадювантної внутрішньоартеріальної хіміотерапії. В УНДІОР (проф. Чорний В.О.) вивчали результати місцевої хіміотерапії іммобілізованими цитостатиками на поліметилксилоксані (адріабластин, доксорубіцин). Повільний вихід цитостатика в оточуючу клітковину сприяв місцевому абластичному ефекту,та протирецидивній дії.

Після радикальних операцій проводять ад'ювантні курси хіміотерапії. В основному використовують 5-фторурацил і фторафур, а також, рідше, адріаміцин, фарморубіцин, мітоміцін, препарати платини, гімзар, етопозид, метотрексат.

Саркоми кісток. Остеогенна саркома

Б. Злоякісні: 1) хондросаркома; 2) юкстакортикальна хондросаркома; 3) мезенхімальна хондросаркома.

III. Гігантоклітинна пухлина (остеобластокластома)

IV. Пухлини кісткового мозку:

1) саркома Юїнга; 2) ретикулосаркома; 3) лімфосаркома кістки; 4) мієломна хвороба (мієлома)

Остеогенна саркома, також Остеосаркома — злоякісна пухлина, що походить з власне кісткової тканини, за гістологічною будовою поділяється на остеогенну саркому, хондросаркому, фіброміксосаркому, міксосаркому, міксохондросаркому тощо.

Остеогенна саркома містить маси диференційованої міжклітинної речовини, завжди є поодинокою, що важливо з точки зору диференціації. Характерним є швидкий, постійно прогресуючий ріст, постійний самовільний біль в зоні ураження, гіпертермія, гематогенне метастазуванняпереважно в легені.

Форми захворювання[ред. • ред. код]

Розрізняють остеобластичну, остеолітичну та змішану форму захворювання.

Переважає остеолітична форма, для якої характерне вогнище розплавлення кістки з нечіткими та нерівними контурами, що дуже швидко збільшується в розмірах у всіх напрямках, у нижній щелепі може давати симптом «піднятого дашка», часто поширюється на оточуючі м'які тканини, тобто справжні розміри пухлини значно більші, ніж рентгенологічно діагностовані. З прогностичної точки зору дуже несприятливим є патологічний перелом.

Остеобластична форма зустрічається рідко, переважно у дітей, характеризується неправильної форми вогнищами склероза, розташованими у товщі кістки чи ближче до кортикального шару, який спочатку вибухає, а потім зникає. Ця форма ще більш злоякісна, ніж попередня, досить часто супроводжується голчастим («муфтоподібним») періостозом.

Для змішаної форми характерні обидва типи рентгенологічних змін, зустрічається вона найрідше.

Диференціювати слід з обмеженим хронічним остеомієлітом, еозинофільною гранульомою, субперіостальною гемангіомою, лімфангіоендотеліомою (пухлиною Юінга).

З інших форм саркоми, крім остеогеннної, слід виділити хондросаркому з причини її специфічної локалізації (суглобовий паросток нижньої щелепи), типу кісткової перебудови (остеоліз з множинними вкрапленнями вапна), типовою періостальною реакцією (осифікуючий періостоз), втягненням в патологічний процес скронево-нижньощелепового суглоба.

Дата добавления: 2015-09-27 | Просмотры: 467 | Нарушение авторских прав