АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Варіанти розміщення сліпої кишки.

Найчастішими і найважливішими з практичної точки зору відхиленнями від нор

мального розташування сліпої кишки є такі:

1) високе, або печінкове — 2–11%;

2) низьке, або тазове — 16–30%;

3) рідкісні варіанти: лівобічне, посередині живота, в лівому підребер’ї, в грижо

вому мішку та ін.

Віріанти розміщення червоподібного відростка.

Червоподібний відросток зазвичай відходить від задньовнутрішнього сегмента купола сліпої кишки, на 2–3 см донизу від клубово ободовокишкового переходу в місці сходження трьох teniae. Розрізняють п’ять основних варіантів розташування червоподібного відростка відносно сліпої кишки:

1) низхідне (каудальне) — 40–50% випадків;

2) бокове (латеральне) — 25%;

3) внутрішнє (медіальне) — 17–20%. Топографічна близькість відростка до тон кої кишки і органів малого таза нерідко визначає те, що гострий апендицит симулює їх запалення (аднексит, цистит, ентерит). Таке розташування зумовлює утворення відмежованих «бокових» інфільтратів (абсцесів) при деструктивному апендициті. Клінічно гострий аппендицит за такого варіанту розташування симулює ентерит, а при деструктивних формах створює сприятливі обставини для виникнення розли того перитоніту, міжпетлевих інфільтратів (абсцесів);

4) переднє (вентральне) — 8–15%, для якого характерне утворення передніх пристінкових інфільтратів (абсцесів);

5) заднє (ретроцекальне, дорзальне) — 9–13%. За такого розташування відросток йде у висхідному напрямку, інколи досягаючи правої нирки, навіть печінки, а гост рий апендицит може симулювати ниркову коліку, пієліт, паранефрит. Розрізняють такі варіанти заднього розташування відростка:

5.1. Внутрішньочеревний.

5.2. Внутрішньостінковий (інтрамуральний).

5.3. Позаочеревинний.

Етіологія.

Жодна із відомих у минулому теорій виникнення гострого апендициту (застою і закритих порожнин Делафуа, глистної інвазії Рейндорфа, ангіоневротична Рікке ра, інфекційна Ашофа, «мигдалика черевної порожнини» Г.А. Давидовського, функціональної залежності від баугінієвої заслінки та пілоруса І.І. Грекова, фазово го розвитку запального процесу І.Д. Анікіна) не може пояснити виникнення і роз виток патологічного процесу в конкретному випадку гострого апендициту.

Нині прийнято вважати, що гострий апендицит виникає на тлі зміненої загальної та місцевої реактивності організму у тих ділянках відростка, в яких розвинулися дистрофічні зміни тканин. Останні зазвичай є результатом порушення кровопоста чання (ішемії) відповідних зон чи цілого відростка у відповідь на нервово регуля торні кортико вісцерального, вісцеро вісцерального чи автовісцерального поход ження спазми артерії червоподібного відростка чи її тромбозу.

Патогенез.

Обструкція порожнини відростка (копроліти, м’язовий спазм, глисти) → виник нення замкнутої порожнини дистальніше місця обструкції → заповнення замкнутої порожнини слизом, трансудатом → підвищення тиску в замкнутій порожнині, що утворилася → дисфункція нервово рефлекторного апарата червоподібного відрост ка через стискання нервових закінчень → спазм м’язової оболонки та судин у стінці відростка → ішемія стінки відростка з трофічними змінами з боку слизової оболонки → проникнення інфекції з замкнутої порожнини в слизову оболонку (первинний афект Ашофа) → розвиток запалення → набряк стінки відростка → гнійна деструк ція стінки відростка (на цьому етапі інфекція проникає в черевну порожнину, що призводить до розвитку ускладнень) → некротичні зміни стінки відростка.

Запальний процес у червоподібному відростку може розвиватися за такими напрямками:

1. Запальний процес (з лікуванням чи, частіше, без нього) не переходить у дест руктивну (незворотну) стадію і регресує або без наслідків, або з трансформацією у вторинний хронічний апендицит.

2. Запальний процес прогресує з утворенням деструктивної (незворотної) ста

дії. Якщо такому хворому не виконано апендектомію, з’являються ускладнення:

2.1. Апендикулярний інфільтрат різної локалізації, який (на тлі лікування чи без нього) може регресувати з трансформацією у кишкову норицю і вторинний хро нічний апендицит чи прогресувати з трансформацією в апендикулярний абсцес.

2.2. Апендикулярний абсцес трансформується у вторинний хронічний апенди цит або проривається у вільну черевну порожнину з переходом у розлитий гнійний перитоніт чи в порожнину кишечника — самовилікування (або теж вторинний хронічний апендицит).

2.3. Перфорації відростка і виникнення розлитого гнійного перитоніту (чи від

межованого абсцесу).

2.4. Пілефлебіт (при апендикулярному абсцесі чи перитоніті, частіше емпіємі), прогресуючи, трансформується у гнійний тромбофлебіт, поодинокі чи множинні абсцеси печінки, сепсис.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 492 | Нарушение авторских прав