АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Дієтотерапія цукрового діабету

Дієта з давніх часів була головним методом лікування цукрового діабету. Найточніше її роль охарактеризував Гіппократ: «Наші харчові речовини повинні бути лікарськими засобами, а наші лікарські засоби повинні бути харчами». Перший дієтичний режим для лікування цукрового діабету з обмеженням енергетичної цінності їжі запропонував англійський лікар Джон Ролло. Після відкриття інсуліну були запропоновані та розроблені дієти з оптимальним умістом білків, жирів і вуглеводів. Харківські вчені С. Г. Генес та О. Я. Резницька (1939) запропонували для таких хворих дієтичні раціони з нормальною кількістю вуглеводів, білків і жирів з урахуванням виду трудової діяльності.

За останні роки індивідуальна дієтотерапія визнана основою лікування цукрового діабету. Вона забезпечується широким впровадженням системи навчання хворих. Сподівання, що інтенсифікована терапія дозволить хворим перебувати на «вільній», неконтрольованій, дієті, не справдилися. Сучасна інсулінотерапія не може повністю компенсувати обмін речовин.

Дієтотерапія є головним компонентом кваліфікованого лікування. її значення зростає зі збільшенням недостатності інсуліну. Сучасні принципи дієтотерапії враховують емоційний і соціальний аспекти харчування, що забезпечує хворим пристойну якість життя і дозволяє реалізувати відомий принцип: «Дієта для хворого на цукровий діабет, а не хворий для дієти».

Наводимо сучасні принципи дієтотерапії цукрового діабету:

1. Фізіологічність.

2. Енергетична цінність дієти повинна бути адекватною до енерго-витрат хворого та розрахованою на «ідеальну» масу тіла з урахуванням статі, віку, професії.

3. Обмеження рафінованих вуглеводів і заміна їх на сучасні цукро-замінники.

4. Створення стабільного режиму фізичної активності та харчування.

5. Достатнє вживання харчових волокон, мікроелементів, вітамінів.

6. Обмеження жирів тваринного походження (на добу не більше як 50%).

Фізіологічність забезпечує збалансоване співвідношення основних інгредієнтів харчового раціону: вуглеводів (50—60%), жирів (25—30%), білків (15—20%), що сприяє усуненню гіперглікемії та значному зниженню ризику гіпоглікемічних станів. Збільшення в дієті кількості вуглеводів до 60% від загальної енергетичної цінності супроводжується підвищенням чутливості тканин до інсуліну, зниженням гіперінсулінемії при цукровому діабеті типу 2, підвищенням швидкості засвоєння глюкози, зниженням резистентності жирової тканини до інсуліну при цукровому діабеті типу 1.

Сучасною харчовою формулою є така:

білки: жири: вуглеводи = 16%: 24%: 60%.

Збільшення частки вуглеводів у дієті дозволяє знизити споживання жирів, зменшити їх атерогенну дію, а одночасне зменшення кількості білків до 10—20% сприяє гальмуванню розвитку мікроангіопатії.

Пропонуємо такі нормативи з розрахунку на 1 кг маси тіла хворого: білків — 1—1,5 г (для дітей та жінок, які годують, — 2,5—4 г, при діабетичній нефропатії — 0,6—0,7 г); жирів — 0,75—1,5 г (у літньому віці — 0,75—1 г); вуглеводів — 4,5—5 г (при надлишковій масі—2—2,5 г).

Потреба в білках становить 70—100 г на добу; задовольняється вживанням 200—300 г риби або нежирних сортів м'яса, 1—2 яєць, 100—150 г нежирного сиру, 0,5 л молочних продуктів. Добова потреба в білках, особливо для хворих молодого віку, повинна не менше як на 50% забезпечуватися білками тваринного походження, які містять незамінні амінокислоти. Білки та жири гальмують усмоктування вуглеводів і повільніше підвищують рівень глікемії. Це стосується також продуктів, що містять крохмаль, і фруктів. Тому доцільно вживати поєднання таких продуктів, особливо у додаткові прийоми їжі.

Добова потреба в жирах становить 60—90 г (20 г вершкового масла і 25—30 г олії; решту жиру пацієнт отримує з м'ясними та молочними продуктами).

