АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Інсулінотерапія

Інсулін є гормональним препаратом білкового походження. Його отримують із тваринної сировини або методом генної інженерії. Інсулін регулює обмін речовин, особливо вуглеводний, підтримує рівень глікемії між 3 та 8 ммоль/л. Це єдиний гормон, який знижує рівень глюкози в крові. Кінцевим результатом дії інсуліну є забезпечення енергетичних і пластичних процесів, переважно в печінці, м'язовій та жировій тканині. Інсулін має цукрознижувальну, анаболічну та антикатаболічну дію.

Близько 10—25% хворих на цукровий діабет перебувають на інсулінотерапії. Від якості препаратів інсуліну залежать терміни виникнення, тяжкість ускладнень, якість життя пацієнтів. Нині у світі використовують людські, свинячі, яловичі та змішані (свинячо-яловичі) препарати інсуліну. У розвинених країнах світу до 80% хворих на цукровий діабет, які потребують інсулінотерапії, забезпечені препаратами людського інсуліну. Тваринні інсуліни відрізняються від людського амінокислотними залишками. Розбіжності в будові визначають розбіжності хімічних, фізичних, імуногенних та інших властивостей. Людський інсулін став доступним для клінічного застосування з 1980 p., коли було здійснено його промисловий синтез. Сучасні препарати людського інсуліну повністю ідентичні до інсуліну людини, який синтезується підшлунковою залозою здорової людини.

Нині у світі нараховують декілька сотень комерційних препаратів інсуліну, які різняться за клініко-фармакологічними характеристиками: тривалістю дії, лікарськими формами, видовою специфічністю, величиною рН, ступенем очищення тощо. В Україні зареєстровано близько 70 комерційних препаратів інсуліну. Більше як 85% виробництва препаратів інсуліну припадає на рахунок трьох провідних фармацевтичних компаній: Елай Ліллі (США), Ново Нордіск (Данія), Хьохст (Німеччина, концерн Авентіс). У червні 1999 р. почалося власне вітчизняне виробництво препаратів інсуліну на ЗАТ «ІНДАР». В Україні виготовляється 12 сучасних високоякісних препаратів інсуліну всього спектра дії та різних часових термінів.

Протягом останнього часу досягнуто значного прогресу в очищенні промислового інсуліну, що дало можливість виробникам одержати моно-пікові препарати інсуліну (98% чистоти) і монокомпонентні, звільнені від домішок на 99%. Клініко-фармакологічну характеристику препаратів інсуліну наведено в таблиці.

Характеристика основних препаратів інсуліну

За останні роки з'явився новий клас препаратів інсуліну з більш швидким початком дії, ніж в інсулінів короткої дії. Це препарат ультракороткої дії з початком дії від 2 до 10 хв (Хумалог) та аналоги з надподовженою дією, безпікові (Лантус), без застосування пролонгаторів (протаміну чи кристалів цинку).

Для призначення інсуліну лікар здійснює таку послідовність дій:

1) визначає показання до інсулінотерапії;

2) вибирає необхідний препарат інсуліну;

3) визначає режим інсулінотерапії та час ін'єкцій;

4) вираховує дозу;

5) проводить пробу на чутливість;

6) призначає глікемічний та глюкозуричний профіль;

7) коригує дозу під контролем глікемії;

8) оцінює ефективність лікування.

Показання. Інсулінотерапія показана хворим з абсолютним дефіцитом інсуліну — цукровим діабетом типу 1 незалежно від віку; цукровим діабетом типу 2, якщо не можна досягти компенсації захворювання шляхом використання дієти, дозованого фізичного навантаження та перо-ральних цукрознижувальних засобів. До показань належить також цукро вий діабет обох типів, який ускладнився інфекцією, гострими запальними процесами, захворюваннями шкіри, застійною серцевою недостатністю, хірургічним втручанням, вторинною резистентністю до препаратів суль-фонілсечовини, цукровий діабет на тлі вагітності та лактації.

Інсулінотерапію призначають також при первинній і вторинній суль-фамідорезистентності, цукровому діабеті типу 2 з нефропатією в термінальних стадіях, іншими ураженнями нирок із порушеною азотовиділь-ною функцією, прогресуючою ретинопатією, у разі значного порушення функції печінки, при синдромі діабетичної стопи.

