Діагностика флегмони.
Діагноз формується на підставі скарг хворого, анамнезу та об'єктивних проявів захворювання, підтверджених фізикальними методами дослідження.
7. Діагностична програма при флегмоні: А) Клінічні прояви:
- скарги;
- анамнез захворювання;
- об'єктивні прояви.
Б) Лабораторні дослідження:
- клінічний аналіз крові (лейкоцитоз зі зрушенням формули вліво);
- клінічний аналіз сечі (білок, лейкоцити, еритроцити, циліндри);
- мікробіологічне дослідження гнійного вмісту, отриманого при пункції або після розкриття флегмони.
8. Клініко-статистична класифікація флегмони:
Макет клінічного діагнозу: {Вх} {Qx} {Rx} флегмона {Lx}, {ускладнена Ох} Вид збудника:
81 - Аеробна
82 - Анаеробна неклостридіальна
83 - Полімікробна Глибина ураження:
Q, - поверхнева (епіфасціальна)
Q2 - глибока (субфасціальна)
Q3 - міжм'язова
Q4 - клітковинних просторів
Поширеність процесу:
R1 - обмежена
R2 - прогресуюча
Локалізація флегмони:
L 1 - шиї
L2 - тулуба
L3 - плеча
L4 - передпліччя
L5 - стегна
L6 - гомілки
Ускладнення:
On - лімфаденіт
02 - тромбофлебіт
03 - сепсис
04 - поліорганна недостатність
9. Приклади формулювання клінічного діагнозу:
А) Поверхнева обмежена флегмона лівого передпліччя, стадія гнійного запалення, ускладнена
пахвовим лімфаденітом. Б) Глибока прогресуюча анаеробна неклостридіальна флегмона бічної стінки живота, некротична
стадія, ускладнена сепсисом.
10. Лікування флегмони:
а) Загальне лікування:
- антибактеріальна терапія;
- дезінтоксикаційна терапія;
- екстракорпоральна детоксикація (за показаннями);
- інфузійно-трансфузійна терапія;
- імунокорекція.
б) Місцева терапія:
• У початковій стадії (серозна, інфільтративна) - лікування консервативне:
- іммобілізація;
- сухе тепло;
- УФ-опромінення, УВЧ-терапія.
• При прогресуванні процесу - оперативне лікування:
- знеболювання загальне;
- розкриття флегмони на всю довжину запального інфільтрату;
- висічення некротично змінених тканин;
- при необхідності, роблять додаткові розтини і контрапертури;
- обробка ранової поверхні 3% розчином перекису водню;
- рихле дренування з розчинами антисептиків і протеолітичними ферментами і сорбентаг-
- можливе застосування проточно-промивних дренажів;
- при флегмонах кінцівок - обов'язкова іммобілізація.
Гідраденіт
1. Визначення: Гідраденіт - гнійне запалення апокринових потових залоз.
2. Актуальність проблеми:
А) Захворювання частіше виникає у осіб молодого працездатного віку.
Б) При наявності сприятливих факторів, може набувати затяжного, хронічного перебігу.
3. Локалізація гідраденіту: найчастіше - потові залози, розташовані в пахвових ямках, рідше - у паховій ділянці.
4. Причини розвитку гідраденіту:
A) Мацерація шкіри в пахвових ямках.
Б) Травматизація шкірних покривів при голінні.
B) Підвищена пітливість.
Г) Недотримання особистої гігієни.
5. Механізм розвитку гідраденіту:
А) Проникнення інфекції (найчастіше золотистий стафілокок) безпосередньо через вивідні протоки потових залоз.
Б) Розвивається запальний інфільтрат напівкулястої форми. В) Абсцедування потової залози.
6. Клінічна картина гідраденіту:
A) Скарги:
- біль у пахвовій ямці;
- обмеження рухів руки;
- підвищення температури до субфебрильних цифр. Б) Історія захворювання:
- з'ясовується, як розвивалося захворювання (чи була травма шкірних покривів, мацерація шкіри).
B) Об'єктивні дані:
а) огляд:
- наявність запального інфільтрату в пахвовій ямці з однієї чи обох сторін;
- шкірні покриви над інфільтратом гіперемовані, в міру прогресування процесу набувають багряно-синього відтінку;
б) пальпація:
- різке посилення болю;
- інфільтрат щільний, з чіткими межами;
- при абсцедуванні з'являється флюктуація.
7.Діагностика гідраденіту: грунтується на вивченні скарг, анамнезу та об'єктивного обстеження хворого.
8.Диференційна діагностика гідраденіту:
A) Фурункул. Б) Лімфаденіт.
B)Туберкульоз пахвових лімфатичних вузлів.
9. Клініко-статистична класифікація гідраденіту:
Дата добавления: 2015-12-15 | Просмотры: 670 | Нарушение авторских прав
|