АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

ОРІЄНТОВНА КАРТКА ДЛЯ РОБОТИ З ЛІТЕРАТУРОЮ.

МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

Дайте відповіді на запитання:

1. Які структури м’язового волокна утворюють Т-систему?

2. Розкрийте значення Т-системи і механізм поєднання збудження і скорочення м’язового волокна.

Тема: «Визначення роботи і сили м'язів. Втома м'язів»

АКТУАЛЬНІСТЬ ТЕМИ

У кожного з нас понад 600 скелетних м'язів. Вони здатні довільно, за бажанням людини, скорочуватися і разом зі скелетом утворюють опорно-рухову систему. Загальна маса цих м'язів становить близько 40% ваги тіла, а у людей, що активно розвивають свої м'язи, може бути ще більше. За допомогою спеціальних вправ розмір м'язових клітин можна збільшувати до тих пір, поки вони не виростуть в масі та обсязі і не стануть рельєфними.

Скорочуючись, м'яз коротшає, потовщується і рухається відносно сусідніх м'язів. Скорочення м'яза супроводжується зближенням його кінців і кісток, до яких він прикріплюється. У кожному русі беруть участь м'язи, які вчиняють його і протидіють йому, що надає руху точність і плавність.

М'язи, що виконують одну й ту саму роботу – один і той самий рух у певному суглобі, називають синергістами, а м'язи, що діють у протилежних напрямках, – антагоністами.

ФОРМУВАННЯ НАВЧАЛЬНИХ ЦІЛЕЙ

ЗНАТИ класифікацію м'язів, види м'язового скорочення, поняття сила м’яза, види м’язової роботи.

ВМІТИ пояснювати механізм виникнення втоми м'язів.

ЗМІСТ ТЕМИ

М’язи розрізняють за різними ознаками: положенням в тілі людини, формою, функціями, відношенням до суглобів, місцем прикріплення та іншими ознаками. Проте найбільше практичне значення мають класифікації м’язів за формою і функціями, які вони виконують.

За формою м’язи розрізняють довгі, короткі, широкі і колові. Довгі м’язи розміщені переважно на кінцівках, короткі – між окремими хребцями і ребрами, широкі – на тулубі, а колові – навколо отворів (ока, рота та ін.). У людини також є м’язи веретеноподібної, квадратної, ромбоподібної, трикутної, пірамідальної, зубчастої та інших форм. Отже, форма м’язів є дуже різноманітною і вона тісно зв’язана із їх функціями.

За функціями м’язи розрізняють згиначі, розгиначі, відвідні, привідні, піднімачі, пронатори (обертають кінцівку до середини), супінатори (обертають кінцівку назовні) тощо.

В залежності від режимів навантаження виділяють наступні види м'язового скорочення:

1. Ізометричне скорочення – скорочення при незмінній довжині м'яза. Довжина м'яза при скороченні залишається сталою, але змінюється її напруження (Н). В експерименті таке скорочення можна отримати, якщо ізольований м'яз закріпити з двох сторін та стимулювати електричним струмом. В умовах цілісного організму ізометричне скорочення буває, коли людина намагається, але не може підняти вантаж.

2. Ізотонічне скорочення – скорочення при незмінному напруженні м'яза. Напруження м'яза при його скороченні залишається сталим, а довжина змінюється (Δl). В експерименті таке скорочення можна отримати, якщо один кінець ізольованого м'яза закріпити, а інший залишити вільним та стимулювати. В умовах цілісного організму скорочення м'язів максимально наближується до ізотонічного, якщо відбувається згинання ненавантажених кінцівок.

3. Змішане (ауксотонічне) скорочення – скорочення, при якому змінюється довжина та напруження м'яза. Такий тип м'язових скорочень найчастіше зустрічається в умовах цілісного організму.

Силу м'яза визначають силою тяги на її кінцях. Максимальна сила тяги розвивається під час ізометричного скорочення м'яза при дотри­манні таких умов:

а) активації всіх рухових одиниць, з яких складаєть­ся цей м'яз;

б) початку скорочення м'яза за довжини спокою;

в) режиму повного тетанусу в усіх рухових одиниць.

Для вимірювання сили м'яза визначають або максимальний ван­таж, що він зможе підняти, або мак­симальне напруження, що він зможе розвинути в умовах ізометричного скорочення. (Поодиноке м'язове во­локно здатне розвинути напружен­ня в 100-200 мг.) У тілі людини міститься близько 30 млн. м'язових волокон і теоретично, якби всі вони тягли в один бік, то створили б на­пруження до 30 т. Крім того, не­обхідно враховувати ще й такі об­ставини. По-перше, сила різних м'я­зових волокон дещо різниться: швидкі рухові одиниці сильніші від повільних. По-друге, сила м'яза залежить від її поперечного перерізу: що більший об'єм м'яза, то він сильніший.

