АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Тактика та вибір методу лікування. Консервативне лікування проводять відповідно до принципів лікування гост рого чи хронічного панкреатиту

Консервативне лікування проводять відповідно до принципів лікування гост рого чи хронічного панкреатиту. За несприятливої динаміки перебігу захворюван ня призначають голод із постійним відсмоктуванням шлункового вмісту, паренте ральним харчуванням, внутрішньовенним введенням рідини, антиферментних препаратів тощо.

Методом вибору лікування кіст ПЗ є хірургічне втручання. Вибір методу зале жить від стадії формування кісти. Так, у І стадії оперативне лікування не показана, проводять консервативну терапію панкреатиту, в II стадії операцію виконують у ра зі нагноєння псевдокісти.

Останніми роками перевагу надають малоінвазивним втручанням: черезшкір ному зовнішньому дренуванню псевдокіст ПЗ під контролем сонографії або КТ. Застосовують також ендоскопічне дренування псевдокіст у просвіт шлунка або два надцятипалої кишки. Однак ендоскопічну цистогастростомію і цистодуоденостомію через значний відсоток ускладнень (перфорація стінки кісти, кровотечі) застосову ють рідше. За неможливості виконати малоінвазивні оперативні втручання прово дять зовнішнє дренування псевдокісти загальноприйнятими методами.

Основні етапи операції: доступ — верхньосерединна лапаротомія, повноцінна ревізія підшлункової залози, кісти та прилеглих органів, пункція кісти з досліджен ням вмісту на амілазу з обов’язковим цитологічним і бактеріологічним досліджен ням, експрес біопсія стінки кісти, видалення гною, секвестрів, введення в кістозну порожнину двопросвітної або двох силіконових дренажних трубок, герметизація розкритої порожнини кісти і, за можливості, формування каналу для дренажних трубок з великого чепця, виведення дренажів через контрапертуру на передню че ревну стінку найкоротшим шляхом, промивання порожнини кісти антисептичними розчинами, додаткове дренування черевної порожнини за допомогою страхувальних дренажів, накладення пошарових швів на рану. У III стадії використовують внутрішнє дренування кісти. Частіше виконують цистоєюностомію на виключеній петлі тонкої кишки за Ру. Довжина ізольованої петлі порожньої кишки, виключеної У по дібним анастомозом за Ру, має бути не меншою 25–30 см для запобігання рефлюксу кишкового вмісту в порожнину кісти. Ширина цистоєюноанастомозу — не менше

4–5 см. Перевагу надають внутрішньовузликовим однорядним швам. Рідше засто совують цистоєюностомію з додатковим ентеро ентероанастомозом за Брауном і за глушкою привідної петлі за Шалімовим. Цистогастростомію та цистодуоденостомію нині практично не застосовують через можливе виникнення ускладнень (інфікуван ня кісти, арозивні кровотечі). Марсупіалізацію (розкриття та пришивання кісти до пристінкової очеревини та шкіри) використовують нечасто (при нагноєнні кісти в тяж кохворих із сепсисом).

У IV стадії виконують зовнішнє та внутрішнє дренування кісти та радикальні операції:

а) енуклеацію кісти (вдається виконати дуже рідко);

б) дистальну резекцію ПЗ з кістою.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 471 | Нарушение авторских прав