АкушерствоАнатомияАнестезиологияВакцинопрофилактикаВалеологияВетеринарияГигиенаЗаболеванияИммунологияКардиологияНеврологияНефрологияОнкологияОториноларингологияОфтальмологияПаразитологияПедиатрияПервая помощьПсихиатрияПульмонологияРеанимацияРевматологияСтоматологияТерапияТоксикологияТравматологияУрологияФармакологияФармацевтикаФизиотерапияФтизиатрияХирургияЭндокринологияЭпидемиология

Фізіологічні основи знеболювання

Існує декілька типів знеболювання: фізичні, медикаментозні, нейрохірургічні.

Фізичні методи

До цієї групи методів належать такі: іммобілізація больової ділянки, її зігрівання чи охолодження, зне- болювання шляхом електростимуляції, масаж, діатермія. Досить ефективним є метод акупунктури, який здійснюють за допомогою голок – голкотерапія, чи електричного струму – електропунктура – при цьому діють на спеціальні точки організму. Іноді використовують припалювання в цих точках. При акупунктурі, як припускають, виробляється бета-ендорфіни в гіпоталамо-гіпофізарній системі, які й забезпечують знебо- лювання.

Медикаментозні методи

Вони, перш за все, поділяються на:

- місцеве знеболювання (новокаїном, лідокаїном, ультракаїном), яке використовується в хірургії, стоматології;

- загальне знеболювання (наркоз) шляхом внутрішньовенного введення знеболюючих (барбітуратів)

або з допомогою інгаляцій (фторетан, закис азоту та ін.);

- аналгезія (морфій тощо).

Ці препарати діють на різних рівнях сенсорних систем, блокуючи генерацію і проведення ПД у больо- вих волокнах, або передачу больових імпульсів у провідних шляхах (люмбальна анестезія).

Нейрохірургічні методи.

До цих методів потрібно віднести такі:

- нейротомія – перерізка чутливих нервів вище місця виникнення болю;

- лордотомія – перерізка коміссур спинномозково-таламічного тракту;

- таламоектомія – стереотаксичне руйнування деяких ядер таламуса;

- лейкотомія або лоботомія – перерізка волокон, які зв’язують лобні частки з таламусом. У наш час ця операція заборонена, оскільки після неї відбуваються значні зміни психіки людини.

Лекція 26. ФУНКЦІЇ ЗОРОВОЇ СЕНСОРНОЇ СИСТЕМИ

Вступ

Значення зорової сенсорної системи

Зорова сенсорна система дозволяє орієнтуватися в просторі, вивчати оточуючий світ, навчатися, бра- ти участь у творчій діяльності. Це можливо тому, що зорова сенсорна система забезпечує отримання до 90% усієї інформації про навколишній світ.

Характеристика параметрів світла

Подразником для зорової системи є світло. Світло, що надходить на сітківку ока, являє собою суміш променів, що мають різну довжину хвилі. Це світло називають білим світлом. Воно складається з фотонів (квантів). Фотон – пакет електромагнітних коливань, енергія яких дорівнює 4–7 х 10 -10 ерг/с.

Око людини сприймає світлові промені частотою від 4х1014 до 7х1014 Гц, довжина хвиль, відповідно складає від 400 до 700 нм (1 нм = 10-9м).

Поріг сприйняття зорової сенсорної системи дуже малий і складає 1–6 квантів світла для паличок. Це відповідає 1кд (кендел – свічка), тобто світло однієї свічки на відстані 100 км. Часові параметри зору залежать від двох показників: часової сумації та критичної частоти миготіння. Якщо стимул триває менше 20 мс, то потрібно посилення його інтенсивності. Слідові процеси в зоровій системі зберігаються 150–200 мс. Тому переривчасте світло сприймається як безперервне (світло електричної лампочки). Критична частота світлових миготінь – частота, при якій світлові імпульси сприймаються не роздільно, а разом. Для паличкового зору вона складає 22–25/с, а для колбочкового – 80/с. На цьому базується частота кадрів, потрібних для сприйняття кінофільму.

Світлові хвилі, що мають довжину меншу за 400 нм, ультрафіолетові, у значній частині не проходять крізь атмосферу. Частина променів, що пройшли атмосферу, затримується деякими структурами ока – кришталиком, склоподібним тілом. Кришталик у результаті цього поступово жовтіє. Світлові хвилі, що мають довжину хвилі більшу ніж 700 нм, інфрачервоні, не сприймаються сітківкою, вона до них не чутли- ва, Це дуже добре, оскільки в іншому разі око сприймало б лише власне випромінювання.

Функції зорової сенсорної систе- ми:

- розрізнення світла й темряви;

- визначення кольору предметів і явищ оточуючого світу;

- оцінка інтенсивності світла й кольору;

- оцінка віддаленості видимих предметів;

- оцінка об’ємності й глибини роз- ташування предметів;

- оцінка знаходження джерела світла;

- формування відчуттів, уявлень, образів.

Зорова сенсорна система включає три функціональних части- ни:

1) світлопровідну й заломлюючу частини ока;

2) руховий апарат ока;

3) власну сенсорну частину, що включає, рецепторний, провідниковий і корковий відділи, які забезпечують сприйняття та аналіз світлових сигналів.

Рис. 12.4. Будова ока людини.

Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 576 | Нарушение авторских прав