АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Рекомендації вчителям з профілактики дезадаптації першокласників до школи

1. Урахування вікових ії індивідуальних психологічних особливостей дітей.

2. Демонстрація вчителем віри в успіх дитини.

3. Зняття неуспішних оцінок на перших етапах навчання.

4. Використання «системи фішок» і грамот в оцінюванні діяльності дітей (див. примітку).

5. Відділення оцінки конкретного вчинку від оцінки особистості дитини.

6. Запобігання груповій критиці дитини або її робіт, а також і рівнянь її помилок з постійними успіхами інших учнів.

7. Порівняння якості роботи дитини тільки з її попередніми роботами.

8. Указуючи на помилки, намітити шлях до успіху.

9. Акцентування уваги учня на його успіхах, перемогах.

10. Створення ситуацій успіху.

11. Надання емоційної підтримки учням словами, поглядом.

12. Запобігання частому використанню в мові слів-заперечень.

13. Підтримка і заохочення проявів активності в роботі на уроці в скутих, сором'язливих, тривожних дітей. Важливо звертати увагу інших учнів на їхні успіхи, підвищувати їхній статус у класі.

14. Бажано не наполягати на публічних виступах і відповідях перед усім класом тривожних, невпевнених дітей. Певний період їх можна включати в групи з 2-3 учнів, що разом будуть розповідати вірш, співати пісню і т.д., щоб вони відчули підтримку.

15. Для встановлення гарних відносин між дітьми в класі й формування в них конструктивних способів взаємодії можна проводити заняття на теми: «Знайомство. Як подружитися», «Що таке дружба?» і т.д. Така робота буде більш ефективною, якщо на заняттях використовувати інсценування ситуацій, обговорення, проказування почуттів заданими ситуаціями. Також корисними будуть заняття з використанням веселих, жартівливих командних ігор.

Примітка. Протягом уроку за гарні відповіді діти одержують «фішки» (квіточки, геометричні фігурки тощо); за дуже гарні, великі відповіді на складні запитання вчитель дає дві «фішки». Наприкінці уроку учні показують, скільки «фішок» вони заробили. Тим, хто набрав чотири і більше «фішки», учитель ставить у щоденник наклейку. За такої системи оцінювання діти розуміють, як учитель оцінює їхнє знання, за що вони одержують оцінки. Крім того, така ігрова форма оцінювання піднімає їм настрій і підвищує активність на уроках.

За підсумками тижня, у п'ятницю, учні одержують грамоти: за успіхи в навчанні; за те, що на цьому тижні дитина стала краще писати, читати, за які-небудь конкретні успіхи; за гарну поведінку; за те, що дитина навчилася стримувати себе у певній ситуації; за ввічливість; за допомогу товаришеві й ін. (бланки грамот з малюнками готує вчитель, ескізи можна змінювати).

Даний прийом роботи взятий з досвіду роботи вчительки ЗОШ № 13 м. Одеси С.В.Сайчиної. Він розвиває в дітей інтерес до навчання, стимулює розвиток мотивації й активності учнів, сприяє формуванню творчої атмосфери в класі, розвитку вміння оцінювати свої успіхи й успіхи інших дітей; має навчальний, розвиваючий і виховний характер.

Тема 3. Шляхи, умови та заходи щодо подолання шкільної дезадаптації

Вступ дитини до школи пов’язаний з виникненням найважливішого особистісного новоутворення – внутрішньої позиції школяра. Внутрішня позиція – це той мотиваційний центр, який забезпечує спрямованість дитини на навчання, її емоційно позитивне ставлення до школи, прагнення відповідати образу гарного учня. У тих випадках, коли найважливіші потреби дитини, що відображають внутрішню позицію школяра, не задоволені, вона може переживати стійке емоційне неблагополуччя, постійне очікування неуспіху в школі, погане відношення до себе з боку педагогів та однокласників, боязнь школи, небажання відвідувати її.

Страх – афективне (емоційно загострене) відображення у свідомості людини конкретної загрози для її життя та благополуччя; тривога – емоційно загострене відчуття майбутньої загрози. Тривога, на відміну від страху, не завжди сприймається як негативне почуття, оскільки вона можлива й у вигляді радісного хвилювання, очікування, що хвилює. Емоційно неблагополучна дитина в залежності від психічної структури особистості, життєвого досвіду, взаємовідносин з батьками та ровесниками може переживати як тривогу, так і страх. Стан несвідомого, невизначеного занепокоєння породжує тривогу, боязнь певних об’єктів або думок, почуття страху.

Об’єднуючим для страху і тривоги є почуття занепокоєння. Воно виявляється в тому, що дитина губиться, коли її питають, не знаходить потрібних слів для відповіді на запитання, говорить голосом, що тремтить, а часто зовсім замовкає. Усередині все холоне, тіло „наливається свинцем”, щемить в області серця, долоні стають вологими. Вона може робити багато зайвих рухів або, навпаки, стає нерухомою, скутою. Такі симптоми говорять про перенапруження психофізіологічних функцій організму.

