АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Класифікація болю

Існують різні види класифікацій болю з урахуванням місця його виникнення, тривалості, характеру, ча-

су настання тощо.

Перш за все, біль поділяється на психогенний, не пов’язанний з дією зовнішнього подразника й фізичний, що виникає в результаті пошкоджуючої дії зовнішнього подразника. Фізичний біль поділяється на соматичний і вісцеральний.

Соматичний біль, у свою чергу, поділяють на поверхневий, викликаний дією на шкіру й глибокий. Як правило, поверхневий біль добре локалізується, виникає при порізах, забиттях, при дії високих темпе- ратур. Глибокий біль виникає при дії пошкоджуючих подразників на суглоби, зв’язки, м’язи, сухожилки – структури, розташовані глибше, ніж шкіра. Цей біль менш чітко локалізований.

Вісцеральний біль – завжди глибокий, дуже погано локалізується, виникає у внутрішніх органах. Умови, за яких він виникає, завжди різні. По-перше, він може виникнути при сильному розтягненні гладенької мускулатури порожнистих внутрішніх органів. Наприклад, якщо вихід із сечоводів чи сечово- го міхура закупорений каменем, тоді виникає надзвичайно сильний біль (коліки). По-друге, вісцеральний біль може виникати при сильному скороченні мускулатури внутрішніх органів, особливо якщо при цьому виникає порушення кровопостачання органів. Наприклад, сильний біль виникає при ішемії міокарда, при приступах мігрені тощо. Вважають, що однією з основних причин болю при цьому є порушення надход- ження кисню до тканин. Вісцеральний біль часто буває дифузним, тупим, але може бути й гострим. Для цього виду болю характерно супроводження багаточисельними автономними реакціями (посилення потовиділення, підвищення частоти серцевих скорочень, артеріального тиску та ін.). Особливо сильний біль виникає при натягах кореня брижі, паріетальної очеревини. Біль за своїм характером може бути: ниючим, ріжучим, колючим, тиснучим; за тривалістю – хронічний (тривало діючий) чи гострий (миттєвий).

Існує ще поділ болю на епікритичний ( первинний, ранній, швидкий, локалізований), а також на про- топатичний (вторинний, повільний, тупий, нелокалізований). Терміни були запропоновані Гедом (epi – після, protos – перший, гр.) після його спостережень за собою. Після перерізу нервів, з наступним їх зшиванням, відновлення больової чутливості проходило в такій послідовності: спочатку протопатичний, і лише після декількох тижнів – епікритичний. Тоді як зазвичай першим виникає епікритичний біль. Слід відмітити, що чим далі від головного мозку розташовується місце больового впливу, тим більше інтервал між появою епікритичного та протопатичного болю. Це свідчить про те, що імпульси, які виникають при дії епікритичного болю, по- ширюються А-дельта волокнами, а протопатичного – повільними, безмієліновими С-волокнами.

Теорії болю

1. Теорія інтенсивності.

Згідно з цією теорією біль є результатом надмірної, тобто дуже сильної активації рецепторних струк- тур будь-якої сенсорної системи. За цією теорією сильне подразнення, наприклад, механорецепторів чи терморецепторів, викликає біль.

2. Теорія специфічності.

Автори цієї теорії вважають, що біль – шосте відчуття. Це означає наявність специфічних рецепторів, що сприймають лише больові подразнення, спеціальних провідних шляхів і центрів у корі великих півкуль. У наш час більшість вчених дотримуються теорії специфічності.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 568 | Нарушение авторских прав