Необхідну кількість вуглеводів містить такий добовий набір продуктів: хліба — 150—250 г, круп — 60—70 г, картоплі — 250—300 г, овочів— до 600 г, фруктів і ягід — 300—400 г, кисломолочних продуктів — 500 мл.

Енергетична цінність дієти повинна бути адекватною до енергетичних витрат та розраховуватися на «ідеальну» масу тіла. Для лікування хворих на цукровий діабет використовують три варіанти дієти 9: столи 9-1, 9-2, 9-3 (за М.І. Певзнером 9-А та 9-Б):

•стіл 9-1—низької енергетичної цінності— 7120—8370 кДж (1700— 2000 ккал); призначають як пробну дієту при вперше виявленому цукровому діабеті, за відсутності дефіциту маси тіла, а також хворим на цукровий діабет з ожирінням;

•стіл 9-2— помірної енергетичної цінності— 9210—10 470 кДж (2200—2500 ккал) — основна підтримувальна дієта для хворих із нормальною масою тіла;

• стіл 9-3 — висока енергетична цінність — 12 600— 13 400 кДж (3000— 3200 ккал); рекомендований хворим із дефіцитом маси тіла, а також у разі підвищених енергетичних витрат. Енергетичну цінність їжі посилюють за рахунок білків.

Певну особливість має дієтотерапія при різних типах цукрового діабету. Зокрема, при діабеті типу 1 добова енергетична цінність має бути постійною, забезпечити досягнення нормальної маси тіла, співвідношення основних компонентів їжі, часу вживання їжі. При цьому необхідно збільшувати вживання вуглеводів перед фізичним навантаженням.

Дієта при цукровому діабеті типу 2 у хворих із надлишковою масою тіла повинна бути гіпокалорійною. Допускаються помірні відхилення добової енергетичної цінності та співвідношення інгредієнтів їжі. Необхідне певне обмеження жирів тваринного походження, особливо у хворих із надмірною масою тіла та в людей літнього віку.

Для розрахунку добових енергетичних витрат використовують правило «вісімки», де енерговитрати становлять: на тлі основного обміну — 24 ккал/кг (8x3), легкої фізичної активності— 32 ккал/кг (8x4), середньої фізичної активності — 40 ккал/кг (8x5), тяжкої — 48 ккал/кг (8x6). Для ретельного розрахунку користуються даними з таблиці.

Залежність енергетичних витрат від інтенсивності навантажень

Під час метаболічних процесів в організмі людини 1 г білків і 1 г вуглеводів утворюють по 4,1 ккал тепла, а 1 г жирів — 9,3 ккал. Добова енергетична цінність раціону розраховується за формулою:

Добова енергетична енергетичні витрати «ідеальна»
цінність (ккал) (ккал/кг) маса (кг).

Головною особливістю дієти хворих на цукровий діабет є вилучення з раціону або різке обмеження рафінованих вуглеводів (цукру, солодощів, кондитерських виробів), які легко засвоюються, обмеження багатих на вуглеводи продуктів із відносно рівномірним розподілом вуглеводів між уживаннями їжі. Вид, склад і кількість вуглеводів у раціоні визначають значною мірою ступінь глікемії. Однак посталіментарна (постпрандіаль-на) глікемія залежить також від вмісту в продуктах харчових волокон, білків, жирів, а також багатьох інших факторів. Для оцінки впливу їжі на посталіментарну глікемію було запропоновано так званий глікемічний індекс (відношення площини під посталіментарною глікемічною кривою продукту до площини під глікемічною кривою для глюкози або білого хліба), який відображає ступінь підвищення посталіментарної глікемії для певного продукту порівняно з глюкозою. Для визначення глікемічного індексу проводять триразове визначення глікемії на тлі терапії та вживання їжі (глікемічний профіль), визначають площу і порівнюють її з такою після вживання глюкози або білого хліба. За величиною глікемічного індексу виділяють різні групи продуктів.

Групи продуктів за величиною глікемічного індексу

Отже, різні продукти мають різний глікемічний індекс, який відображує динаміку рівня глікемії після вживання того чи іншого продукту. У разі абсолютного всмоктування вуглеводів він становить 100%. Для розрахунку дози інсуліну необхідно враховувати цей показник, який свідчить про гіперглікемізувальний ефект того чи іншого продукту.