Страхи бувають віковими та невротичними.

Вікові страхи відмічаються в емоційно чуттєвих дітей як відображення їх психічного та особистісного розвитку. Виникають вони, як правило, під дією таких чинників: наявність страхів у батьків; тривожність у відносинах з дитиною; зайва охорона її від небезпеки та ізоляція від спілкування з ровесниками; велика кількість заборонів з боку батьків тієї ж статі або надання дитині повної свободи батьками іншої статі, а також численні загрози, що не реалізуються, всіх дорослих у родині; відсутність можливості для рольової ідентифікації з батьками тієї ж статі, передусім у хлопчиків; конфліктні взаємини між батьками; психічні травми типу переляку; психологічне зараження страхами в процесі спілкування з ровесниками та дорослими.

Невротичні страхи характеризуються більшою емоційною інтенсивністю та напруженістю; довгою тривалістю або сталістю; несприятливим впливом на формування характеру та особистості; взаємозв’язком з іншими невротичними розладами та переживаннями; запобігання об’єкту страха, а також усього нового та невідомого; відносною важкістю усунення страхів.

Невротичні страхи можуть бути результатом довгих переживань, що не знайшли вирішення.

Частіше так побоюються чутливі діти, які мають емоційні утруднення у відносинах з батьками; їх уявлення про себе є перекрученими емоційними переживаннями в родині або конфліктами. Ці діти не можуть покластися на дорослих як на джерело безпеки, авторитету та любові.

Соціальна позиція школяра, що накладає на нього почуття відповідальності, обов’язків, може спровокувати появу страху „бути не таким”. Дитина побоююється не встигнути, запізнитись, зробити не те, бути засудженим та покараним. У молодшому шкільному віці страх „бути не таким” досягає максимального розвитку, оскільки діти прагнуть оволодіти новими знаннями, серйозно ставляться до своїх обов’язків школяра та дуже переживають з приводу оцінок.

Першокласники, які з різних причин не можуть упоратися з навчальним навантаженням, з часом підпадають до розряду невстигаючих, що, у свою чергу, призводить як до неврозів, так і до школобоязні.

Діти, які не набули до школи необхідного досвіду спілкування з дорослими та ровесниками, не впевнені у собі, побоюються не виправдати очікування дорослих, зазнають труднощів адаптації в шкільному колективі та страху перед учителькою.

В основі цього страху знаходиться боязнь зробити помилку, дурниці та бути висміяним. Більш за все такі діти побоюються відповідати біля дошки. Саме біля дошки повною мірою виявляється їхня беззахисність.

Деякі діти дуже побоюються зробити помилку, коли готують домашні завдання. Це відбувається тоді, коли батьки педантично їх перевіряють і при цьому відносяться до помилок дуже драматично. Навіть якщо батьки не карають дитину, психологічне покарання все одно має місце. У молодшому шкільному віці оцінка – це не просто оцінка конкретного результату діяльності. Вона суб’єктивно сприймається дитиною як оцінка всієї її особистості.

„Ти поганий, тому що плохо вчишся”, – кажуть дитині. Вона погоджується, і виникає внутрішній конфлікт, що не має вирішення. Він супроводжується почуттям невизначеності, невпевненості у собі та різними страхами.

У ряді випадків страх перед школою викликаний конфліктом з ровесниками, боязню проявів фізичної агресії з їх сторони. Особливо це характерно для емоційно-чуттєвих соціокультурно та педагогічно занедбаних дітей.

Частіше за все подібні страхи з віком змінюють свій характер, інколи зникають зовсім. Але, приймаючи пролонгований характер, вони викликають у дитини почуття безсилля, нездатність упоратися з власними почуттями, контролювати їх.

Виявити страхи молодших школярів можна за допомогою методів незакінчених речень та малювання страхів.

У психологічному словнику дано таке визначення тривожності: це „індивідуальна психологічна особливість, що полягає в підвищенні схильності відчувати занепокоєння у всіляких життєвих ситуаціях, у тому числі й у таких, котрі до цього не призводять”.

Варто відрізняти тривогу від тривожності. Якщо тривога – це епізодичні прояви занепокоєння, хвилювання дитини, то тривожність є стійким станом. Тривожність не зв’язана з якою-небудь визначеною ситуацією і виявляється майже завжди. Цей стан супроводжує людину в будь-якому виді діяльності. Коли ж людина боїться чогось конкретного, ми говоримо про прояв страху (наприклад, страх темряви, страх висоти, страх замкненого простору).