Препарати інсуліну короткої дії використовують при діабетичному кетозі, кетоацидозі, прекомі та комі, для лікування гіперкаліємії, транзи-торної гіперглікемії новонароджених; для проведення провокаційного ін-сулінотолерантного тесту, щоб уточнити секрецію соматотропіну та спричинити інсуліновий шок у хворих на шизофренію.

Протипоказання. Єдиним протипоказанням до введення інсуліну є виражена алергія на інсулін. Його недоцільно вводити при гіперінсулініз-мі та інших станах, що зумовлюють гіпоглікемії.

Розрахунок добової потреби в інсуліні. Рівень інсуліну в підшлунковій залозі здорової людини відповідає ступеню грануляції В-клітин. Інсулін зберігається у вигляді гранул, утворенню яких сприяє цинк шляхом зниження його розчинності. У підшлунковій залозі здорової людини міститься близько 4 ОД/г інсуліну, що становить у цілому 200 ОД. За добу в здорової людини виділяється близько 40—50 ОД інсуліну, більша частина якого інактивується в печінці. Підраховано, що близько 50% інсуліну, який транспортується до портальної системи печінки, залишається в ній під час його першого пасажу. Тому концентрація інсуліну в печінці значно вища, ніж у периферійних тканинах. Це необхідно для активації ферментів печінки та синтезу глікогену.

Терапевтичну активність препаратів інсуліну тестують біологічним шляхом на кролях та виражають у МО (міжнародних одиницях) або ОД (одиницях дії).

1 ОД — це така кількість інсуліну, яка в разі введення кролю масою 2 кг, голодному протягом 12—16 год, знижує рівень глікемії до 45 мг%, визначеної за методом Хагедорна—Єнсена.

Розраховують добову дозу інсуліну для кожного пацієнта індивідуально. Разові та добові дози інсуліну призначають з урахуванням рівнів глікемії та екскреції глюкози із сечею. Обережно визначають дозу інсуліну хворим з ураженням нирок, тому що низькі показники глюкозурії не завжди точно відображають справжній рівень глікемії. Відомо, що нирки є місцем інактивації інсуліну і в разі порушення їх функції знижується потреба в інсуліні.

Добову потребу в інсуліні розраховують на 1 кг «ідеальної» маси тіла пацієнта. Доза інсуліну може коливатися в межах 0,3—0,8 ОД/кг на добу. Хворим з уперше виявленим цукровим діабетом типу 1 інсулін призначають у дозі 0,5 ОД/кг на добу. У період хронічної ремісії цукрового діабету, так званого «медового місяця», — 0,3—0,4 ОД/кг. При декомпенсації цукрового діабету, у пацієнтів із тривалим цукровим діабетом типу 1, який відрізняється мінімальною наявністю або повною відсутністю власної секреції інсуліну, потреба в ньому становить 0,7—0,8 ОД/кг. Далі секреція ендогенного інсуліну продовжує знижуватись і потреба в ньому зростає до 1,2 ОД/кг на добу. При стійкій компенсації цукрового діабету потреба в інсуліні знижується до 0,4— 0,5 ОД/кг. Добова доза в 1 ОД/ кг та більше свідчить про передозування інсуліну або наявність інсулінорезистентності. Виключенням є III триместр вагітності та пубертатний період, коли для компенсації вуглеводного обміну необхідна підвищена кількість інсуліну.

Середня добова потреба в інсуліні при цукровому діабеті типу 1 становить 0,6—0,7 ОД/кг. Залежно від різних функціональних станів організму доза коливається від 0,3 ОД/кг (під час ремісії цукрового діабету) до 1 ОД/кг (при вираженій декомпенсації цукрового діабету) та 1,5— 2 ОД/кг (при діабетичній прекомі та комі). Добову потребу в інсуліні при різних функціональних станах наведено в таблиці.

Більшість хворих на цукровий діабет потребує введення 40—50 ОД інсуліну. При цьому 2/3 необхідної дози вводять у першу половину доби, а 1/3—ввечері. На початку лікування хворим без кетоацидозу вводять по 8—12 ОД інсуліну короткої дії перед сніданком та обідом та 6—8 ОД перед вечерею. Витримують співвідношення доз — 2:2:1 або 2:3: 1.

Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 637 | Нарушение авторских прав