Значна кількість хворих на цукровий діабет мають потяг до вживання солодощів, бо після їх заборони вони почувають себе знедоленими, що погіршує якість життя. Для задоволення цієї природної потреби використовують цукрозамінники, засвоєння яких відбувається незалежно від інсуліну. Цукрозамінники також широко використовують як необхідний компонент багатьох дієтичних продуктів. За стандарт для них беруть цукор.

Цукрозамінники повинні відповідати основним вимогам:

1) мати приємний солодкий смак;

2) не спричиняти порушень у функціонуванні ендокринної системи;

3) бути нешкідливими, не мати токсичної, мутагенної та канцерогенної дії;

4) добре розчинятися у воді;

5) бути стійкими під час нагрівання та тривалого зберігання.

Усі цукрозамінники розподіляють на дві основні групи: 1) калорійні, або енергомісткі (сорбіт, ксиліт, фруктоза), енергетична цінність яких становить відповідно 14,7 кДж/г (3,5 ккал/г), 15,3 кДж/г (3,67 ккал/г) та 17,3 кДж/г (4,1 ккал/г); 2) безкалорійні, або неенергомісткі (сахарин, ас-партам, цикламат, ацесульфам, стевіозид).

Повільне всмоктування сорбіту в кишках і перетворення його на глюкозу призводить до того, що вживання в дозах 30—40 г на добу суттєво не

впливає на рівень глікемії. Сорбіт здатний зменшувати витрати вітамінів групи В (тіаміну, піридоксину, біотину), має жовчогінну та антикетогенну дію. Рекомендують вживати сорбіт у дозі ЗО г на добу кожні 3—4 міс із місячними перервами. Систематичне вживання його в більших дозах може призвести до підвищення вмісту в крові молочної кислоти.

Ксиліт до останнього часу був основним із цієї групи цукрозамінни-ків. Засвоєння його в організмі відбувається незалежно від інсуліну. Він також має виражену антикетогенну, жовчогінну та послаблювальну дію. Рекомендують вживати ксиліт у дозі 0,5 г/кг на добу, що становить приблизно 30—35 г на добу. Ксиліт може накопичуватися в нервових оболонках, кришталику, спинномозковій рідині та деяких інших тканинах, тому його слід уживати в період компенсації цукрового діабету. Недоцільно вживати ксиліт на ніч, оскільки він може спричинити ніктурію.

Фруктоза вигідно відрізняється за смаковими якостями від попередніх цукрозамінників, має антикетогенну дію. Вона знижує рівень муко-полісахаридів у крові, сприяє синтезу глікогену, зменшує частоту і тяжкість гіпоглікемії у хворих на цукровий діабет. Вживання 30—40 г фруктози на добу практично не збільшує потреби в інсуліні.

Останнім часом набули поширення штучні цукрозамінники (сахарин, аспартам, ацесульфам, цикламат) і засоби рослинного походження (стевіозид), які випускаються в твердих і рідких лікарських формах. Заміна цукру на цукрозамінники є дієвим фактором профілактики карієсу, бо ксиліт та аспартам не перетворюються в роті на кислоти, що розчиняють кристали апатитів у зубах. Цукрозамінники не становлять особливої цінності для організму хворого, їх часте вживання формує негативну звичку до солодкого. Клініко-фармакологічні властивості цукрозамінників наведено в табл. 50.

Режим харчування складається щонайменше з чотирьох прийомів їжі (найбільш раціональний — 5—6-разовий): сніданку, обіду та вечері й прийому їжі на ніч. При цьому можуть бути потрібними і додаткові прийоми їжі (другий сніданок, полуденок), загальна енергетична цінність яких і вміст вуглеводів не повинні перевищувати 30% одного з основних прийомів їжі. Приблизна енергетична ємкість повинна становити для кожного приймання їжі:

8⁰⁰ ― 15―20% 17⁰⁰ ― 15―10%

11⁰⁰ ― 5—10% 20⁰⁰ —5—10%

14⁰⁰ — 30—35% 22⁰⁰ — 5—7%.

Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 923 | Нарушение авторских прав