Страх може розвиватися у людини в будь-якому віці: у дітей від 1 року до 3 років нерідкі нічні страхи; на 2-му році життя, на думку А. Захарова, найчастіше виявляється страх несподіваних звуків, страх самотності, страх болю (і зв’язаний з цим страх медичних працівників). У 3-5 років для дітей характерні страхи самотності, темряви й замкнутого простору. У 5-7 років ведучим стає страх смерті. Від 7 до 11 років діти більш за все бояться „бути не тим, про кого добре говорять, кого поважають, цінують і розуміють”.

Кожній дитині притаманні деякі страхи. Однак, якщо їх дуже багато, то можна говорити про прояви тривожності в характері дитини.

Дотепер ще не вироблено певної точки зору на причини виникнення тривожності. Але більшість учених вважає, що в дошкільному і молодшому шкільному віці одна з основних причин криється в порушенні відносин між батьками та дітьми.

Автори книги „Емоційна стійкість школяра” Б. Кочубей і І. Новікова вважають, що тривожність розвивається внаслідок наявності в дитини внутрішнього конфлікту, що може бути викликаний:

1. Суперечливими вимогами, пропонованими батьками, або батьками і школою (дитячим навчальним закладом). Наприклад, батьки не пускають дитину до школи через погане самопочуття, а вчитель ставить „двійку” в журнал і вичитує її за пропуск уроку в присутності інших дітей.

2. Неадекватними вимогами (найчастіше завищеними). Наприклад, батьки неодноразово повторюють дитині, що вона обов’язково повинна бути відмінником, не можуть і не хочуть змиритися з тим, що син чи донька не є кращим учнем класу.

3. Негативними вимогами, що принижують дитину, ставлять її в залежність від дорослих. Наприклад, вихователь чи вчитель говорять дитині: „Якщо ти розповіси, хто погано поводиться під час моєї відсутності, я не повідомлю мамі, що ти бився”. Фахівці вважають, що в дошкільному і в молодшому шкільному віці більш тривожні хлопчики, а після 12 років – дівчатка. При цьому дівчатка більше хвилюються з приводу взаємин з іншими людьми, а хлопчиків більше турбує насильство і покарання. Зробивши який-небудь „непорядний” вчинок, дівчинка переживає, що педагог чи батьки погано про неї подумають, а подружки відмовляться з нею дружити. У цій же ситуації хлопчики, швидше за все, будуть боятися, що їх покарають дорослі чи поб’ють однолітки.

Через 6 тижнів після початку навчального року в школярів звичайно підвищується рівень тривожності, і вони мають потребу в 7-10-денному відпочинку.

Тривожність дитини багато в чому залежить від рівня тривожності оточуючих її дорослих. Висока тривожність вихователя, педагога чи батьків передається дитині. У родинах з доброзичливими взаєминами діти менш тривожні, ніж у родинах, де часто виникають конфлікти.

Тривожна дитина, входячи до класу, напружено вдивляється в усе, що знаходиться навколо, несміливо, майже беззвучно вітається і ніяково сідає на краєчок найближчого стільця. Здається, що вона очікує яких-небудь неприємностей.

Таких дітей у школі чимало, і працювати з ними навіть складніше, ніж з іншими категоріями „проблемних” дітей, зокрема тому, що тривожні діти намагаються тримати свої проблеми при собі. Їх відрізняє надмірне занепокоєння, причому іноді вони бояться не самої події, а її передчуття. Діти почувають себе безпомічними, побоюються грати в нові ігри, приступати до нових видів діяльності. У них високі вимоги до себе, вони дуже самокритичні. Рівень їхньої самооцінки низький, такі діти дійсно думають, що вони гірші за інших в усьому. Вони шукають заохочення, схвалення дорослих у всіх справах.

Досвідчений вихователь і педагог, звичайно, у перші ж дні знайомства з дітьми зрозуміють, хто з них має підвищену тривожність. Однак, перш ніж робити остаточні висновки, необхідно поспостерігати за дитиною, що викликає побоювання, у різні дні тижня, під час навчання і вільної діяльності, у спілкуванні з іншими дітьми.

Щоб зрозуміти дитину, довідатися, чого ж вона боїться, можна попросити батьків, вихователів чи вчителів-предметників заповнити бланк опитувальника. Відповіді дорослих прояснять ситуацію, допоможуть простежити сімейну історію. А спостереження за поведінкою дитини підтвердять чи спростують припущення.

П. Бейкер і М. Алворд радять придивитися, чи характерні для поведінки дитини певні ознаки.

Критерії визначення тривожності в дитини:

1) постійне занепокоєння;

2) труднощі, іноді неможливість сконцентруватися на чому-небудь;

3) м’язова напруга (обличчя, шия);

4) дратівливість;

5) порушення сну.

Можна припустити, що дитина тривожна, якщо хоча б один з цих критеріїв постійно виявляєтся в її поведінці.

Дата добавления: 2015-10-11 | Просмотры: 804 | Нарушение авторских прав