До того ж залежно від ходу волокон розрізняють м'язи косі й прямі. Косий хід волокон забезпечує велика кількість м'язових волокон, що проходять через її поперечний переріз, унаслідок чого сила такого м'яза більша. Через це розрізняють фізіологічний і анатомічний поперечники м'яза: фізіологічний попе­речник перпендикулярний до направлення м'язових волокон, а анато­мічний - до довжини м'яза (мал. 26). Природно, що в м'язів з по­здовжнім направленням волокон обидва названих поперечники збіга­ються, а в пір'ястих - фізіологічний поперечник більший, ніж анатомічний, тому за однакового анатомічного поперечника останні силь­ніші. Наприклад, відносна сила м'язів людини (на 1 см² площі попереч­ного перерізу):

• гомілковостопний м'яз - 5,9 кг;

• м'яз — згинач плеча - 8,1 кг;

• жувальний м'яз - 10,0 кг;

• двоголовий м'яз плеча - 11,4 кг;

• триголовий м'яз плеча - 16,7 кг.

У природних умовах на прояви м'язової сили впливають не лише зазначені вище три умови, а й кут, під яким м'яз підходить до кістки. Що більший кут прикріплення, то кращі умови для прояву сили. Якщо м'яз підходить до кістки під прямим кутом, майже вся його сила витра­чається на забезпечення руху, а якщо під гострим - частина сили йде на забезпечення руху, решта - на стискання важеля.

Під час скорочення м'яз виконує роботу, яку можна виміряти. Для цього значення маси вантажу, який підіймає м'яз, множать на висоту його підняття. При збільшенні вантажу робота зростає, а потім, досягши певного рівня (максимуму для кожного окремого м'яза), поступово знижуватиметься. Якщо вантаж досить великий і м'яз не здатний його підняти, робота дорівнюватиме нулю. Якщо взяти середній для певного м'яза вантаж і підіймати його з різною частотою, то виявиться, що найбільша робота м'яза спостерігатиметься при середньому ритмі рухів.

Середні величини навантажень і темпу неоднакові у різних людей. Найбільші вони у людей, що займаються фізичною працею, і спортсменів. Кожна людина може, тренуючи м'язи, підняти межі цих величин і, отже, підвищити свою працездатність. Проте робота людини залежить не лише від вірного підбору навантаження і темпу. Велике значення має і стан нервової системи. Винятково велике значення має свідомість, яка пов'язана з головним мозком. Інтерес до виконуваної роботи, розуміння її значення, необхідності й важливості відчутно впливають на продуктивність праці.

Роботу м'язів поділяють на статичну й динамічну.

Динамічна робота - це робота, що здійснюється м'язами під час їх переміщення (керування токарним верстатом, пиляння дров тощо); у цьому разі скорочення м'язів чергується з їх розслабленням.

Під час статичної роботи (утримання вантажу, пози) м'язи перебувають у тривалому напруженні, однак не змінюють свого положення в просторі.

Під час тривалої або інтенсивної м'язової роботи розвивається стомлення, що виражається спочатку в зниженні працездатності, а потім і в припиненні роботи. Стомлення характеризується відповідними змінами, що виникають не лише в м'язах, а й у системах, що їх обслуговують.

Стомленням називають стан, що розвивається внаслідок роботи й виявляється погіршенням рухових і вегетативних функцій організму, їхньої координації. У цьому разі знижується працездатність, з'явля­ється почуття утоми (психологічний стан). Стомлення - цілісна реак­ція всього організму.

Стомлення нервового волокна.

У природних умовах нервове во­локно практично не стомлюється. Проведення нервового імпульсу по­требує витрати енергії лише для роботи Na⁺-, К⁺-насоса, що досить енергоекономічно. Системи ресинтезу АТФ цілком справляються із забезпеченням енергією нервового волокна.

Стомлення м'язового волокна.

Порушення збудливості й скоротливості м'язового волокна насамперед зумовлено порушенням його енергетики, тобто механізмів ресинтезу АТФ. У цьому разі вирішаль­ним моментом стає інтенсивність м'язової роботи. Надвисока її ак­тивність призводить до дефіциту макроергічних сполук або на­копичення недоокиснених продуктів під час гліколізу. Останнє, з од­ного боку, знижує чутливість постсинаптичної мембрани, з іншого - зрушує рН саркоплазми в кислий бік, що саме по собі гальмує активність гліколітичних ферментів. Усе це й спричинює швидкий розвиток стомлення під час інтенсивної м'язової роботи. Стомлення під час тривалої малоінтенсивної роботи розвивається повільно, що пов'язано з механізмами регуляції з боку центральних відділів нерво­вої системи.

І. М. Сєченов установив, що відновлення працездатності стомлених м'язів відбувається швидше, якщо перейти з одного виду роботи на інший. Наприклад, стомлена рука відпочиває швидше, якщо працюють м'язи другої руки. Такий відпочинок І. М. Сєченов назвав активним, на відміну від простого спокою. Ці факти він розглядав як доказ того, що втома розвивається насамперед у нервових центрах.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 509 | Нарушение авторских прав